Р. - почалось масове захоплення ЛСД та роком, позбавленим солощавості поп-музики. Набули популярності Janis Joplin, Bob Dylan, "The Doors"

1967 р. - почалось масове захоплення ЛСД та роком, позбавленим солощавості поп-музики. Набули популярності Janis Joplin, Bob Dylan, "The Doors".

70-ті рр.: поява глем-року. Його засновник Marc Bolan загримував обличчя, виробляв приголомшливі, незвичайні рухи, екстравагантно одягався, грав одноманітну музику, проте він оживив рок, зробив його блискучим та яскравим і надав нового поштовху розвитку поп-музики. Після Дж. Хендрікса Marc Bolan був першою великою зіркою, що зробив акцент на сексуальності та візуальному образі виконавця.

Три основні напрями рок-музики:

- "спокійний": в текстах - споконвічна тема "хлопець - дівчина", солодкі мелодії; виконавці, які подобались батькам. Яскравий представник - Елвіс Преслі.

- політизований та соціально активний рок. Пов'язаний з історією"групи № 1" "Тhe Beatles", учасники якої протестували проти війни у В'єтнамі, вимагали повернення Ірландії ірландцям, збирали кошти для жителів Бангладеш. Пізніше у таких акціях брали участь всесвітньовідомі художники, танцюристи, актори, режисери.

- різко аполітичний, бунтарський, "непристойний напрямок", який символізує група "The Rolling Stones". Їх девіз: "Стоунз - це ті, кого ненавидять батьки". Оспівували усе, що протистоїть моралі, загальній культурі, порядності.

Обов'язкові елементи рок-музики: епатажна поведінка, спілкування з глядачами (умовний термін, адже на рок-концертах глядачі завжди були активними учасниками), посилена гучність, дражливий ритм, гігантські стадіони та зали. Невдовзі рок-музика практично не існувала поза складним технічним втіленням. За допомогою техніки у залі створюється феєрія, яка сильно загострює естетичні переживання.

У процесі еволюції року емоційне збудження дедалі більше перетворюється на самодостатню мету концерту.

КІНО

Мистецтво, не просто специфічне для ХХ ст., але в певному розумінні таке, що створило його образ. Кіно народилось в атмосфері філософського, технічного, художнього і наукового піднесення.

Вже на початку свого розвитку кіно поділилось на елітарне та масове. Елітарне кіно стало експериментальним, при цьому основні прийоми побудовані на принципах постмодернізму, з якими ми познайомимось докладніше і пізніше. Зокрема, принцип "текст в тексті" став прийомом "фільм в фільмі" (наприклад, фільм Ф. Фелліні про режисера, що знімає фільм) - один з найпопулярніших сюжетів світового кінематографу. Кінематографічний інтертекст та гіпертекст, аналогічні літературним поняттям, стали набагато ефектніші з розвитком та теоретичним оформленням постмодернізму.

Постмодернізм сміливо поєднав масове та інтелектуальне кіно, комерцію та елітарність. В результаті постмодерністські фільми на зразок "Бульварного чтива" Квентіна Тарантіно можуть дивитись глядачі усіх типів. Звичайний тип отримує насолоду від карколомних поворотів, стрілянини та приколів, а елітарний глядач - смакує інтертексти та гіпертексти.

Важливі щодо різноманіття кінопродукції особливості національного кінематографа : кіномистецтво кожної країни має щось специфічне, що походить, очевидно, з національного менталітету.

Центр масового кіно - "фабрика мрій" Голівуд. Найбільша кількість фільмів у другій половині ХХ ст. випускається у США.

На прикладі масового кінематографа бачимо основні вимоги масової культури:

чіткий сюжет з інтригою та карколомними пригодами, чіткий поділ на жанри.

Навіщо? Це необхідно для того, щоб жанр був впізнаний одразу; очікування не повинні порушуватись. Тому сюжети масових картин так часто повторюються.

Головні жанри: детектив, трилер, бойовик, комедія, мелодрама, фільм жахів, фантастика, еротика. Кожний з них є замкненим у собі світом зі своїми законами, які ні в якому разі не можна переплутати, особливо в кіно, де виробництво пов’язане з найбільшою кількістю фінансових вкладень.

Європейський кінематограф більше прагнув до елітарності, хоча б тому, що не отримував таких асигнувань.

Неореалізм - напрям в італійському кіно середини 40-50-х рр., виник на хвилі Руху Опору, в умовах розвитку демократичного суспільства. Першим фільмом цього напряму був "Рим - відкрите місто" Р. Розселені, пройнятий духом антифашистської єдності. У наступних фільмах порушувались проблеми безробіття, соціальної незахищеності бідних людей. Для фільмів неореалістів характерно: точність деталей, достовірність показу умов життя народу, лаконічність, стриманість, зйомки на вулицях із залученням непрофесійних виконавців, в основі сценаріїв - газетні хроніки. Найвідоміші фільми: "Пайза" Р. Росселіні, "Сонце ще сходить" А. Вергано, "Викрадачі велосипедів" В. де Сіки, "Рим, об одинадцятій" та "Немає миру під оливами" Дж. де Сантіса, "Земля дрижить" Л. Вісконті.

Одна з найцікавіших постатей повоєнного кіно Ф. Фелліні. Його незвичайні кінофантазії порушують релігійні, етичні та соціальні проблеми, прогрес краху людських надій, цінностей та ідеалів. Фільми Фелліні "Дорога", "Ночі Кабірії", "Солодке життя", "Вісім з половиною", "Амаркорд", "Джинджер і Фред" створені за допомогою карнавалізації: фантастики, гротеску, сарказму, іронії, гри. Творчість всесвітньовідомих італійських кінорежисерів М. Антоніоні, Р. Росселіні, Л. Вісконті присвячена дослідженню психологічних та соціальних мотивів поведінки сучасної людини.

Великий інтерес у світі до французької "Нової хвилі" був викликаний перш за все успіхом на міжнародних кінофестивалях фільмів "На останньому диханні" Ж.Л. Годара (1959), "400 ударів" Ф. Трюффо, "Коханці" Л. Маля (1958), "Хіросіма, любов моя" А. Рене (1959). "Нова хвиля" - це ряд фільмів, створених молодими кінематографістами часто в непрофесійних умовах, швидко та недорого. Фільми не мають єдиного ідейно-художнього напрямку, крім несприйняття стереотипних сюжетних традицій кінематографа, навали кінозірок, розкішних постановок.

У Франції у 70-х рр. зняв свої кращі стрічки метр сюрреалізму в кіно Л. Бунюель ("Скромна принадність буржуазії", "Привид свободи", "Цей непевний об'єкт бажання").

Фільм Андрія Тарковського "Дзеркало" (1974) - один з найскладніших фільмів російського кінематографічного модернізму. Характерною для кіно в СРСР була поява фільмів для "полиці", які не випускались у широкий прокат через невідповідність стандартам соціалістичного реалізму. З фільмами "Соляріс", "Сталкер", "Андрій Рубльов" А. Тарковського; стрічками С. Параджанова, А.Германа та багатьох інших митців глядач познайомився лише після перебудови.

Останнім часом у зв'язку з розвитком телебачення дедалі більшої популярності набувають багатоденні телесеріали з великою кількістю дійових осіб та чітко прогнозованим сюжетом.

Всесвітньовідомими є кінофестивалі комерційного кіно - церемонія нагорождення Оскаром (США), Каннський (Франція), Берлінький (Німеччина), Венеціанський (Італія) кінофестивалі. Їм протиставлені фестивалі некомерційного кіно, які, проте, відомі не широкому загалу, а лише білякінематографічним колам.

Постмодернізм - основний напрямок сучасної філософії, мистецтва, науки, моди. Американський літературознавець Іхаб Хассан виокремлює такі специфічні ознаки, притаманні постмодернізмові: "фрагментарність", "іронічність", "деканонізація", "деструкція", "карнавалізація", "гібридизація", "невизначеність", "зникнення авторського Я", "відсутність самозаглибленості", "принцип творчої співгри з читачем", "принцип вільного поєнання жанрів та стилів". Леслі Філдер додав ще одну ознаку - "органічну спорідненість постмодернізму з поп-культурою".

Десять принципів постмодерністської літератури за В.П. Рудневим:

1. Неоміфологізм: орієнтація на архаічну, класичну та побутову міфологію; циклічна модель часу, твір побудований як колаж цитат та ремінісценцій з інших творів.

2. Гра на кордоні між вигадкою та реальністю.

3. Принцип "текст в тексті.", коли бінарна опозиція реальність-текст перетворюється у ієрархію текстів в тексті.

4. Пріоритет стиля над сюжетом. Для шедевра ХХ ст. важливіше "як" розповісти, а не "що" розповісти.

5. Знищення фабули. У XIX ст. неможливо було уявити, що сюжет та фабула твору можуть відрізнятися. Наприклад, зараз дія забігає попереду, а зараз - розповідається минуле героя. Неможливо відновити хронологію подій, бо, по-перше, присутнє некласичне, неодномірне розуміння часу; по-друге, зрозуміла для всіх істина відсутня.

6. Синтаксис, а не лексика. Оновлення мови модерністської прози відбувається шляхом праці над синтаксичними конструкціями - над реченням, а не над словом.

7. Література активно заволікає читача в діалог, моделює його позицію і створює позицію розповідача, який враховує позицію читача.

8. Спостерігач. Ним частіше виступає розповідач. На його сумлінні достовірність того, про що він розповідає.

9. Порушення принципів зв'язаності тексту. Найбільш характерне для літератури "потоку свідомості" Дж. Джойса, Пруста, Фолкнера, А. Роб-Грійе.

10. Аутизм. Письменник-модерніст за своїм психічним складом зовсім не прагне відобразити зовнішню реальність, а моделює власну.

За цими принципами і розвиваються культура та мистецтво нашого часу.

Постмодернізм є обличчям нового постіндустріального суспільства, замінюючого на Заході традиційне буржуазне індустріальне суспільство. В цьому новому суспільстві найціннішим товаром є інформація, а попередні економічні та політичні цінності - влада, гроші, обмін, виробництво - підвладні деконструкції. Людство перейшло зі світу речей у світ процесів.

У світі спостерігається тенденція до економічної та культурної глобалізації. Виникає масовий споживач, громадянин світу. В умовах інформаційної навали важко зорієнтуватись, тому набула широкого поширення масова культура - універсальна, проста і зрозуміла, дещо спрощена і розтлумачена - вона не вимагає від людини емоційного або розумового напруження.

Постмодерністському святогляду властиво: багатоваріантність розвитку світу, рівноцінність культур, сумнів у перевершеності культур, раніше вважавшихся еталонними, ідея культурної лояльності як основи суспільства, сумнів у можливостях природничих і громадських наук, недовіра до держави, потяг до роздержавлення суспільства, ідея фрагментарності культури, виникнення гіперреальності (по всьому світу виникають ділянки іншої культурної реальності - "Діснейленди", "Макдональдси", китайські, італійські ресторани), культура споживання: у суспільстві постмодерна споживання - це перш за все споживання символів, а не інструментальна діяльність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дмитриева Н.А. Краткая история исскуств. - М., 1991.

2. Ильин В.И. Поведение потребителей. - М., 1998.

3. Ильина Т.В. История искусств: Западноевропейское искусство. - М., 1983.

4. Кузьменко В.І., Словник літературознавчих термінів. - К.: Укр. письменник, 1997.

5. Ладиченко Т.В., Коляда І.А. Всесвітня історія. 11 клас: зошит-конспект тем. - К.: А.С.К., 1997.

6. Паскаль Джереми, Иллюстрированная история рок-музыки, Л. 1978.

7. Руднев В.П., Словарь культуры ХХ века: ключевые понятия и тексты. - М.: Аграф, 1997.

8. Слабошпицкая И. Центр Жоржа Помпиду: история любви к творчеству, еженедельник "Теленеделя" (Киев), 1996 г., № 46, с. 14.

9. Хлапонин Е. Телевидение США, или Право знать правду..., еженедельник "Теленеделя" (Киев), 1996 г., № 32, с. 23.