Конституційне правосуддя в Україні

Курсова Робота

«Конституційне правосуддя в Україні»

Вступ

Сьогодні Україна перебуває в процесі постійного конституційного будівництва та вдосконалення державного апарату, в тому числі, і центральних інституцій держави. Провідне місце в системі державних органів поряд з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів, Президентом України займає Конституційний Суд як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Саме тому, з огляду на виключне місце Конституційного Суду України у механізмі взаємостримування і урівноваження діяльності органів державної влади актуальним постає аналіз конституційно-правового статусу єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

Функцію здійснення правосуддя держава покладає виключно на суди. Вони є органами судової влади, яка згідно зі ст. 6 Конституції діє самостійно і незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Інші органи державної влади і посадові особи не вправі переймати на себе функцію і повноваження, які є компетенцією органів правосуддя, також неможливе створення надзвичайних та особливих судів. Виключно суди виконують примусові повноваження державної влади, у законному порядку визнають особу винною у вчиненні злочину та піддають її кримінальному покаранню. Призначенням судів є здійснення захисту гарантованих Конституцією кожному прав і свобод (ст. 55). Роль суду стосовно цього значно підвищено новим положенням про те, що компетенцію суду поширено на всі правовідносини, що виникають у державі. Завданнями судів як органів судової влади є також захист конституційного ладу України, забезпечення дотримання законності і справедливості при виконанні і застосуванні законів та інших нормативно-правових актів.

Наділяючи суддів незалежністю при здійсненні правосуддя, Конституція закріплює основні гарантії цього. Серед них важливими є новий порядок обрання суддів усіх ланок Верховною Радою і обіймання ними посади безстрокове (крім суддів, які призначаються на посаду вперше, а також суддів Конституційного Суду). Це – реальні гарантії незалежності суддів як суб'єктів конституційного права, які мають звільнити їх від впливу місцевих органів виконавчої влади і сприяти підвищенню авторитету суддів – носіїв судової влади.

Зазначимо, що з означеної проблематики існує доволі значна кількість наукових праць таких вчених, як Годованець В.Ф., Журавський В.С., Кравченко В.В., Погорілка В.Ф., Погорілка В.Ф., Тація В.Я., Тодики Ю.М., Хавронюк М.І. та інших.

Тема курсової роботи є надзвичайно актуальною, оскільки охоплює широке коло питань, пов'язаних з організацією судової влади в Україні. Мета даної роботи полягає в тому, щоб на підставі комплексного аналізу конституційного права України з'ясувати статус, а також особливості діяльності Конституційного Суду України, Верховного Суду України, спеціалізованих, апеляційних та місцевих судів.

Теоретичною основою роботи послужили нормативно-правові акти України, а також публікації та монографії українських і зарубіжних авторів у галузі конституційного права.

1. Поняття і види конституційного правосуддя

Конституція України в розділі VII «Правосуддя» закріпила положення, відповідно до якого судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції [1]. Отже, Основний Закон України включає конституційну юстицію до структури судової влади.

Для визначення поняття конституційного правосуддя та визначення правового статусу Конституційного Суду України в системі судової влади має висвітлення поняття судової влади та її місця в системі вищих органів державної влади України.

В Основному Законі України про судову владу йдеться у ст. 116, яка проголошує здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову[1].

Більшість сучасних дослідників судової влади визначають її як сукупність судів, інші – ототожнюють судову владу із правосуддям. Так, О.Ф. Фрицький вважає, що «згідно з конституційним принципом поділу державної влади однією з її гілок є судова влада, яка покликана здійснювати правосуддя в Україні. Правосуддя – вид державної діяльності, за допомогою якої розглядаються і вирішуються питання, пов’язані з порушенням норм права[20].

У концепції судово-правової реформи в Україні, затвердженій Верховною Радою України 28 жовтня 1992 року, під судовою владою розуміється система незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя.

Насправді ж, правосуддя є лише однією з функцій судової влади. Отже, ці поняття не тотожні.

Однак, деякі науковці вважають недоречним застосування даного терміну, оскільки правосуддя – це справедливий і неупереджений розгляд справ судами з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів осіб відповідно до законодавства [9].

Має рацію В.М. Савицький, стверджуючи, що судову владу як одну з основних структур правової держави не можна зводити до розгляду конкретних справ, передбачених нормами цивільного чи кримінального права. У контексті системи стримувань і противаг судову владу характеризує не стільки правосуддя (у традиційному сенсі), скільки юридична можливість здійснювати активний вплив на рішення і дії законодавчої і виконавчої влад» «врівноважувати їх[17].

Світовий досвід показує, що далеко не всі держави, які запровадили конституційну юстицію як орган контролю, однозначно вирішують питання місця суду в конституціях та системі державної влади.

Конституційне правосуддя як галузь права є система норм права, що регулюють якісно однорідний комплекс загальносуспільних відносин, що складаються в процесі організації та функціонування конституційного контролю, здійснюваного конституційними судами у формі самостійного виду судовиробництва – конституційного судочинства.

Конституційне правосуддя має своїм предметом публічно-суспільні відносини, що характеризуються як відношення влади і підпорядкування між їх суб'єктами. Обов’язковим суб'єктом цих відносин виступає конституційний суд, який володіє владними контрольними функціями і відповідними владними повноваженнями щодо вирішення справ про перевірку конституційності законів та інших об'єктів контрольної діяльності. В основі конституційного правосуддя лежить аналіз конституційно-правових відносин, а також реальних правових відносин, як конституційних, так і галузевих, що склалися між державою в особі державних органів та іншими суб'єктами права, їх співвіднесення (відповідності) між собою. Конституційний суд приймає рішення владного характеру, що мають обов'язкову силу для всіх суб'єктів права без винятку. Ці рішення остаточні і не підлягають оскарженню.

За структурою конституційне правосуддя як галузь права ділиться на дві підгалузі – судове конституційне право і судовий конституційний процес.

Судове конституційне право як підгалузь конституційного правосуддя є система норм права, які визначають статус конституційного суду і статус його суддів, а саме спосіб формування конституційного суду, його склад, принципи і гарантії його організації і діяльності, компетенцію конституційного суду, права та обов'язки конституційних суддів, гарантії їх незалежності.

Судовий конституційний процес як підгалузь конституційного правосуддя є система норм права, що регулює процедуру розгляду справ у конституційному суді (принципи конституційного судочинства, стадії конституційного судочинства, особливості розгляду окремих категорій справ).

Конституційний Суд як орган конституційного контролю.

Судовий конституційний контроль – це така перевірка відповідності правових актів конституції, яка здійснюється судовими органами. Як відомо, існує дві моделі судового конституційного контролю:

■ американська (англосаксонська), згідно з якою конституційний контроль здійснюють суди загальної юрисдикції. При цьому такі повноваження можуть здійснювати або усі суди загальної юрисдикції, або тільки верховні (вищі) суди чи їх спеціальні палати;

■ європейська – виключними повноваженнями по перевірці конституційності законодавчих актів наділені спеціалізовані органи – конституційні суди. Вони володіють спеціальною конституційною юрисдикцією, яка здійснюється через самостійне судове провадження – конституційне судове провадження. Судова конституційна юрисдикція і відповідне конституційне судове провадження складають конституційну юстицію, тобто конституційне правосуддя.

Об’єктами конституційного контролю є діяльність чи акти відповідних суб’єктів (органів, посадових осіб, об’єднань тощо). Перелік об’єктів конституційного контролю визначається законодавством відповідних держав по-різному. Загалом об’єктами конституційного контролю, що здійснюється конституційними судами, в зарубіжних країнах є:

– акти парламенту (закони, регламенти тощо);

– акти глав держав;

– акти органів виконавчої влади (уряду, рідше – центральних і місцевих органів виконавчої влади);

– акти органів суб’єктів федерації;

– спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);

– акти судових органів, органів прокуратури;

– міжнародні договори;

– діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян;

– дотримання законодавства про вибори і референдум.

Функція конституційного контролю є основною в діяльності Конституційного Суду України, вона виражає його основне призначення. Тому закономірно, що саме цей напрям діяльності Конституційного Суду України є найоб’ємнішим за змістом і формами. Функція конституційного контролю реалізується Конституційним Судом України у наступних його повноваженнях:

1) вирішенні питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, а також правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (стаття 150 Конституції України). Це повноваження характеризує Конституційний Суд України власне як суд, тобто орган судової влади, уповноважений розглядати і вирішувати юрисдикційні спори і скасовувати відповідні акти законодавства, визнаючи їх неконституційними. Тому при здійсненні цього повноваження Конституційний Суд України одночасно виступає як орган конституційного контролю і орган конституційного правосуддя;

2) наданні висновку про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість (стаття 151 Конституції України);

3) наданні висновку щодо додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (стаття 151 Конституції України);

4) наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України (стаття 159 Конституції України);

5) наданні висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України при вирішенні питання про дострокове припинення її повноважень Верховною Радою України (пункт 28 статі 85 Конституції України).

Конституційний контроль є багатогранним явищем. Глибше зрозуміти сутність цього інституту допоможе його класифікація. Конституційний контроль може бути класифікований за наступними критеріями:

– за часом здійснення – попередній (превентивний, попереджувальний) і наступний (репресивний) конституційний контроль. При попередньому контролі акт перевіряється до його вступу в силу, наступний контроль поширюється на акти, які набули чинності. Конституційний Суд України в більшості випадків здійснює наступний контроль. Попередній конституційний контроль здійснюється ним лише при наданні висновку про відповідність Конституції України міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди та їх обов’язковість і наданні висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157, 158 Конституції України;

– за правовими наслідками – консультативний і постановляючий конституційний контроль. Рішення органу конституційної юрисдикції, прийняте ним в порядку здійснення консультативного конституційного контролю, не є обов’язковим, не тягне безпосередньо юридичних наслідків. При постановляючому конституційному контролі рішення Конституційного Суду про неконституційність акту має наслідком втрату ним чинності.

Конституційний Суд України здійснює лише постановляючий конституційний контроль. Це відповідає загальносвітовим традиціям діяльності органів конституційної юстиції. Консультативний характер рішень притаманний в основному органам конституційного нагляду;

– за обов‘язковістю проведення – обов ‘язковий і факультативний конституційний контроль. При обов’язковому конституційному контролі правовий акт чи діяльність відповідних органів повинні бути перевірені Конституційним Судом на конституційність в силу прямої вказівки на це в законодавстві. Факультативний конституційний контроль полягає не в обов’язковості, а в можливості здійснення відповідної перевірки.

Конституційний Суд України в порядку обов’язкового конституційного контролю перевіряє законопроекти про внесення змін до Конституції України на предмет відповідності вимогам статей 157, 158 Конституції України, а також додержання процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. У всіх інших випадках здійснюваний Конституційним Судом України контроль є факультативним;

– за способом проведення – абстрактний і конкретний конституційний контроль. Абстрактний контроль означає перевірку конституційності акту поза зв‘язком з конкретною справою. Конкретний контроль здійснюється Конституційним Судом України переважно за зверненнями фізичних і юридичних осіб щодо необхідності офіційного тлумачення Конституції та законів України з метою реалізації та захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. У всіх решта випадках використовується абстрактний конституційний контроль. Конкретний конституційний контроль є завжди наступним, адже здійснюється після набуття відповідним актом;

– за підставами перевірки конституційності актів – конституційний контроль змісту актів (матеріальний контроль), за формою акту і способу його прийняття (формальний контроль). Матеріальний контроль означає перевірку відповідності конституції змісту акту. При формальному контролі перевіряється дотримання конституційних вимог щодо процедури видання акту (чи входило видання акту в компетенцію органу, який видав, чи дотримані при цьому процедурні правила, чи в належній формі виданий акт).

Між наведеними видами конституційного контролю спостерігаються визначені взаємозв‘язки. Так, попередній контроль, як правило, є консультативним, обов‘язковим (рідше факультативним), абстрактним, матеріальним і формальним одночасно. Наступний контроль, як правило, є постановляючим, факультативним, абстрактним чи конкретним, матеріальним або формальним.

Таким чином, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є вищою формою конституційного контролю. Це означає, що такий контроль носить спеціалізований, фаховий характер, а акти, прийняті Конституційним Судом України в результаті здійснення конституційного контролю, за своєю юридичною силою можуть бути умовно прирівняні до Конституції держави.

Як правило, конституційний контроль, що здійснюється Конституційним Судом України, є наступним, постановляючим, факультативним, як абстрактним, так і конкретним, матеріальним і формальним. Здійснення таких видів конституційного контролю є гарантією (засобом) забезпечення верховенства Конституції України в національній правовій системі.