Функції громадянського суспільства

1.2 Функції громадянського суспільства

Найголовніші функції громадянського суспільства наступні:

По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їхньої самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують “тягар проблем”, які їй доводиться розв’язувати.

По-друге, інститути громадянського суспільства виступають гарантом непорушности особистих прав громадян, дають їм впевненість у власних силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, формують “соціальний капітал” – ті невід’ємні риси особистости, завдяки яким вона стає здатною до кооперації та ефективних солідарних дій.

По-третє, інститути громадянського суспільства систематизують, впорядковують, надають реґульованости протестам і вимогам людей, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер, і в такий спосіб створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.

По-четверте, ці інститути виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс “бути почутою на горі” владної піраміди.

Функціональна характеристика вказує на роль громадянського суспільства у суспільній системі, на те, чому його розглядають як опору демократії і як вияв свободи.

Але громадянське суспільство не зможе повноцінно виконувати названі функції, якщо в ньому відсутній бодай один з найголовніших його атрибутів, до яких слід віднести:

наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;

організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;

незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;

зорієнтована на громадські інтереси та публічну політику діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

Отже, громадянське суспільство – це сфера взаємодії індивідів і тих груп та організацій, які вони утворюють. Однією з цілей взаємодії є формулювання, висловлення і захист індивідами та їх об’єднаннями своїх інтересів. Це той зріз суспільних відносин, коли громадські організації виступають як групи інтересів, що є посередниками в стосунках індивідів з владою та рештою суспільства.

1.3 Види громадянського суспільства

І дійсність, і теорія еволюціонуючи в часі, зазнали змін, які були узагальнені під назвами “громадянського суспільства І, ІІ та ІІІ”[2]. Це – часові або історичні моделі громадянського суспільства. Поряд із ними можуть бути виділені моделі, в яких враховано переважання тих чи інших функцій у життєдіяльності громадянських суспільств. Вони також властиві певним етапам його еволюції, або певним країнам. Варіантом такого “моделювання” є виділені Ненсі Розенблюм такі різновиди громадянського суспільства як “демократичне”, “посередницьке” та “виборче громадянське суспільство” .

“Демократичне громадянське суспільство” вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти наголошують на політичний участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об‘єднань тут є “прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможности, здатности до розгляду політичних питань, а також схильности розглядати їх в ім’я загального добра. Для цієї цілі, вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними “міні-республіками”, орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики”.

“Посередницьке громадянське суспільство” розглядається як агент формування таких чеснот, як вихованість, “соціабельність”, здатність до солідарного вирішення проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадянськости, відкритости, товариськости та відповідальности – якості, які утримують плюралістичну ліберальну демократію разом (як це описано у Токвіля). У посередницькому громадянському суспільстві “від вторинних асоціацій не очікують формування політичних достоїнств, і соціальне співробітництво зовсім не обов’язково має трансформуватись у політичне представництво”.

“Виборче громадянське суспільство” докладає зусиль до підвищення економічної ефективности і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасности. Пропонуючи цю модель як найперспективнішу, Н. Розенблюм покликається на Геґеля, котрий писав про суперечливість та обмеженість морального впливу громадянського суспільства, в якому переважають егоїстичні інтереси, вузько групова прив’язаність, бідність – риси, що й сьогодні загрожують єдності громадянського суспільства і вимагають “різноманітних виправлень”.

Про необхідність розвитку громадянського суспільства саме в цьому напрямі пишуть також теоретики сучасного егалітарного лібералізму та учасницької демократії (М. Вольцер, Б. Барбер та інші).

Схарактеризовані тут аналітичні моделі можна застосувати, передовсім, до вивчення динаміки громадського життя в окремих країнах. США, наприклад, пройшли шлях від “посередницького громадянського суспільства” токвілівського періоду (1-ша пол. ХІХ ст.) через політизований період “демократичного громадянського суспільства” у 1-ій чверті та в 60-70-х роках ХХ ст., а тепер перебувають на порозі (або в стадії становлення) “виборчого” суспільства.