Перспективи розвитку українського суспільства

2.3 Перспективи розвитку українського суспільства

Сьогоднішній етап розвитку українського суспільства надзвичайно актуалізує необхідність теоретичних пошуків загальноприйнятої моделі національної ідеї як образу майбутнього суспільного цілого України, розробки тактики та стратегії розгортання демократичних процесів, новоутворення національної самосвідомості української молоді.

На жаль, певний параліч суспільної свідомості виник у наслідок дискредитації в очах багатьох громадян національної ідеї як моделі розвитку застарілого зразка та існування соціально-психологічних бар’єрів у наближенні до цього ідеалу.

В цілому, повноцінний розвиток національної ідеї можливий як відновлення здатності всієї української спільноти репрезентувати неповторний історичний досвід, власне сприйняття дійсності в оптимізованій стратегії поведінки і системі суспільних мотивувань. Сучасна українська ідея - це відкритість українського суспільства усьому новому й прогресивному, накопиченому людством, і водночас довіра українського суспільства до власних сил і можливостей.

Так, наприклад, у відповідності з результатами дослідження, які здійснив інститут соціальних досліджень Острозької Академії в Рівненській та Волинській областях, молодь при вирішенні своїх нагальних проблем у першу чергу покладає надії:

1. На особисті знання, здібності і сили - 51,3%

2. На підтримку з боку батьків - 48,7%

3. На Бога - 30,3%

4. На везіння - 21,1%

5. На підтримку держави - 4,7%.

Всупереч традиційним уявленням, рейтинг держави як гаранта у реалізації потенціалу молоді залишається впродовж 5 років на останніх позиціях. У дослідженні були визначені розбіжності економічного й соціального статусу молоді, «залежних від держави» та «залежних від ринку», котрі ініціюють різні за наслідками процеси.

Серед негативних - криза статусу молоді у державному секторі економіки, відплив найкомпетентніших та найкваліфікованих працівників, руйнація мотивації особистості на тлі відсутності ресурсів професійної ідентифікації.

У молодіжному середовищі набувають поширення тенденції зменшення рівня соціальної компетентності та збільшення соціального пристосування. Власність і влада перетворюються на легітимні об’єкти привласнення. Ці тенденції стають визначальними у процесах розшарування суспільства. Разом з тим, за результатами дослідження, спостерігається послаблення соціального престижу як чинника суспільної диференціації.

Відбувається не тільки розпорошення фахівців, але і втрата значного набутого наукового та професійного потенціалу особистості. Так, наприклад, опитані експерти зазначили, що сьогодні, на жаль, освідчені та ерудовані учні і випускники навчальних закладів не зовсім потрібні в різних галузях життя, адже існують «знайомі в престижних організаціях» та «батьки», які допоможуть влаштуватися молоді працювати у відповідних структурах.

Якщо результати експертного опитування екстраполювати в площину навчально-виховного процесу, отримаємо досить песимістичну картину падіння мотивації до навчання серед учнів загальноосвітніх шкіл, майбутніх студентів вищих навчальних закладів, еліти України ХХІ століття.

Важливим аргументом важливості суспільної диференціації виступають результати наукових розробок, здійснені колективом інституту соціальних досліджень Острозької Академії впродовж 1999 року. Респонденти вважають, що ідеологія національного державотворення повинна будуватися:

- на загальнолюдських цінностях - 56,2%

- на національно-культурних традиціях - 25,4%

- на засадах християнської моралі - 23,1%

- на українській національно-демократичній ідеї - 18,2%

- на основі цінностей капіталістичного суспільства - 15,1%

- на ідеології марксизму - 6,8%.

Отже, екстремальні соціально-політичні умови покликали кожного громадянина держави незалежно від національної незалежності зробити свій вибір, рішуче підпорядкувати національній самосвідомості культурно-історичні, морально-етичні психологічні компоненти.

Виявом цього стало масове усвідомлення себе різними соціально-професійними, національними та молодіжними групами частиною багатонаціональної української спільноти, громадянами єдиної незалежної самостійної України.

Разом з тим, погіршення економічної нестабільності в Україні викликає значне зростання соціально-психологічної напруженості серед різних груп населення, особливо серед соціально незахищених - безробітних, пенсіонерів, непрацевлаштованих випускників загальноосвітніх шкіл та вузів, жителів сільської місцевості тощо.

Зрозуміло, що напруженість має надто складну структуру - рівень сподівань та надій детермінований економічними, соціальними і психологічними чинниками, тому однозначно стверджувати стосовно «очікуваного» соціального вибуху говорити передчасно.

Ймовірно, що генетичний страх, біль та страждання ГУЛАГівського характеру ще досить міцно, на жаль, тримає пересічного українця в лоні конформічних та маргінальних настроїв рабської психології. Адже впродовж десятиліть відбувалося цілеспрямоване руйнування генетичного, елітного потенціалу багатостраждального українського села. Лише завдяки українському селу збереглися ментальні характеристики особистості - працелюбність, доброта, толерантність, особливо - романтизм, терпеливість і невибагливість.

Таким чином, аналізуючи проблеми державотворення, маємо можливість, по-перше, краще усвідомити минуле, внести корективи у наші уявлення про те, що здавалося безсумнівним, а, по-друге, вести більш свідомо і впевнено пошук нових тенденцій та шляхів демократичних перетворень в українському суспільстві.

Висновки

Громадянське суспільство вкрай необхідне для утвердження демократичного врядування, бо, як пише Дж. Кін, там, “де немає громадянського суспільства, не може бути взаємодії й обміну думками між громадянами, здатними публічно обирати свої ідентичності, шанувати свої обов’язки в рамках політично-правової структури, яка забезпечує мир між громадянами, добре функціонування уряду, соціальну справедливість та – перш за все – діє відповідно до принципу, що влада має бути підзвітна суспільству”.

Чим розвинутішим є громадянське суспільство, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більшими є їхні можливості щодо самореалізації в різних сферах суспільного життя і тим меншою є небезпека узурпації політичної влади тими чи іншими її органами або окремими особами. Відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей, громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, набуття державою ознак держави правової. Рівновага між громадянським суспільством і державою є важливим фактором стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості та політичного безсилля народу.

Але, з іншого боку, громадянське суспільство залежить від держави і не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства й тиранії. Тому зворотній зв’язок у стосунках громадянського суспільства і правової держави – дуже важливий. Визнаючи автономність громадянського суспільства, правова держава має реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, видавати відповідні законодавчі акти та слідкувати за їх виконанням, іншими словами, вона повинна створити ситуацію правової захищеності громадян, сформувати сприятливе правове поле для діяльності створюваних ними громадських інститутів. “Захищеність конституційних прав є фундаментальною умовою автономності громадянського суспільства і заборолом проти беззаконного правління”.

Теорія громадянського суспільства, досвід його розвитку в інших країнах, безперечно, має велике значення для України. Ставши на шлях демократичного розвитку, українське суспільство має подолати недовіру до влади й відчуження значної частини українського народу від громадського життя й політики; позбутися тоталітарних стереотипів у його свідомості; використати засоби громадянського суспільства для зменшення всевладдя державних чиновників і для того, щоб формально демократичні інститути влади почали керуватися принципами демократії на практиці.

Список використаних джерел

1.  Закон України про основи національної безпеки України // Уряд. кур’єр. – 2003. – 30 лип.

2.  Ансофф И. Стратегическое управление: Сокр. пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

3.  Арато Э., Коген Дж.. Возрождение, упадок и реконструкция концепции гражданского общества // Политическая мысль. – 1996. – № 1. – С. 25.

4.  Гошко А.О. Оцінка діяльності місцевих органів самоврядування: Монографія. – К.: Вид–во УАДУ, Вид. дім “Соборна Україна”, 1998. – 380 с.

5.  Дзлієв М.И., Потрубач Н.Н. Основы обеспечения безопасности жизнедеятельности (Курс лекций). - М., 1996. – 185 с.

6.  Карл Поппер. Відкрите суспільство та його вороги / Пер. з англ. О.Коваленка. – К.: Основи, 1994. – Т. 1. – 444 с.

7.  Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2002. – 409 с.

8.  Кін Джон. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. – Київ:КІС; АНОД, 2000. – С. 116.

9.  Краткий политологический словарь / Под ред. С.Г. Рябова, З.И.Тимошенко.–К.: РАПО “Укрвузполиграф” – 1992. – 104 с.

10.  Ларин В. Безопасность развития и развитие безопасности // Свободная мысль. – М.: Изд–во Горбачев – Фонд. – 1996. – № 7. – С. 37–43.

11.  Мельниченко В. Напрями і проблеми становлення громадянського суспільства в Україні // Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук. – К., 2001. – С. 30–39.

12.  Нижник Н.Р., Ситник Г.П. Безпека людини в умовах громадянського суспільства // Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – С. 138–166.

13.  Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навч. посіб. / За заг. ред. П.В.Мельника, Н.Р.Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с.

14.  Нижник Н., Лемак В. До питання про форми державного режиму в постсоціалістичних країнах // Зб. наук. пр. НАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во НАДУ, 2003. – Вип. 2. – С. 3 – 8.

15.  Рябчук М. Гримаси етатизму, або чому в нас нічого не виходить? // Сучасність. – 2000. – № 12. – С.54.

16.  Ситник Г.П. Актуальні проблеми формування громадянського суспільства в контексті національної безпеки України // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.–практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – С. 187–192.

17.  Ситник Г.П. Державне управління національною безпекою України: Монографія. – К.: Вид–во НАДУ, 2004. – 408 с.

18.  Сорос Дж. Утвердження демократії / Пер. з англ. О.Коваленка. – К.: Основи, 1994. – 224 с.

19.  Социологический справочник / Под общ. ред. В.И.Воловича. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 382 с.

20.  Структурні перетворення у сфері відкритости. Дослідження категорії громадянське суспільство. Перекл. з нім. – Львів: Літопис, 2000.

21.  Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.–практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. –Т. 1. – 424 с.

22.  Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.–практ.конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид–во УАДУ, 2001. – Т. 1. – 472 с.

23.  ХХІ век: мир между прошлым и будущим. Культура как системообразующий фактор международной и национальной безопасности / Под науч. ред. О.П.Лановенко. – К.: Стилос, 2004. – 572 с.

24.  Шинкарук В. Громадянське суспільство, держава, ідеологія // Розбудова держави. – 1994. – № 5. – С. 53–56.