Першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. Планування розслідування

2. Першочергові слідчі дії і оперативно-розшукові заходи. Планування розслідування

Початковий етап розслідування.

Аналогічно будь-якому злочину, кожна крадіжка становить собою подію, що характеризується сукупністю тільки їй притаманних властивостей і відмінних ознак. Щоправда, всі наведені вище та інші різновиди крадіжок мають і спільні риси, які дозволяють дати їм узагальнену характеристику, вирізнивши певну специфіку їх розслідування[8, c.642]. Криміналістична характеристика крадіжок містить узагальнюючі відомості про своєрідні ознаки (елементи), такі, як:

- обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки;

- предмет злочинного посягання;

- способи вчинення крадіжок;

- типові сліди (слідова картина);

- особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);

- особу потерпілого від злочину.

Обстановка, в якій готуються і вчиняються крадіжки.

Обстановка крадіжки - це, переважно, просторово-часові обставини, що характеризують подію злочину. Місце вчинення крадіжок локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв'язку злочинних дій з особливостями місця їх учинення можна вирізнити такі різновиди обстановки вчинення крадіжок:

- місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки, Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого в містах, переважно в районах новобудов. Використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість запираючих пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість»1 перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

- місце, яке пов'язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

Вихідними даними для порушення кримінальної справи про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадянки посадових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела. Кожне повідомлення про факт крадіжки вимагає негайного реагування. Насамперед необхідно встановити, на якому об'єкті чи в кого, де, коли вчинена крадіжка, що саме при цьому викрадено [9, c.165].

Визначення спрямування розслідування, технічних завдань і засобів їх вирішення багато в чому обумовлено слідчими ситуаціями, які склалися залежно від часу, що минув з моменту крадіжки, чи виявлення її слідів, предмета крадіжки, поведінки винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або по «гарячих слідах». Як правило, це ті випадки, коли інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється за допомогою заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналізації чи інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або з участю працівників міліції затримують злочинців з краденим. Основне тактичне завдання в даній ситуації — закріпити сліди злочину. Типові версії у вказаній ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманим; затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

З метою перевірки цих версій провадяться такі слідчі дії: особистий обшук, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також його допит. Відстрочення цих дій на пізніший час не припустимо, оскільки це може негативно відбитися на схоронності викраденого майна (його як серйозний доказ вини злочинці намагаються позбавитися вже в момент реальної для них небезпеки затримання) та слідів на тілі й одязі затриманого, обумовлених, наприклад, способом подолання перешкод. Невідкладність допиту підозрюваного обумовлена тим, що сам факт затримання з речовими доказами справляє суттєвий вплив на обрання лінії поведінки і позицію допитуваного (відсутність психологічної готовності пояснити, продумати фальшиву спрямованість своїх показань). Після цього слід допитати свідків-очевидців, потерпілого, посадових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову інформацію про обставини крадіжки та її виявлення, учасників та обставини затримання підозрюваного, коло осіб, поінформованих про розслідувану подію.

Після виконання вказаних слідчих дій слідчий проводить огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), в тому числі й місця затримання підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових доказів, що підтверджують причетність затриманого до розслідуваної крадіжки. Початковий етап розслідування в даній ситуації закінчується проведенням обшуку за місцем проживання затриманого; пред'явленням для впізнання потерпілому або матеріально відповідальній особі майна (матеріальних цінностей), вилученого у підозрюваного; криміналістичними експертизами [4].

2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про гаданого злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано. У розслідуваній ситуації визначальним чинником є час. Дії слідчого і працівника кримінального розшуку мають відзначатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової експрес-інформації шляхом короткого опитування обізнаних осіб про кількість, індивідуальні прикмети зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг та ін.), в якому напрямку вони зникли, можливі місця їх знаходження, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) по «гарячих слідах», а також використання оперативних можливостей органів дізнання. Зокрема, організуються тактичні операції: «Розшук злочинця», «Затримання по «гарячих слідах», «Розшук викраденого майна», «Встановлення свідків», які включають в себе різноманітні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Так, коло свідків у справі про крадіжку визначається залежно від особливостей розслідуваної події. Наприклад, у справі про квартирну крадіжку слід виявляти свідків насамперед серед мешканців будинку, де вчинена крадіжка (з числа пенсіонерів, домашніх господарок, учнів), а також серед працівників житлово-експлуатаційних контор (двірників, слюсарів, електриків та ін.). При розслідуванні крадіжок, учинених з приміщення державних чи колективних організацій, свідки виявляються з числа клієнтів, працівників та осіб, які охороняли даний об'єкт. Особливу групу свідків складають працівники комісійних крамниць, ломбардів, а також шофери таксі [8, c.659].

Якщо в результаті проведення названих тактичних операцій злочинця встановлено і затримано, надалі необхідно дотримуватися порядку дій слідчого, викладеного щодо першої слідчої ситуації. Якщо ж підозрювана в крадіжці особа не буде встановлена, в подальшому проводяться огляд місця події, допити свідків-очевидців і потерпілого, результати яких для встановлення зниклого злочинця і викраденого майна мають вирішальне значення. Так, завданням огляду місця крадіжки в цій ситуації є виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину з метою уточнення і розширення наявних у розпорядженні слідчого даних про особу, яка вчинила крадіжку. Допит потерпілого має бути спрямований на встановлення предмета крадіжки, визначення розміру збитку, а також виявлення осіб з числа знайомих і родичів (за описаними свідками-очевидцями прикметами зовнішності), можливо причетних до розслідуваної події.

3. Факт крадіжки встановлено (зламані вхідні двері, своєрідний безлад у приміщенні, відсутнє певне майно), але дані про суб'єкта злочину відсутні. Така слідча ситуація в інформаційному плані є найменш сприятливою, а в організаційному — найскладнішою. Основні завдання — встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлення викраденого. Для цього можуть провадитися тактичні операції «Збирання відомостей про злочинця» і «Розшук викраденого майна». Реалізація даних тактичних операцій може здійснюватися таким чином: попереднє опитування потерпілого (матеріально відповідальної особи) щодо змін в обстановці місця події (поява невідомих, незвичне розташування або зникнення певних предметів тощо); огляд місця події, який включає дослідження матеріальної обстановки (не тільки приміщення, з якого вчинена крадіжка, а й оточуючої місцевості — сходових площадок, горищ і підвалів жилих будинків, дворів, підсобних приміщень та ін.); допит потерпілого та свідків (черговість допиту цих осіб визначається залежно від того, хто з них першим виявив крадіжку і повідомив про неї в міліцію); призначення і проведення судових експертиз; перевірка за криміналістичними обліками (дактилоскопічним, за способом учиненого злочину); постановка на облік викрадених номерних предметів; вивчення матеріалів раніше не розкритих крадіжок, учинених аналогічним способом [16, c. 472].

Одночасно з процесуальними діями здійснюються оперативно-розшукові заходи, характер яких визначається зібраними даними про злочинця (злочинців) і викрадені цінності. Якщо, з огляду на обставини справи, злочинець (злочинці) перебувають поблизу місця крадіжки, необхідно за допомогою працівників міліції організувати переслідування по «гарячих слідах», засідки у місцях можливої появи (у тому числі на базарах, у ломбардах, комісійних крамницях, камерах схову ручного багажу на залізничних вокзалах, автовокзалах, пристанях, аеропортах) або «прочісування» навколишньої місцевості. На випадок, якщо для реалізації викраденого злочинець (злочинці) міг виїхати в інше місце, необхідно поінформувати підрозділи міліції населених пунктів, річних вокзалів, постів ДАІ, залізничних станцій, розташованих на шляху можливого прямування злочинця (злочинців), а також повідомити органи міліції відповідних районів і областей про ознаки викраденого майна.

Для початкового етапу розслідування крадіжок характерні також певні типові слідчі версії. Так, при розслідуванні крадіжок чужого майна, вчинених шляхом проникнення у приміщення, висуваються такі версії:

1) крадіжку вчинила стороння особа;

2) крадіжку вчинила стороння особа за участю або при сприянні працівника об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник даного об'єкта, який не є (у цьому випадку) матеріально відповідальною особою, або особа, яка охороняла даний об'єкт;

4) крадіжку вчинила стороння особа, але факт крадіжки використано матеріально відповідальною особою для приховання недостачі або присвоєння інших цінностей, що є у її розпорядженні;

5) крадіжку вчинила стороння особа при сприянні матеріально відповідальної особи, яка намагається приховати недостачу;

6) крадіжку зі зломом інсценувала матеріально відповідальна особа метою приховання недостачі або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується на збитки і тим самим знижується реальний прибуток, який підлягає оподаткуванню) [19, c.389].

Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється стосовно події злочину, або крадіжка інсценована ним самим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених власнику приміщення документів, коштовностей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською групою;

— особою з числа родичів потерпілого;

— особою, обізнаною про місця знаходження викраденого;

— особою, яка має певні навички;

— особою, яка раніше проводила якісь роботи у потерпілого або побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали та ін.;

г) щодо місць знаходження викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано в комісійні крамниці, ломбарди;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку розслідування залежить від обсягу зібраної первісної інформації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруться до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість викрадених цінностей, а також відомості, отримані в результаті дослідження слідів та інших речових доказів, виявлених на місці злочину [11, c.332].

Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучення викраденого, відшкодування шкоди, розпізнання інсценування тощо. Організуюча роль у цій діяльності належить слідчому, який визначає пріоритетні напрями розслідування, дає окремі доручення органу дізнання щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ

Розслідування злочинів є нездійсненним без чіткої організації планування - одного із загальних принципів методики розслідування.

Організація розслідування - значно ширше поняття, ніж планування. Організувати будь-яку діяльність, в тому числі і розслідування,- це належним чином підготувати її, налагодити, визначити засоби й методи, упорядкувати та спланувати.

Організувати розслідування означає :

1) розробити погоджений план засобів місцевих правоохоронних органів (слідчого апарату, міліції, прокуратури) на випадок небезпечних, надзвичайних пригод. У цьому плані передбачається формування слідчих груп, бригад, технічних засобів тощо;

2) у справах, порушених за оперативними матеріалами, розробити спільно зі слідчим план реалізації матеріалів;

3) налагодити належну взаємодію слідчого з оперативними працівниками, експертами, громадськістю, які залучаються до розслідування (розкриття) злочину;

4) забезпечити кваліфіковане керівництво слідчо-оперативною групою (СОГ), бригадою;

5) чітко визначити обов'язки між членами СОГ;

6) організувати регулярні оперативні наради СОГ з метою обговорення результатів і наступних завдань розслідування;

7) налагодити систематичний обмін інформацією;

8) спланувати роботу слідчого з урахуванням усіх справ, які є у провадженні;

9) забезпечити технічну оснащеність СОГ;

10) забезпечити чітке виконання плану розслідування;

11) підібрати необхідний нормативний матеріал та забезпечити нерозго-лошення даних попереднього слідства;

12) забезпечити діяльність членів СОГ за умов дотримання наукової організації праці та управління.

Планування та організація розслідування, хоча й тісно пов'язані між собою, але різні за змістом і функціями.

Планування розслідування не зводиться тільки до складання плану розслідування, це - частина великої проблеми розкриття злочинів. Тому воно застосовується в слідчій, оперативно-розшуковій, експертній діяльності. Планування - це організаційний та творчий бік складної розумової роботи слідчого, яка здійснюється з першого моменту розслідування до його закінчення [12, c.145].

Планування розслідування в кримінальній справі необхідно відрізняти від планування окремої слідчої дії, тактичного прийому, тактичної комбінації, тактичної операції. Планування розслідування злочину складається з:

 1) визначення завдань розслідування з урахуванням вчиненого злочину;

2) побудови (висування) слідчих версій;

3) аналізу версії та визначення обставин (питань), які необхідно

 встановити;

4) визначення слідчих дій, оперативних засобів та інших перевірочних і профілактичних заходів, необхідних для встановлення запланованих обставин;

5) вибору конкретних виконавців і термінів виконання.

Принципи планування: індивідуальність, динамічність, реальність та конкретність.

Існує кілька рівнів планування: планування роботи слідчого (календарний план), планування розслідування в кримінальній справі, планування слідчої дії, планування тактичної операції, тактичного прийому; планування початкового, наступного та заключного етапів розслідування. Кожний рівень планування складається з чотирьох стадій :

1) визначення загального напрямку дій, формування цілей, побудова версій та виведення з них логічних висновків, цілей, підцілей;

2) виділення обставин, які необхідно встановити;

3) визначення засобів, за допомогою яких будуть встановлені обставини вчиненого злочину; прийняття тактичних рішень;

4) визначення виконавців і термінів виконання. Планування окремої слідчої дп включає три стадії:

1) визначення мети слідчої дії (обставини, питання, які необхідно встановити);

2) встановлення (вибір) конкретних ресурсів - інформаційних, психологічних, технічних, які знаходяться у слідчого, та визначення їх співвідношення з конкретною метою, якої необхідно досягти;

3) безпосереднє розроблення організаційно-тактичного змісту слідчої дії із визначенням послідовності застосування тактичних прийомів, тактичних операцій.

Інколи планування може бути уявним, тобто слідчому не потрибно складати письмового плану. Це може мати місце на початковій стадії розслідування, при виявленні ознак злочину та порушенні кримінальної справи. У такій ситуації слідчий, базуючись на висунутих версіях, як правило, типових, складає приблизний план розслідування з провадження самих невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. І вже після цього приступає до складання письмового плану.

Існує кілька форм планів, які відображають етапи планування та цілі, яких потрібно досягти. До загальних елементів плану розслідування в кримінальній справі належать:

а) версії;

б) обставини, які необхідно встановити;

в) слідчі дії, оперативно-розшукові та організаційні заходи;

г) вказівка, хто виконавець і термін виконання;

д) матеріали, які слід використати.

Додатково до основного плану нерідко складають різні допоміжні документи з метою систематизації зібраних матеріалів у кримінальній справі:

- «особові рахунки» - картки, до яких заносяться всі епізоди злочину, здійснені обвинуваченим;

- «шахматки» (шахові відомості) - таблиці, де поєднані вертикальні та горизонтальні графи, у горизонтальних перелічують звинувачених, а у вертикальних - епізоди.

Слідчий згідно з одержаним завданням складає власний план його виконання (наприклад, затримати особливо небезпечного злочинця) та погоджує його з керівником групи (бригади). Керівник групи регулярно проводить оперативні наради, на яких заслуховуються результати розслідування, а члени групи одержують нові завдання.

Планування окремої слідчої дії проводиться у зв'язку і в ході реалізації плану розслідування в кримінальній справі. Окремі слідчі дії не потребують складання письмового плану, особливо для досвідченого слідчого. Однак, незважаючи на це, слідчий робить замітки, визначає основні питання, обставини, які необхідно з'ясувати у ході слідчої дії [12, с.147].

У складних кримінальних справах, особливо в конфліктних ситуаціях, слідчі дії необхідно планувати (наприклад, при провадженні огляду місця події на великій території, групових обшуках, затриманні небезпечних злочинців, допиті звинувачених, що відмовляються, або лжесвідків). Планувати необхідно також окремі тактичні операції, якщо вони проводяться за складних умов.

План окремої слідчої дії або оперативного заходу складається з трьох елементів:

- конкретизація цілі, тобто обставин (питання), які необхідно з'ясувати та встановити; визначення тактичних прийомів і технічних засобів для встановлення обставин вчинення злочину;

- перелік матеріалів, довідкової інформації, необхідної для з'ясування обставин, визначення послідовності застосування прийомів і засобів одержання інформації, тобто реалізація тактичного задуму слідчої дії (використання матеріалів справи, речових доказів, логічних і психологічних прийомів).

Радиться планувати допит (пред'явлення звинувачення, допит підозрюваного). Без попереднього плану ці допити не мають відчутного позитивного результату.

Будь-який план розслідування та окремої слідчої дії повинен бути конкретним. У плані неприпустимі такі завдання, як «встановити винність підозрюваного», «дати завдання органам міліції», «з'ясувати обставини вчинення злочину». Необхідно конкретно вказати, які саме обставини встановити, яке завдання доручити органам дізнання.