Білгород-Дністровський

4. Білгород-Дністровський

 Це одне з найдавніших міст світу, де часто змінювалося населення - і часто змінювало назву поселення. Встиг за свою історію Білгород побути і Аккерманом, і Офіуссою, і Тірасом, і Ак-Лібо, і Четатя-Албе, і Фегер-варом. Майже на всіх мовах у назві так чи інакше фігурувало слово "білий". Через те, що ми зараз називаємо Білгородом, у давнину проходили найважливіші торгові шляхи із Захода на Схід та навпаки. Окрім фортеці, місто славиться своїми храмами, є серед них навіть один підземний, але розповідь наша не про церкви, а про фортецю.

Що цікаво: збудована твердиня на залишках античного міста Тіри. Так як тут перехрещувалися шляхи караванів купців, потреба у захисті поселення існувала завжди. Тому важко зараз з достовірністю сказати, хто саме почав зводити тут високі мури та неприступні башти. Відомо, що будували фортпост протягом двохсот років, приклали до цього руку і молдавани, і генуезці, і турки. Праця стількох народів дала свої плоди: фортеця була надміцним військово-технічним комплексом. Довжина оборонних стін - близько 2,5 км, висота башт на мурів - від 5 до 15 метрів, товщина від 1.5 до 5 м. З боку Дністра, з півночі, немає рову, а от з інших трьох боків він є. Колись цей 14-метровий штучний канал заповнювався водою - і фортеця ставала тим більш неприступною. Уявіть, глибина рову спочатку була 22 метри.

Внутрішніми оборонними стінами фортеця розділена на 4 двори. Найбільше туристам подобається найстаріша частина (ХІІІ ст.), яку зовуть Цитаделлю. Це своєрідна фортеця в фортеці. Коли інші частини твердині підкорялися ворогу, тут ще довго можна було підтримувати оборону. Саме у цій частині замку мешкав комендант фортеці, містились військові штаби, тут же були й гареми. Прямокутна у плані, з кутовими циліндричними баштами, цитадель була однаково неприступна з усіх боків. Місцеві ексурсоводи розказують про золоті скарби, залишені тут турками, про чудовий водогін, про перебування тут О. Пушкіна, Лесі Українки, І. Нечуй-Левицького, К. Паустовського, А. Міцкевича та В. Катаєва. А одна з башт носить ім'я великого Овідія.

5. Ужгородський замок

Кажуть, цей замок, розташований на вершині Замкової гори над містом - один з найдавніших в Україні, має вже більш як тисячу років. Тисячу - вдумайтесь в цю цифру. Зведений ще в кінці Х століття, мурований воїн мав засвідчити всім, що тут, під Замковою горою, - центр комітату Унг, важливе місто. Коли татарські війська під приводом хана Кутеска увірвалися на Закарпаття в 1086 р., захопити унгварський замок кочівникам не вдалося. Звичайно, протягом такої довгої кар'єри споруда зазнала безліч змін і перебудов. Від найдавнішого прото-замку дотепер збереглися лише частина фундаменту в підземеллях фортеці і подекуди давні карнизи з романським орнаментом.

Відвідувачам замку екскурсоводи обов'язково розкажуть про "відьм'ячу яму" (тут начебто колись тримали жінок, яких звинувачували в відьомовстві) та про Білу Діву. Отже, в XVII столітті володів замком капітан Другет. Слава про красу його доньки ширилася Закарпаттям і досягала навіть чужих країв. Польські війська князя Любомирського смерчем неслися по краю, підбираючись до Унгвара. В місто з таємною місією направився один з польських шляхтичів. Невідомо, як так сталося, але юна донька Другета закохалася в поляка і видала йому всі замкові таємниці. Коли розлючений батько дізнався про зраду доньки, він наказав замурувати її живцем в замкову стіну. З того часу душа дівчини немає спокою, блукаючи ночами замковими коридорами білою тінню і шукаючи порятунку. Дійсно, за Середньовіччя був поширений звичай замуровувати людину живцем в стіни фортифікацій - начебто це посилювало обороноспроможність фортеці. А так як мури навколо Ужгородського замку будувались в період 1653-1658рр., саме в час польської навали, хто його знає... Може, й має ця легенда якесь підгрунтя.

6. Кременець

Перше, на що ви звернете увагу при під’їзді до Кременця - це стрімка Замкова гора з руїнами фортеці, що здійнялася над рівнем моря на 397 метрів. Саме місто наче заховалося в природньому каньоні річки Ікви, біля якої височіють гори Хрестова, Воловиця, Куличівка, Дівочі скелі, Черча. Назва міста походить від слова “кремінь” – мінералу, якого багато в Кременецьких горах. Форма "Кремінець" – взагалі-то ополячений варіант старої, української назви міста – Крем‘янець.

За переказами, в давнину правив тут князь, у якого була вродлива дочка Ірва. На край дулібів напали кочівники-авари і облягли городище. Аварський ватажок відправив послів з вимогою віддати Ірву за нього заміж.

- У слов‘ян жінки самі вибирають собі наречених, - відповів князь і покликав доньку.

Аварські свати піднесли Ірві шовкову хустку. Та дівчина розірвала її навпіл і сказала:

- Коли ця хустка стане цілою, тоді я буду дружиною чужинця.

Розлючений вождь наказав здобути місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро бились дуліби, та сили були нерівними – і всі захистники загинули. Тоді Ірва вихопила меч з рук убитого батька і продовжувала бій. Оточена ворогами з усіх боків, вона наважилася кинутися з високої скелі на гостре каміння. Померла, та не далася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву.

1255 р. під Кременцем війська Данила Галицького розбили татарські загони Куремси. Через 6 років, за умовами миру з ханом Бурундаєм, фортецю в Кременці довелося знищити. Лише в кінці 13 ст., за часів правління Мстислава Даниловича, укріплення було відбудоване. 1438 року місто добилося самоуправління. Війти та радники засідали в ратуші на ринковій площі, а в замку була резиденція старости – представника князівської влади.

З роком 1500 пов‘язана одна легенда. Татари гнали в ясир групу дівчат і зупинилися перепочити в горах. Темної ночі полонянки втікли. Варта підняла тривогу і пустилася за ними. Не бажаючи знову потрапити до рук ворогів, дівчата піднялися на скелі і кинулися в прірву. Відтоді ці скелі народ називає Дівочими.

1536 р. Сігізмунд І подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Вона укріпила замок, який мав високі стіни, 3 вежі, казарми, господарські споруди, порохівні, гармати та іншу зброю. Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему грошових і натуральних податків. Від’їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з міста 70 возів різного добра. Згодом навіть іспанський король позичав у неї гроші. Ігор Хома (Львів) розказав, що Бона як і найвідоміша жінка-вампір Лізонька Баторі, прагнула вічної юності - й тому купалась в людській крові. В одній з башт Кременецького замку була замість перекриття на одному з рівнів решітка з гострими голками. Бона стояла під цим "ситом", а зверху на голки кидали дівчину (обов'язково невинну і цнотливу). Отакі купелі собі Бона організовувала... Було так вбито більше 300 дівчат. Щоправда, історики кажуть, що Бона жодного разу не була в місті, і легенди про міст на гору її імені, збудований з волосся - теж всього лише гарна та романтична нісенітниця. У кожного своя правда, нехай минуле буде таким, яким ми хочемо його бачити.

У вересні 1648 р. Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременця і обложив замок. Півтора місяця тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні фортецю було здобуто і зруйновано. З того часу твердиня вже не відбудовувалася. На П’ятницькому кладовищі до наших днів біліють вапнякові хрести на козацьких могилах.