Педагогічні умови виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи

1.2 Педагогічні умови виховання в учнів початкових класів бережливого ставлення до природи

Формування в учнів гуманістичної складової духовності і, зокрема, емпатійності як риси особистості доцільно розпочинати з виховання дбайливого ставлення до природного довкілля, яке є зрозумілішим для школярів цього віку.

Виникає закономірне запитання: які саме поточні утворення становлять основу дбайливого ставлення до природи?

Пізнавальним підґрунтям цього поняття є:

• уявлення про природу як Всесвіт у нескінченному розмаїтті його форм;

• усвідомлення себе як невід’ємної частини природи;

• розуміння того, що будь-яка форма життя є такою ж невід’ємною складовою природи, як і людина, та існує на рівних правах з нею.

Гуманістичною складовою дбайливого ставлення до природи є [13]:

• емпатійність як властивість особистості;

• розвинена потреба в доброчинності;

• орієнтованість людини у своїй життєдіяльності на такі загальнолюдські цінності, як добро, краса, любов, істина.

Почуттєво-емоційну основу дбайливого ставлення до природи становлять [14]:

• розвинені гуманістичні почуття (співчуття, співпереживання тощо);

• здатність переживати духовні стани;

• розвинені естетичні почуття (захоплення, замилування, піднесення тощо).

Нарешті, дбайливе ставлення до природи виявляється у діях та вчинках [13]:

• здатність до духовного вчинку, тобто безкорисливої дії, що спрямована на підтримку (або збереження) життя;

• екоохоронний тип поведінки.

Одне з основних завдань педагогів – перетворити природу на об’єкт духовних потреб, тобто бажань, намірів, спрямувань, вільних від корисливості, шкідливості. Гуманістичним кроком від знань про природу до дбайливого ставлення є почуття любові до неї. Адже відомо, що дитина чи доросла людина не зашкодить тому, кого (чи що) любить. Саме ця психологічна особливість є «потаємним кодом», знаючи який можна відчинити дверцята до дитячих сердець, виховувати дбайливе ставлення до природи, живих істот, інших людей.

Яка ж особливість природи здатна викликати почуття любові до неї. Безперечно, її краса. На жаль, більшість учителів не надають необхідного значення цієї найпедагогічнішої властивості природи, оскільки на першому плані їхньої уваги – навчальний процес [4].

Проте естетичність природних об’єктів та явищ зумовлена, з одного боку, єдністю та гармонією, з іншого – унікальністю, неповторністю форм, сполучення кольорів. Усе це, впливаючи на органи чуття, викликає різноманітні приємні емоції, почуття, переживання. Крім того, споглядання краси природи – це момент безкорисливого милування, отримання суто естетичної насолоди, духовна сутність якого не лише в задоволенні духовної потреби, а й у зародженні справді людського почуття відповідальності за те, щоб естетичне явище було збережене та приносило радість пізнання прекрасного іншим людям.

Для виховання духовного ставлення учнів до природи педагогам вкрай необхідно [4]:

• знати психологічні особливості сприймання довкілля дітьми молодшого шкільного віку;

• чітко сформулювати виховні завдання;

• спланувати систему відповідних форм та методів організації виховних впливів.

Добираючи методику роботи, слід орієнтуватися на вікові особливості сприймання школярами природи, які визначаються рівнем розвитку сенсорних процесів, почуттєво-емоційної сфери, інтелекту [11].

Для учнів молодших класів природа – це дещо цілісне, єдине, що викликає яскраві позитивні емоції. У їхньому життєвому досвіді триває процес накопичення перших вражень, отриманих від спілкування з природою. Для кожного вона відкривається в особливих особистісно значущих життєвих обставинах: дехто запам’ятав на все життя квітучий травневий бабусин садок, хтось відчув непереборний потяг до природи після першої мандрівки до осіннього лісу, для когось наближенням до природи стало безпорадне цуценя, яке чуйна матуся дозволила прихистити.

У молодших школярів засвоєння знань відбувається через процеси аналізу, систематизації, узагальнення, формування понять та суджень про природні явища, їх взаємозв’язки та естетичні властивості. З’являються інтелектуальні почуття здивування та задоволення від самого процесу пізнання таємниць природи. Отже, природні явища поступово набувають значення джерела позитивних вражень, що згодом усвідомлюється самим учнем [11].

З огляду на ці вікові особливості, можна стверджувати, що молодший шкільний вік, є оптимальним у психологічному аспекті для виховання любові до природи, дбайливого ставлення до неї.

Основним вихідним положенням у розробці педагогічних завдань є те, що природа має бути представлена у виховному процесі не лише як матеріальне середовище людського існування, а і як духовний, живий естетичний об’єкт почуттєво-емоційного пізнання.

Отже, визначимо головні завдання формування духовного ставлення до природи:

1. Розвивати уявлення про цілісну картину світу природи. Сприяти усвідомленню учнем себе однією з інших рівноцінних складових природи.

2. Стимулювати бажання сприймати й оцінювати естетичні властивості природних явищ; розвивати естетичні почуття та здатність переживати духовні стани в процесі споглядання об’єктів природи.

3. Формувати ставлення до природи в єдності естетичного та розумно-практичного її використання.

4. Виховувати прагнення до дій та вчинків, спрямованих на підтримку або збереження об’єктів природи.

Особливе значення у формуванні гуманного ставлення до природи має приклад учителя. Інтерес педагога, його щире емоційне захоплення красою природи, дбайливе ставлення до її об’єктів неодмінно передаються вихованцям.

Дослідження свідчать, що значна частина молодших учнів не усвідомлює негуманну сутність протиприродних дій, не оцінює їх як недобрі, неестетичні, бездушні. Тому важливим аспектом змісту виховання дбайливого ставлення до природи є цілеспрямоване оцінювання вчителем фактів безглуздого руйнування об’єктів природи, порушення їх краси, гармонії. Це оцінювання має спиратися на емоційно-образні характеристики негативних явищ, а також співвідноситися з естетичними поняттями потворного, жахливого, навіть драматичного, трагічного для людини. Досить згадати відомі факти нещадного ставлення до дерев, дрібних тварин, птахів. Нерідко вони трапляються перед очима молодших школярів. Проте далеко не завжди такі дії викликають обурення, осуд. І саме тому втручання педагога необхідне. Традиційна естетика навряд чи оцінила б факт безжального знущання з маленької живої істоти з позиції високих категорій трагічного. Проте з погляду духовності, де підкреслюється єдність усього живого, унікальна цінність будь-якого життя, це розглядається саме так [11].

Такий підхід дає змогу вчителеві через оцінювання драматичності фактів знищення чи понівечення живої природи, через особисте позитивно-емоційне ставлення, а також через приклад дієвої турботи про збереження цілісності природи розвивати гуманні почуття у дітей.

Проте й цього недостатньо. Щоб виховна робота досягла своєї мети, необхідно використовувати найрізноманітніші форми й методи.

Систематизувати роботу з учнями, спрямовану на виховання гуманного ставлення до природи, розвиток чутливості до її краси, можна за допомогою таких психолого-педагогічних напрямів, які є основою формуючої методики [11]:

• створення в учнів позитивно-емоційної спрямованості на об’єкт природи за допомогою виразного демонстрування педагогом відповідного особистого ставлення до нього;

• активізація сенсорної сфери учнів, тобто включення якомога більшої кількості аналізаторів у процес сприймання природного явища (уважно роздивитися, доторкнутися, погладити, понюхати тощо);

• вправляння учнів у доборі словесних позначень якостей та властивостей об’єкта природи, які підкреслюють його сутність та естетичну значущість (епітети, метафори, порівняння тощо);

• створення умов для активізації в пам’яті учня образу об’єкта природи, який сприймався раніше (унаочнення, оповідання, бесіди тощо);

• моделювання ситуацій ототожнення себе з об’єктом живої природи (ігрові вправи, ігри-драматизації);

• вправляння у гуманних діях та вчинках щодо об’єктів природи.

Методи та форми взаємодії з учнями, метою яких є формування дбайливого ставлення до природи, зазвичай визначає вчитель. Проте результати педагогічної роботи будуть значно успішнішими, якщо учні залучатимуться до тих видів діяльності, яким вони самі надають перевагу. Недооцінювання цього моменту може істотно знизити ефективність виховних впливів.

Методичний інструментарій (форми, методи, засоби, прийоми роботи) має бути досить різноманітним і сприяти розв’язанню таких завдань [11]:

• формування естетичної спостережливості та здатності до концентрації уваги під час сприймання об’єктів і явищ природи;

• сприяння розвитку судження, тобто вміння висловити думку щодо суттєвих та естетичних властивостей природних об’єктів;

• виховання естетичних почуттів, співчутливого ставлення до об’єктів живої природи;

• сприяння розвитку допитливості та творчої уяви.

Пошукові пізнавальні завдання перетворюють красу природного довкілля на одне з найпривабливіших для школярів явищ, активізують їхнє прагнення до пізнання нових об’єктів, їх суттєвих та естетичних властивостей. При цьому в учнів виникають запитання «Чим відрізняються красиві явища від некрасивих? Чи боляче рослинам? Як можна допомогти тваринкам?»

Буденну прогулянку можна перетворити на захоплюючу гру-змагання: «Хто більше помітить красивого в природі» або «Хто більше помітить живих об’єктів». Під час перебування на свіжому повітрі у сквері, парку варто запропонувати ігрові завдання, які стимулюють обмін знаннями, враженнями, думками, оцінками, судженнями: «На що схожі хмари?», «Який танок у сніжинок?», «Як співає капіж?», «Знайди відмінності» (на матеріалі порівняння форми, кольору квіток, листя тощо).

Зарекомендували себе як ефективні такі форми художньо-трудової діяльності, як виготовлення та прикрашення годівничок або будиночків для птахів. Проте дуже важливо, щоб змайстровані учнями предмети не залишалися у класній шафі, а були урочисто пристосовані за призначенням. Доцільно періодично спостерігати за пташиними домівками – чи оселилися там мешканці. Бажано нагадувати учням, що корм до годівничок слід класти щодня. Можна призначити відповідальних чергових, які будуть розповідати іншим учням, чи прилітав хтось до годівничок. Якщо «відвідувачів» не було кілька днів, потрібно повісити годівничку ближче до місця перебування дрібних птахів [11].

Значний інтерес учнів викликають міні-конкурси на кращий художній опис рослини (дерева, куща, квітки) на пришкільній ділянці, у парку чи в сквері. Такі заходи сприяють розвитку спостережливості, тренують мовну творчість, збагачують словниковий запас естетичними поняттями. До речі, творчість завжди гальмує руйнівні тенденції, зміцнює прагнення зберігати красу.

Захоплення школярами фантастикою можна використати у виховному процесі, запропонувавши їм простежити, як письменники-фантасти уявляють собі природу інших планет, як вони описують «взаємини» людей майбутнього з природою Землі, якими бачать наслідки сьогоднішнього недбалого ставлення людства до природи.

Щиру зацікавленість виявляють учні до змагань на кращий твір, розповідь, живописне зображення на тему «Люба моя природа». Проведенню таких заходів мають передувати позашкільні індивідуальні завдання, які містять вимогу виконання естетично та гуманістично акцентованих видів робіт:

• спостереження за певними об’єктами (явищами) природи згідно з планом, запропонованим учителем, з подальшим обговоренням та порівнянням вражень;

• фотографування, малювання фактів гуманного ставлення дітей та дорослих до природи;

• заготівля матеріалу для виготовлення сухих букетів, коренепластики, аплікацій.

Завдання такого типу викликають у більшості учнів емоційне піднесення, пов’язане з очікуванням зустрічі з природою, творчим натхненням, інтересом до результатів виконання завдань однолітками.

Психологічною основою гуманних вчинків щодо живої природи є співчуття, що спонукає допомогти, захистити. Ефективним методом формування співчуття є ігрові вправи-перевтілення. Сутність їх полягає в тому, щоб дитина, взявши на себе уявну роль певного об’єкта живої природи, усвідомила його основні потреби, відчуття, почуття.

Під час виконання таких ігрових вправ учні переконуються, що у них та у живої істоти, у яку вони «перевтілюються», є багато спільного. Розуміння того, що хтось відчуває, переживає так само, ототожнення із власним почуттєвим досвідом сприяє формуванню найпростішого співчуття.

Коли вчитель вперше пропонує учням вправу-перевтілення, він пояснює її правила. Школярам пропонуються зображення (картинки, фотографії) знайомих рослин та тварин. Кожний із гравців вибирає один образ за уподобанням і має «перевтілитися» в нього. Для цього гравцю необхідно зосередитись і пригадати, що йому відомо про цю рослину або тварину (де вона живе росте), що їй необхідно для життя, яким чином вона продовжує своє життя тощо. Далі вчитель дає зразок розповіді. Наприклад, учень «перевтілюється» у квітку ромашку. Розповідь квітки: «Я квіточка тендітна. Звуть мене ромашка. У мене золотава голівка і білий віночок-пелюсточки. Я люблю сонечко. А ще люблю водичку. Без вологи я можу загинути. Коли спекотно – мучить спрага. Коли обривають мої пелюсточки, мені боляче. Любі діти, бережіть мої квіточки, дайте водички в спеку, і я буду милувати вас своєю красою!».

Ще одним методом для розвитку здатності ототожнювати себе з об’єктами живої природи є ігри-драматизації. Виконуючи ролі різних істот, учні психологічно наближаються до їх способу життя, відчувають симпатію до створених ними образів, і це переноситься на справжніх представників світу тварин (сценарій гри-драматизації див. у додатку А).

У становленні емоційно-ціннісного, відповідального ставлення молодшого школяра до природи важливу роль відіграє гра. Найважливішим результатом гри є глибока емоційна задоволеність дитини її процесом, що найбільшою мірою відповідає потребам і можливостям пізнання навколишнього світу та побудові гармонійних стосунків з природою.

У розробленні змісту та форм ігрової діяльності, сприятливої для формування емоційного сприйняття об’єктів природи, доцільно спиратися на дані екологічної психології про вплив психологічних релізерів. Тому, добираючи об’єкти та явища природи для ігрових завдань, тренінгів, слід брати до уваги те, що ставлення дитини до природи загалом формується крізь призму й ставлення до об’єктів найближчого оточення.

Розуміння естетичної своєрідності об’єктів природи народжується із зовнішнього образу, що сприймається чуттєво (зором, слухом, на дотик, нюх, смак) як цілісна форма у гармонійному співвідношенні зі змістом. Це сукупність інформативно насичених ознак, ключових стимулів (релізерів), що класифікуються за сенсорними системами, на які вони впливають. Серед природних психологічних релізерів виділяють візуальні, аудіальні, тактильні, нюхово-смакові, поведінкові.

Зміст ігрових завдань має коректувати ставлення до деяких природних об’єктів, що внаслідок дії природних релізерів виступають для дітей у ролі «піддослідних» (жаби, мурахи). Причиною такого ставлення є відсутність емоційного потягу до природного об’єкта та природна допитливість дітей. «Піддослідними» найчастіше виступають ті об’єкти, що викликають негативні емоції та до яких у дітей склалося байдуже чи негативне ставлення в результаті попереднього досвіду спілкування з ними. Таке ставлення викликане емоціями огиди, гніву, презирства, що становлять комплекс ворожості, та характеризується проявами агресії. Тому ігрові завдання повинні стимулювати сприйняття дітьми природних об’єктів як таких, що належать до сфери «людського», рівного їм у своїй самоцінності. Природні об’єкти мають виступати в іграх як повноправні партнери зі спілкування та діяльності.

Емоційний тон відчуття та емоційна оцінка, що виникають у результаті дії природних психологічних релізерів, сприяють виникненню в учнів потягу до природних об’єктів.

З метою збагачення естетичних вражень дітей розроблено ігрові завдання, тренінги [12] (див. таблицю 2.1.1).

У додатках розкрито зміст деяких з цих завдань (див. додаток Б).

 

Таблиця 1.

Природні психологічні релізери	Завдання, тренінги
Візуальні: колір, форма, величина, світлотіньові властивості, пропорція, симетрія	«Гірлянда з осіннього листя», «Букет осінніх квітів», «Моє дерево», «Музей природи», «Порівняй і знайди», «Усе побачити, нічого не забути», «Зимові скульптури», «Весняні барви», «Подорож хмарами», «Вгадай квітку за кольором», «Барвистий віночок літа», «Ось він який», «Художник», «Будуємо тваринам житло», «Килимок для друга» тощо
Аудіальні: звуки	«Сумна музика осені», «Пташина розмова», «Звуки лісу», «Сприймаємо звуки», «Відтворюємо звуки», «Послухай серце дерева», «Кришталева мелодія зими», «Симфонія весни», «Музика літнього дощу», «Пісенька джмеля», «Розвідники», «Про що звірі говорили?» тощо
Тактильні: властивості поверхні	«Моє дерево», «Чоловічок із кори», «Впізнай листочок на дотик», «Майстерня Снігової Королеви», «Чарівний мішечок», «Подарунки моря», «Чи вміють рослини захищатися?», «Турботливий господар», «Звір, птах, комаха» тощо
Нюхово-смакові: нюх, смак	«Що нам осінь принесла», «Терпкий запах осені», «Морозна свіжість зими», «Весняні аромати», «Духмяні пахощі літа», «Плоди літа», «Впізнай за смаком», «На гостинах у лісових мешканців», «Мій улюблений квітковий аромат», «Джерельна вода», «Повітря, яким ми дихаємо» тощо
Поведінкові: вітальні прояви	«Звір, птах, комаха», «Хто кому потрібний», «Зустріч із жабкою», «Дзеркало для тварин», «Впізнай за тінню», «Посварилися два півники», «Кошеня», «Коник-стрибунець», «Як подорожують тварини», «Мураха-будівельник», «Павукове плетіння» тощо

Одним із найефективніших методів екологічної освіти молодших школярів взагалі вважається ігровий, що не так давно з’явився в педагогіці.

Специфічною особливістю гри як форми організації навчання є можливість створення емоційного настрою, що підвищує інтерес до вивчення проблеми, ситуації, явища, активізує творчу ініціативу, забезпечує високий рівень засвоєння, закріплення і застосування теоретичних знань та професійних умінь. Ігровий метод навчання в екологічній освіті є порівняно новим, але він одразу зарекомендував себе в процесі навчання як інтерактивний, тобто заснований на взаємодії. При використанні цього методу активність учнів часто перевищує активність педагога.

Особливо слід відзначити роль імітаційних ігор в екологічній педагогіці. На думку Н.Н. Лєтошенко, «в основі екологічної гри знаходиться система міжпредметних знань про єдність людини і природи, які частіше за все мають абстрактний, неконкретний, теоретичний характер і часто бувають складними для засвоєння учнями. Більш успішному засвоєнню і формуванню теоретичних знань повинен сприяти принцип моделювання». Навчальні моделі дозволяють розкрити суть і подати в наочній формі зв’язок між об’єктами природи і суспільства, показати головні тенденції їхнього розвитку, матеріалізувати протиріччя між людиною і природою. Усе це робить навчальні програми незамінним засобом екологічної освіти [15].

Одне з визначень імітаційної гри – це групове вправляння у виробленні послідовних рішень у штучно створених умовах, що імітують реальну ситуацію.

Імітаційні ігри дозволяють охопити одночасно процеси, що відбуваються в природі протягом десятиріччя, стиснути їх в масштабі ігрового часу, моделювати сукупний відгук природного середовища на вплив людини, одержуючи повну картину можливих природних і соціальних процесів.

Наведемо деякі особливості імітаційної гри [15]:

1. Вчитель, що очолює гру, не має авторитетної ролі, він виконує тільки функції організатора гри.

2. У процесі гри взаємодією учасників створюється навчальна ситуація.

3. Здійснюється персоналізація ігрового навчання.

4. Обстановка гри створює найбільш сприятливі можливості для активності учнів.

5. У процесі гри проявляється винахідливість, кмітливість, працездатність її учасників.

6. В учасників гри спільне завдання – аналіз ситуації, прийняття рішень відповідно до призначеної кожному ролі.

7. Гра як форма навчання характеризується гнучкістю: можна вирішувати завдання різної складності.

Дуже важливо правильно вибрати час, режим проведення гри, оскільки від цього залежатиме обсяг та характер інформації, що підлягає засвоєнню й закріпленню, а саме: буде це складна, розгорнута, тривала за часом проведення гра чи це буде тільки імітаційна ситуація (комплект екоігор див. у додатку В.).

Перспективними методами формування любові до природи є змагання «знайок». Тому варто організовувати конкурси, вікторини на теми: хто краще знає рослини лісу, садові, кімнатні квіти, хто може розпізнати дерево (кущ, рослину) за її листям, плодами, хто більше знає про життя тварин, виховання ними дитинчат.

Використовуючи формуючі методи, слід пам’ятати: їх ефективність значною мірою визначає узгодженість дій педагогів та батьків. Тому до системи виховних впливів доцільно ввести різноманітної форми роботи з сім’єю відповідної спрямованості. Так, з батьками бажано провести цикл консультацій, під час яких акцентувати увагу на значенні виховання здатності до естетичного сприймання природи для духовного розвитку дитини. Батьків важливо ознайомити з доступними методами, прийомами збагачення естетичних вражень учнів про природу, виховання гуманного ставлення до неї.

Робота з батьками може проводитися у формі семінарів-практикумів, під час яких членів родини навчають процедури проведення з дітьми ігор, завдань тощо.

Ефективними формами роботи з сім’єю є організація «Майстерні краси», у якій батьки разом з учнями можуть виготовляти естетичні предмети, що будуть представлені на конкурси. Тематика конкурсів має бути різноманітною на кращу композицію з сухих квітів, на кращу спільну з батьками розповідь про домашніх тварин, на краще сімейне фото на фоні природи, на кращу домашню квітку тощо.

Будь-яка форма роботи з батьками має проходити в атмосфері позитивно-емоційного настрою, з використанням приємного музичного супроводу. Поставлені виховні завдання можна з успіхом розв’язувати, періодично організовуючи спільні (учні, вчителі, батьки) виїзди до мальовничих куточків природи. У невимушених умовах неформального спілкування можна досягти значно більшого виховного ефекту [15].

Естетичні знання, почуття, оцінки, які систематично формуються на уроках різних шкільних курсів, у позашкільні години врешті-решт з’єднаються у розгорнутий, багатогранний естетично забарвлений образ світу. Усе це сприяє гармонізації, а іноді – відновленню порушеної рівноваги у стосунках юної особистості з природою. А це і є одним із завдань духовного розвитку.

Розділ 2. Методика експериментального дослідження