Навигация
3. Розвиток торгівлі
У період Стародавнього царства була примітивна обмінна торгівля. На свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо єгиптяни вимінювали в нубійців бивні слона, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт - миррову смолу, дошки, електрум; у сирійських племен - промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, - мідь, бронзу, лазурит, коней. Вели обмінну торгівлю з островом Крит. Проте це була торгівля у формі напівторговельних-напіввоєнних експедицій. За придбаний товар вони платили зерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, а наприкінці Середнього царства - також золотом.
Майже увесь період існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарного виробництва в країні не було, збували не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни та її географічна ізольованість і можливість для єгиптян легко грабувати суміжні території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (XI-IV ст. до н.е.).
Товарообмін залишався незначним і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цієї епохи став складатися загально єгипетський ринок, а в І тис. почали розвиватися товарно-грошові відносини. У цей період у країні почали використовувати одиницю вартості дебен (шматок міді - 90 г). Розвитку торгівлі великою мірою сприяли зв'язки з Грецією, жителі якої відзначалися комерційною жилкою, і зміна становища Єгипту - коли був могутньою середньоазіатською державою, він одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо як воєнну здобич та данину васальних народів, тепер усе це він мусив купувати.
Торгівля сприяла розвитку мореплавства. У Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.
4. Соціальні стани суспільства
В Єгипті функціонувало велике багатогалузеве царське господарство. Фараону належали великі маєтки, значну частину яких він роздавав своїм вельможам у службове користування разом із селянами, зобов'язаними працювати на них. Частина вельмож обзаводилися власним господарством. Храми також були власниками землі.
Усіх, хто працював у господарствах фараона, храмів та вельмож, називали меретами. Це були хлібороби, ремісники, рибалки, пивовари, птахолови тощо. Виконавці польових робіт об'єднувалися в робочі загони і під наглядом чиновників виконували уроки. Мерети власних господарств не мали, а перебували на повному утриманні своїх власників.
Частину єгипетських селян було звільнено від примусових робіт на вельмож, її замінили сплатою податку за користування землею та водою для її зрошування. Вони виконували загальнодержавні роботи: будували царські гробниці, храми, іригаційні споруди тощо.
В епоху Стародавнього царства в Єгипті були робітники, яких називали баку, їх використовували виключно в домашніх господарствах. Проте вони не були безправними. Баку міг одружитися з вільною єгиптянкою, свідчити в суді проти свого пана, користуватися й вільно розпоряджатися майном, у тому числі землею.
Майже все трудове населення всіх професій Єгипту доби Середнього Царства становило царських хемуу. Працювало воно на царя, храми та вельмож, причому польові роботи виконували чоловіки, жінки вели домашнє господарство. Спеціальні чиновники координували в середовищі царських хемуу підготовку необхідних фахівців. Трудова повинність на користь фараона мала велике значення для економіки Стародавнього Єгипту. Функціонувало навіть відомство постачальника людей з ув'язнення - із числа тих, хто ухилявся від повинностей. Збереглися записи про організацію людей у п'ятірки і десятки на чолі з керівником робіт. Виконання робіт контролював особливий чиновник - обліковець людей. Умови праці були практично однакові в усіх господарствах, тому цим робітникам було байдуже, де виконувати примусові роботи. Царські хемуу, як і надані вельможам маєтки, вважалися службовим майном, їх закріплювали не за людиною, а за посадою. Успадкування батьківської посади відбувалося лише з дозволу фараона. Фараон міг позбавити всіх благ будь-якого чиновника, якщо він ставав йому на заваді. Соціальне становище, багатство залежали не від природних рис і професіоналізму, підприємництва, діловитості людини, а від наближеності до вершини соціальної піраміди.
Трудові повинності на державу збереглися в епоху Середнього та Нового царства. Реальне становище іхуті (так стали називати царських хемуу) не змінилося: той самий примусовий характер праці, та сама урочна система. Незначна частина селян були вільними. Була також незначна частина рабів, яких використовували в основному на роботах з обслуговування іригаційних систем [4.96].
Шляхом громадських робіт східні правителі підкорили собі вільних общинників. У цих умовах праця рабів відігравала другорядну роль - вона дала "домашній характер". Раби виконували здебільшого обов'язки прислуги. Лише в останній період Стародавнього Єгипту - в XVI - ХІІ ст. до н.е. - рабів почали використовувати як ткачів, гончарів та ін. В "азіатських" общинах не було необхідності в додатковій робочій сили. Навпаки, там був надлишок трудових ресурсів. У період припинення сільськогосподарських пов'язаних із розливом рік, населення потрібно було чимось зайняти. тому невипадково, що майже всі давньосхідні держави будували величні культові та світські споруди - піраміди в Єгипті, вежі - зикурати та висячі сади в Месопотамії тощо. В умовах надлишкових трудових ресурсів працю рабів у сільськогосподарському виробництві майже не використовували. Землероби-общинники - це дармова сила, яку не треба купувати, годувати, одягати. Працю цих людей можна було використовувати будь-де. На відміну від рабів античних держав, які перебували у власності окремих рабовласників і яких використовували в приватних інтересах, цю величезну трудову армію застосовували централізовано для державних (громадських) робіт. Управління цими роботами потребувало могутнього державного апарату. У Стародавньому Єгипті регулярно проводили переписи населення і господарства з метою, в основному, розподілу трудової повинності.
Похожие работы
... і повністю залежало від стану іригаційного будівництва в країні. Іригаційне землеробство об”єднувало єгиптян в монолітний трудовий колектив під егідою сильної монархії. 2. Розвиток ремесел в Стародавньому Єгипті Досить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво ...
... гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі. Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани ...
... ією фараонів”. У релігійному житті країни все повернулося на круги своя - знеславлений фараоном-реформатором Амон знову очолив староєгипетський пантеон. Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилище Озіріса містилося в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетських ...
... івля Н еможливо представити суспільство, в якому були відсутні б у якому-небудь виді економічні відносини. Не є отут виключенням і таке високорозвинене суспільство як давньоєгипетське. У Стародавнім Царстві грошей як таких не існувало, усі платежі проводилися натурою. Ця ж система існувала і на дуже високому соціальному рівні. Великі чиновники витягали доход з того майна, яким вони або волод ...
0 комментариев