Войти на сайт

или
Регистрация

Навигация


2. Мовної метафори краса

 

Зазвичай в метафорі чорно величаве слово можна вбачати аналогію до відомої сентенції «Страждання звеличує людину»; слово, ввібравши в себе семантику «страждання, чорна біда», набуває значення «величне», «піднесене», «урочисте». Відтак метафорично вживаний прикметник чорний може передавати не лише негативний емоційний зміст, а й вказувати на інтенсифікацію позитивної ознаки.

Прикметно, що стилю Д.Павличка властиві порівняння. Вони допомагають відтворити рух, динаміку почуттів, чистоту кохання. Порівняння в душі ліричного героя джерельні й чисті, як небесна блакить. На різноманітних асоціаціях створюються і метафори, що базуються на семантиці дієслів фізичної дії: «Дзвенить у зорях небо чисте»,”Небо весняне в сяйві іскриться». Іменники традиційного астрального поетичного словника небо, місяць, зорі, сонце та інші входять в індивідуально-авторські метафори: «В давній золотій печалі лебедіють небеса», «Лампада сонця в молодому тілі принаджувала жителів темнот, «Сонце, помальоване циноброю, на вітрилах вечора пливло». Зосібна основою метафоричних структур виступає дієслівна ознака: «Знов зірка кличе, мов суниця: «Ходімо на озимину», «Зоря, вклоняючись небу, падала в комиші».

Переважну кількість іменникових метафор можна умовно поділити на дві групи. Метафори першої групи означають стан людини: кохання, смуток, надію, тугу, чекання. Інколи вони ніби виступають у контрасті з самим контекстом: замок туги, дно душі, дощ любові, пагорби мети. Метафори другої групи означають явища природи, що впливають на почуття людини: сліди зорі, срібло сіна, річка рук, заметіль сонця, дотик тучі, присмак сонця. Зазвичай в таких метафоричних словосполученнях семантично оновлюються традиційні поетичні слова, що беруть свій початок у фольклорі: кохання, небо, сонце, життя, весна. Деякі словосполучення метафоричного змісту становлять фактично кілька об'єднаних метафор, як ось: «Гуркочуть брили в скалах, мов неба колеться горіх». Гуркоче грім, гуркіт грому набувають тут експресивного значення завдяки іменникові брили, що уточнює образ. Наступне порівняння набуває неповторного індивідуального звучання з зіставленням неба: небо розкололося, як горіх (дієслівна ознака). Справді, іменникові словосполучення з метафоричним змістом – це концентрована форма вираження ознак предмета через зіставлення його з іншими ознаками. Відтак зміст предмета в процесі метафоризації значно розширюється.

3. Коли говорять про місце письменника в історії національної мови, то насамперед мають на увазі взаємозв'язок між загальнонародною мовою і мовою його творів. Художнє мовлення несе в собі двобічний процес. З одного боку, загальновживана мова є основою, будівельним матеріалом творчості письменника, а з другого боку, талановитий майстер збагачує літературну мову новими значеннями чи відтінками значень слів, новими словосполученнями.

 

3. Словотворення Олеся Гончара

 

Знаковим явищем в історії української літературної мови є творчість Олеся Гончара. Краса художнього слова й подих нашої доби поєдналися в ній. Мова прозаїка наближена до народної й водночас є сучасною: у ній взаємодіють найдавніші шари української лексики і найновіші слова космічної епохи. Досить прочитати кілька сторінок, наприклад, з роману «Твоя зоря», щоб відчути поєднання цих мовних стихій. По-перше, автор вживає такі слова: гасати, розбуркати, налигач, пирій, бігунки, ковбаня, пуголовки, літепло, макотертик, хвицьнути, прокушпелити, вкублюватися, замазюра, полумисок, вигоцувати, будяк, пасльон, дереза, глинища,; по-друге, у творі прочитуємо сучасну лексику смог, мегаполіс, екстреміст, уїкенд, сейф, кондиціонер, гудрон, хайвей, акселератка, автострада, траса, неон, білдінг тощо.

Заради справедливості слід сказати, що не в усіх творах О. Гончара і навіть не на всіх сторінках роману спостерігаємо такий контраст лексичних одиниць, але в цілому поєднання різностильових елементів, їх контрастне зіткнення є характерною ознакою індивідуального стилю О. Гончара. Стимулюється воно ідейно-художніми, композиційними особливостями твору. Скажімо, в романі «Твоя зоря» сюжет розгортається в двох планах, кожен з яких актуалізує відповідні шари лексики, які в контрасті творять художню цілісність. Прочитується протиставлення лексичних планів і в романі «Тронка». Сюжетна лінія чабанського життя актуалізує слова типу гирлига, брейцара, отара, кошара, окот; життя льотчика — лічильник Гейгера, пропелер, шоломофон, полігон… Подібна стильова контрастність мовних засобів, їх несподіване зіткнення, проходячи через усі твори О. Гончара, зчаста реалізуються і в мікроконтекстах: «На пагорбах кози космічної ери пасуться» («Берег любові»), «Ну що ж ти, юнак з робітничого передмістя, знайшов у тому струхлявілому Яворницькому? Собори.. шаблі козацькі... курені. Так це ж все реквізит історії, мотлох минулих віків. В час ракет хіба таким нам займатись? — повчає Лобода Миколу Баглая» («Собор»).

Найхарактернішою ознакою індивідуального стилю О. Гончара, безперечно, є його словотворення. Адже художнє мислення вимагає не просто форм, адекватних змістові, а й розвитку художньої мови як складної системи зображальних засобів. Талановитий митець часом відчуває брак засобів, їх обмеженість, і це дає йому право на «експеримент» в естетичному освоєнні світу. При цьому неабияка роль в утворенні лексичних новацій належить й аналогії. Наприклад, активною моделлю українського словотвору є збірні назви середнього роду на -я з подовженим попереднім приголосним(зразком – іменник квіття). Прозаїк активно вживає останнє слово в прямому і переносному значеннях: «А в степу! Там росичка буде тепла, там вона виблискує і в чашечках білої березки, і на стебельцях жита, і червоний горошок світиться нею, і різне польове квіття...» («Твоя зоря»). А ось в романі «Собор» слово квіття набуває образного значення «квіття доменних заграв». Прозаїк активізує характерні для української мови утворення типу базікало: тиняйло, порубайло, причіпайло. Зустрічаємо в творах О. Гончара: дрібнодух, черстводух, пустодух: «Є люди, що мало чим цікавляться, я їх дрібнодухами, чи й зовсім пустодухами називаю» («Бригантина»). Як бачимо, негативна характеристика, що міститься в слові пустодух, посилюється ще й асоціацією з іменником пустоцвіт.

Відбивають індивідуальну мовну практику слова: екскурсоводка, поетка, епігонка, зцілителька, баламутка, прокурорка, гонивітерка. У працях Гончара зустрічаємо утворення із суфіксом -ач (-яч) з негативним відтінком: вимагач, розпитувач, допитувач, бренькач, руйнач … Звідси напрошується висновок, що індивідуальна палітра О. Гончара засвідчує його постійний пошук найпотрібнішого слова в художньому тексті. Скажімо, широко вдається він до зменшувальних форм середнього роду. Позитивної суб'єктивної оцінки набувають вони у повісті «Бригантина»: школярчата, вчителята, бурсачата, пацанча, кульбача, хуліганча. Іменники такого типу вживає у «Твоїй зорі»: жайворонча, дикунчата, парубча. Як бачимо з наведених прикладів, рідна мова для Гончара – це генофонд культури, основа, її жива душа.

 

4. Покладені на музику слова

 

Український народ, як до цілющого джерела, припадає до пісні, глибоко відчуваючи силу і міць рідної землі, її красу і силу. Стаєш багатший душею. Хто не пам'ятає чудових рядків, що перейшли у пісню “Пісня про рушник» (слова А. Малишка, музика П.Майбороди) або “Два кольори” (Д.Павличка, музика О. Білаша), «Марічка» (М.Ткача), «Росте черешня в мами на городі» (М.Луківа), «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (І.Франка), «Сива ластівка» (Б.Олійника), «Лебеді материнства» (В.Симоненка), «Дві троянди», «Козацькому роду нема переводу» (П.Карася). Вони стали крилатими, бо поєднали в собі гордий злет думки й людського почуття: вигранюють глибоким змістом, ритмом, звуковою тональністю вірша.

Характерно те, що головне джерело цих поезій – це невичерпна народна пісня, що є виявом духовності в естетично сприйнятому народнорозмовному слові. Словесні образи й паралелі в піснях відтворюють людське життя з його радощами і смутком, тривогами і надіями. Образно-емоційний вплив пісенної мови досягається злиттям слова і мелодії.

Скажімо, спільними семантико-стилістичними мотивами поезій «Пісні про рушник» та «Два кольори» є образи матері, вишивання і дороги. Образ матері в цих творах – передовсім втілення образу рідної матері, яка разом із піснями передає синові весь свій життєвий досвід. Наведемо перші строфи пісень:


Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

(А. Малишко.)

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

(Д. Павличко.)

Таким чином, образ матері є символічним, бо – це і рідна земля, і любов до отчого порога, до України. Обидві поезії побудовані на символах: у Малишка символ життя, долі втілюється в конкретному материному рушникові, а в Павличка – той же символ знаходить вираження в семантиці кольорів – червоного і чорного, якими вишита сорочка. Перші строфи віршів перегукуються з символами весни й зорі: «Ти мене на зорі проводжала» (А. Малишко), «Як я малим збирався навесні» (Д. Павличко). Такий перегук помітний і в інших авторських образах, наприклад, у А. Малишка: «Я візьму той рушник, простелю, наче долю», у Д. Павличка: «І вишите моє життя на ньому» [на полотні] .

Зазвичай помічаємо, що здавна в усіх техніках українських вишиванок переважає червоний колір у поєднанні з чорним. На життєвих обріях чекають людину й радість, і сум, тобто червоне і чорне. Так, символ кольору вплітається в мотив дороги. Поетичний образ дороги в пісні А. Малишка розкривається через формули побажання. Характерні й слова-синоніми дорога, доріжка з епітетами: росяниста доріжка, далека дорога. Напр.: «Хай на ньому цвіте росяниста доріжка». Тоді як для Павличка дорога, як доля життя, сповнена невідомого і поет ніби застерігає: незнаними шляхами йтиме у світ людина, і на тих шляхах зустрінуться: червоне – то любов, а чорне – то журба. Поет А. Малишко використовує типову конструкцію народнопісенного характеру на щастя, на долю, яка разом із його улюбленими образами-символами (зелені луги, солов'їні гаї, шелест трав, щебетання дібров) створює особливий інтимно-ліричний струмінь поетової мови. Поетичне бачення Д. Павличка вирізняється динамізмом і драматичністю. Він віддає перевагу дієслівній ознаці: піти у світ, водило в безвісті життя, вертався на свої пороги, переплелись, як мамине життя, війнула в очі сивина, вишите моє життя на ньому. Отже, тут динамізм створюють дієслова:

Мені війнула в очі сивина,

Та я нічого не беру в дорогу,

Лиш згорточок старого полотна

І вишите моє життя на ньому.

Таким чином, мовно-виражальні форми: сивина, старе полотно відтворюють асоціації з прожитими роками, пройденими шляхами, минулим. Семантично вагоме протиставлення:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Рушник – доля, життя. Символ полотна, як дорога. Звідси традиційні символи-образи та індивідуальні метафори набувають нової якості, сповнюють скарбницю народнопісенної мови.


Информация о работе «Мовний світ української поезії»
Раздел: Зарубежная литература
Количество знаков с пробелами: 21606
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
56905
0
0

... цього вимагає: «Давайте нам пиесы Котляревского, комедии Основьяненка, нашего народного писателя, — и мы вам скажем душевное спасибо!» В актуальних питаннях розвитку української літератури на народно-національній основі Гребінка поділяв погляди прогресивної літературної громадськості. Підтвердженням цього були насамперед його «Малороссийские приказки». У «Предуведомлении» до збірки Є. Гребінка ...

Скачать
88165
0
0

... в Німеччині знань про Україну. Внесок німецьких суб’єктів культурного співробітництва виявився у позитивному впливі на посилення уваги до завдань розвитку "людського капіталу" в Україні. Виникнення певних проблем в українсько-німецькому співробітництві пояснюється перешкодами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Об’єктивно вони зумовлені тривалістю трансформаційного періоду розвитку ...

Скачать
16995
0
0

... антології української поезії «Золотий гомін» (1991, 1997), які репрезентують надзвичайно багату картину нашої лірики XX століття, цілу галерею талантів різних художніх систем, уподобань і напрямів. Словом, було знищено штучну «ідеологічну завісу» щодо розвитку української літератури на материковій Україні і в діаспорі, літературний процес почав розвиватися повнокровно, єдиним річищем, творячи нац ...

Скачать
16359
0
0

... символіці і зовнішній структурі домінуючими має образи поганського світу. 2. Твори Т.Шевченка та його безсмертний “Кобзар” – великий внесок у загальносвітову літературу Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменник ...

0 комментариев


Наверх