Моніторинг діяльності підприємства, аналіз виробництва в системі «витрати – обсяги виробництва – прибуток»

2.2 Моніторинг діяльності підприємства, аналіз виробництва в системі «витрати – обсяги виробництва – прибуток»

Для того, щоб зробити остаточні висновки щодо ефективності господарювання підприємства у внутрішньовиробничому середовищі системи «витрати – обсяги виробництва – прибуток», слід визначитися із системою критеріальних показників, за якими буде здійснюватися цей аналіз.

В нашому випадку доцільно буде зупинитися на наступному переліку показників, що визначають ефективність чинного внутрішнього економічного механізму:

а) обсяг виготовленої продукції в натуральному відтворенні (виробнича програма підприємства) Qф, яка дорівнює 620880 шт.;

б) обсяг товарної продукції підприємства ТП, який розраховується як добуток ціни одиниці виготовленої продукції (Цод) на її обсяг в натуральному відтворенні Qф, тобто ТП = Цод x Qф = 19,62 x 620880 = 12181665;

в) фондовіддача (fв), яка розраховується шляхом ділення обсягів товарної продукції (ТП) на середньорічну вартість основних виробничих фондів підприємства (Фср), тобто за формулою (5.1):

fв = , грн./грн.

Так як відомі усі дані для обчислення фондовіддачі, вона дорівнює:

fв = 2,91 (грн.);

г) фондомісткість (fє), яка розраховується як показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто за формулою (5.2):

fє =  = , грн/грн.

Тобто маємо: fє = 0,34 (грн.);

д) собівартість обсягу виготовленої продукції Сзаг = 9766582,8;

е) собівартість одиниці виготовленої продукції Сод = 15,7;

є) витрати на 1 грн. товарної продукції (Zтп) розраховуються шляхом ділення собівартості товарної продукції (Сзаг) на її обсяг (ТП), тобто за формулою (5.3):

Zтп = , грн/грн.

Маємо: Zтп =  0,81 (грн.);

ж) продуктивність праці виробничих працівників (ПТпр) та продуктивність праці всього виробничо-промислового персоналу (ПТвпп), які розраховуються шляхом ділення виготовленої продукції (ТП) на кількість виробничих парцівників (Кпр) чи штат виробничо-промислового персоналу (Квпп) (винайдені по таблиці 2.2 та таблиці 2.3) за формулами (5.4 – 5.5):

ПТпр = , грн./людину (5.4)

ПТвпп =  = , грн./людину (5.5)

Так як усі дані відомі маємо:

ПТпр =  32923,42 (грн./людину);

ПТвпп =  31889,18 (грн./людину).

з) фондоозброєність праці fп – співвідношення активної частки середньорічної вартості основних виробничих фондів Фср (ІІ, ІІІ) (тобто ІІ та ІІІ груп основних виробничих фондів) і чисельності виробничо-промислового персоналу підприємства (Квап) – розраховується за формулою (5.6):

fп = , грн./людину; fп = 2665,79.

і) фактичний прибуток від господарської діяльності підприємства (Пф), який розраховується як різниця між обсягом товарної продукції (ТП) та її собівартістю (Сзаг), тобто за формулою (5.7) і потім порівнюється із запланованим прибутком (Ппл):

Пф = ТП – Сзаг, грн.; Пф = 12181665 – 9766582,8 = 2415083.

к) фактична рентабельність виготовленої продукції (Rф), яка розраховується шляхом ділення фактично отриманого прибутку (Пф) на сукупні витрати на її виробництво (Сзаг), тобто за формулою (5.8) і потім порівнюється з нормативним рівнем рентабельності (Rн):

Rф =  x 100%, %; Rф =  x 100% = 25%

Підприємство «Океан» працює ефективно, тому що фактичний рівень рентабельності наближається до нормативного. Але підприємство потребує удосконалення (як вже було зазначено вище) для того, щоб фактичний рівень рентабельності зростав.

3. Обґрунтування вдосконаленого стану досліджуваного підприємства

 

Для підвищення ефективності чинного економічного стану підприємства необхідно передбачити наступні заходи:

а) розширення обсягу виробництва продукції;

б) удосконалення технології виробництва продукції;

в) оптимізація завантаженого основного технологічного устаткування.

Доцільніше буде збільшити виробничу програму. Для цього необхідно впровадити наступні заходи:

– технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій;

– додаткове введення в дію прогресивного парку обладнання, техніко-економічні показники якого відповідають сучасним вимогам здійснення господарської діяльності;

– розв’язання проблем ресурсообереження;

– зниження матеріаломісткості та енергомісткості продукції (послуг);

– раціоналізація управління запасами матеріальних ресурсів і джерел постачання;

– збільшення чисельності персоналу.

Машинобудівний комплекс посідає особливе місце у структурі матеріального виробництва України. Оскільки у ньому зайнята велика кількість працюючих, то тепер, коли створюється загроза великого безробіття, дуже важливо зберегти робочі місця у цьому комплексі.

Для подальшого розвитку машинобудування і металообробки в Україні є всі передумови. Насамперед – це великий науково-технічний потенціал, який створювався протягом десятиріч. Треба зробити все можливе, щоб цей потенціал не був зруйнований. По-друге, наявність дешевої робочої сили. Заробітна плата і в роки радянської влади не відзначалась високим рівнем. Тепер же, в період переходу до так званих ринкових відносин, чесні трудівники державних підприємств і установ одержують чисто символічну зарплату, яка не забезпечує відтворення робочої сили. По-третє, велика потреба в нових машинах та приладах як матеріального виробництва, так і невиробничої сфери.

Усі ці можливості можна використати тільки за умови різкого вдосконалення управління машинобудуванням, його суспільної організації і виробничих зв'язків, раціоналізації структури. Треба зупинити стихію в розвитку державної промисловості, зокрема машинобудування. Тільки через вдосконалення управління і суспільної організації цього складного об'єкта можливе його успішне функціонування, підвищення ефективності і ролі в експорті промислової продукції держави.

За сучасних складних умов для успішного розвитку машинобудування потрібна не поспішна приватизація, а реформа управління в сферах державної власності і матеріального виробництва, передусім створення чіткої організаційної структури. Треба доручити управління машинобудуванням тим, хто здатен успішно реалізувати цю проблему. Однак не обійтись і без опрацювання наукових основ територіальної організації цього складного комплексу.

Сьогодні державні урядові структури України широко використовують методи стратегічного планування і програмування в практиці управління. Значна увага приділена регіональному розвитку і регіональній політиці у Посланнях Президента України до Верховної Ради. Так, Послання «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 роки» містить цілий розділ «Здійснення активної державної регіональної політики». Щодо проблем стратегічного планування в ньому зазначено: «Державна регіональна політика у 2002–2011 рр. має забезпечити: – удосконалення системи державного стратегічного програмування регіонального розвитку, обґрунтування стратегії розвитку окремих регіонів».

У тематичній доповіді «Зміцнення потенціалу регіонів та шляхи зменшення соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку», що є складовою частиною Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році» питанням програмного забезпечення розвитку регіонів присвячено цілий підрозділ розділу 2. Механізми державного регулювання регіонального розвитку.

Враховуючи важливість програмно-цільового методу управління як дієвого засобу вирішення проблем соціально-економічного та культурного розвитку регіонів, на державному рівні опрацьовується проект Закону України «Про державні цільові програми», який повинен забезпечити врегулювання процесів розроблення і виконання державних цільових програм, у тому числі у питанні визначення джерел фінансування їх заходів.

В Україні сформувалася потужна наукова школа регіонального програмування. Майже у всіх регіонах та великих містах у сфері науки та управління працює велика кількість кваліфікованих фахівців, що в повному обсязі володіють програмно-цільовими методами, розробляють і виконують цільові програми, спрямовані на розв'язання різнопланових проблем регіонального розвитку.

Результати виконання цих програм засвідчили, що жодна з них у повному обсязі не була реалізована, а фінансування запланованих заходів як з державного бюджету, так і з місцевих джерел здійснювалося в середньому на рівні 10–50% від передбачених обсягів.

Загалом в Україні сьогодні виконується 216 різних програм. Більшість з них має вузькоспрямований галузевий або обласний характер: кожна область розробляє певні програми, де окреслює шляхи вирішення окремих проблем, при цьому й таких, які є у сусідніх областях. Голови облдержадміністрацій обмежуються своєю територією, намагаючись хоч щось зробити для своїх людей. І тоді область виступає як відокремлена територія, де формують різні програми, на кожну виділяють та витрачають незначні державні кошти, які не можуть забезпечити реалізацію передбачених заходів. Слід зробити селекцію цих програм, визначивши те, що потрібно безпосередньо регіону, а що потрібно державі й регіону.

Для підвищення ефективності цільових програм регіонального розвитку слід звернути увагу на якість та повноту їх науково-теоретичного забезпечення, а також на організаційні моменти розробки та реалізації програм. У цьому відношенні можна виділити декілька проблемних моментів.

Насамперед, слід зазначити, що при розробці програм регіонального соціально-економічного розвитку повинен обов'язково враховуватися геоекономічний чинник. Адже сьогодні, здебільшого, коли ми говоримо про регіональний розвиток та регіональну політику, то розуміємо ці категорії як внутрішньонаціональні, тобто розглядаємо процеси кооперації, взаємодію між підприємствами, що розташовані в регіонах, або регіонів між собою. Налагодження тісних міжрегіональних зв'язків, безумовно, – надзвичайно важливий процес. Він забезпечує реалізацію національних інтересів у сфері єдності і неподільності країни, але коли ми плануємо регіональний.3.1 Зіставлення основних економічних показників ефективності чинного та удосконаленого економічного стану підприємства

За результатами аналізу робимо остаточний висновок щодо необхідності опрацювання заходів по удосконаленню економічного стану підприємства.

За виробничої програми всі показники, які залежать від неї, також змінюються. Це можна простежити на основі наступних розрахунків, які будуть здійснюватись за попередньою методикою. Результати розрахунків наведені в таблиці 3.

Таблиця 3. Результати впровадження заходів для підвищення ефективності виробництва

№ з/п	Показник	Чинний стан	Удоско-налений стан	Відхилення
				абсолютне	відносне, %
1.	Виробнича програма, шт.	620880	662272	0,066	6,6
2.	Товарна продукція, грн.	11411774	12181665	0,067	6,7
3.	Собівартість товарної продукції, грн.	9776582,8	17223442	0,76	76
4.	Собівартість 1 одиниці продукції, грн.	15,7	26	0,65	65
5.	Витрати на 1 грн товарної продукції, грн/грн	0,801	0,802	0,0125	1,25
6.	Чисельність основних виробничих працівників, осіб	289	308	0,066	6,6
7.	Чисельність виробничо-промислового персоналу, осіб	382	407	0,065	6,5
8.	Продуктивність праці основних виробничих працівників, грн/грн	32923,4	54629,04	0,66	65,9
9.	Продуктивність праці виробничо-промислового персоналу, грн/люд	31889,2	52884,13	0,66	65,8
10.	Фондовіддача, грн/грн	2,91	4,8	0,649	64,9
11.	Фондоємність, грн/грн	0,34	0,21	-0,38	-38
12.	Фондоозброєність, грн./юд	2665,8	3886,2
13.	Матеріалоємність, грн./грн	0,36	0,21	0,45	45,78
14.	Зарплатоємність, грн./грн	0,19	0,43	-0,41	-41
15.	Прибуток, грн	2415083	4300398	1,26	126,3
16.	Рентабельність продукції, %	24,7	24,9	0,78	78
17.	Економічний ефект від впровадження заходів, грн			0,0097	0,97

На підставі впровадженних заходів бачимо, щ витрати на виробництво продукції зменшились, прибуток від реалізації усієї продукції збільшився. Це означає, що підприємство стало функціонувати більш ефективніше.

Для підвищення ефективності цільових програм регіонального розвитку слід звернути увагу на якість та повноту їх науково-теоретичного забезпечення, а також на організаційні моменти розробки та реалізації програм. У цьому відношенні можна виділити декілька проблемних моментів.

Насамперед, слід зазначити, що при розробці програм регіонального соціально-економічного розвитку повинен обов'язково враховуватися геоекономічний чинник. Адже сьогодні, здебільшого, коли ми говоримо про регіональний розвиток та регіональну політику, то розуміємо ці категорії як внутрішньонаціональні, тобто розглядаємо процеси кооперації, взаємодію між підприємствами, що розташовані в регіонах, або регіонів між собою. Налагодження тісних міжрегіональних зв'язків, безумовно, – надзвичайно важливий процес. Він забезпечує реалізацію національних інтересів у сфері єдності і неподільності країни, але коли ми плануємо регіональний.

Висновок

Сьогодні ключовим чинником завоювання і утримання позицій на ринку, забезпечення максимального продажу техніки, що випускається, і устаткування є якість продукції, включаючи її новизну, технічний рівень, надійність в експлуатації, ремонтоприналежність.

Для заводів машинобудівного комплексу України, докладаючи великі зусилля в цілях завоювання зарубіжних ринків для своєї продукції, проблема конкурентоспроможності особливо актуальна.

Цей комплекс потребує структурної перебудови, орієнтації на експорт високотехнологічних товарів, переорієнтації підприємств військово-промислового комплексу на випуск конкурентноспроможних на світових ринках товарів.

Загальні напрями розвитку машинобудівної галузі України до 2010 року можна об'єднати в такі основні групи:

– розширення обсягів виробництва машинобудівної продукції для внутрішнього ринку при одночасному підвищенні її якості і скорочення асортименту продукції, що імпортується. До 2010 року потреби України в машинобудівній продукції повинні бути задоволені не менше ніж на 80–90% вітчизняним виробництвом;

– збільшення валютних надходжень від експорту машинобудівної продукції шляхом використання досягнень науково-технічного прогресу і поставок на зовнішні ринки товарів з високим рівнем технологічної переробки, а також освоєння нових ринків збуту;

– використання інвестицій для створення замкнутих циклів виробництва;

– розробка нових технологічних процесів виробництва продукції;

– закупівля технологій і ліцензії для освоєння виробництва нової машинобудівної продукції з високим рівнем надійності, високої якості і низькими витратами всіх видів ресурсів при експлуатації;

– упровадження у виробництво нових зразків машинобудівної продукції з урахуванням мінімізації відходів і можливості їх подальшого використання для випуску інших товарів;

– розширення номенклатури машинобудівної продукції для суб'єктів підприємницької діяльності і сфери побутового обслуговування населення за рахунок розробки і виробництва багатофункціональної малогабаритної техніки, здатної конкурувати із зарубіжними аналогами.

Основні фактори, що впливають на розміщення підприємств машинобудування. Підвищення ефективності машинобудівного виробництва визначається не лише впровадженням у виробництво нових типів машин і устаткування, вдосконаленням його галузевої структури, реконструкцією та технічним переозброєнням. Великі можливості приховані у вдосконаленні територіальної організації галузі, кращій розміщуваності її підприємств.

На це істотно впливає традиційний рівень машинобудування й використання виробничих потужностей, а також різні регіональні фактори й умови, потреба районів у продукції галузі, забезпеченість паливом, електроенергією, транспортом, наявність промислових майданчиків тощо. Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів.

В Україні простежується широкий спектр різноманітних галузевих структур в промисловості. Особливе місце в промисловій політиці України повинне відводиться машинобудуванню, продукція якого є одним з нових каналів упровадження досягнень науково-технічного прогресу як у сфері виробництва, так і споживання.

Рівень розвиту машинобудування є індикатором промислового та економічного рівня розвитку держави. В Україні цей багатогалузевий комплекс історично має потужний та унікальний за своїми можливостями науково-технічний потенціал.

Машинобудування – це стратегічна експортоорієнтована галузь з достатнім науково-технологічним потенціалом, яка потребує більшої уваги, як пріоритетний напрямок розвитку для здійснення прямого інвестування на внутрішній ринок наукомісткої продукції.

Проблеми внутрішнього ринку наукомісткої продукції є актуальними. Їхнє вирішення має бути спрямоване на виконання державних завдань щодо:

– захисту економічних інтересів України на ринках високотехнологічних товарів та підвищення ефективності використання валютних ресурсів, спрямованих на придбання високотехнологічного імпорту (сучасних інноваційних технологій), а не застарілих технологій, що дублюють існуючі вітчизняні, потребуючих тільки закордонних матеріалів чи обслуговування, пов’язаних із завищенням на них цін тощо;

– підвищення ефективності державного регулювання в сфері інвестування в прикладні науково-дослідні конструкторські роботи сектору машинобудування України.

Таким чином, під машинобудуванням розуміємо сукупність підприємств, які характеризуються єдністю визначення продукції з однорідними технічною базою, технологічними процесами і особливим професійним складом кадрів. Комплексні та спеціалізовані галузі мають свої напрямки – спеціалізовані виробництва, які мають такі самі ознаки, як і галузь, але є більш вузько спрямовані і випускають більш однорідну продукцію порівняно з галуззю та мають у своєму складі меншу кількість підприємств.

Список використаних джерел

1. Ботик І.М., Харів П.С., Хотан М.І. Економіка підприємства: Навч. посіб. – друге видання, випр. й дон, – К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ – 2000», 2001.

2. Господарський Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. –2003, – №18–22.

3. Економіка підприємства. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навч. посібник / С.Ф. Покропивний, Г.О. ІІІвиданснко, О.С. Федонін та ін.; За ред. С, Ф. Покропивного. – К.: КНЕ.У, 2000.

4. Економіка підприємства: Навч. посіб.; / А.В. Шегда, Г.М. Литвиненко, М, П. Нахаба та ін.; За ред. А.В. Шегди. – К.: Знання-Прсс, 2001.

1. Економіка підприємства: Навч.-метод, посіб. для самост. вивч. дисципліни / Г.О. ІІІвиданенко, С.Ф. Покропивний та ін. – К.: КНЕУ, 2000.

5. Економіка підприємства: опорний конспект лекцій / Н.М. Ушакова, Л.О. Лігоненко, М.М. Скотнікрва, І.О. Чаюн. – К.: КНЇЕУ, 2002.

6. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покропивного.-К,: КНЕУ, 2001.

7. Економіка підприємства: Посібник / За ред. П.С. Харіва. – Т.: Екон. думка, 2000.

8. Економіка торговельного підприємства: Підручник / За ред. проф. Н.М. Ушакової. – К.: «Хрещатик», 1999.

9. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №40.

10. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №47. ''

11. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №4.

12. Зубовський В. М, Економіка підприємства, – К.: Українсько-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1999.

13. Кулішов В.В. Економіка підприємства: теорія і практика: Навч. посібник. – К.: Вікар, 2001.

14 Сідун В.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – X.: ХДУХТ, 2002.

15. Сідун В.А., Попомарьова Ю.В. Економіка підприємства: Навчально-методичний посібник для проведення практичних і семінарських занять з дисципліни. – X.: ХДУХТ, 2002.

16. Хирів П.С. Економіка підприємства: Збірник задач і тестів: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2001.

17. Чаюн І. О., Бондар І. Ю. Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обгрунтування: Навч. посібник. – К.: КНТЕУ, 2000.

18. Шапілова Н.В. Збірник задач і ділових ігор з дисципліни «Економіка підприємства». – X.: Консул, 1999.

19. Шершньова З.Є., Оборська С.В., Ратушний Ю.М. Стратегічне управління: Навч. метод, посібник для самостійного вивч. Диск. – К.: КНЕУ, 2001.

20. Экопомика прсдприятия: Учебник / Под ред. проф. О.Й. Волкова. – .. – М.: ИНФРЛ, 2000.

21. Господарський кодекс України №436-ІУ від 16.01.2003. – К.: Атіка, 2003. – 208 с.

22. Про інвестиційну діяльність: Закон України, зі змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1991. – №47.

23. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України в редакції від 24. 05.1997 р. №283/97-ВР, зі змінами і доповненнями.

25. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 16.01.2003 р. №433-ІУ.

26. Гетьман О.О. Економічне обґрунтування механізму функціонування підприємств у ринковому ієрархічному просторі // Вісник Дніпропетровського державного фінансово-економічного інституту: Економічні науки. – Дніпропетровськ, ДДФЕІ. -2001. – №2 (6).-С. 94–97.

27. Демченков В.С., Милета В.Й. Системный анализ деятельности предприятий: М.: Финансы и статистика, 1990. – 182 с. І

28. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц./ Г.О. Швидлч,; нко, С.Ф. Покропивний, С.М. Климонко та ін. – К.: КНЕУ, 2000. -248 с.

29. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп.-К.: КНЕУ, 2000.-528 с.:_,

30. Іааненко В.М. Курс економічного аналізу: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2000. – 207 с.

31. Кашин В.Н., Ионов В.Я. Хозяйственньїй механизм й эффективность про-мьішленного производства. – М.: Наука, 1997. – 367 с.;

32. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч.: посіб. – 3-тє, вид., перероб. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. – 294 с.

33. Долішній М. Актуальні завдання регіональної політики України в сучасних Умовах. // Регіональна економіка. – 2004.– №3.-с 17–32.

34. Караванський О.В. Регіональна політика України на сучасному етапі // Регіональна економіка. – 2005. №4.-с 173–180.

35. Бабенко Г. Трансформація промисловості Криму/ Економіка України. – 2001.– №5. – с 39–43.