Аналіз та особливості організації єврорегіонів України та Росії

2.2 Аналіз та особливості організації єврорегіонів України та Росії

Формування єврорегіонів має сенс з огляду на низку причин. Поперше, єврорегіони збільшують можливість місцевих органів влади вирішувати проблеми швидко і раціонально, використовуючи свій потенціал, матеріальну і технічну допомогу партнерів по єврорегіону. По-друге, єврорегіон являє собою інноваційну структуру в галузі управління регіональним розвитком, більш ефективну, ніж існуюча. Він надає сприятливий грунт для створення і розвитку інноваційних структур (інкубатори, технопарки, технополіси). По-третє, єврорегіон, як структура, відмінна від держави, ефективніше залучає інвестиції. Це особливо актуально в російській соціально-економічної і політичної дійсності, коли залучення інвестицій позначено як пріоритетний напрям зовнішньоекономічної діяльності. По-четверте, економічний розвиток усього регіону має розпочатися з розвитку певних центрів або точок зростання, окремих регіонів, здатних самостійно отримувати інвестиції і раціонально їх використовувати. Єврорегіон побічно впливає на економіку прикордонних регіонів через демонстраційні і навчальні ефекти. Нарешті, єврорегіони як форма прикордонного співробітництва сприяють не тільки посиленню та поглибленню добросусідських відносин між державами, а й є своєрідним інструментом для інтеграції тієї чи іншої країни до європейських структур. Єврорегіони розглядаються як засіб врегулювання можливих територіальних розбіжностей, питань, пов'язаних зі становищем національних меншин, як поле для апробації сумісності правових систем та законодавства різних країн.

Тобто, досвід участі в єврорегіонах демонструє можливості більш оперативно вирішувати прикордонні проблеми на місцевому рівні, створювати гнучкі господарські структури (акціонерні товариства, консорціуми тощо) з залученням зовнішніх інвестицій для будівництва або розширення прикордонної та транспортної інфраструктури; налагоджувати прикордонну торгівлю, туризм; розширювати співробітництво в культурної, соціальної, природоохоронної та інших областях. У країнах Центральної та Східної Європи процес формування єврорегіонів відбувається дещо іншим способом: вони створюються «Згори». Їх ініціатори намагаються політичними і адміністративними заходами стимулювати виникнення мереж транскордонних взаємодій на регіональному та місцевому рівнях. Наприклад, дослідження кордону між Бєлгородської та Харківською областями показали, що на місцевому рівні взаємодії через кордон між Росією і Україною насправді невеликі.

2.2.1 Особливості формування та розвитку єврорегіону «Слобожанщина»

7 листопада 2004 року відбулась зустріч голови Харківської обласної державної адміністрації Є.П. Кушнарьова та голови Харківської обласної ради О.М. Колєсніка з губернатором Бєлгородської області Є.С. Савченко та головою Белгородської обласної думи А.Я. Зєліковим, яка була присвячена підписанню Угоди про створення єврорегіону „Слобожанщина” [59].

Керівними органами Єврорегіону є:

1. Рада Єврорегіону «Слобожанщина»:

2. Президія Ради Єврорегіону «Слобожанщина»;

3. Секретаріат Єврорегіону «Слобожанщина».

Керівні органи Єврорегіону виконують координаційні, дорадчі і представницькі функції, пов'язані з реалізацією цілей Єврорегіону.

Ревізійна комісія може створюватися за рішенням Ради і є контролюючим органом Єврорегіону. Чисельність органів Єврорегіону, їх структура та компетенція можуть змінюватися за взаємною домовленістю Сторін. Рада Єврорегіону «Слобожанщина» (далі - Рада) є вищим органом Єврорегіону. До складу Ради входять по 10 представників, делегованих кожною із Сторін. Представники кожної із Сторін виконують обов'язки членів Ради протягом терміну, визначеного місцевими органами самоврядування, які делегували їх до Ради. Члени Ради виконують свої обов'язки до моменту вибору нових представників. Засідання Ради проводяться не рідше, ніж один раз на рік і є відкритими, якщо Рада не прийме іншого рішення. На вимогу будь-якої зі сторін можуть скликатися надзвичайні засідання Ради. У засіданнях з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники законодавчої та виконавчої влади всіх рівнів від кожної із Сторін, а також представники міжнародних організацій за згодою Ради. Головою Ради і одночасно Президії обирається один з членів Президії терміном на один рік на ротаційній основі. Голова керує роботою Президії в період між засіданнями Ради Єврорегіону. Всі рішення Рада приймає, виходячи з принципу одностайності сторін [11].

Єврорегіон є формою трансприкордонного співробітництва. Він спрямований на координування зусиль у різних сферах діяльності згідно з національним законодавством та нормами міжнародного права. А саме:

1. Організація та координування дій, які сприяють співробітництву між членами єврорегіону в областях економіки, науки, екології, культури та освіти.

2. Надання допомоги у розробці конкретних проектів рансприкордонного співробітництва, які мають взаємний інтерес.

3. Надання допомоги в співробітництві членів єврорегіону з міжнародними організаціями та установами.

4. Створення нового транспортного коридору для вирішення проблем перевантаження трансприкордонної магістралі Харків – Бєлгород.

5. Погодження екологічної політики відносно основного водного ресурсу регіону – Сіверського Донця.

6. Вирішення питання трудової міграції між Україною та Росією тощо.

До єврорегіону „Слобожанщина” увійдуть дві прикордонні області: Харківська (Україна) та Бєлгородська (Російська Федерація) [18; c. 64].

Концепція першого на українсько-російському кордоні єврорегіону «Слобожанщина» дозволяє примирити російський та європейський вектори політичної орієнтації України, що звичайно різко протиставляються.

Ця концепція органічно відповідає курсу України на інтеграцію в Європу й нормативні європейські підходи до відносин між двома рівноправними сусідніми державами, але разом з тим дозволяє зберігати і зміцнювати традиційні зв’язки з Росією. Ця концепція також відкриває можливості підключення до європейських програм прикордонного співробітництва після 2007 року [30; c. 141].

У листопаді 2005 року Бєлгородська обласна Дума затвердила угоду про створення єврорегіону «Слобожанщина», вона зареєстрована в Міністерстві юстиції Російської Федерації. Харківська область, у свою чергу, узгодила проект єврорегіону з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції та Міністерством закордонних справ України. Зараз цей єврорегіон перебуває в Асоціації європейських прикордонних регіонів як спостерігач. Це відкриває можливість окремого фінансування прикордонного співробітництва на основі спільних програм і проектів.

Єврорегіон являє собою іміджевий ресурс, що дозволяє асоціювати пропоновані бізнес проекти з європейським типом розвитку території. Але досі існують принципові проблеми:

• Прикордонне співробітництво ще має нестійкий характер, відсутній автономний механізм розвитку; воно дуже залежить від кон'юнктури відносин між двома країнами, від доброї волі, особистих симпатій та інтересів керівників обласних і місцевих адміністрацій.

• Як і раніше, відсутній найважливіший стимул прикордонного співробітництва - підприємницький інтерес і насамперед мережа кооперованого малого й середнього бізнесу. Кількість спільних російсько-українських підприємств зростає повільно, серед них дуже мало виробничих з інноваційною складовою.

Концепцією єврорегіону «Слобожанщина» передбачено використання програмно-проектного принципу планування й фінансування. Для її реалізації необхідно виділити окремий прикордонний район й провести попередні оцінки стану прикордонного співробітництва та сформувати новий механізм спільної реалізації проектів [11; c. 20].

Інноваційна модель єврорегіону передбачає створення системи спеціалізованих прикордонних комплексів – виставкового (сервісно-інформаційного), індустріального й експортно-транспортного (логістичного), які просторово розподілені в його межах. Втілення інноваційної моделі єврорегіону в практику прикордонного співробітництва закладено у Програму розвитку прикордонного співробітництва у Харківській області до 2011 року, яка булла затверджена 27 січня 2005 року Харківською обласною радою.

Протягом 2005 року експериментальним обрано Де ргачівський район Харківської області, який межує з Бєлгородським районом Бєлгородської області та має багаторічний позитивний досвід дружніх стосунків. На базі цих двох районів відпрацьовано модель сталого транскордонного співробітництва на локальному рівні [11; c. 21].

Було ухвалене рішення створити міжвідомчу робочу групу з питань транскордонного співробітництва, Бюро сталого розвитку та спільне підприємство в формі торговельного дому. Ці інструменти формують на низовому адміністративному (районному) рівні мережеві системи взаємодії, котрі дозволяють враховувати просторові та ресурсні особливості суміжних територій, концентрувати зусилля на пріоритетних транскордонних проблемах. Міжвідомча робоча група (далі МРГ ) була створена з метою оцінки соціально-економічної ситуації та узгодження коротко– та середньотермінових заходів, що стимулюють створення середовища інноваційного розвитку й пожвавлення місцевих ініціатив у районі. МРГ являє собою інтегрований інструмент реалізації спільних транс-кордонних проектів, орієнтованих на сталий розвиток району. МРГ є дорадчим органом при органах місцевої влади та територіальної громади району. Її висновки враховуються при формуванні системи заходів, спрямованих на поліпшення інвестиційної привабливості району.

Далі цей досвід необхідно поширити на окремі ділянки українсько російського кордону з метою створення цілісної мережі компактних єврорегіонів для завершення реалізації Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки [62; c. 428].

Система цілей та завдань стійкого розвитку на локальному, регіональному та міжрегіональному рівнях у російсько-українському прикордонні реалізується завдяки системно-програмному підходу в основних сферах прикордонного співробітництва – охороні навколишнього середовища, інтеграції освітніх потенціалів класичних університетів, розвитку мережевої інфраструктури підтримки малого та середнього бізнесу, формуванні системи транскордонних туристичних маршрутів з відвіданням природних та культурних пам’яток, з вивчення історичної спадщини суміжних територій.

У квітні 2003 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України №224-р була схвалена Концепція екологічного оздоровлення басейну Сіверського Дінця. Сьогодні вже розроблений проект програми відповідно до погодженої Сторінами структури, у якій враховані пропозиції областей-учасниць і як складові частини ввійшли заходи по басейну Сіверського Дінця з обласних програм. Розглядається питання розробки механізму створення та дії спеціального екологічного фонду для реалізації програми оздоровлення Сіверського Дінця, кошти якого могли б спрямовуватися на екологічне оздоровлення басейну річки Сіверський Донець на території Росії та України [50; c. 62]. З метою врегулювання водних відносин на трансграничних річках 19 жовтня 1992р. у м. Києві була підписана Угода між Урядами Росії й України «Про спільне використання й охорону трансграничних водних об'єктів» [50; c. 62].

У результаті відпрацьованого механізму «Угоди» Російською й Українською Сторонами погоджений порядок організації робіт з управління водними ресурсами в басейні Сіверського Дінця, здійснюється програма спільного аналітичного контролю за гідрохімічним станом водних об'єктів, встановлені вимоги по дотриманню гідрологічних і гідрохімічних показників у прикордонних створах. Сіверсько-Донецьке басейнове управління водних ресурсів здійснює міжнародне співробітництво з Донським БВУ в межах міжурядової угоди про спільне використання та охорону транскордонних водних об'єктів в басейні Сіверського Дінця та річок Приазов'я.

Басейновою лабораторією Сіверсько-Донецького БУВР розроблено чергову версію Програми спільного нагляду на період 2006-2010 р.р., узгоджено з Донським БВУ і затерджено Уповноваженими Сторін на 12 зустрічі, у відповідності з якою протягом 2006 року у прикордонних створах щоквартально здійснюються відбори проб та виконуються дослідження за гідрохімічними, токсикологічними і радіологічними показниками.

Взаємний обмін результатами аналізів здійснювався, починаючи з жовтня 2005 року, із застосуванням системи обміну даними про стан транскордонних водних ресурсів, яку розроблено для використання в Сіверсько-Донецькому БУВР і Донському БВУ.

За домовленістю Сторін щотижня надавалися також дані про режими роботи водосховищ на транскордонних річках у прикордонних районах України і Росії: Бєлгородського (Росія) і Печенізького (Україна) на р.Сіверський Донець; Старооскільського (Росія) і Червонооскільського (Україна) на р.Оскіл; Штерівського (Україна) р.Міус; Зуївського (Укранїна) р.Кринка; Довжанського (Україна) р.Кундрюча [11; c.22].

Передача даних в рамках Міждержавної системи обміну між Сіверсько-Донецьким БУВР і Донським БВУ здійснюється з встановленою для різних періодів року частотою, надаються дані досліджень якісного стану і режимів роботи водосховищ, а також прогнози щодо розвитку водогосподарської ситуації на транскордонних річках.

Застосування системи обміну даними дозволяє забезпечити прозорість дій Сторін на транскордонних річках, отримання оперативної інформації про стан водогосподарської ситуації у прикордонних регіонах транскордонних річок для вжиття дієвих управлінських рішень по попередженню шкідливої дії вод на території суміжних областей.

Конкретними кроками на найближчу перспективу мають стати такі.

1. Спільні зусилля щодо імплементації російсько-українського кордонув Європейську систему кордонів із самостійною функцією безпекина основі концепції «розумних кордонів». Для цього необхідно створити умови управління транскордонними товарно-транспортними потоками через механізм їх концентрації на 2–3 магістральних транспортних вісях з тотальним контролем щодо ввозу незаконних вантажів новітніми засобами митного контролю. Одночасно має бути максимально спрощена процедура перетинання кордону легальними вантажами.

2. У межах українських частин російсько-українських єврорегіонів необхідно сформувати «зони експортної продукції», що функціонують на принципах міжнародної кооперації. З цією метою на рівні районів має бути створено мережу прикордонних торговельних домів. Подібний досвід вже мають Дергачівський район Харківської області та Бєлгородський район Бєлгородської області [50; c. 63].