Навигация
Мовленнєвий етикет спілкування
25588
знаков
0
таблиц
0
изображений
План
1. Усна і писемна форма спілкування.
2. Орфоепічна та граматична правильність мовлення.
3. Мовний етикет. Виразність мовлення.
4. Багатство і різноманітність мовлення. Культура діалогу.
1. Усна і писемна форма спілкування
Перш, ніж розпочати мову про форми спілкування, про мовленнєвий етикет, давайте спробуємо розібратися, а що ж власне виражає мовлення, яким воно є. Отже, мовлення буває монологічним і діалогічним.
Монолог (від грецьких слів mono – один і logos – слово, мовлення) – це особлива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до себе або до глядача (у спектаклі, кінофільмі).
Монолог має певну композиційну організованість і змістову завершеність. Розрізняють внутрішній монолог – роздум уголос, драматичний монолог – поєднання мовлення з мімікою, жестами, ліричний монолог – лірична сповідь у поезії.
Діалог (від грецького dialogos – розмова, бесіда) – одна з форм мовлення, що являє собою розмову між двома або кількома особами. Діалог характеризується короткими висловлюваннями, простотою синтаксичної будови його частин, використанням неповних і незакінчених речень. Особливістю діалогу є: взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співбесідників, яка об'єднує діалог в єдине ціле. Розрізняють внутрішній діалог – фігура мовлення, що є зверненням до самого себе.
Розмова кількох осіб називається полілогом (від грецьких слів роlі – багато, logos – слово, мовлення).
Для прикладу прочитаєм обидва тексти, дамо відповідь, в якому тексті використано монолог, а в якому – діалог?
1. Одного разу до Степана прийшов дядько Василь і давай хвалитися своїм сином, який здобув медичну освіту аж в самому Парижі.
– Знаєте, – нарешті вклинився у розмову племінник, – це щось схоже на арабську казку, коли емір вихваляв свого скакуна, якого люди не бачили в роботі, а лише чули його іржання.
2. Орфоепічна та граматична правильність мовлення
Вони мовчали мить-другу, а тоді чоловік сказав:
- Як діти?
- Ах, любий… Я ж зовсім забула! Оля просила одразу ж тебе поцілувати від неї…
- Не треба плакати, - сказав чоловік. – Ми так мало маємо часу…
- Двадцять хвилин, любий… (О.Смотрич. Двадцять хвилин. – Світо-вид. – 1993. – Ч.2. – С.22)
Тут взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співбесідників, що об'єднує діалог в єдине ціле.
Отже, для літературної мови властиві усна і писемна форми її існування. Усне і писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування. Таким чином, повторимося, що літературне мовлення атрибутують дві форми вираження: усне й писемне. Усне буває діалогічне й монологічне (полілогічне). Писемне мовлення носить монологічний характер, яке розподіляється на рукописне й друковане.
Усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за допомогою звуків, є процесом говоріння. За походженням усне мовлення є первинною формою існування мови. Писемне мовлення фіксується на папері. Воно є вторинною формою існування мови й розраховане на зорове сприймання. Кожна з форм мовлення має свої особливості.
Обидві форми мовлення мають широке застосування в різних сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діалогу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне – у формах переказу, творів (опису, розповіді, роздуму), художніх текстів, ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез, конспекту, реферату тощо.
Для прикладу оберімо уявного співбесідника. Напишімо текст, де були б слова і вирази характеристики співрозмовника. Яку роль у тексті відіграє монолог?
Висока культура усного мовлення неможлива без досконалого звукового його оформлення. Із звуковою стороною мови пов'язані насамперед фонетичні й орфоепічні (вимовні) норми. Фонетичні норми виявляються у додержанні правильного вживання звуків мови, зокрема у врахуванні правил чергування голосних і приголосних у словах, подовження, уподібнення тощо: спокій — спокою; лебідь — лебедя (а не лебідя), камінь — каменя (-ю); село — сіл (а не сел); Київ — Києва (а не Київа); Дунаївці – Дунаєвець; знання, весілля, стінний (а не знаня, весіля, стіний); бік — бічний— на боці (і на боку), порох — порошина — у поросі (а не в пороху); радити — раджу (а не ражу і не радю); сидіти — сиджу (а не сижу і не сидю), їздити — їжджу; возити — вожу; косити — кошу; летіти — лечу.
В основі орфоепічних або вимовних норм літературної мови лежать відповідні фонетичні закономірності, властиві українській мові. Наприклад:
1. Звуки [дж], [дз] вимовляються злито, як один звук: [джерело], [ходжу], [дзв'ін], [дзеркало], [кукурудза].
2. У деяких словах вживається проривний звук [ґ], який вимовляється подібно до німецького G, [ґ]: [ґанок], [ґн'іт], [ґудзик], [ґедз'], [дзиґа] тощо.
3. Перед голосним [е] всі приголосні вимовляються твердо: сту[де]нти, лі[те]ратура, ін[женер], [те]ма.
4. Приголосний [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та у кінці слова вимовляється, як [у]: [буу], [дауно], [шоук], [в'іуторок].
У четвертому розділі ми говорили про фоностилістику, про милозвучність. Повторимо ще раз: українська мова відзначається милозвучністю. Це одна з її природних тенденцій у закономірному розвитку та вдосконаленні. Потреба милозвучності зумовила спрощення груп приголосних, важких для вимови: [стн], [ждн], [здн], [стл], [рдц], [лнц], [рнч]: вісник, тижневий, обласний, виїзний, серце, сонце, гончар тощо.
Створенню милозвучності сприяє існування в нашій мові фонетичних варіантів окремих слів, які виникають в результаті чергування звуків [у]-[в], [і]-[й]: уперед – вперед, увесь – ввесь (і весь), учений – вчений, іти – йти, пішла в поле – пішов у поле.
Фонетичними варіантами виступають прийменники з, із, зі (з книжки, зі сходу, із шафи); у, ув, уві (увійшла в хату, ввійшов у хату, глянув ув очі (у вічі), бачив уві сні); під, піді, підо (під столом, піді (підо) мною).
Для унаочнення прочитаймо вірш, дотримуючись норм літературної вимови. Особливу увагу звернімо на вимову ненаголошених голосних [е], [и]. Прослухайте цей текст. Порівняйте свою вимову з вимовою іншої особи. Таким чином ви вдосконалюватимете свою вимову.
МОЯ МОВА
Шепіт зачарований колосся,
Поклик із катами на двобій.
Ти даєш поету дужі крила,
Що підносять правду в вишину,
Вченому ти лагідно відкрила
Мудрості людської глибину.
І тобі рости й не в'януть зроду,
Квітувать в поемах і віршах,
Бо в тобі — великого народу
Ніжна і замріяна душа.
(В. Симоненко.)
Ще наведемо приклади: прочитаймо два тексти (задля закріплення вище мовленого). Дещо запишемо на дошці чи в зошиті, спробуємо разом з’ясувати мотиви свого вибору з варіантів слів, що в дужках, найбільш удалий. Отже, приступимо до своєрідної редакторської правки:
«Функціонування слова-символу в (у) художньому мовленні несе прозорий відбиток його образно-смислового значення як певної ідеї, абстракції, що знаходить реалізацію в (у) межах прозової структури. У (в) системі художнього світу відбуваються процеси взаємодії слова-символу із (з) змістовою організацією твору, що зумовлюється природою поняття-символу. Слова-ідеї, як правило, в (у) прозовому творі розширюють контекст, його розуміння загальносуспільного масштабу. Показовими в (у) цьому плані є окремі сакральні символи: собор, Ісус Христос, душа, ангел. Такі символи вказують і (й) на рідну віру, і (й) на Україну, (і, й) на рідну землю, малу батьківщину, бо особистість невіддільна (від, од) народу, його віри, витоків, а народ невіддільний (від, од) Батьківщини. Саме (в, у) цих символах дешифрується сила народу (і, й) його патріотизм, невмирущість (і, й) безсмертя».
«Черпаючи (з, із) скарбниць усної народної творчості, що сягає (у, в) прадавні часи, (пересвідчуємось, пересвідчуємося), якою вірністю (і, й) незрадливістю шанували наші предки рідну землю, захищаючи її (від, од) ворогів на (ратному, ратнім) полі. З древньоруських літописів, легенд та переказів, (з, із) героїчних дум та пісень постає (перед, переді) нами та любов, гартована (у, в) битвах (з, із) степовими ордами половців (і, й) печенігів, турків, татар, ляхів. Мабуть, (нема, немає) такої пісні чи думи, де (б, би) народ не оспівав своєї рідної землі» ( Є. Гуцало.)
Похожие работы
... із сонечком, З ліжка стрибну – і мерщій до віконечка Чемно вітаюся: «доброго ранку!» «Здрастуй, синочку!» – доноситься з ганку. 2. Знайди слова ввічливості. Одержують на уроках української мови також і відомості про силу голосу і швидкість мовлення. Вчителю варто звернути увагу на те, що сила голосу має відповідати змісту висловлювання і в залежності від нього буває такий тон: переконуючий, ...
... орфоепічних навичок: про збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу школярів; про удосконалення граматичного ладу дитячого мовлення. 2.2 ДИФЕРЕНЦІЙОВАНА СИСТЕМА ТВОРЧИХ РОБІТ УЧНІВ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ Наше дослідження тривало три роки (2005 – 2008 н. рр.). Проводилося воно базі 2 шкіл (с.Острів та с.Буцневе) у двох трет ...
... . Загалом чим вище соціально-економічне становище людини, тим менше у неї розвинута жестикуляція й бідніші рухи тіла для передавання інформації. 2.3 Основні типи помилок в мовленнєвій комунікації майбутніх вчителів початкових класів 1. Порушення принципу милозвучності - Я народився у Одесі. - Я народився в Одесі. 2. Зіставлення непорівнянних понять (алогізм) - Вартість цього довідника ...
... , а капелюх держати руками не важко, але достойно похвали. І краще, коли про когось кажуть: він є ввічливий, лагідний кавалер та молодець, ніж про нього скажуть: він є пихатий бовдур...» 2. Український мовленнєвий етикет Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українського народу. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції української нації, відповідає ...
0 комментариев