Діяльність акціонерних товариств

Зміст

Вступ

Розділ І. З історії становлення та розвитку акціонерних товариств 1.1 Акціонерні товариства в Російській імперії

1.2 Акціонерні товариства в незалежній Україні

Розділ ІІ. Класифікація акціонерних товариств та їх динаміка в Україні

2.1 Акціонерне товариство закритого типу 2.2 Акціонерне товариство відкритого типу 2.3 Акціонерні товариства створені внаслідок приватизації (корпоратизації) в Україні 2.4 Динаміка розвитку акціонерних товариств в Україні Розділ ІІІ. Механізм функціонування акціонерних товариств 3.1 Створення акціонерного товариства 3.2 Управління акціонерним товариством 3.3 Контролюючі органи акціонерних товариств

3.4 Майнова структура акціонерного товариства

3.5 Випуск акцій та облігацій

Висновок

Список використана літератури

Вступ

 

Загальновідомо, якої великої ваги в нашій економіці набув корпоративний сектор. Акціонерні товариства, як одна з найпоширеніших у світовій практиці господарювання організаційно-правових форм підприємництва, належить до суб’єктів господарювання з найбільш складною системою органів управління. Ця складність пояснюється залученням та акумуляцією для ведення господарської діяльності, як правило, значних сум капіталу, відмежуванням капіталу від його власників, використанням його (капіталу) у здійсненні господарської діяльності менеджерами.

Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

В процесі приватизації вже створено понад десятків тисяч акціонерних товариств, а ще тисячі товариств створені на основі приватного капіталу.

Перетворення державних підприємств в акціонерні товариства – одне з направлень роздержавлення власності. Разом з тим в акціонерні товариства можуть з’єднуватись різноманітні форми базової власності в залежності від власників акцій – підприємств, держави, окремих громадян.

Акціонерні товариства мають ряд переваг по відношенню до інших видів господарських товариств, які роблять його найбільш вдалою формою для бізнесу в силу цілого ряду причин. Акціонерні товариства завдяки випуску акцій отримують більш широкі можливості в залученні додаткових коштів у відношенні з непропорційним бізнесом. Оскільки акції мають достатньо високу ліквідність, їх легше перетворити на гроші при виході з акціонерного товариства ніж отримати назад долю в статутному капіталі інших товариств.

Формування та широке розповсюдження акціонерного капіталу є одним з основних принципів, на якому базується проведення ринкових реформ. Акціонування займає важливе місце в створенні нормальних умов функціонування підприємств, є зручною формою для проведення їх роздержавлення.

Тому актуальність теми очевидна.

Дослідження, проведені в даній роботі, мають велике теоретичне та практичне значення, оскільки містять наявну в Україні нормативну базу.

Мета даної роботи — вивчити поняття акціонерних товариств, їх організацію, функціонування та порядок створення.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- розкриття суті та форм акціонерних товариств;

- розкрити динаміку розвитку акціонерних товариств в Україні;

- визначення механізму функціонування акціонерних товариств; В Україні досить тривалий час при командно-адміністративній системі управління економікою питання про різні форми власності не мали права на існування. Із визнанням України незалежною державою та першими кроками до ринкових відносин з'явились праці на тему роздержавлення та створення корпоративної власності. Це праці відомих в Україні вчених, таких як: Борзунова В.І., Голови С.О., Лупенко Ю.О., Родионової В.М., Суржика В.Г., Суторміної В.М., Довгань Л.П. та інших.

Теоретичну та методологічну основу дослідження склали сучасні економічні теорії, фундаментальні праці стосовно створення та діяльності акціонерних товариств.

Інформаційну базу дослідження склали законодавчі акти України стосовно даної теми, монографічна література українських та зарубіжних авторів, статті в періодичних виданнях та статистичні збірники.

Робота складається з трьох розділів, вступу, висновків, списку використаної літератури.

Розділ I. З історії становлення та розвитку акціонерних товариств

1.1 Акціонерні товариства в Російській імперії

Політичні події 1917 року в Російській імперії викликали значні зміни як в економіці країни в цілому, так і в акціонерному законодавстві зокрема. У 20-х роках ХХ ст. спостерігався значний розвиток акціонерних компаній, який був тісно пов’язаний із запровадженням радянським урядом принципів нової економічної політики. У той час було видано ряд законодавчих актів, які регламентували правові аспекти організації та діяльності в країні акціонерних товариств.

Значними темпами зростання акціонерних товариств у Російській імперії охарактеризувався період між лютневою і жовтневою революціями 1917 року. У березні того ж року російський Тимчасовий уряд прийняв постанову, яка ліквідувала раніше існуючі в країні нормативні акти, що обмежували діяльність акціонерних компаній. Згідно з документом, міністр торгівлі та промисловості дістав повноважень щодо затвердження статутів всіх акціонерних товариств. Останнім дозволялося збільшувати свої статутні фонди до межі, яка дорівнювала їхньому подвійному первісному розміру.

Слід зазначити, що Тимчасовий уряд не провів повноцінної реформи акціонерного законодавства, а лише обмежився частковим перерозподілом функцій між державними органами влади. Проте постанова Тимчасового уряду значно сприяла розвитку в країні акціонерної форми власності та ринку цінних паперів. Так, до вересня 1917 р. було створено 734 акціонерні компанії, сумарний статутний капітал яких становив 1,96 млрд. руб.

Однак вже у грудні 1917 р. радянська влада розпочала політику націоналізації банків та великих промислових підприємств. У таких умовах акціонерні компанії припинили своє існування, проте їхні акції не були повністю анульовані. Власники акцій могли розпоряджатися ними з дозволу місцевих рад. Передача акцій, у тому числі у спадщину, супроводжувалась реєстрацією у тих самих радах. Розмір дивідендів за акціями не мав перевищувати розміру ставки за вкладами у державних трудових ощадних касах, який становив на той час 4%. Тільки на початку 1919 р. акції націоналізованих акціонерних товариств було ліквідовано, а всі підприємства переведено на державне фінансування.

З початком проведення в країні нової економічної політики у 20-х роках ХХ ст. відбулося відродження акціонерних товариств. На той період вони являли собою одну з форм управління промисловістю, торгівлею та банками.

У травні 1922 р. вийшла Постанова ВЦВК «Про основні приватні майнові паї», яка дозволяла засновувати акціонерні товариства всім правоздатним громадянам країни. Крім того, у листопаді того ж року було прийнято Цивільний кодекс РРФСР, який містив 45 статей, присвячених акціонерним товариствам. Згодом і в інших радянських республіках (у тому числі в УРСР) було прийнято аналогічні нормативні документи, які в загальних рисах повторювали статті Цивільного кодексу РРФСР. Згідно з цим документом, акціонерним товариством визначалось товариство, яке засновувалось під особливою назвою з основним капіталом, поділеним на певну кількість рівних частин (акцій), та відповідало за зобов’язаннями виключно своїм майном. Акціонерні товариства було поділено на державні, змішані та приватні. Статути крупних державних акціонерних товариств затверджувались державним органом, зокрема Радою праці та оборони РРФСР.

Відповідно до Цивільного кодексу статутний капітал акціонерного товариства мав формуватися за рахунок внесків засновників. Останні могли укладати будь-які угоди від імені товариства ще до публікації оголошення про реєстрацію даного товариства. При цьому, якщо згодом загальні збори акціонерного товариства не схвалювали ці угоди, засновники товариства несли особисту та солідарну відповідальність за угодами перед контрагентами.

Акції випускались як іменні, так і на пред’явника. Акціонер мав право на отримання дивідендів із чистого прибутку товариства. Виконавчим органом акціонерного товариства було його правління, яке мало право укладати будь-які угоди від імені товариства. За збитки, завдані через неправильне управління, члени правління несли солідарну відповідальність перед товариством, а у випадку банкрутства останнього – відповідальність перед акціонерами та кредиторами.

У 1922 р. існувало всього 20 акціонерних товариств, а на початку 1925 р. їх налічувалося вже 161, серед яких 61 державне, 64 змішаних, 34 приватних та 2 кооперативних. Сумарний статутний капітал цих акціонерних товариств становив 343 млн. руб. За часів НЕПу акціонування торкнулося і банківської сфери, яка була представлена Державним банком і п’ятьма крупними комерційними банками, що мали 95 філій по всій країні.

У серпні 1927 р. було прийнято Положення про акціонерні товариства, яке більш детально регулювало їх створення і діяльність. Згідно із цим Положенням, акціонерне товариство повинно було мати не менше трьох засновників (для державних акціонерних товариств – не менше двох). Документ регулював також питання щодо: порядку ліквідації акціонерного товариства; компетенції загальних зборів акціонерів (зокрема, загальні збори мали право звільняти з посади членів правління до закінчення терміну їх обрання); управління контрольним пакетом акцій; процесу підписки на акції (закон передбачав укладання угоди між засновниками і передплатником).

Крім того, Положення про акціонерні товариства чітко відмежовувало державні акціонерні товариства від змішаних і приватних, остаточно вирішивши питання щодо юридичної природи державних акціонерних товариств, які на той час складали 90% загальної кількості акціонерних компаній країни. Згідно з документом, акціонерне товариство вважалося державним лише у тому випадку, якщо всі його акції належали виключно державним установам чи підприємствам. Слід зазначити, що на той час сама ідея створення акціонерного товариства як механізму для збільшення капіталу внаслідок успішної господарської діяльності втратила актуальність. У Положенні зазначалося, що головною метою державних акціонерних товариств було не формування капіталу, а господарська діяльність. Акції таких товариств не перебували у вільному обігу на біржі. Забороняючи відчужувати акції державного акціонерного товариства будь-кому, окрім державних установ та підприємств, закон дозволяв сплачувати акції майном, яке вилучалося з обігу. Це майно не можна було відчужувати, закладати або використовувати для задоволення вимог кредиторів.

Найважливіші рішення загальних зборів акціонерів, зокрема про склад правління, про фінансовий план, про розподіл прибутку, про зміну статуту та ліквідацію державного акціонерного товариства, мали затверджуватися відповідним Народним комісаріатом. Останньому надавалось також право посилати своїх представників на загальні збори (із правом голосу), виносити на їх обговорення будь-які питання та скликати надзвичайні загальні збори акціонерів.

У документі також наголошувалося, що державні і змішані акціонерні товариства лише за формою були акціонерними, а за суттю вони цілком зберігали риси державного підприємства. Крім того, змішані акціонерні товариства, яких налічувалось у країні всього 10%, розглядались радянським законодавством як перехідний етап до державних товариств.

Із часом державний капітал почав все глибше проникати до акціонерних компаній, прибутки яких розподілялися між відповідними відомствами. Відмова радянського уряду від принципів НЕПУ тільки погіршила становище акціонерних товариств. До початку 30-х років практично всі вони були перетворені у державні підприємства, виключення становили лише деякі зовнішньоекономічні об’єднання.