Виникнення, стан та основні концепції в розвитку політичної економії

«Виникнення, стан та основні концепції в розвитку політичної економії»

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕДИНИ ХІХ ст.

1.1. Зародження і становлення політичної економії

1.2. Класична школа економічної науки ( XVII - середина ХІХ ст.)

Розділ 2. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ ТА ШКОЛИ В ЕКОНОМІЧНІЙ НАУЦІ НАПРИКІНЦІ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

2.1. Посткласичний напрямок розвитку економічної науки

2.2. Інституціоналізм

2.3. Кейнсіанський напрямок розвитку економічної теорії

Розділ 3. ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД (середина ХХ – початок ХХІ ст.)

3.1. Неокласичні концепції регулювання національної економіки

3.2. Сучасний неоінституціоналізм

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Актуальність. Економічні відношення в суспільстві – складне багатогранне явище, вони вивчаються багатьма економічними науками. Найбільш глибокі, суттєві характеристики економічних відношень, таких як суспільні форми функціонування і розвитку суспільних виробничих сил, традиційно вивчає тільки політична економія.

Економічні відношення (та інші сторони відношень суспільно-економічної формації) завжди перебувають у розвитку і мають історичний характер. Теоретична економіка є однією з найдавніших наук. Вона завжди приваблювала увагу вчених і всіх освічених людей у всі часи – від Аристотеля і Ксенофонта до сьогоднішніх днів.

Сам термін «політична економія» виник п’ять століть тому. За цей період виникли і розвинулися велика кількість напрямів, шкіл і течій. Поява кожного з них, їх історія в кінцевому підсумку відображає історію розвитку суспільства, способи виробництва конкретної епохи, її внутрішні суперечності, світогляд певних класів і соціальних прошарків, ступень оволодіння тим чи іншим науковцем методологією пізнання економічних явищ і процесів.

Глибока криза всіх сторін життя суспільства не могла не позначитися на стані економічної науки в сучасних умовах. Криза економічної науки як окремої форми прояву загальної кризи природна, бо вона не могла не бути в силу того, що теоретична економіка є відображенням економічного життя суспільства. Але як відомо з історії розвитку економічної думки, саме економічні кризи слугували міцним поштовхом у розвитку теорії економіки. Так, теорія економікс А. Маршалла з’явилася і одержала широке розповсюдження після кризи 1872 року і подальшою двадцятирічною депресією; кейсіанство – після кризи 1929-1933 рр. і подальшою депресією; монетаризм – після кризових явищ 60-70 років тощо.

Сьогодні інтерес освічених людей до політичної економіки не тільки не послабшав, а навіть зростає. Це пояснюється тими глобальними змінами, кризовими явищами, які відбуваються у всьому світі, і зокрема, в Україні.

Мета роботи – розкрити процес становлення політичної економії в контексті історичного розвитку людства, з’ясувати основні напрями та школи політичної економіки.

Завдання роботи: розглянути початок зародження політичної економіки в трудах мислителів Стародавнього світу;

-  провести аналіз розвитку та становлення класичної політекономії;

-  визначити основні напрями подальшого розвитку економічної теорії

наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.;

-  охарактеризувати основні напрями сучасного розвитку економічної теорії;

-  підвести узагальнюючи висновки.

В основу роботи покладено вивчення проаналізованих сучасними науковцями основних напрямів, концепцій і шкіл політичної економії і економічної теорії, викладені в підручниках, посібниках, аналітичних статтях в періодичних виданнях з питань історії розвитку політичної економії.

Структура роботи складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 37 сторінок.

Розділ 1. ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕДИНИ ХІХ ст.

1.1 Зародження і становлення політичної економії

Жодна галузь науки не з’явилась раптово. Кожна з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного вдосконалення. Політична економія почала формуватися задовго до її народження як науки. Економічні знання сягають дохристиянської доби, їхні коріння можна віднайти у творах мислителів стародавніх Індії, Китаю, Греції і Риму. Так, Давньоіндійські «Закони Ману» (ІV-ІІІ ст.. до н.е.) відзначали існування суспільного розподілу праці, відношення панування і підкорення. В працях давньокитайських мислителів, серед яких особливо виділявся Конфуцій, розрізнялися розумова і фізична праця, причому перша об’являлася монополією «вищих» прошарків, а другий – обов’язком «простолюдинів», основну масу яких складали раби, хоча вже на той час деякі китайські мислителі висловлювали думку, що всі люди рівні від народження [15;с.16-17].

Подальший розвиток економічна думка одержала в Давній Греції. Погляди грецьких мислителів (Ксенофонта, Платона, Аристотеля) можна охарактеризувати як теоретично висхідні пункти сучасної економічної науки. Наприклад, ідея про корисність як основи цінності господарських благ, правильному обміні господарських благ як обміні еквівалентів та ін. У зв’язку з тим, що в умовах рабовласницького устою фізична праця вважалася непристойною для вільного громадянина, продукт вони оцінювали тільки корисністю, а не працею [13;с.11].

Перші відомі спроби систематизувати економічні знання пов’язані з іменами Аристотеля і Платона, які розглядали у своїх дослідженнях питання економічного життя. Аристотель глибоко дослідив питання господарської діяльності, саме він визначив економіку як науку про багатство та вніс цінний вклад в теорію вартості, ціни та грошей.

Сам термін «економіка» виник з давньогрецького слова «економія», яке, як вважають дослідники, придумав Ксенофонт. Слово «економія» складається з двох слів ( дім, домашнє господарство і знаю, закон). Так що у буквальному значенні «економія» визначається як наука про мистецтво ведення домашнього господарства [1;с.38].

Економічні погляди мислителів Давнього Риму (Варрона, Катона Старшого, Сенеки, Лукреція Кара) стало свого роду продовженням економічної думки Давньої Греції. Ці мислителі також підтримували необхідність існування рабства, але в цих висловлюваннях вже знаходять своє відображення занепад та розпад рабовласницького устрою. Так Сенека затверджував, що всі люди по природі рівні, тому осуджував рабство.

Змінювалися епохи, а разом з ними змінювалися не тільки зміст слів, а й з’являлися нові терміни. Розвиток суспільного розподілу праці і обміну призвели до зникнення натуральної замкнутості і формуванню економіки як єдиного цілого в масштабі тієї чи іншої держави. Виникає потреба в знаннях про народне господарство всієї країни.

Як наука, тобто систематизоване знання про сутність, цілі і завдання економічної системи, економічна теорія виникла у ХVI – XVII століттях. Це період становлення капіталізму, зародження мануфактури, поглиблення суспільного розподілу праці, розширення зовнішніх і внутрішніх ринків, інтенсифікації грошового обороту. На ці процеси економічна наука відкликається появою меркантилізму – першої в світі школи політичної економіки.

На першому етапі свого розвитку (ХV- початок ст.) меркантилізм набрав форми монетаризму, який ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Тому його представники виступали проти вивезення грошей з країни, за обмеження імпорту та інші аналогічні заходи.

Для другого етапу розвитку меркантилізму характерне те, що його прихильники обстоювали розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни. Деякі з них вимагали обкладення іноземних товарів високими митами, виступали за досягнення активного торговельного балансу шляхом розвитку національного виробництва й вивезення частини товарів за кордон, за посилення ролі держави [12;с.23].

Найбільш відомими представниками меркантилізму були Томас Ман, Гаспар Скаруфі, Дедлі Норе, Девід Юм, Антуан Монкретьєн.

У 1615 році французький економіст Антуан де Монкретьєн публікує «Трактат політичної економії», в якому пропонує проводити економічну політику всемірного заохочування торгівлі, доказуючи, що остання є головною ціллю виробництва. Він розглядав гроші як товар, проте не зміг з’ясувати, чому товар стає грошима. Робота вченого дала назву науці, яка в той час тільки народжувалася і яка існує і по сей час.

В цілому західноєвропейські меркантилісти єдиним джерелом прибутку називали нееквівалентний обмін. В основному меркантилізм був прогресивною економічною теорією, уперше висвітлив основну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.

Недоліками меркантилізму були, по-перше, неправильне визначення джерела багатства, прибутку та їх основних форм; по-друге, помилкове визначення вартості грошей (вони вважали, що ця вартість зумовлена природними властивостями золота і срібла): по-третє, рекомендації ранніх меркантилістів заборонити вивезення грошей з країни, обмежити імпорт стримували розвиток торгівлі; по-четверте, предметом політичної економії вони вважали сферу обігу [9;с.31].

Оскільки ця школа відображала переважно інтереси торговельної буржуазії, уже наприкінці ХVI – початку XVII ст. її ідеї ввійшли у протиріччя з інтересами промислової буржуазії. У мануфактурний період розвитку капіталізму, держави в цілому на зміну меркантилізму приходить класична політична економія. Своєрідним містком переходу від меркантилізму до класичної політекономії стало вчення Вільяма Петті. Його праці «Трактат про податки і збори», «Слово мудрим», «Політична арифметика», «Дещо про гроші» внесли вагомий вклад у розвиток політичної економії. Заслуга В. Петті в тому, що він уперше оголосив джерелом багатства працю і землю.

Новий етап у розвитку політичної економії пов’язані з фізіократами, які стали представниками інтересів крупних землевласників. Термін «фізіократи» походить від грецької і означає «влада природи».Фізіократи, на відміну від меркантилістів, багатством нації вважали не гроші, а «продукт землі», джерелом якого є не торгівля, а сільськогосподарське виробництво, землеробство.

Головним представником і засновником цього напрямку був Франсуа Кене. Його головний твір «Економічна таблиця». Усе суспільство Ф. Кене розділяв на три класи:

1.  продуктивний (фермери і наймані сільськогосподарські працівники);

2.  клас земельних власників;

3.  непродуктивний клас – люди, зайняті за межами сільського господарства.

Усі три класи перебувають між собою в економічній взаємодії.

Праця Ф. Кене – це геніальна спроба вперше в історії економічної думки розглянути процес відтворення сумарного продукту нації. Однак ця схема не охоплювала процесу відтворення усього національного продукту, оскільки вилучала працю, застосовану у промисловості. Прихильники Ф. Кене трактували його таблицю як вершину всієї фізіократичної школи, вважали її одним з трьох найбільших відкриттів людської історії (поряд з письмом і грішми).

Спробу втілити ідеї фізіократів у практику зробив Ж. Тюрбо, відомий і як видатний теоретик. У праці «Роздуми про створення і розподіл багатства» Ж. Тюрбо висунув низку ідей, які вийшли за межі концепції фізіократів. Зокрема це такі ідеї:

-  чистий продукт створюють не тільки в сільському господарстві, а й у промисловості;

-  «непродуктивний клас» поділяють на : клас підприємців; клас найманих працівників;

-  у сільськогосподарському виробництві діє «закон зменшення земельного продукту» (закон спадної родючості грунту) та ін.