Сучасна соціальна концепція України. Сутність професії соціального працівника

2. Сучасна соціальна концепція України. Сутність професії соціального працівника

Радикальні економічні та політичні зміни в українському соціумі призвели до глибоких кризових процесів, а саме: руйнації господарсько – економічних зв’язків; майнової диференціації; зростання соціальної напруженості.

Ці кризові процеси спричинюють виникнення глибинних передумов для соціальних вибухів і означають збереження соціальної несправедливості у сучасному українському суспільстві. Натомість загально визнаним критерієм цивілізованості будь – якого суспільства є якраз соціальна справедливість , яка тлумачиться як створення рівних реальних життєвих можливостей для вияву і здійснення своїх інтелектуальних творчих сил.

Єдиної моделі соціальної справедливості, звичайно немає. Жодна з існуючих соціальних моделей у світі, водночас, не може забезпечити рівень соціальної справедливості, достатній для пересічного громадянина. Не є гарантом соціальної справедливості ані ринковий капіталізм, ані приватна власність, ані соціалістичний метод господарювання. Не стало причиною якогось зростання соціальної справедливості й руйнування державного сектору економіки.

Подальший соціальний розвиток України може серйозно залежати від двох чинників :

1.  Здатності науки своєчасно осмислювати і прогнозувати соціальну ситуацію.

2.  Вміння і бажання використовувати світовий соціальний досвід.

Соціальна політика сучасної держави європейського зразка має містити дві складові частина – активну і пасивну. Основними державними документами, які регулюють перспективи соціального розвитку України , стали «Концепція соціального забезпечення населення України» (грудень 1993) та «Концепція соціальної політики» (липень 1994). Соціальний досвід соціального розвитку може бути представлений у двох напрямах – ліберальному та патерналістському.

Отже перейдемо до того, а яке ж значення відіграє соціальний працівник у цій системі.

В самому загальному вигляді соціальну робота - це є практична, професійна діяльність з подання допомоги та підтримки людей, які опинилися в скрутній ситуації .Соціальна діяльність різноманітна , потребує певної уваги з боку суспільства, держави; стає самостійним феноменом сучасної цивілізації, що відображає діалектику поєднання загальнолюдських цінностей і унікальності особи, тому під соціальною роботою надалі будемо розуміти професійну діяльність соціальних інститутів державних і не державних організацій, груп і окремих індивідів з наданням допомоги у здійсненні успішної соціалізації особам чи групам людей у випадках, коли за відсутності належних умов у суспільстві, або особистих вад їх соціалізація припиняється, або відбувається у зворотному напрямку (десоціалізація) .

Соціальна значимість професії соціального працівника, визначається в функціях закладів соціальної роботи, які виконують структурні елементи, системи соціального захисту населення. Ці дії регулюються певними нормативними документами, контролюються і мають забезпечити інтереси системи соціального захисту, як цілого.

Соціальна робота:

·  Професійна або волонтерська діяльність, спрямована на гарантовану підтримку і надання соціальних послуг будь – якій людині. У широкому розумінні слова соціальна робота – це діяльність соціальних служб (державних, приватних, громадських); у вузькому – вплив спеціалістів із соціальної роботи на особистість з метою надання допомоги у самовиявленні.

·  Система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом підтримки найменш захищених верств населення та протидії факторам соціального виключення

·  Вивчає закономірності і принципи функціонування і розвитку соціальних процесів, їх динаміку під впливом психолого – педагогічних і управлінських факторів при захисті громадянських прав і свобод особистості в суспільстві.

·  Цілеспрямована діяльність у суспільстві через вповноваженні органи , спрямована на забезпечення соціального, культурного, матеріального рівня життя всіх членів суспільства та спрямована на надання допомоги різним категоріям людей. Соціальна робота має макро, -мезо -мікро.

Об’єкти соціальної роботи – люди, які мають проблеми, незалежно від віку.

Суб’єкти соціальної роботи – держава, державні установи, служби, окремі люди.

Соціальна робота розглядається також як самостійна наука, об’єктом дослідження якої є процес зв’язків, взаємодій, способів та засобів регуляції поведінки соціальних груп і особистостей в суспільстві . Предметом соціальної роботи виступають закономірності , що зумовлюють характер та спрямованість соціальних процесів.

Професійна діяльність, об’єктом якої виступають живі люди, утворює складну систему взаємо перехідних, взаємозумовлених моральних стосунків. До цієї системи належать перш за все: а) ставлення спеціалістів до об’єкта праці; б) стосунки спеціаліста з колегами; в) ставлення спеціаліста до суспільства. Отже, як тільки професійні стосунки набули якісної усталеності, це привело до формування особливих моральних настанов , що відповідають характеру і змісту праці, відображають практичну доцільність певних стосунків як між членами професійної групи, так і самої групи з суспільством.

Таким чином, можна дійти висновку про те , що головні соціально – педагогічні категорії тлумачать так:

Соціальна робота – професійна, цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноваженні державні і недержавні соціальні інститути , спрямована на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності та розвитку різних категорій населення .

Соціальний працівник – це професійно підготований спеціаліст , який працює в державних (недержавних) соціальних інститутах і сприяє створенню соціальних умов для повноцінної життєдіяльності різних категорій населення , котрі потребують захисту і підтримки.

Оскільки соціальна робота має інтегральний характер, її представники мають володіти якостями педагога, психолога, медичного працівника, юриста, соціолога, державного службовця.

Соціальні проблеми освіти стосуються по суті, всіх людей, а не лише учнів і педагогів.

Взаємини соціального працівника і клієнта, що базуються на співчутті і довірі, більш нагадують дружні стосунки. Дійсно , ці взаємини передбачають допомогу клієнтові з боку соціального працівника, а не навпаки. Впевненість клієнта у тому , що така допомога йому буду надана, є головним соціальним фактором , що впливає на ефективність соціальної роботи.

3. Посадові обов’язки та функції соціального працівника

 

Так як соціальний працівник весь час має спілкуватися з різними людьми, він має широкий перелік посадових обов’язків .

Він повинен:

·  Виявляти в сімї та окремих дітей та підлітків, які потребують соціального захисту ; дітей підлітків та дорослих, які потребують опіки та допомоги у влаштуванні в лікувальні та навчально—виховні заклади, отриманні матеріальної, соціально-побутової та іншої допомоги.

·  Встановлювати причини утруднень, конфліктів , що виникають у навчальний та поза навчальній сфері, у сімї та ін.

·  Сприяти розв’язанню цих труднощів та конфліктів та гарантувати соціальний захист;спільній діяльності різних громадських та державних організацій і установ по наданню необхідної допомоги групам ризику.

·  Надавати допомогу в сімейному вихованні, діяльності педагогічних колективів.

·  Проводити психолого-педагогічні та соціально-педагогічні консультації, виховну роботу з неповнолітніми важковиховуваними дітьми

·  Брати участь у створенні центрів соціальної допомоги (всиновлення, піклуванні й опіка; соціальна реабілітація; притулки; молодіжні, підліткові, дитячі, сімейні центри, клуби, асоціації, об’єднання за інтересами та ін.)

Напрямки професійної діяльності соціального педагога полягає у вивченні соціально-психологічних цінностей особистості, соціально-педагогічного впливу макросередовища на зростаючу особистість, та організовувати освітньо-виховні взаємодії з проблемними особистостями, які потребують допомоги.

Рівні здійснення професійної діяльності соціального працівника:

1.  Виконання (копіювання чужих зразків виконання діяльності);

2.  Планування (здійснення діяльності за власним уявленням без врахування обставин);

3.  Проектування (здійснення діяльності, виходячи з її системного розуміння)

Функціональний аспект діяльності соціального працівника. Функції соціального працівника – це предметно-інструментальна основа його професійної діяльності. Професійні функції соціального працівника дозволяють уявити структуру функціональних обов'язків як певну суму знань, вмінь і навичок, які забезпечують професійну компетентність спеціалістів в практичній роботі. Ми приділяємо цим питанням особливу увагу.

Аналізуючи функції соціального працівника, вважаємо треба підкреслити різноманітність підходів до їх виділення і класифікації.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури свідчить про відокремлення двох підходів характеристики професійної діяльності соціального працівника через анали виконуваних ним функцій: спектральний і процесуальний.

Спектральний підхід характеризує конкретні рольові дії а працівника через спектр виконуваних ним функцій.. Процесуальний підхід базується на відокремлені соціального працівника як частини процесу його професійної взаємодії із клієнтом, адекватного парадигмі „ визначення проблеми – розробка план реалізація намірів - оцінка результату" за Стівеном Шардло;

Український дослідник В.М.Сидоров основні із них об'єднав класи: базові та спеціальні. До базових функцій за ці фікацією автор відносить: діагностичну (оціночну), корекційну. До спеціальних: комунікативну, організаторську, прогностичну, превентивну, психо- терапевтичну, рекламно-пропагандистську, медичну, соціально-педагогічну, соціально-економічну.

Діагностична функція соціального працівника включає вивчення, аналіз і оцінку клієнтів (індивідів, сімей, груп, спільно¹ і направленість впливу на них соціального середовища і „ставить с діагноз"; дана функція передбачає також і оцінку результатів, д в процесі соціальної роботи.

Прогностична функція полягає у прогнозуванні соціальним працівником розвитку подій, процесів, які проходять у сім'ї, гру суспільстві і розробці певної моделі соціальної поведінки. 3міст прогностичної функції вимагає від соціального працівника визначення пріоритетів, тому що проблеми, з якими йому доводиться м здебільшого багатогранні і вимагають дій за декількома параметрами

У зарубіжній практиці соціальної роботи прогностична соціальних працівників реалізується, як правило, у формі (письмової або усної угоди), яка укладається між соціальним пра- клієнтом та іншими задіяними особами чи структурами. здебільшого укладається з метою визначення обов'язків всіх сторін і деталізації різноманітних аспектів сервісних послуг.

Запобіжно-профілактична або соціально-терапевтична функція дозволяє передбачити і привести у дію соціально-правові, юридичні, психологічні, соціально-медичні, педагогічні заходи, попередження та подолання негативних явищ, організацію відповідної допомоги особам, які її потребують, забезпечити захист прав сім'ї, жінок, підлітків, дітей, молоді підтримку груп ризику.

Правозахисна функція полягає в знанні та вмінні використовувати закони правові акти, які спрямовані на надання допомоги і підтримки дітей та підлітків, їх захист.

Власне педагогічна функція передбачає виявлення інтересів та потреб дітей у різних видах діяльності/культурної, спортивно-оздоровчої, технічної художньої творчості тощо/ і залучення до роботи з ними різних установ організацій, громадських, творчих та інших спілок, спеціалісти»

Психологічна функція передбачає консультування та корекцію міжособистісних стосунків, допомогу у соціальній реабілітації всім, хто її потребує, сприяння соціальній адаптації особистості.

Соціально-медична функція спрямована на організацію роботи з профілактики здоров'я, на оволодіння першою медичною допомогою, кульгу) харчування, санітарно-гігієнічними нормами, основами трудотерапії, сприяння формуванню здорового способу життя.

Соціально-побутова функцію реалізують шляхом надання необхідної допомоги підтримки різним категоріям дитячого населення/особливо дії інвалідам, різним типам сімей та ін./.

Комунікативна функція передбачає встановлення контактів з особами, які потребують тієї чи іншої допомоги, підтримки, організації обміну інформацією, сприяння включенню різних інститутів суспільства в діяльність соціальних служб, допомоги у сприйнятті й розумінні іншої людини.

Посередницька функція передбачає встановлення взаємозв'язку та спільної діяльності багатьох громадських, соціальних, державних структур вирішення проблем дітей та підлітків, а таж соціальних груп ризику

Морально-гуманістична функція соціальної роботи як своєрідна концентрація всіх інших функцій надає соціальній роботі високий гуманістичний

4. Етичні вимоги до професійної діяльності соціального робітника

Професійна етика у сфері соціальних досліджень потребує особливої регламентації. В усьому світі діяльність соціологічних співтовариств регулюють спеціальні етичні кодекси, які відбивають «багатошаровість» професійної етики соціолога, зумовлену мультиваріантністю його соціальних відносин. За сучасних умов соціальний працівник як представник професійної спільноти має нести особисту моральну відповідальність за взаємини з різними суб’єктами , з якими необхідно вступати в контакти під час здійснення професійної діяльності: 1) із суспільством, презентованим а) ретрансляторами інформації (журналісти, політики, політологи, коментатори), б)споживачами інформації, (фахівці ,котрі апелюють до результатів соціологічних досліджень ), в) населенням як носієм громадської думки, г) владними структурами й ідеологічними інституціями, зацікавленими у тенденційній інформації; 2) зі співвиконавцями у конкретних проектах; 3) із респондентами;4) із замовниками;5) із професійною спільнотою.

Звісно етика соціального працівника ґрунтується на загальнолюдській моралі, загальному громадянському законодавстві та загальних етичних нормах наукової праці й наукового спілкування. Почастішання випадків порушення канонів професійної етики в Україні за нової соціальної ситуації на жаль, уже призвело до численних публічних спекуляцій навколо соціології, до спотвореного сприйняття громадськістю ролі та місця соціологічної науки в суспільстві. Як перший крок розв’язання сучасних етико-професійних проблем соціологічної спільноти на 3-ьому з’їзді Соціологічної асоціації України було ухвалено рішення про створити Комісію з професійної етики і доручити їй підготовку Кодексу професійної етики відповідно до сучасних вимог до професійної діяльності соціологів.

Кодекс професійної етики соціолога був затверджений 5 з’їздом Соціологічної асоціації України 20 травня 2004 року. Цей кодекс визначає головні принципи і етичні норми професійної відповідальності та поведінки соціологів України. Кодекс містить вступ, основний зміст(«Етичні норми»), додаток(«відповідальність за порушення кодексу професійної етики соціолога») і висновки.

Основний зміст кодексу становлять етичні норми та правила, структуровані відповідно до таких сфер професійної діяльності соціологів:

·  організація професійної діяльності та трудові відносини

·  науково-дослідна діяльність

·  наукове спілкування

·  презентація результатів дослідження і наукові публікації

·  редакційно-видавнича діяльність

·  освіта, викладання, професійна підготовка

·  консультування й експертиза

·  публічні виступи

·  робота за контрактами та надання послуг.

Як додаток до складу Кодексу входить розділ «Відповідальність за порушення Кодексу професійної етики соціолога», який описує процедури подання і розгляду скарг Комісією з професійної етики САУ.

Етичні норми, задекларовані цим Кодексом, спираються на загальні моральні принципи, прийняті в міжнародній соціологічній спільноті:

·  професійна компетентність

·  чесність

·  професійна відповідальність

·  соціальна відповідальність

·  повага до прав і гідності кожної людини.

Етичні норми встановлюють загальні правила поведінки соціальних працівників. Потреби практики визначають ціль тієї чи іншої професії і вимагають від працівників відповідного профілю необхідної кваліфікації (професіоналізму, компетенції), з одного боку, її етичної підготовки , що передбачає теоретичне освоєння норм і принципів моралі для застосування їх у професійній практиці ,- з іншого. Кожна людина в силу обставин життя втягується у рольове спілкування з різними професіоналами, наприклад, з лікарем, юристом, і т.д. При цьому вона очікує від них не тільки кваліфікованого виконання їх обов’язків щодо задоволення її потреб, інтересів, а й уважного, увічливого до неї ставлення. Тому професійна етика покликана дати рекомендації професіоналам , посадовим особам, у тому числі і керівникам , щодо моральної складової у виконанні професійних функцій.

Специфіка функцій соціального працівника та соціального педагога вимагає органічного єднання особистісних та професійних якостей широкої освіченості, а тому підготовка такого фахівця має ґрунтуватися на тлі практичного людинознавства. Професійні стандарти, до таких фахівців базуються на кодексі етики та професійних умінь, які слугують своєрідною "клятвою Гіппократа", ґрунтуються І фундаментальних загальнолюдських цінностях, враховують гід-М1 її унікальність кожної особистості, її права та можливості.

Прикладами можуть слугувати кодекси етики соціального працівника СЩА та Канади, в яких наголос робиться на клінічній соціальній роботі чи на соціальному розвитку. Створений і кодекс етики соціального працівника та соціального педагога Росії та України, офіційно схвалений Асоціацією соціальних працівників та соціальних педагогів усіма регіональними підрозділами.

Навіть, порівняно невеликий досвід розвитку соціальної роботи в Україні свідчить, що співпраця соціальних педагогів та соціальних працівників спрямована на об'єднання людей безпосередньо там, де вони живуть. Вона відкриває великі перспективи та має конкретний результат: перемагають загальнолюдські цінності, милосердя, послаблюється соціальне напруження. Соціальні педагоги та соціальні працівники створюють реально діючий механізм соціального захисту, підтримки, що допомагає державним та суспільним структурам наблизитись до кожної конкретної сім'ї, до кожної людини, яка є найбільшою цінністю оновленого суспільства.

Професії соціального працівника та соціального педагога схожі
 та переслідують одні й ті самі цілі. Результат діяльності цих фахівців – підвищення життєвого рівня усіх людей незалежно від віросповідання та національності.. Кожна людина право на належне повноцінне
існування. Важливо зазначити, що такі професії, як соціальний працівник і соціальний педагог є необхідними для нашого суспільства у
сучасний складний період розбудови української держави, коли виникає багато проблем і люди потребують підтримки та допомоги.
Тому в професії соціального працівника виділяють головні принципи і вимоги.

Висновки

Отже, роблячи висновки можна сказати, що професія соціального працівника, цілком залежить від етичних принципів. Цей висновок, можна зробити на підставі тих фактів, що соціальний працівник весь час контактує безпосередньо з людьми, в якій би організації він не працював. Організаційну структуру інститутів соціального захисту населення можна охарактеризувати, як упорядкований зв'язок і взаємодію органів соціальної роботи та його суб’єктів , що забезпечують загальні умови, раціоналізацію організацій і норм здійснення допомоги для підтримки груп та осіб, які опинилися у стані соціального ризику, відповідно до їх інтересів, потреб і можливостей.

Тому, соціальний працівник повинен не лише бути кваліфікованим робітником своєї справи, але і вміти бути добрим психологом і мати певні уявлення про етичні норми у спілкуванні з людьми якими він безпосередньо контактує, бо мораль одна із форм духовного життя , один із найдавніших універсальних способів соціальної регуляції. Вона має загальнолюдський сенс і моральний вимір дає нам уявлення про міру людяності суспільства і особистості.

Зважаючи на той факт, що Україна ратифікувала Європейську Конвенцію про права людини, в гідність і цінність людської особистості , соціальні робітники дотримуються вимог Міжнародних етичних стандартів соціальних працівників (1994)

Професійно-етичний кодекс соціальних працівників України дозволяє здійснювати соціальну і соціально-педагогічну роботу з різними особами, групами, спільнотами на їхнє благо.

Можна виділити такі загальні принципи соціальної роботи:

·  Соціальний працівник виконує свої обов’язки на засадах таких принципів:

·  Кожна людина цінна для суспільства своєю унікальністю , яку потрібно враховувати і поважати

·  Кожна людина має право на самореалізацію , яка не призводить до порушення подібних прав інших людей

·  Соціальний працівник зобов’язаний всі свої знання і навички спрямовувати на надання допомоги окремим людям , групам, спільнотам у їхньому розвитку, а також на розв’язання конфліктів між особою і суспільством.

·  Соціальний працівник надає допомогу кожному , хто звертається до нього за допомогою і порадою без будь – якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних і розумових недоліків, кольору шкіри, соціальної і расової належності, віросповідання, мови, політичних поглядів, сексуальної орієнтації.

·  Соціальний працівник дотримується принципу особистої недоторканості, конфіденційності та відповідального використання інформації у своїй роботі.

·  Діяльність соціального працівника базується на засадах взаємодії, партнерського співробітництва і передбачає двосторонню відповідальність за вирішення проблеми клієнта.

·  Соціальна робота несумісна з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь – яких дій, навіть на користь клієнта.

·  Соціальний працівник здійснює етично виправдані дії, дотримуючись міжнародних етичних стандартів соціальних працівників, Декларації прав людини ООН та Професійно-етичного кодексу соціального працівника України.

Отже, підбиваючи підсумки можна сказати, що етичні вимоги у професії соціального працівника відіграють провідну роль.

Список використаної літератури

1.  Вульфов Б.З. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт. – М – Тула, 1993.

2.  Етичний кодекс соціального працівника. – прийнято на установчих зборах МФСР у Коломбо, Шрі-Ланка, 6-8 Липня 1994 року.

3.  Євнух М.Б., Сердюк О.П. Соціальна педагогіка: Підручник. – 2-г. вид., стереотип. – К.: МАУП, 2003.

4.   Касянович Г.П. Моральні права і відповідальність: Теоретико-методологічний аспект: Монографія. – Львів: Ліна – Прес. 2000.

5.  Лукашевич М.П. План-проспект методичного забезпечення викладання у ВНЗ предмета (соціальної роботи). – К.: МАУП, 2000.

6.   Основы социальной работы: Учебник / Под.ред. П.Д. Павленок. – М., 2000.

7.   Словник-Довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів/За ред. А.Й.Капськой та ін. – К.: УДЦССМ, 2000.

8.  Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. – Ростов-на-Дону, 1999. – 230с.

9.   Соціальна робота в Україні/За ред. В.Полтавця – К.; 2000.

10.  Соціальна робота в Україні: Навч. посіб./ І.Д.Звєрєва, О.В.Безпалько, С.Я.Марченко та ін.; За заг. ред.: І.Д.Звєрєвої, Г.М.Лактіонової. - К.: Наук. світ, 2003. - 233 с.

11.  Тетерский С.В. Введение в соціальною работу: Учебн. Пособие. – М; 2000.

12.  Холостова Е.И. Генезис социальной работы в России. – М., 1995. – 220с..