Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення

2.2 Проблеми та перспективи розвитку програм дитячого телебачення

Відомо, що найбеззахисніша й одночасно найвимогливіша телевізійна аудиторія – діти. Алі дитячі проекти – ізгої на телебаченні. «За умов швидкого зростання чисельності телерадіоорганізацій – з 103 – в 1995 р. до 1052 – в 2003 р. (в 10 разів за 8 років і на 25% лише за останній рік) – сьогодні український ринок телепродукції, має близько 1% дитячих телерадіопрограм (із загальної кількості програм на всіх каналах мовлення), 3,3% пізнавальних програм тощо. Натомість маємо 75,5% художньо-розважальних телерадіопрограм» [61].

У статті 12 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» зазначено, що основними завданнями телерадіоорганізацій є «створення та розповсюдження економічних, публіцистичних культурно-освітніх, медико-гігієнічних, художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва» [10].

Тобто, згідно з ліцензією, передачі поділяються на: інформаційні, культурологічні, просвітницькі, розважальні, дитячі та інші. При цьому у формі державного контракту передбачено розподіл на: інформаційні, суспільно-політичні, художні, передачі для дітей та юнацтва, освітні, спортивні та інші передачі. Але форма державного контракту, що є невід'ємним додатком до ліцензії на мовлення, виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 918), щодо жанрового спрямування телевізійних та радіопередач, переважно не відповідає цій програмній концепції.[50]

Отже в наслідок невідповідності розподілу передач в ліцензіях та державних контрактах, за відсутності критеріїв щодо їх порівняння, неможливо було перевірити дотримання ліцензійних умов у частині жанрового спрямування телевізійних та радіопередач.

Тому можна сказати, що сьогодні порушені міжвідомчі зв'язки, а дитяче віщання існує автономно від суспільства та його інститутів. Постає проблема регенерації дитячого мовлення в країні. А це по-перше питання присутності дитячого віщання в ефірі, виконання власниками телеканалів ліцензійних зобов'язань. Говорячи про відповідальність дитячого телебачення, ми переходимо до механізму контролю за дотриманням ліцензійних зобов'язань. Нинішні ліцензійні зобов'язання регламентують тільки відсоток дитячого загального обсягу віщання. З формальної точки зору, ліцензія на можливість віщання, видана державним органом, виступає як договір між телекомпанією й суспільством. Телеканали самостійно ухвалюють рішення щодо формування програмної політики, керуючись корпоративними інтересами.

По-друге, необхідно говорити про відповідальність за зміст програм для юної аудиторії. Дитяча аудиторія численна і на неї можна орієнтуватись. Водночас вона дуже специфічна, тому «дитячий продукт» має бути якісним, цікавим, динамічним, захоплюючим і відповідати запитам такої глядацької аудиторії. А це тягне за собою великі витрати. Деякі телевізійні канали не просто не хочуть купувати дитячі програми - вони їх навіть безкоштовно не беруть.

Більшість телеканалів припускають, що «дитячими програмами» (як записано в їхніх ліцензіях) цілком можна вважати й мультфільми. Тому часто телеканали обмежуються показом західних мультфільмів, що обходитися телеорганізаціям набагато дешевше (хоч їхні агресивні герої викликають певні побоювання в дитячих психологів), ніж підготовка власних українськомовних телепередач для дітей. Повноцінні ж дитячі програми виробляються тільки Національною телекомпанією України та обласними державними телерадіокомпаніями, тобто на державні кошти через держзамовлення. До того ж, телевізійні власники не хочуть віддавати дитячим телепрограмам вечірній прайм, ставлячи їх на 4-5-ту ранку. Цікаво, що в європейських країнах телемовникам не треба прописувати, коли саме показувати дитячі програми. Телекомпанії змагаються за глядача і розуміють, що дитячу програму не можна ставити на 4 ранку. Та, на жаль, наших мовників це наразі не стосується.

В Європі є чітка регламентація того, скільки телеканал (комерційний чи суспільний) зобов'язаний виділити власного бюджету й екранного часу для дитячого продукту. Кожна держава займається програмами національно-культурної ідентифікації,саме до якої відноситься й дитяча продукція. Європейські країни по-різному виробляють свої механізми: або визначають квоти в бюджеті компанії, або квоти екранного часу. Ще може регламентуватися в бюджеті компанії – це певна квота для так званих незалежних продюсерів, які отримують чіткий бюджет на дитячі програми і зобов'язані віддати 25-40% незалежним виробникам [49].

Нині в Україні більш-менш успішно працюють десятки продакшнів, які виробляють продукт для телеканалів. Це телесеріали, ігрові й політичні шоу та інше. В цьому переліку немає ані дитячих програм, ані дитячих фільмів чи мультфільмів [49]. На думку переважної більшості керівників продакшнів, у всьому винен Закон «Про рекламу», згідно з яким у дитячих програмах не можна розміщувати рекламу. Прийняття цієї норми призвело до того, що телеканалам стало невигідно виробляти й купувати дитячий телепродукт. Виходить замкнене коло. Канали не купують, бо невигідно, рекламодавець не платить, бо не бачить рейтингів. А продакшни не виробляють, бо телеканали не купують. Стандартні ринкові відносини.

Якщо прислухатися до думки керівників телекомпаній, то рекламу в дитячих програмах може дозволити. Але вона не може бути довгою, а її тематика та форма мають бути чітко прописані в законі. Наприклад, під час дитячого ефіру не повинна рекламуватися нездорова їжа з підвищеним вмістом жирів, солі й цукру, що вже заборонено в деяких європейських країнах. Має контролюватися зміст роликів. Зокрема, вони не повинні напряму провокувати дитину на купівлю чогось чи на те, щоб діти вимагали від батьків такої купівлі. Також у рекламі має бути заборонено експлуатувати довіру неповнолітніх до батьків, учителів чи інших персон, що користуються авторитетом. Абсолютно нормальною є реклама дитячого харчування, одягу, парфумерії чи книжок для дітей.

Зараз може скластися ситуація, коли телеканали почнуть чітко дотримувати зобов'язання стосовно дитячого мовлення, але в ефірі демонструватимуть лише передачі західного виробництва. Ця тенденція стає традиційною для багатьох всеукраїнських каналів вже сьогодні.

Вітчизняним виробникам мультфільмів та передач важко конкурувати з закордонними мультсеріалами та «дитячим продуктом», який діти зараз можуть побачити по супутниковому телебаченню чи по Інтернету.

Кошти на створення якісного телепродукту можна було б одержати за рахунок реклами, як це робиться під час трансляції дорослих передач. Але переривати дитячі передачі рекламою заборонено законом. Під такі програми важко знайти спонсорів, тому дитяче телебачення – малобюджетне.

У компетенції влади урегулювати питання засилля західної дитячої телепродукції, шляхом обмеження її випусків на вітчизняному телеекрані. Одночасно з впровадженими мірами, необхідно стимулювати виробництво власних конкурентоздатних дитячих програм. У такому випадку держава мала б забезпечити фінансову підтримку для компаній, що створюють такі передачі, або відмінити норму закону стосовно реклами.

Ця заборона формальна і її елементарно можна обійти. Скажімо, ділити програму на дві автономні частини, і ставити рекламу в кінці першої частини й на початку другої. Але дитячих програм немає не тільки тому, що існує заборона на рекламу. Якщо цю норму приберуть, то не одразу всі зацікавляться дитячим телевиробництвом. Воно повинно бути конкурентоздатним.

Можливо вдасться змінити ситуацію, лише спираючись на щойно ратифіковану Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. Відповідно до якої, якщо тривалість трансляції програми для дітей сягає тридцяти чи більше хвилин, переривання рекламою дозволяється. Сьогодні існує законопроект №3081 «Про внесення змін до Закону України "Про рекламу" (щодо приведення у відповідність до Європейської конвенції про транскордонне телебачення)», але він нажаль й досі не вступив у дію. [49]

Вироблення критеріїв, за якими може здійснюватися контроль над змістом телепередач, сьогодні є головним питанням сучасного дитячого телебачення. Розглядаючи це питання, ми стикаємося з відсутністю єдиної концепції дитячого віщання, де чітко була б сформульована мета, визначені головні напрямки діяльності, принципи, за якими повинне будуватися сучасне дитяче мовлення.

Відродження дитячого телебачення на новому етапі повинне вказувати суспільству на те, що за допомогою телепрограм власного виробництва, підростаюче покоління зможе сприймати цінності вітчизняної культури, що формують у дітях повагу до рідної мови та українських традицій.

Програма мінімум в вирішенні цього питання - покарання телеканалів за невиконання своїх зобов'язань. Вироблення державою діючих норм контролю, та розглянення питання щодо заборони на рекламу. Програма максимум - створення спеціального дитячого телеканалу. Але деякі експерти скептично ставляться й до появи дитячого телеканалу (немає джерел фінансування), і до створення суспільного мовлення (сьогодні неможливо перестрибнути прірву між розмовами про нього і практичними діями). Але сьогодні навіть спонсорство дитячого супутникового каналу потребує величезних коштів. Крім того, поширення його через супутник - це дуже невелика аудиторія. Тільки якщо його примусово включити до пакету програмної послуги, тоді воно може бути ефективним. Але платити за поширення в кабелі супутникового телеканалу, власники не здатні, бо це фінансово не вигідно.

В Україні на супутнику і в кабелі транслюються переважно російськомовні дитячі канали і програми. Зокрема Viasat у пакеті «Сімейний» пропонує для дітей канали Cartoon, Network, Kids Co та «Дитячий», а в пакеті «Престижний» додається ще Jetix та Nickelodeon. На «Волі» окрім Jetix, Cartoon, Network, Nickelodeon є ще «Детский мир», «Теленяня» і Baby TV. «Дитячий пакет» Maximum TV складається з чотирьох каналів: «Школьник ТВ», Nickelodeon, Jetix Play, «Теленяня». Той, хто користується поки що безкоштовним супутником мовленням, більшість із цих каналів не побачить, хіба що канал Jetix.

Нині в питанні розвитку дитячого мовлення вся надія фактично покладається на державу, яка не повинна керуватися тільки принципом «вигідно - невигідно», як це роблять комерційні структури. А держава в свою чергу не має стратегії розвитку національного дитячого мовлення й обмежується розміщенням держзамовлень. Механізмами, за якими розміщується державне замовлення для державних ТРК, не передбачено можливості залучення зовнішніх виробників. Щоб залучати до держзамовлення, приміром, незалежні продакшни, треба перебудувати фінансово-правову й організаційну системи державного телебачення. З іншого боку, держава жодного разу ще не профінансувала держзамовлення в повному обсязі: є великий державний борг перед Першим національним та обласними ТРК, які виготовили телепродукцію, але кошти на це так і не надійшли.

ВИСНОВКИ

У бакалаврській роботі ми проаналізували основні змістовно-тематичні пріоритети в створенні дитячих програм, розрахованих на різні вікові категорії. Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей, що характеризують їхній телеперегляд. Переваги у телевізійному уподобанні дітей змінюються кожні три роки, відповідно до її дорослішання (раннє дитинство – до 3 років; дошкільний вік – від 3 до 6 років (іноді до 7 років); молодший шкільний вік – від 6 до 9 років; молодший підлітковий вік – від 9 до 12 років). Дослідження дитячої аудиторії показує гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійного продуктку, і визначає її як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів.

Дитяче телебачення сьогодні виконує чотири основні функції ЗМІ: виховну, освітню, розважальну та соціологічну. Воно складається з певного відсотку телепрограм для дітей, що входять до сітки віщання українських телеканалів і поділяється на наступні види: анімація, мультфільми та мультсеріали, дитячі передачі, дитячі телесеріали та фільми для дітей.

Практично все наше телебачення функціонує як комерційне, існуючи за рахунок реклами, тому більшість телеканалів сьогодні орієнтує свій ефір на масову аудиторію. Існує багато білих плям у висвітленні дитячої тематики на телебаченні, адже вітчизняний телеефір не адаптований до дитячих інтересів. І тому питання збільшення програм для дітей у вітчизняному ефірі багато в чому залежить від зацікавленості рекламодавців. Оскільки українське законодавство забороняє переривати дитячі передачі рекламними роликами, для дитячих телепередач дуже складно знайти спонсорів, і сьогодні вони залишаються малобюджетними.

На основі досліджень, що проведені в даній роботі, можемо зробити висновок - український ринок дитячого віщання бідний у своїй розмаїтості, якості й кількості пропонованих телеканалами програм. Сьогодні необхідно розвивати дитячий контент на телебаченні, дати дітям широкий вибір інформаційних, пізнавальних, розважальних програм. Але саме відсутність дитячих телепрограм власного виробництва на телеканалі — вірна ознака того, що телеканал далекий від телебізнесу. Для того, щоб телевізійний продукт був цікавий «маленькій» аудиторії, потрібно враховувати базові психологічні потреби дітей.

Дитяче телемовлення необхідно комбінувати так, щоб діти могли дивитися передачі в зручний для себе час, а змістовне наповнення, жанрові особливості, зображальна естетика й тривалість відповідали певній віковій категорії. Однак передач на телеканалах, які були б спеціально орієнтовані на дітей і підлітків різних вікових груп, на сьогоднішньому телеекрані майже немає. Варто відзначити, що основна частина дитячих програм і дитячих ігрових шоу, які сьогодні існують на українських каналах, по цільовій аудиторії, більше відповідає підліткам.

Найбільшим успіхом у дитячої аудиторії користуються серіали, мультиплікаційні й художні фільми. Також досить популярними є західний телевізійний продукт. Дослідження добового циклу телетрансляцій показує, що більше половини кінострічок, орієнтованих на молодших школярів, транслюються в ранковому ефірі, менша частина показується вдень. Більша частина дитячих фільмів показується також у вихідні дні. А вечірній прайм-тайм, фільми призначені молодшим школярам на українських телеканалах майже не транслюються (для дошкільників увечері таких фільмів взагалі немає). Таким чином, дошкільники й молодші школярі після шести годин вечора змушені дивитися телепродукт орієнтований на дорослих споживачів.

Телебаченню необхідно програмувати сітку віщання таким чином, щоб дитячій цільової аудиторії в цих прикордонних віках було цікаво дивитися програму. Сегментування відповідно до груп цільової аудиторії, повинно створюватися фахівцями та психологами, та відображати стан найближчого розвитку дітей.

Згідно з ліценціями Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, дитячі програми в їхньому ефірі мають бути щодоби (від 30 хвилин до двох годин). Але сьогодні жодний із каналів не виконує зазначений у ліцензії розклад мовлення для дітей. Зрозуміло, що в умовах жорсткої конкуренції, з позиції комерціалізації ефіру телебачення, діти не вигідна цільова аудиторія.

І хоча, законом передбачається, що підчас розгляду заявок учасників конкурсу на отримання ліцензії на мовлення, Нацраді з питань «Телебачення і радіомовлення» віддає переваги телерадіокомпаніям, які зобов'язуються демонструвати соціально-важливі програми (зокрема й дитячі), однак на практиці ця норма не спрацьовує.

Сьогодні необхідно створити такі умови, за яких на шкірному телеканалі будуть існувати дитячі передачі, на виробництво й вихід в ефір яких з держбюджету виділятимуть необхідні кошти. Крім того, необхідно прийняти програму податкових пільг для інвесторів та виробників дитячих програм, фільмів і передач. Маємо надію, що кожна телекомпанія, яка отримує ліцензію на мовлення, буде дотримуватися вимог щодо виділення ефірного години для дитячих фільмів і програм.

У першу чергу держава повинна навести елементарний порядок у медіапросторі. Тобто примусити телеканали працювати за встановленими правилами у країні з метою захисту прав неповнолітніх телеглядачів.

На жаль, сьогодні з боку державного органу, який повинен здійснювати нагляд і контроль за діяльністю телерадіоорганізацій контроль ніяк не відчувається, крім декларативного піклування держави про захист своїх громадян. Підтвердженням цьому є постійне збільшення кількості порушень телеканалами законодавства. Держава може на законодавчому рівні розробити систему пільг для телеканалів, які розміщують у своєму ефірі передачі для дітей та підлітків, розглянути питання створення окремого дитячого телеканалу, який був би повністю присвячений дітям та їхнім проблемам. Такі канали успішно працюють в Європі та Сполучених Штатах. А у нас відсутність дитячого ефіру пояснюють незадовільним фінансуванням. Як наслідок – програм для дітей в українському ефірі дуже мало, а те, що показують, це переважно дешевий телепродукт американського, російського виробництва, або японські мультфільми.

Як відзначають фахівці, законодавство не повинне відлякувати потенційних спонсорів. Сьогодні крім рекламних роликів у дитячих телепрограмах можна використовувати не пряму рекламу, наприклад логотип спонсора.

Вільні демократичні ЗМІ не можуть демонстративно ігнорувати потреби значної частини телеаудиторії. Тому що наявність або відсутність дитячих телепрограм — це тест на волю й демократичність українських електронних ЗМІ.