Факт в аналітичних жанрах

2.2  Факт в аналітичних жанрах

У філософських словниках термін "аналітика" трактується як "дослідження начал, елементарних принципів, в силу яких судження набуває доказовості". У цьому значенні термін "аналітика" був започаткований Арістотелем для назви розділу логічної науки. Система доказів, антидоказів, софістичних заперечень, що їх розроблено видатним філософом античності, актуальна для розуміння методології написання сучасних аналітичних матеріалів, що розраховані, насамперед, на прошарок населення із середнім прибутком. Це дає останньому можливість не тільки споживати, але й продукувати ідеї, які згодом стають предметом аналізу в аналітичних газетно-журнальних матеріалах [12].

До аналітичних жанрів журналістики відносять: кореспонденцію, статтю, огляд, коментар, звіт, рецензію та ін. Вони мають справу з інтерпретуючою інформацією, і їх методи збирання інформації орієнтовані на основні логічні операції: індукцію та дедукцію, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, аналіз (як розгляд з різних боків). Ці жанри розраховані на проведення досліджень [3].

Логічний аналіз дозволяє виділити наступні способи пояснення фактів:

1) з'ясування частин факту і зв'язків між ними;

2) з'ясування необхідних умов і обставин існування фактів;

3) встановлення причини факту;

4) виявлення дій, що даний факт справляє на навколишнє середовище.

Така попередня робота над фактичним матеріалом дозволить журналістові краще розібратися в суті справи, що розглядається, а головне – може привести до створення системи суджень і понять. Набір даних, зібраних у журналістському блокноті, повинен постати перед читачем чіткою і стрункою системою, що виявляє їхні відносини і взаємозалежності. Звичайно, у кожного автора можуть бути свої методи написання твору. Але структура руху думки підпорядковується загальним творчим закономірностям.

Позиційне розташування фактів усередині матеріалу можна розрізнити:

·  За часовим принципом, коли факт демонструє розвиток події за великий проміжок часу;

·  За принципом протиставлення;

·  Групування фактів за проблематикою.

За часовим принципом найчастіше шикуються твори, де авторові необхідно подати факти в хронологічному порядку. Тут може використовуватися як пряма, так і зворотна хронологія.. У першому випадку автор суворо слідує логіці розвитку події, а в другому – з'ясовує різні взаємозв'язки, що встановилися між фактами в різні проміжки часу.

Прикладом такого групування фактів можна вважати журналістський матеріал під назвою «Страшный суд» (Додаток В). В якому подається інформація про розвиток подій в судовому процесі за справою про загибель журналіста Георгія Гонгадзе. Автор наводить в якості прикладу історію цієї справи, де в хронологічному порядку розташовані події і заходи що відбулися [13].

За принципом протиставлення пишуться багато критичних статей і заміток. За допомогою зіставлення фактів виявляється суть досліджуваної проблеми. Подібний аналіз здійснюється таким чином: по-перше, автор обирає з усього масиву фактів найбільш суперечливі, щоб з їх допомогою розкрити проблему, по-друге, при порівнянні тих чи інших даних, думок, точок зору, позицій, журналіст приходить до певних оцінок і висновків; по-третє, при зіставленні виявляються якісь приватні або загальні закономірності. Наприклад у публікації під назвою «Бремя Че» (Додаток Г), піднімається питання роботи столичної мерії, а саме власне мера міста Києва Леоніда Черновецького. Для оцінки його роботи журналіст протиставляє дійсного мера його попереднику Олександру Омельченку, внаслідок чого виявляються певні протиріччя між бажаним і отриманим [14].

До групування фактів за проблематикою вдаються у випадках, коли потрібно визначити різні елементи досліджуваного явища, їх взаємозв'язки і відносини, коли потрібно пояснити з різних точок зору зміст суперечливої ситуації, коли потрібно виділити рушійні сили розвитку проблеми, коли необхідно висунути певні прогнози з приводу стану справ в тій чи іншій сфері тощо. Факти подаються не тільки в якості вихідних матеріалів для аналізу, але і для демонстрації суті проблеми.

Розглянемо в якості прикладу статтю, що має назву «Прощание с мигалкой» (Додаток Д). В ній автор подає збірку фактів на тему майбутніх виборів в країні, тим самим демонструючи різні точки зору на ситуацію [15].

2.3  Факт в художньо-публіцистичних жанрах

Розглянемо тепер способи створення документального образу в художньо-публіцистичних жанрах, до яких належать огляд, нарис, фейлетон, памфлет. Вони вирішують публіцистичні завдання методами мистецтва, використовують для дослідження дійсності і узагальнень можливості художнього образу. Цій групі публіцистики властиві образність, типізація, насиченість літературно-художніми образотворчими засобами, сплав поняття і образу [5]. В основі художньо-публіцистичних жанрів лежать документальні факти, але визначальним стає авторське враження від факту, авторська думка. До способів пред'явлення фактичного матеріалу можна віднести типізацію, інтерпретацію і образне трактування [3].

Типізація використовується в художньо-публіцистичних жанрах з метою виявлення типових рис, характеристик і властивостей досліджуваного об'єкта. Типізація у нарисі – це, перш за все, відбір найбільш істотного, що є в самому житті, в самій дійсності. Газетний нарис тим і відрізняється від художнього твору, що в ньому, незважаючи на ступінь типової узагальненості, використовуються тільки строго фактичні дані, що мають точну адресу. Існують певні принципи типізації в газетному нарисі – фактична сторона повинна бути скрупульозно збережена. Будь-яке переміщення в часі, вигадування неіснуючих колізій, "домислення" якостей героїв та обставин, в яких вони діють, неможливо. Має бути точно позначені час і місце дії, названі імена та прізвища героїв. Право автора тут – тільки відібрати з життєвого матеріалу потрібні йому ситуації, конфлікти, факти. Вибравши найбільш істотні, характерні факти, знайшовши серед безлічі людей типового героя, нарисовець-документаліст досліджує і відображає їх художньо-публіцистичними засобами.

Авторська інтерпретація полягає в тому, що, нічого не вигадуючи, публіцист при описі життя свого героя може, по-перше, піддати факти власному осмисленню, по-друге, поділитися особистими враженнями; по-третє, виразити своє емоційне ставлення до героя, по – четверте, на основі наявних даних спрогнозувати розвиток ситуації і т. ін. Пропустивши всі факти крізь авторське сприйняття, публіцист тим самим піддає їх художній трансформації. У цьому сенсі автор, на думку M. M. Бахтіна, є «людиною, що організує формально-змістовний центр художнього бачення». При цьому «світ художнього бачення це світ організований, упорядкований і завершений крім завдання і сенсу навколо даної людини як його ціннісне оточення: ми бачимо, як навколо нього стають художньо значущими предметні моменти і всі відносини – просторові, часові та смислові». Саме завдяки авторському баченню читач може проникнути в суть події, отримати детальні характеристики того чи іншого явища, на які у повсякденному житті, можливо, ніколи не звернув би уваги [3].

Документальність зображуваного об'єкта може бути підтверджена авторськими свідоцтвами: «я бачив», «я дізнався», «я був очевидцем», «я був учасником» і т. ін. У всіх цих випадках журналіст, як нотаріус, своїм ім'ям запевняє правдивість опису, і читач певною мірою ототожнює себе з ним. Фізична ідентифікація (читач на місці автора) створює схильність до ідентифікації духовної, тобто готує сприятливий ґрунт для прийняття світорозуміння публіциста ». Для художньо-публіцистичних творів даний момент особливо важливий, тому що автор, крім створення образу людини, прагне донести до читача і свої думки.

В образному трактуванні фактів велику роль відіграє авторська уява. Якщо в аналітичних творах основна задача – аналіз життєвих явищ, то в художньо-публіцистичних жанрах важливіше інше: створення документального образу через ланцюг асоціативних зв'язків та образних уявлень [10]. В даному випадку журналіст може зіткнутися з певними суперечностями: з одного боку, слід якомога точніше відтворити ті чи інші факти дійсності, а з іншого боку – створити новий образ за рахунок перетворення окремих характеристик об'єкта. Тому свого часу було актуальне таке питання: чи може образ зашкодити документальній точності? На думку Є.П. Прохорова, «епоха повного" документалізму "(лапки тут необхідні, тому що повнота неминуче має межі: Кожне відображення припускає фантазію) не заперечує образність у публіцистиці, але різко підкреслює її специфічність». У чому ж виявляється ця специфічність? По-перше, за допомогою творчої уяви автор проводить відбір фактичного матеріалу для конкретного твору, зберігаючи лише необхідні деталі для створення документального образу. По-друге, специфіка уяви полягає в здатності людини на образному рівні осягати загальне, розпізнавати ціле раніше його частин. У цьому сенсі основна функція уяви полягає в перекомбінуванні образів і в перенесенні ознак одного об'єкта на інші. У публіцистиці вироблена ціла система художньо-виразних засобів, за допомогою яких можна створити нові образи, яскравіше висвітлити той чи інший факт або явище дійсності: аглютинація, гіперболізація, схематизація, аналогія, порівняння та ін.

Висновок

Опрацювання значного обсягу джерел, документів і матеріалів дозволили з`ясувати, що природа факту є багатогранною і повинна розглядатися з різних аспектів. Розглянувши призначення факту в журналістському творі, ми переконалися, як важко домогтися об’єктивності у висвітленні події, якщо журналіст не буде використовувати тільки репрезентативні і ретельно перевірені відомості. Проаналізувавши таке поняття, як «образ» в журналістському творі можна сказати, що в його основі також лежать факти. Ми побачили наскільки різноманітними є способи подачі фактів у різних жанрах журналістики.

Виконавши дослідницьку роботу, я досягла поставлених цілей і завдань й прийшла до наступних висновків: основа журналістського твору – це факт, він у свою чергу може використовуватися у двох значеннях. По-перше, під фактом розуміють одиницю реальності, доступну спостереженню, але існуюча незалежно від свідомості людини. По-друге, під фактом мають на увазі фрагмент свідомості, що відображає одиницю реальності.

Реальність завжди багатша за те, що ми знаємо про неї. Інша справа, що потрібно прагнути до максимальної відповідності нашому уявленню про реальність – їй самій. Перешкод тут багато. Чи не головна з них полягає у тому, що факт реальності не піддається розгляду один, сам по собі. Вихоплений з системи істотних зв'язків, він легко може перетворитися в нашій свідомості в картинку, що спотворює дійсність. Це пояснюється тим, що в силу своєї творчої природи свідомість, не відобразивши реальних відносин факту, здатна включити його в систему інших зв'язків – несуттєвих, другорядних, а то й взагалі примарних. Саме тому факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв’язку з іншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв’язку з іншими фактами, з певними логічними законами, наявною системою знань.

Факт стає доступним тільки у формі судження, тому реальність існує незалежно від людини, а факт – ні.

Майстерність журналіста в тому й полягає, щоб не тільки вміло оперувати фактами, а й правильно їх оцінювати, інтерпретувати, аналізувати, нарешті, знаходити між ними істотні причинно-наслідкові зв’язки.

Журналістський текст складається з висловлювань, що констатують якісь ознаки реальності, які можна перевірити і довести їх відповідність дійсності.

Призначення фактів у журналістському творі багатофункціональне: вони можуть стати основою інформаційного повідомлення; можуть виступати в якості аргументів і науково обґрунтованих доказів.

Щодо розгортання факту в жанрову структуру твору, то воно завжди обумовлено завданнями, які стоять перед журналістами. В одному випадку необхідно повідомити про факт, в іншому - дати подробиці про подію, у третьому - розібратися в причинах виникнення тієї чи іншої проблеми, у четвертому - створити документальний образ сучасника та ін. У залежності від цілей повідомлення журналісти використовують різні способи подання, розкриття, зображення та тлумачення фактів. Крім того, позиціонування фактів у різних жанрах журналістики (інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних) має свої особливості.

Список використаних джерел

1.  Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості – Підручник. – 2-ге видання перероб. і доп. – Львів: ПАІС, 2004. – 268с.

2.  Ким М.Н. Технология создания журналистского произведения. - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – evartist.narod.ru

3.  Ким М.Н. Жанры современной журналистики. - СПб.: изд-во Михайлова В.А., 2004. – С. 78-85

4.  Куньч З.Й. Універсальний словник української мови. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 848с.

5.  Лазутина Г.В. Основы творческой деятельности журналиста. М., 2002. – 170с.

6.  Лазутина Г.В. Профессиональная этика журналиста – Учебное пособие, М.: Аспект Пресс, 2000. – 116с.

7.  Мельник Г.С., Тепляшина А.Н. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Питер, 2008. – 272с.

8.  Под ред. Корконосенко С. Г. Социология журналистики. – Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 318с.

9.  Поелуева Л.А. Факт в публицистике. – Автореф. канд. дис. – М, 1988. – С. 5.

10.  Свитич Л.Г. Профессия: журналист – Учебное пособие – М.: Аспект Пресс, 2003. – 255с.

11.  Любовь Шибаева. Жанры в теории и практике журналистики. //Журналистика - № 17/47 от 8 сентября 2000 – www.relga.rsu.ru

12.  Василенко М.С. //Тенденції розвитку аналітичних матеріалів у сучасній журналістиці – journlib.univ.kiev.ua

Додатки:

13.  Андрей Смирнов «Страшный суд»//Корреспондент – №5 (194), от 11 февраля 2006. – С. 19-20

14.  Ирина Соломко «Бремя Че»//Корреспондент – № 39(228), от 7 октября 2006. – С. 22-24

15.  Никита Вайнонен «Прощание с мигалкой»// Журналист - №12, декабрь 2006. – С. 14-15

16.  Геннадий Петров «Мордобой несогласных»// Корреспондент – №12(251), от 31 мая 2007. – С.52-55

17.  Влад Бережной «Украинка спрятала ребенка в сумке»//Сегодня - №59 (3483), от 17 марта 2010. – С. 6

18.  Александр Панченко «Новый АН может пролететь над Киевом»//Сегодня - №59 (3483), от 17 марта 2010. – С. 5