Оцінка факту в журналістському творі

1.2  Оцінка факту в журналістському творі

Працюючи над текстом, журналіст систематизує і групує факти за відображеними в них явищами, за способами фіксування, типами опису, рівнем узагальненості. В аналітичному тексті він дає власну оцінку подіям та інтерпретує факти [1].

Факт в журналістиці – достовірне відображення фрагмента дійсності, що володіє реальною репрезентативністю. З його допомогою створюється модель дійсності. Використовуються різного роду факти [2].

Вчені побачили серйозну необхідність розрізняти онтологічний і гносеологічний зміст цього поняття. У онтологічному сенсі факт – «одиниця реальності, доступна спостереженню, але існуюча незалежно від свідомості людини»; в гносеологічному – «фрагмент свідомості, що відображає одиницю реальності» [5]. Реальність завжди багатша за те, що ми знаємо про неї.

Інша справа, що потрібно прагнути до максимальної відповідності нашому уявленню про реальність – їй самій. Перешкод тут багато. Чи не головна з них полягає у тому, що факт реальності не піддається розгляду один, сам по собі. Вихоплений з системи істотних зв'язків, він легко може перетворитися в нашій свідомості в картинку, що спотворює дійсність [6]. Це пояснюється тим, що в силу своєї творчої природи свідомість, не відобразивши реальних відносин факту, здатна включити його в систему інших зв'язків – несуттєвих, другорядних, а то й взагалі примарних. Саме тому факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв’язку з іншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв’язку з іншими фактами, з певними логічними законами, наявною системою знань.

Факт стає доступним тільки у формі судження, тому реальність існує незалежно від людини, а факт – ні. Людина виділяє насправді якийсь фрагмент, а в ньому – певний аспект (подію); потім вона «переводить» своє знання про дійсність (подію) на «природну» мову, будує знання у вигляді судження про предмет, потім перевіряє, чи правдиве є дане судження, чи помилкове («верифікує» його). І тільки тоді – якщо виявиться, що судження правдиве – те, що описано в цьому судженні, стає фактом [2].

Судження може бути різним за змістом, але містити один і той же факт. Це інтерпретація подій, наш образ ситуації. Образ, який в результаті перевірки (верифікації) виявився правдивим.

Отже, факт може бути достовірним або недостовірним. Встановити факт, тобто зробити його достовірним, означає здійснити його верифікацію. Інше питання, що зробити це не завжди можливо, інколи доводиться пробиватися через оцінку і коментар автора.

Достовірний факт – це судження про подію, що виявилося істинним в результаті його верифікації.

Недостовірний факт – це судження про подію, підтвердити яке виявилося неможливим.

Якщо судження в результаті верифікації виявилося хибним, то про факт як таке взагалі не може бути й мови [7].

Одним із джерел виникнення суджень – є подія. У події є тільки одна властивість або ознака – те, що вона відбулася (або не відбулася). Відбулися вибори губернатора – подія, суджень про яке може бути нескінченна безліч. Частину з них можливо перевірити; в процесі верифікації деякі з них не підтверджуються і виявляються помилковими, інші – щирими, підтверджуються і тоді перетворюються на факти.

Але є й оціночні судження – думки, які взагалі не можуть бути верифіковані. Вони оцінюють або саму подію, або факт, тобто істинне судження про подію. Події оцінюються емоційно, факти – як правило, раціонально. Оцінки подій та фактів можуть бути незалежні один від одного.

Суджень нерідко буває кілька, вони утворюють свого роду пучок ознак події. Останні повинні характеризувати і учасників події, і характер дії, і обставини, за яких відбувалася подія, зокрема його часові та просторові межі.

Сукупність істинних суджень про подію, що утворюють завершений сюжет цієї події, може бути названа реальним фактом на відміну від окремо взятого істинного судження про цю подію – вербального факту [7].

Для правильної кваліфікації суджень про ту чи іншу подію важливо враховувати цілісну структуру цієї події (реального факту, ситуації). Таку структуру вивчає особлива наукова дисципліна – теорія мовних актів, або мовна прагматика. У ній, зокрема, виділяють такі важливі поняття: пресупозиція, мотивування, орієнтованість [1].

Пресупозиція мовного акту – це характеристика відношення мовця до ситуації спілкування. Наприклад, знання про ситуацію, в самому мовному акті прямо не виражене, а лише мається на увазі.

Мотивування мовного акту – один з видів пресупозиції, а саме те, що змушує звернутися до події.

Орієнтованість мовного акту припускає важлива відмінність його адресата і аудиторії. Адресат – завжди конкретна особа, група, аудиторія.

1.3  Факт та образ в журналістському творі

Факт – це завжди результат вибору з великої кількості подій такої події, яка, на думку автора, має істотне значення [8].

Образ – це відтворення усвідомленого автором явища за допомогою тих чи інших матеріальних засобів і знаків – за допомогою мови тощо [7].

Серед видів образів у журналістському тексті часто зустрічаються ілюстративні. Вони використовуються для того, щоб висловити більш широкі і злободенні суспільні інтереси, в основному публіцистичні. У житті часто відбуваються такі події, цікаві та важливі своїми загальними, повторюваними властивостями, що мають морально-політичне значення. Журналісти прагнуть інформувати суспільство про такі повторювані події. Вони шукають таку подію і таких осіб, в індивідуальності яких істотні властивості життя, важливі для суспільства, виявлялися б особливо виразно, яскраво, значно. Інакше кажучи, обирають для свого зображення типові в своєму роді явища життя, які можуть служити гарною ілюстрацією істотних особливостей, що мають суспільне значення. Призначення цих текстів полягає в тому, щоб відтворити реальних людей у всіх їх проявах. Публіцистично-ілюстративні образи позбавлені гіперболізму. В них не має вирішального значення і емоційна виразність. Вони відтворюють типові явища такими, якими вони були в дійсності.

Але бувають й іншого роду образи, автори яких не ставлять перед собою такого завдання й зображують явища життя не заради їх типовості, а заради їх неповторної індивідуальності, якщо вона цікава в тому чи іншому відношенні. Це фактографічні образи[7].

Останнім часом у зв'язку з ускладненням суспільного життя, розвитком масової комунікації в суспільстві все посилюється інтерес до образної інформації про найбільш важливі події у політичній, культурній, виробничій сфері. Газети і журнали пропонують читачам подібні повідомлення про такі події. Автори створюють образи для пізнання індивідуального в реальній дійсності і не роблять при цьому будь-яких узагальнень. В результаті виникають образи, що передають інформацію про те, що десь сталося. Фактографічні образи відтворюють явища життя, які відзначаються своєю індивідуальністю. Ілюстративні образи відтворюють явища, заради їх типовості, реально існуючої в житті. І ті й інші не змінюють індивідуальності явищ, показуючи їх такими, якими вони були в дійсності. У створенні тих і інших образів творча уява їх авторів не має значення і не виявляється дуже помітно.

На відміну від ілюстративних і фактографічних зображень художні образи завжди є витвором творчої думки й уяви автора.

Художні образи найбільш близькі до образів публіцистично-ілюстративних. У них також відтворюються типові явища життя у світлі тих чи інших суспільних інтересів та ідеалів. Але відбувається це по-іншому. Автор запроваджує в цих образах індивідуальність явищ, щоб вони стали ще більш типовими, щоб вони ще більш чітко, яскраво, закінчено втілювали в собі істотні особливості. Він творчо типізує життя.

Типізація – це таке відтворення життя, в процесі якого істотні властивості його явищ одержують посилене, перебільшене вираження в їхніх нових, вигаданих індивідуальних рисах. Тому типізація життя може здійснюватися за допомогою зображення її явищ тільки в образах, а не в абстрактних поняттях [7].

Інша відмітна властивість художніх образів – це їх виразно відчутна емоційність. Журналісти висловлюють у них своє емоційне ставлення до дійсності підбором і розташуванням індивідуальних подробиць зображуваного – деталями, а також зовнішніми засобами зображення– промовою, сполученнями звуків, мімікою і жестами, обрисами і фарбами тощо. Художні образи відрізняються емоційною виразністю деталей.

Третя відмінна риса образів у журналістських текстах полягає в тому, що вони завжди є основним і самодостатнім засобом вираження змісту цих творів.

У журналістському тексті засоби вираження грають велику роль. Автор своїм твором не тільки інформує про те, що створено силою його уяви, не тільки «заражає» своїми настроями, але й естетично впливає на читачів, орієнтуючись на їхню уяву.

Журналістському тексту протипоказані рясна «реєстрація» візуальних частин предметів і велика кількість «допоміжних» подробиць. Разом з тим небажані і сумарні, тезисно-схематичні позначення при відсутності деталей, штрихів. Словесний текст відповідає вимогам мистецтва, якщо автором знайдені якісь яскраві деталі і подробиці, що відтворюють предмет в цілісності його вигляду. Тільки в цих випадках читач зможе «домалювати» в уяві позначене словами. При сприйнятті такого твору важлива роль належить асоціаціям – всіляким зіставленням предметів і явищ [7].

В асоціаціях читача, що викликаються вербально-художніми образами, чимало індивідуального і довільного. І це один із законів сприйняття. Перебуваючи «під владою магії» вербального мистецтва, занурившись в світ примхливо мінливих уявлень, викликаних текстом, читач стає свого роду співучасником створення образів.