Техногенні небезпечні явища і процеси

5. Техногенні небезпечні явища і процеси

 

Радіаційна небезпека. В Україні є 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та понад 3 тис. підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини. Практично скрізь є радіоактивні відходи.

При аварії і руйнуванні одного реактора з викидом 10% радіоактивних продуктів за межі санітарно-захисних зон АЕС створюється забруднення різних рівнів на площі 431,2 тис, км² з 5249 населеними пунктами і населенням понад 22722,7 тис. чол. Для України потенційну небезпеку становлять також Курська і Смоленська АЕС у Російській Федерації, Італійська АЕС (Литва), а також певною мірою АЕС, що розташовані у Болгарії, Словаччині, Угорщині.

Внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р. забруднені тисячі квадратних кілометрів земель. Так, загальна площа забруднення території України цезієм-137 (період напіврозпаду близько 30 років) і цезієм-134 в інтервалі щільності забруднення 1 -5Кі/км² перевищує 10 тис. км². Забруднення стронцієм-90 (період напіврозпаду близько 29 років) набагато менше. Поза 30 - кілометровою зоною стронцій зустрічається лише на півночі Київської області. Населення інших районів України одержує стронцій із питною водою з Дніпра.

Особливо небезпечним є забруднення ізотопами плутонію, який дуже токсичний у всіх варіантах і сполуках. З реактора, що вибухнув у Чорнобилі, випарувалось до 200 кг плутонію, який поширився навкруги. Тепер найбільша ймовірність його проникнення у людину пов'язана з вдиханням пилу.

Хімічна небезпека. В Україні функціонує близько 2000 хімічно небезпечних об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності до 300 тис. т сильнодіючих отруйних речовин, у тому числі майже 10 тис. т хлору та близько 180 тис. т аміаку. В зонах можливого хімічного зараження проживає до 20 млн. чол. (38,5% населення країни).

Вибухо- і пожежонебезпечні об'єкти і можлива загроза від них. На території України є понад 1200 таких об'єктів, де зосереджено понад 13,6 млн. т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин. Вони розташовані переважно в центральних, східних і південних областях. Це-хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні та інші виробництва, а також мережа нафто-, газо-, аміако- і продуктопроводів. Довжина магістральних газопроводів становить понад 35 тис. км, магістральних нафтопроводів близько 4 тис. км. Сюди належать 31 компресорна нафтоперекачувальна і 89 газоперекачувальних станцій. Протяжність продуктопроводів - 3,3 тис. км, а магістрального аміакопроводу - 1022 км.

Практично вся мережа трубопровідного транспорту вже виробила свій проектний ресурс і ймовірність аварійних ситуацій зростає.

Небезпека від зруйнування гідротехнічних споруд. У результаті руйнування гребель, дамб, водопропускних споруд на 16 водосховищах Дніпра, Дністра, Південного Бугу і Сіверського Дінця можливі катастрофічні затоплення на площі 8294 км² 356 населених пунктів та 470 промислових об'єктів. При цьому можливе порушення роботи енергосистем, газо- і нафтопродуктопроводів, систем водопостачання та каналізації, транспортного сполучення.

Однак цим загроза від руйнування гребель на водосховищах Дніпровського каскаду не вичерпується. У мулі на дні водосховищ, особливо Київського, знаходиться велика кількість радіоактивних речовин. У випадку осушення водосховищ донні відклади можуть бути розвіяні вітром і радіоактивні речовини поширені на великі відстані.

Крім великих водосховищ, в Україні побудовано багато середніх і малих водосховищ. На початку 1998 р. було 1157 водосховищ і 28781 ставок (до водосховищ умовно віднесено штучні водойми місткістю понад 1 млн. м³). Усі водосховища, включаючи дніпровські, містять 55,3 млрд. м³, а ставки -3,35 млрд. м³ води.

Існує істотна загроза від можливого зруйнування захисних дамб чи виходу з ладу насосних станцій великої потужності, які побудовані для захисту від затоплення земель водами водосховищ Дніпровського каскаду. Ці захисні комплекси складаються з 35 насосних станцій, 400 км водозахисних дамб з напором до 15 м, 340 км колекторно-дренажної мережі та понад 100 складних гідротехнічних споруд. Цей комплекс захищає 22 масиви площею близько 400 тис. га, на яких розташовано 190 населених пунктів з населенням до 400 тис. чол. і більше як 700 підприємств.

Небезпека енергетична. В Україні на 17 великих теплових електростанціях працює 122 енергоблоки. З них три блоки потужністю 100 тис. кВт, 4 - по 127; 32 - по 200; 6 - по 210; 6 - по 280; 57 - по 300 і 8 блоків по 800 тис. кВт. Понад 80% енергоблоків уже відпрацювали свій розрахунковий, а 48% - граничний ресурс. Крім того, 40-50 тис. км електромереж побудовані до 1970 р. і також відпрацювали свій ресурс. Зрозуміло, що потенційні аварії на цих об'єктах не лише становлять локальну загрозу на об'єкті аварії, а й можуть викликати аварійні ситуації на об'єктах електроспоживання.

Небезпека транспортна. В Україні густа мережа транспорту різних видів, а саме: залізничного - завдовжки 22,6 тис. км, автодорожного -172,3 тис. км, з них 16,3 тис. км із твердим покриттям, трубопровідного (магістральні газо-, нафто- та продуктопроводи) -42,4 тис. км. Розвинута також мережа річкового, хморського і повітряного транспорту. Щороку транспортні аварії займають перше місце серед надзвичайних ситуацій техногенного характеру за кількістю постраждалих і загиблих. На транспортних трасах експлуатується понад 17 тис. мостів, з них близько 5,8 тис. побудовані до 1961 p., хоча розрахунковий термін служби мостів не більше 30-40 років. Імовірність аварій збільшується у тому ж темпі, в якому мости виробляють свій ресурс.

Небезпека від руйнування металевих і залізобетонних конструкцій. Лише в основних галузях промисловості експлуатується понад 35 млн. т. несучих металевих і більш як 259 млн. м³ залізобетонних конструкцій. Значна частина їх уже зношена. Це небезпечно. Найбільше таких конструкцій знаходиться на виробництвах енергетичної, хімічної, нафтової, машинобудівної, чорної, вугледобувної галузей промисловості.

В Україні наявні понад 115,6 тис. об'єктів будівництва. З них непридатні для дальшої експлуатації 1800 об'єктів та близько 700 км інженерних мереж. Понад 600 об'єктів та 600 км інженерних мереж перебувають у критичному стані.

Відходи. Проблема відходів є найактуальнішою, найважливішою із проблем сучасності.

Відходи - це забруднення вод, атмосфери, ґрунтів; це загроза здоров’ю людей і всьому живому; це загроза біосфері.

В Україні основним джерелом утворення відходів є підприємства гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів, а також комунальне господарство.

Особливу тривогу на фоні кризової екологічної ситуації викликає утворення і нагромадження в країні відходів, серед яких багато токсичних, що містять важкі метали, нафтопродукти, непридатні для застосування отрутохімікати, зокрема пестициди, яких лише в непристосованих для довготривалого зберігання приміщеннях нагромадилося 13,5 тис. т. Налічується 109 складів централізованого зберігання непридатних пестицидів і агрохімікатів та близько 5000 складів на сільськогосподарських підприємствах. На 1 січня 1999 р. загальна маса нагромаджених на території України токсичних відходів лише в сховищах організованого складування становила 4210,6 млн. т, що на 52 млн. т більше, ніж на 1 січня 1997 р.

Отже, токсичних відходів у середньому за рік на одного жителя утворюється 1,0 - 1,5 т, а всього в Україні на одного жителя вже нагромаджено понад 82,6 т таких відходів. Основна їх маса утворюється в Донецькій та Дніпропетровській областях.

Під сховищами токсичних відходів перебуває майже 20 тис. га земель. У містах і селищах міського типу щороку утворюється близько 40 млн. м³ сміття - по 0,8 м³ на одного жителя. Це сміття звозиться на 700 звалищ, переважна більшість яких є джерелом інтенсивного забруднення води і повітря.

Проблема відходів - це проблема забруднення навколишнього природного середовища, що зрештою позначається на здоров'ї людей, призводить до їх депопуляції.

Ця проблема в Україні загострюється ще через радіоактивне забруднення.

Харчова небезпека. Вона виникла як логічріє продовження і наслідок кризового забруднення навколишнього природного середовища, його складових, на фоні зниження самоочисних функцій природних екосистем.

Хімічні фактори - добрива, пестициди, важкі метали, нітрати, гормони, антибіотики, анаболіки, феноли, діоксини, токсини мікробного надходження, радіонукліди, паразитарні, грибні і вірусні інфекції, неякісна упаковка продуктів, підробки харчових добавок, виготовлення продуктів і напоїв із використанням генетично модифікованих рослин і тварин - становлять велику небезпеку для людей.

  6. Екологічні особливо небезпечні процеси

Забруднення (токсифікація) і деградація ґрунтів. У процесі еволюції в ґрунтах склалася динамічна рівновага: розпад-синтез (чи навпаки - синтез-розпад) органічної речовини. Екологічна рівновага як динамічний стан екосистем ґрунту і процесів, у яких продукція живої матерії врівноважується в обсязі певного природного циклу системи, забезпечується завдяки наявності елементарних рівноваг. До найголовніших з них належать іонна, киснево-діоксидна, кислотно-основна та водно-повітряна.

Не вдаючись у розгляд складних біологічних, хімічних та екологічних процесів, які інтенсивно протікають у природному середовищі навколо нас, слід констатувати, цілий ланцюг антропогенних чинників: процеси обробітку, застосування мінеральних добрив (кислих, з домішками не властивих ґрунту речовин), отрутохімікатів, випадіння з опадами шкідливих речовин (оксидів сірки, азоту тощо), випадання (сухе чи зволожене) пилу, а з ним шкідливих речовин, винесення з ґрунту гумусу як з продуктами врожаю, так і внаслідок водної та вітрової ерозії; порушує вказані рівноваги і призводить до деградації ґрунтів та їх токсифікації - отруєння цілого світу мікроорганізмів, отруєння екосистем ґрунту, який забезпечує його родючість. На кожен гектар ґрунту випадає близько 0,5 т пилу за рік, який містить (з розрахунку на всю Україну) 3,5 млн. т сірчаного ангідриду. Токсичність ґрунтів спричинюють також сполуки цинку, свинцю, міді, арсену, фтору, барію, ртуті, пестициди, нафта та її продукти.

У ґрунті та в поверхневих водах міститься така кількість різноманітних речовин, що не виключена ймовірність хімічних реакцій між ними і утворення нових токсичних речовин. Підраховано, що за рахунок довільних сумішей газових, рідких і твердих викидів можуть утворитися до 60 тис. стійких токсичних сполук. Можливо, одна з них і проявилася у Миколаївській області, інша - в Чернівцях, а багато з них є причиною щорічного перевищення в 400 000 смертей над народженнями.

Особливо небезпечними для ґрунтів є наявність в них грибів-токсиноутворювачів, які активно впливають на деградацію ґрунтів там, де застосовуються пестициди, значні дози азотних добрив, особливо тих, що піддавались впливу промислових емісій. Усі відомі метаболіти грибів-токсиноутворювачів відзначаються сильною дією на мікроорганізми, рослини і тварин. Зрозуміло, що від них потерпає і людина. Дуже небезпечним є застосування високих доз азотних добрив, які призводять до утворення в ґрунті нітрозоамінів, які є онконебезпечними.

Крім хімічного, фізичного і біологічного забруднення ґрунтів, велику небезпеку становить дегуміфікація ґрунту, тобто процес втрати ґрунтом органічної речовини, зокрема його специфічної частини - гумусу. За останні 50 років дегуміфікація ґрунтового покриву планети збільшилася порівняно з середньосторічною у 24,3 рази.

Річні втрати гумусу в чорноземах типових Лісостепу України за останні 100 років становили в середньому 0,8-1,0 т/га. За період з 1881 -го по 1991 р. вміст гумусу в ґрунтах країни зменшився майже на третину (від 4,2% до 3,2%). Щороку з кожного гектара поля виноситься 700 кг поживних речовин. Це в 2-3 рази більше, ніж надходить з добривами.

Крім дегуміфікації, ґрунти України зазнають агрофізичної, фізико-хімічної та ерозійної деградації.

ü  Агрофізична деградація проявляється в

ü  Ущільненні,

ü  Зниженні загальної пористості,

ü  Втраті структури,

ü  Підвищенні твердості,

ü  Утворенні поверхневої шкірки,

ü  Зниженні водопроникності тощо.

Фізико-хімічна деградація полягає у декальцінуванні одного шару, його підкисленні або навпаки, підлуженні, зниженні буферності (кислото-основної і щодо важких металів та пестицидів), а також у забрудненні техногенними відходами - ксенобіонтами.

Ерозійна деградація в Україні буває трьох видів:

ü  водна,

ü  вітрова,

ü  іригаційна.

За останні 25 років площі змитих орних земель збільшились на 25% і становлять понад третину площі всієї ріллі.

Причина ерозії пояснюється нераціональним землекористуванням, застосуванням неправильної системи обробітку ґрунту, порушенням співвідношення природних екосистем та агроекосистем.

Кінцевим результатом токсифікації, ерозії і деградації ґрунтів є опустелювання земель.

Забруднення поверхневих і підземних вод. Водні ресурси поверхневих вод в Україні набагато менші, ніж середні на Землі. Лише по 1 тис. м³ води припадає в середньому на одного жителя України за рік. Для потреб населення і галузей економіки з поверхневих водних джерел забирається в останні роки до 20 млрд. м³ води/рік (у 1985-1989 pp. - до 36 млрд. м³ /рік). Забрана вода, за винятком тієї її частини, що випарувалась, повертається до річок, озер, моря, але вже у забрудненому вигляді. Крім того, вода, що випала у вигляді дощу, снігу, забруднюється речовинами, які є на поверхні землі і в ґрунті, і у вигляді поверхневого та ґрунтового (підземного) стоку надходить у річки. Забруднення поверхневих вод досягло такого рівня, коли стали руйнуватись і розпадатися водні та навколоводні екосистеми, які забезпечують чистоту води і які є основою відновлювальної спроможності річкових вод. Забрудненість води, перетворення проточних вод у ланцюг водосховищ і ставків, де змінюються гідродинамічні властивості річкових потоків, знизило, а подекуди і зовсім припинило природні відновлювальні самоочищувальні процеси, які раніше відбувалися в річкових екосистемах. Цим пояснюється той факт, що незважаючи на майже 2-разове зменшення скиду стічних вод, в останні роки якість річкових вод не змінилася.

Основними забруднювачами поверхневих вод, повторимося, є ^комунальне господарство, очисні системи якого давно вже не відповідають потребам ні за потужністю, ні за технологіями, а також промисловість та сільське господарство. Серед речовин, які потрапляють у водні екосистеми, забруднюючи і отруюючи все живе, у річках України є: нафтопродукти, сульфати і хлориди, феноли, нітрати, фосфор загальний, ртуть, миш'як, фтор, ціаніди тощо.

Діючі закони України забороняють скидати у водні екосистеми стічні води, які забруднені шкідливими речовинами, але їх виконання не забезпечується.

Забруднюються також підземні води. Виявлена тенденція до погіршення якості води на багатьох підземних водозаборах. Основні джерела забруднення - промислові підприємства, полігони відходів, сміттєзвалища та сільське господарство; в останньому - застосовувані мінеральні добрива та отрутохімікати (пестициди), основна кількість котрих (до 90% і більше)

йде на забруднення поверхневих і підземних вод, особливо першого від поверхні землі водоносного горизонту, водою якого для питних цілей користується переважна більшість сільського населення. Найбільше забруднені підземні води у Донецькій і Одеській областях та в Автономній Республіці Крим.

Забруднення повітря - небезпечна екологічна дія у зв'язку зі зміною кількісного і якісного складу атмосфери.

Забруднення повітря, як і забруднення вод і ґрунтів, є процесом глобального значення. Вони несуть людству і глобальні загрози.

При господарській діяльності вивільняється велика кількість енергії, яка вже сьогодні помітно впливає на деякі глобальні природні процеси, що призводить до зміни відбиваючої (чи вбірної) спроможності земної поверхні (знищення лісів, зміна покриву степів, розвиток опустелювання тощо), викидів в атмосферу речовин, які впливають на захисну властивість озонового шару. Господарська діяльність людини негативно позначається на глобальних атмосферних та біологічних процесах. Про це свідчать зникнення окремих видів рослин і тварин, значне збільшення онкозахворювань шкіри, підвищення глобальної температури повітря, різка інтенсифікація атмосферних процесів.

Безпосередньо на стан здоров'я людей, крім глобальних небезпек і загроз, впливають аерозолі, що містять хімічно активні речовини (чадний газ, сполуки сірки, азоту, а також важкі метали: свинець, ртуть, кадмій, цинк, миш'як, нікель, мідь, ванадій; усього понад 40). При високій концентрації у повітрі оксидів азоту часто формується вже згадуваний «коричневий смог» - дуже шкідливий для людей, оскільки викликає хвороби органів зору, легенів та серцево-судинні. При високому вмісті в повітрі вуглеводнів виникає «фотохімічний смог», вплив якого на здоров'я людей також дуже значний. Крім силікозу, бронхіту, астми, раку легень, запалення слизової оболонки, різних хвороб очей, шкіри, забруднене хімічними сполуками повітря змінює психологічні реакції людей.

Особливо високий вміст у повітрі різних забруднень, зокрема, важких металів, спостерігається у містах, районах концентрації промислових виробництв, а також локально у сільській місцевості при обробітку сільськогосподарських угідь отрутохімікатами та при внесенні мінеральних добрив.

Кількість джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу України стаціонарними джерелами з 1985-го по 1998 р. змінилась незначно (збільшилась на 0,65%), сумарна кількість шкідливих речовин зменшилась на 60%, а рівень забруднення повітря залишається без змін, незважаючи на те, що намітилась тенденція до зменшення вмісту окремих інгредієнтів.

Основними забруднювачами повітря оксидами азоту, діоксиду сірки та пилу є підприємства енергетики - 56, 70 і 52% відповідно; вуглеводнів і летких органічних сполук - підприємства добувної промисловості (74%), оксидів вуглецю - підприємства обробної промисловості (70%). До 30% забруднюючих речовин в атмосферу надходить від автотранспорту.

Захисні властивості атмосфери стають слабшими, виникає парниковий ефект, озонові «дірки» пропускають дедалі більше ультрафіолетової радіації Сонця. Усе це разом з високим забрудненням навколишнього природного середовища хімічними сполуками, збільшеним радіаційним фоном змінює поведінку людей, різко зростає навантаження на генетичний апарат усього живого і, насамперед, людини. Про це свідчить все більший процент народження дітей з генетичними порушеннями (фізичними і психічними) та різке зменшення плідності людей.

Ще 100 років тому основними причинами смерті людей були інфекційні та паразитарні захворювання. Тепер у розвинутих країнах на перше місце вийшли рак і хвороби системи кровообігу.

Здійснений ученими аналіз смертей в Україні однозначно показав, що різке збільшення інфарктів міокарда, інсультів, їх «омолодження» пов'язані з впливом на людський організм різних хімічних елементів (свинцю, хрому тощо) і так званих ксенобіотиків. Ще в 1980 р. Всесвітня організація охорони здоров'я запропонувала принципи вивчення хвороб передбачуваної хімічної етіології. Смертність від інсультів в Україні в 1990-1992 pp. становила на 100 000 чол. у віковій категорії 45-54 роки -190 чол., тоді як у Швейцарії - 10, Ісландії - 8, Норвегії - 15; у віковій категорії 55-64 роки - відповідно 599 і 35; 49; 65; у віковій категорії 65-74 роки - відповідно 1448 і 170; 249; 279 чол. На жаль, конкретних ксенобіотиків чи їх груп, які прямо чи опосередковано викликають ураження серцево-судинної системи, не встановлено, але підраховано, що серед тих, чия праця пов'язана з різноманітними шкідливими факторами (водії, робітники по обробці металу, зварювальники, маляри тощо), число смертей від хвороб судинної системи збільшується в 10 і більше разів.

Особливу увагу привертають до себе технології застосування отрутохімікатів - пестицидів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських культур. їх використання призвело до того, що шкідники пристосувалися до встановлених норм пестицидів і для підвищення ефективності дії останніх вносити їх необхідно в дедалі більших кількостях. Не шкідливих же пестицидів немає і не може бути таких по своїй суті, бо створювали їх для конкретного впливу на живе. Природа ж, включаючи людину, - єдиний організм. Особливо шкідливі препарати органічного синтезу - органічні сполуки хлору, фосфору, ртуті, інших металів.

Сьогодні в Україні налічується близько 15 тис. т не придатних для використання пестицидів. Вони знаходяться на сотні централізованих сховищ і на 5 тис. дрібних складах у господарствах, стан яких не відповідає елементарним екологічним вимогам. У таких складах не можна зберігати отрутохімікати, тим більше, що вони розташовані неподалік від житла і у водозбірних зонах.

Підтоплення земель - небезпечний процес, який спричинює зміни екосистем ґрунту, заболочування чи засолення земель, різко погіршує умови проживання. Тут під терміном «підтоплення» розуміється підняття рівня ґрунтових вод (РГВ) до меж, при яких знижується продуктивність сільськогосподарських угідь, виникають зсуви, просадки ґрунту, намокають фундаменти і стіни будинків та різних споруд, підтоплюються колодязі, скотомогильники, цвинтарі, втрачають несучу здатність леей та лесоподібні ґрунти тощо. Залежно від механічного складу ґрунту, материнських порід шкідливий вплив підняття рівня ґрунтових вод проявляється при різній відстані між РГВ і поверхнею землі. Найчастіше цей вплив стає помітним при глибині залягання РГВ менш як 3-2,5 м.

Причина підняття рівня ґрунтових вод завжди одна - перевищення надходження води до водоносного горизонту над її відтоком (і, звичайно, втратами на випаровування). Рівні ґрунтових вод завжди змінюються, оскільки постійно змінюються складові водного балансу місцевості, водоносного горизонту. Ці рівні високі у сезони, коли випадають дощі і тане сніг, і низькі - у посушливі періоди. Коливання рівнів ґрунтових вод у різних місцевостях неоднакові, але відбуваються у певних межах. І лише в екстремальні роки - з дуже великими опадами, чи у дуже посушливі, - ці коливання виходять за звичайні межі. Тоді спостерігають у першому випадку - підтоплення, у другому - пересихання малих річок, втрату води у колодязях. Це цілком природні явища.

Однак господарська діяльність людей внесла в цей природний процес різкі зміни. Значний вплив на РГВ мають: спорудження штучних водойм (ставки, водосховища), каналів, втрати води з каналізаційних і водопровідних мереж, замулення русел річок та будівництво доріг. Особливе місце у підтопленні займає зрошуване землеробство. При спорудженні ставків, водосховищ створюється підпір рівнів води у річках, який поширюється (іноді на значні відстані) і на ґрунтові води, внаслідок чого їхні рівні підвищуються й підтоплюють навколишні землі. Такий же вплив має фільтрація води з каналів, протічки з каналізаційної та водопровідної мереж. Замулення русел річок підвищує рівень води в них і відповідно рівень ґрунтових вод.

При зрошенні земель велика кількість води, іноді до 40 % від поданої на поле, проникає в ґрунт і поповнює водоносний горизонт, рівень якого поступово підіймається до поверхні землі. Внаслідок технологічних втрат ґрунтові води наближаються до поверхні землі зі швидкістю 0,3-0,5 м за рік, а в межах таких гідротехнічних споруд, як канали, регулюючі та інші місткості, - навіть 1,5-2 м за рік.

Отже, технологічні втрати води можуть за десять років зумовити підйом рівнів ґрунтових вод від 3-5 до 15-20 м, що можна вже спостерігати на півдні України в зоні зрошуваного землеробства.

Зрозуміло, що, крім технологічних, є ще й інші втрати, які часом набагато перевищують їх. Підвищення РГВ поширюється далеко за межі зрошуваного масиву. Щоб не було підтоплення, необхідно всю зайву воду відводити за допомогою дренажу. Зайва вода - це вся вода, крім тієї, яка витратилась на транспірацію рослинами. Лише в цьому випадку не буде підтоплення.

Зрошувальні системи на півдні України - це складні інженерні комплекси, в яких поєднані земельні території, джерела води для зрошення, зрошувальні мережі, різноманітні інженерні споруди і пристрої, які забезпечують своєчасне забирання води, подачу і розподіл її на зрошуваних полях, а також відведення зайвих вод за їх межі. Відведення зайвих вод - дренаж. Застосовують самопливний або відкачуванням води насосами з водоносного горизонту шляхом створення свердловин (вертикальний дренаж).

На жаль, не на всій зрошуваній площі був побудований дренаж до введення в дію зрошувальних систем, а вертикальний дренаж в останні роки був виведений з ладу. І як результат, із загальної площі зрошуваних на півдні України земель в 1,1 млн. га підтоплено 427 тис. га, а в Криму за останнє десятиріччя загальна площа підтоплених земель зросла від 87,7 тис. га до 373 тис. га при площі зрошуваних земель 280,7 тис. га.

Збільшення площ і населених пунктів в окремих областях та в Криму, які підтоплені ґрунтовими водами, з 1982-го до 2000 р. наведено у таблиці 2. Підтоплення зазнають, крім вказаних у таблиці, також Запорізька, Дніпропетровська, Черкаська, Кіровоградська, Донецька і Луганська області. Є підтоплені землі і в інших областях країни. Підтоплення не обминуло й великих міст, таких як Херсон, Миколаїв, Донецьк.

Таблиця 2 - Підтоплення земель і населених пунктів в окремих регіонах України

Область, регіон	1982 р.				2000 p
	Площа підтоплення		Населені пункти		Площа підтоплення		Населені пункти
	тис.2 км	%	тис.2 км	%	тис.2 км	%	тис. км	%
Херсонська	0,61	2	133	17,9	7,74	27	174	23,3
Миколаївська	0,74	3	135	14	4,2	17	308	32
Одеська	1,4	4,2	145	12,1	10,8	32,4	438	36,5
Автономна Республіка Крилі	1,12	4,1	186	17,1	3,7	14	318	29,3

Отже, явище місцевого підтоплення стало явищем регіональним. Внаслідок того, що ґрунтові води піднялися з 9-12 м до 3-4, а на деяких площах і до 1-2 м, різко зменшився той об'єм, який регулював кількість води, що інфільтрувала в періоди великого випадання опадів. Тепер досить, більш-менш щедрого дощу в 20-30 мм, як цей невеликий регулюючий об'єм наповнюється і настає підтоплення. Зменшення зони аерації (зони між рівнем ґрунтових вод і поверхнею землі) призвело до зменшення товщини фільтра, де очищались поверхневі води на своєму шляху до водоносного горизонту. Це призвело до забруднення ґрунтових вод.

Внаслідок підтоплення сейсмічна стійкість різних споруд зменшилась у середньому на один бал, а в Одесі та Дніпропетровську - на три бали.

Спеціалістами-меліораторами, гідротехніками розроблені заходи, які, на їхню думку, допоможуть зменшити, а потім і зняти зовсім проблему підтоплення. Але, на жаль, як свідчить практика минулого століття (особливо 60-80-х років), для здійснення цих заходів відсутні кошти і, що важливо, невідомо, які нові процеси матимуть місце після реалізації цих дорогих і громіздких заходів.

Проблеми підтоплення, деградації зрошуваних земель, втрати ними родючості у світі не нові. За даними ООН, загальна площа земель, що втратили родючість у результаті діяльності людини, в тому числі й від підтоплення, досягла у світі 2 млрд. га, що в 1,5 рази перевищує площу орних земель в Європі. Щороку у світі 200-300 тис. га зрошуваних земель внаслідок заболочення і засолення вилучається із сільськогосподарського обороту. Раніше чи пізніше переважна більшість зрошуваних земель опустелюється - чи то через заболочення, чи через засолення, чи то через повне виснаження. Запобігти цьому можна, але дуже великою ціною.

Слід пам'ятати, а це добре знають хлібороби, що кожен кілограм врожаю «коштує» з часом дорожче. Необхідно дедалі більше витрачати енергії. А невдовзі ціна на енергію інтенсивно зростатиме, тому що викопне паливо (енергія) належить до вичерпних ресурсів, які незабаром (через 50-60 років) будуть вичерпані. Тому, можливо, слід вкладати кошти не у зрошення, а в генетику для виведення посухостійких високоврожайних сільськогосподарських культур.

Для цього необхідно припинити зрошення там, де немає надійного самопливного дренажу (не вертикального, який потребує електроенергії), де підвищилися рівні ґрунтових вод, а також у місцях розташування полів на прибережних територіях. Для поліпшення природного дренажу території розораність її необхідно зменшити на 30 % за рахунок схилових земель, які треба заліснити. Лісистість Степу України довести до 10-12 %, а території країни в цілому - до 28-32 %.

У державній політиці стосовно землеробства основним повинен бути напрям по збільшенню врожайності сільськогосподарських культур.

Збільшення врожайності вдвоє на вдвічі менших площах більш екологічно й економічно доцільне.

Актуальним є створення наукового центру, який би виробив зважену програму розвитку землеробства на екологічних засадах і який зумів би врахувати ті проблеми, які постануть перед країною у недалекому майбутньому (криза паливних, водних та інших природних ресурсів).

Окрему потенційну загрозу глобального значення становить впровадження методів біоінженерії для одержання генетично модифікованих рослин і тварин. Не існує гарантій того, що харчові продукти, добавки до них є безпечні для людей (і живого в цілому).

Проведені у світі тестування не можуть бути прийнятими, тому що генетично модифіковані продукти з'явилися лише недавно (в 1973 р. вперше перенесений ген з одного організму в інший; в 1990 р. був дозволений до застосування (при виготовленні сиру) харчовий продукт, модифікований методом біотехнології, в 1994 р. - з'явився сорт томатів, одержаний з використанням біотехнологічних методик) і вплив їх на здоров'я людей може бути виявлений лише у наступних поколіннях. І є ще одне застереження щодо застосування біотехнологічних методик. Воно випливає з одного із законів екології, який стверджує, що «природа знає краще». Цей закон говорить про те, що, доки ми не маємо абсолютно достовірної інформації про механізми і функції природи, ми шкодимо природі, бажаючи її поліпшити. Так що загроза ця потенційна і лише ймовірна, але у випадку її здійснення вона може бути найстрашнішою і з тяжко передбачуваними наслідками.

Висновок

Найважливішими проблемами сучасності, які ще донедавна були локальними, а нині перетворились на національні й всесвітні - глобальні, є проблеми екологічної безпеки.

Людство створило технічну цивілізацію, розвиток якої супроводжується дедалі більшим споживанням енергії, води та інших природних ресурсів. При цьому природа розглядається лише як засіб чи ресурс. Люди поставили себе над природою, забувши, що вони частина її і підкоряються її законам. Це, власне, і є причиною екологічної кризи, яка проявляється у деградації навколишнього середовища, небезпечному його забрудненні, спрощенні екосистем.

Використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища зрівнялися за масштабами з природними процесами саморегуляції. Це призводить до порушення екологічної рівноваги, яка склалась протягом тривалого часу еволюції і спричинює в окремих регіонах екологічні кризові ситуації, небезпечні для людей і довкілля.