1. Порушення кримінальної справи і обставини, які підлягають доказуванню процесі розслідування

Гарантована Конституцією України та Законом України “Про власність” охорона приватної власності, її захист від злочинних, особливо корисливих посягань була й залишається одним з найважливіших завдань правоохоронних органів.

Основний Закон України проголошує непорушність права приватної власності та недоторканність житла від протиправних посягань [1,ст.30,41]. Ці положення мають принципове значення, бо безпека й недоторканність визнаються надзвичайними соціальними цінностями в умовах революційного оновлення нашого суспільства, формування демократичної, правової держави.

Для порушення кримінальної справи необхідні визначені в законі приводи та підстави. Під приводами розуміють ті джерела, із яких органи та особи, що мають право порушувати кримінальну справу, одержують повідомлення про вчинений злочин чи той, що готується. Підставами до порушення кримінальної справи є достатні дані, що вказують на ознаки злочину [5, с.901].

 Привід до порушеня кримінальної справи – як обставина, що обумовлює початок кримінально-процесуальної діяльності, що передує досудовому слідству – це акт поведінки юридичних або фізичних осіб, який полягає вповідомленні про вчиненні злочин або про злочини, що готуються викладений письмово або усно в офіційній формі і доведений до відома зазначених органів з метою прийняття рішення по суті [3, с.261 ст94].

 З даного визначення випливає, що привід до порушення кримінальної справи - це не юридичний факт і не джерело інформації, а спонукальна причина для здійснення кримінально-процесуальної діяльності правоохоронних органів у вище згаданому напрямку

 КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб,

 представників влади, громадськості або окремих громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян,

 які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Цей перелік є вичерпним [3, с.261, ст94].

 Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (c.265, ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.
Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджується про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК.

Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1-4 ч.1 ст.94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий — при розслідуванні справи, суддя — при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) — при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину [3, с.196, ст 65].

 Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу — попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК).

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді - це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування - це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення [3, с189 ].

Під криміналістичною характеристикою злочинів певного виду, яка єпершим елементом окремої методики, прийнято розуміти систему відомостей (інформації) про криміналістично значущі ознаки злочинів даного виду, що відображає закономірні зв’язки між ними і сприяє побудові та перевірці слідчих версій для вирішення конкретних завдань розслідування [6, с 16].

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження - це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються. їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.

Деякі процесуалісти як самостійний елемент процесу доказування виділяють процесуальне закріплення доказів. Правильно зазначає С. А. Шейфер, що доказування можна вважати отриманим лище після фіксації здобутої інформації в передбаченій кримінально-процесуальним законом формі [17].

До елементів доказування відносять також побудову та динамічний розвиток слідчих версій. Побудову слідчих версій не можна розглядати як елемент доказування. Версія - це форма мислення, що є не процесуальною, а криміналістичною категорією, яка не врегульована нормами права.Вважеться, що оцінка доказів як розумова і діяльність - це самостійна процесуальна категорія, що перебуває за межами понять судового доказування і не є і його складовою частиною. Під доказуванням розуміються лише процесуальні дії слідчих і судових органів зі збирання та закріплення доказів. Але без розумової діяльності, без оцінки зібраних доказів кримінально-процесуальне доказування неможливе.

 Можна зробити висновок, що в кримінальному судочинстві як елементи процесу доказування слід розглядати збирання, перевірку та оцінку як доказів, так і їх джерел.

Щодо другого виду доказування в кримінальному процесі, то його найважливішими елементами є формулювання визначеної тези та наведення аргументів для його обгрунтування.

Отже, доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обгрунтованих висновків по цій справі.

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практична діяльність, що суворо регламентована процесуальним законом. Розглянемо докладніше елементи доказування [18].

Збирання доказів полягає у їх виявленні особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, а також у поданні доказів учасниками процесу, підприємствами, установами, організаціями і громадянами (ч. 1 ст. 66 КПК). Збирання доказів провадиться, головним чином, на стадії досудового слідства, однак суд з власної ініціативи або за клопотанням учасників процесу може доповнити матеріали досудового слідства [3 с. 200].

Закріплення доказів, виявлених особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом проводиться лише тими способами і в тих формах, що встановлені КПК. Правильне закріплення доказів і суворе додержання норм, встановлених КПК, забезпечують як зберігання доказів, так і можливість їх перевірки і відповідної оцінки.

Наступним елементом доказування є перевірка доказів, тобто всі зібрані по справі докази повинна об'єктивно перевірити особа, яка провадить дізнання - слідчий, прокурор і суд. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих чи судових дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність.

Найважливішим елементом процесу доказування є оцінка доказів. Оцінити докази - означає визначити їх силу, переконливість, придатність. Отже, оцінка доказів - це розумова діяльність, що здійснюється в логічних формах зі встановлення достовірності чи недостовірності доказів, зібраних по справі, і визначення їх значення для вирішення даної справи. Оцінка доказів як один з етапів доказування відбувається на всіх стадіях кримінального процесу. Оцінка доказів регламентується ст. 67 КПК, в якій зазначено, що суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оцінивши всі наявні в справі засоби доказування і всі встановлені ними фактичні дані, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд доходять певних висновків по справі. Висновки ці можуть бути різними за своїм характером і змістом, достовірними і недостовірними. Достовірність - це більш-менш обгрунтоване припущення про винність обвинуваченого, а недостовірний висновок - це категоричне твердження про винність, що випливає з усіх наявних у справі доказів. Недостовірність має місце там, де правильність висновку викликає обгрунтований, такий, що випливає з обставин справи, сумнів, і тому можливі й інші його рішення. Тому виносити вирок при недостовірних висновках про винність підсудного недопустимо. Достовірним є такий висновок, щодо правильності якого не виникає сумнівів, є єдино можливим у даній справі й виключає будь-яке інше її вирішення, тобто відповідає об'єктивній істині [3, с.207].

Отже, отримання остаточних висновків по суті справи і оцінка їх як достовірних і недостовірних є кінцевим моментом доказування у кожній окремій справі. Щодо предмета доказування, то в літературі існує кілька визначень цього питання. Коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення, називають предметом доказування.

При провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді доказуванню підлягають:

- подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);- винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

- обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

- характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

З предметом доказування тісно пов'язано поняття меж доказування (дослідження). Під межами доказування слід розуміти необхідну і достатню сукупність доказів, зібраних по справі, які забезпечують правильне її вирішення. Якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи [15, с.336].

 Правильне встановлення меж доказування передбачає :

а) забезпечення з необхідною повнотою з'ясування обставин, що складають предмет доказування;

б) використання з цією метою лише допустимих доказів, причому в обсязі, необхідному для достовірних висновків у справі.

В юридичній літературі поширена думка (і вона в цілому правильна), що предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб їх досягнення. Невірне визначення меж доказування може призвести до його звуження або необґрунтованого розширення. При звуженні меж доказування деякі елементи предмета доказування будуть недостатньо досліджені через прогалини в доказовому матеріалі або ж їх неможливо буде визнати встановленими в результаті недостатньої глибини їх дослідження, що забезпечує надійність висновків. Необґрунтоване розширення меж доказування обумовлює невиправдану надмірність доказової інформації, тобто збирання фактичних даних, що не стосуються справи.

Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин справи (ст. 22 КПК) однакові як для стадії досудового слідства, так і для стадії судового розгляду, то і межі доказування на цих стадіях повинні бути однаковими. Але через пошуковий, дослідницький характер процесуальної діяльності на цих стадіях, а також невірне або неточне визначення меж доказування, ці межі в них фактично можуть і не збігатися. Вони можуть бути ширше на досудовому слідстві, аніж у суді, і навпаки, вони можуть бути ширше в суді, а не на досудовому слідстві [7].


Информация о работе «Основи методики розслідування крадіжок»
Раздел: Журналистика
Количество знаков с пробелами: 82418
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
174413
0
0

... окремих слідчих дій; n взаємодія слідчого з оперативно-розшуковими органами; n особливості використання спеціальних пізнань при розслідуванні; n особливості попередження даного виду злочинів. Розслідування злочинів умовно ділитися на три етапи: 1. початковий; 2. наступний; 3. заключний. На початковому етапі проводяться невідкладні слідчі дії й оперативно-розшукові заходи, спрямован ...

Скачать
46229
0
0

... злочину, норми кримінального закону, що визначають конкретні склади злочинів. Криміналістична характеристика злочинів не може претендувати на таку роль. 1.    Елементи криміналістичної характеристики окремих видів злочинів   Криміналістична характеристика злочинів, як було сказано, включає в себе елементи, які знаходяться поза межами кримінально-правової, кримінологічної та інших видів ...

Скачать
108838
0
0

... , гідність, недоторканість та інші гарантовані Конституцією України права і свободи громадян, а також державне або суспільне майно, пам'ятники архітектури, мистецтва і т.п.РОЗДІЛ 2 Методика розслідування хуліганства . 2.1. Поняття методики розслідування хуліганства, її мета та структура. Методика розслідування злочинів - це самостійний розділ на­уки криміналістики. Його складають основані на ...

Скачать
193107
0
0

... для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99КПК). 3.2. Особливості розслідування проституції на першочерговому етапі розслідування а)Оперативно-розшукові заходи Оперативно-розшукові заходи. Велике значення для боротьби з організованими формами проституції, що супроводжує ...

0 комментариев


Наверх