Принципи функціонування сучасного дитячого контенту

1.3 Принципи функціонування сучасного дитячого контенту

Практично все наше телебачення функціонує як комерційне, існуючи за рахунок реклами, а це значить, що всі канали орієнтуються на масову аудиторію й формують свій ефір, опираючись на рейтингові показники, що говорять про ступінь попиту глядачів на програми певних жанрів. Відомо, що найактивнішою та численною глядацькою аудиторією завжди були діти й підлітки. Вони починають дивитися телевізор у віці приблизно від двох років. Існує багато білих плям у висвітленні дитячої тематики в засобах масової інформації. Вітчизняний телеефір не адаптований до дитячих інтересів. І тому питання збільшення програм для дітей у вітчизняному ефірі багато в чому залежить від зацікавленості рекламодавців, адже українське законодавство забороняє переривати дитячі передачі рекламними роликами. У пункті 4 статті 13 Закону України «Про рекламу» зазначено: «Забороняється переривати з метою розміщення реклами трансляції програм для дітей» [10]. Тому для дитячих телепередач дуже складно знайти спонсорів, і сьогодні вони все ще залишаються малобюджетними.

Відомо, що за останнє десятиріччя зросла кількість масових, загальнодоступних телеканалів. Сьогодні середня міська родина в Україні має можливість дивитися вісім українських каналів. На вітчизняному телеекрані з'явилися нові жанри телепередач і типи телевізійних видовищ. Але найбільша частка ефіру сьогодні спрямована на загальній кінопоказ стрічок. У цьому контексті під кінопоказом розуміється частина телеефіру, що містить у собі художні кінофільми, а також телевізійні фільми й серіали. Подібного обсягу кіно на загальнодоступних телеканалах в західних країнах світу немає. Можна сказати, що щоденна телепрограма сучасного українського глядача майже наполовину складається з кінопродукції (кінофільмів і телесеріалів), анімації й документальних фільмів. Доповненням до цього контенту постають розважальні програми, що містять ігри, шоу, гумористичні, музичні й деякі інші види програм.

Приблизно нарівно представлені новини й традиційна тележурналістика (суспільно-політичні, інформаційно – аналітичні програми). Що стосується дитячих телепрограм, то на українських каналах фігурує не значний обсяг дитячого віщання, і становить лише 5% від загального обсягу телевізійного віщання. Як зазначено у статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»: «Основними завданнями телерадіоорганізацій є створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва» [10]. Відповідно до умов ліцензії, телеканали зобов'язані включати в сітку своїх програм дитячі телепередачі, загальний час трансляції яких не повинне перевищувати двох годин. Однак українські канали віщають дитячі телепрограми в середньому 1 годину на день.

Ще на початку 70-х років метр вітчизняної телевізійної соціології професор Б.М.Фірсов писав: «По європейських поняттях дитина - телеман дивиться передачі понад 2,5 годин щодня, а по американських поданнях - навіть понад 3,5 годин на день, тобто до 30 годин на тиждень!» [34, с.149].

Уже нинішній дослідник С. Кара-Мурза відзначає, що діти США проводять у телевізора в середньому 21 годину 38 мінут у тиждень. Це становить більше трьох годин у день [26, с.367].

У результаті дослідження проведеного агентством Kidnapping, метою якого було з'ясування особливостей перегляду телевізійних каналів маленькими телеглядачами, стало відомо що юні українці проводять біля екранів телевізора в середньому від одного до чотирьох годин щодня. А в період шкільних канікул час перегляду телепередач збільшується мінімум у два рази (до 27 годин на тиждень, або 3,85 годин на день). Під час літніх канікул ці показники становлять 17 годин на тиждень і 2,5 години на день [20].

Найбільшим успіхом у дитячої аудиторії користуються серіали, мультиплікаційні й художні фільми. Також досить популярними є західний телевізійний продукт. Дослідження добового циклу телетрансляцій показує, що більше половини кінострічок, орієнтованих на молодших школярів, транслюються в ранковому ефірі, менша частина показується вдень. Більша частина дитячих фільмів показується також у вихідні дні. А у вечірній прайм-тайм, фільми що призначені молодшим школярам на українських телеканалах майже не транслюються (для дошкільників увечері таких фільмів взагалі немає). Таким чином, дошкільники й молодші школярі після шести годин вечора просто «змушені» дивитися «дорослі» фільми. Тому до 18 років молода людина встигає подивитися 200 тисяч актів насильства та еротичних сцен [21, с.78].

Однак присутність дитячих телепрограм у сітці віщання, не завжди виступає прямим показником доступності цього контенту для юних глядачів. Канали транслюють дитячій телепродукт, як правило у дуже незручний час для телеперегляду, та залишають ефір прайм-тайму для показу телепродукції, що орієнтована на дорослого споживача медіа продукту. Тому в установлений ефіром інтервал часу, що відведений для дитячого телемовлення, біля екранів телевізорів, збирається не значна глядацька аудиторія.

Таким чином, в умовах недоліку передач, призначених спеціально для дітей і підлітків, відбувається заміщення дитячого контенту, тобто поглинанням дитячого телепродукту дорослим, іноді призначеним для сімейного перегляду. Сьогодні особливо гостро постає питання створення спеціальних каналів і проектів, що розвивають дитяче телебачення. Однієї із ключових функцій телебачення є забезпечення соціально-інтеграційної єдності, і цю функцію сучасне телебачення практично не здійснює. Дитячій аудиторії не вистачає науково-пізнавальних передач на зразок каналу «Дискавері». Також відчувається брак цікавих пригодницьких фільмів чи серіалів про підлітків; дуже мало оптимістичних, добрих фільмів.

Дитяче телемовлення необхідно комбінувати так, щоб діти могли дивитися передачі в зручний для собі час, а змістовне наповнення, жанрові особливості, зображальна естетика й тривалість відповідали певній віковій категорії. З приводу цього, медіапедагог Шаріков А.В. запропонував наступну стратегію побудови віщання для дітей і юнацтва: «Дитяча та юнацька аудиторія має потребу в тім, щоб для кожної виділеної вікової групи аудиторії створювали хоча б одну цільову передачу: для дітей і молодших дошкільників (до 3 років); для старших дошкільників ( 4-6 років); для молодших школярів ( 6-9 років); для молодших підлітків ( 9-12 років); При цьому передачі повинні бути «уписані» у спосіб життя дитини-підлітка, юнака чи дівчини, та транслюватися в той час, коли їх може побачити ця аудиторія». Однак таких передач на телеканалах, які були б спеціально орієнтовані на дітей і підлітків різних вікових груп, на сьогоднішньому телеекрані майже немає. Варто відзначити, що основна частина дитячих програм і дитячих ігрових шоу, які сьогодні існують на українських каналах, по цільовій аудиторії, більше відповідає підліткам (школярі старше 13 років) і зовсім мало програм для дошкільного й молодшого шкільного віку [70, с.277].

До того ж сегментуя аудиторію, телеканали повинні враховувати періодизацію дитячого розвитку. Адже дитина чотирирічного віку й дитина у вісім років – це різні діти, які швидко розвиваються й відносяться по суті, до різного «поколінням». При створенні дитячої сітки віщання українські телеканали, зобов'язані враховувати розпорядок дня дітей і їхніх індивідуальних особливостей [39, с.18].

Сегментування відповідно до груп цільової аудиторії, повинно створюватися фахівцями та психологами, та відображати стан найближчого розвитку дітей. Як говорять фахівці в області материнства й дитинства — дитина розвивається «стадійно». У віці 6 років хтось «ментально» уже 9-літній, а хтось ще не вийшов з 4-х років. Телебаченню необхідно програмувати сітку віщання таким чином, щоб дитячій цільової аудиторії в цих прикордонних віках було цікаво дивитися програму. Але для створення якісних дитячих телевізійних програм, потрібні сучасні технології.[73, с.245]

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ДИТЯЧОГО ТЕЛЕБАЧЕННЯ: ОБ’ЄМ ТА СТРУКТУРА ВІЩАННЯ