Міністерство освіти і науки України

Промислово економічний коледж НАУ

Реферат

з дисципліни «Економічна історія»

на тему « Економічний розвиток західної Європи в епоху середньовіччя (V- XVст.)»

Виконала

студентка групи 375 БЕП

Верстак Б.Л.

Київ-2007


Зміст

1.  Основні риси та періодизація феодального господарства

2. Форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в епоху середньовіччя

3. Середньовічні міста. Ремесла. Цехи

4. Внутрішня і зовнішня торгівля. Фінанси


1. Основні риси та періодизація феодального господарства

Господарство епохи середньовіччя (феодальне господарство) характеризується перш за все пануванням приватної власності на землю. Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважалася головним багатством. Особи, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві. Ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке зберігалося. Селяни знаходилися в особистій, поземельній, судово-адміністративній і військово-політичній залежності від землевласників. Домінувало натуральне господарство. Обмін відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею. Знаряддя праці були примітивними. Енергія вітру і рік, вугілля і деревини почала використовуватися лише в пізньому середньовіччі і спочатку дуже обмежено.

Місце людини в суспільстві, як правило, визначалося не її особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина — селянином, син ремісника — ремісником.

Отже; в основі середньовічного господарства лежала власність феодалів на землю і їх неповна власність на виробників — закріпачених селян. Селяни наділялися землею і-мали своє господарство. Користуючись землею феодала як наділом, вони зобов'язані були за це обробити панську землю за допомогою своїх знарядь або віддавати йому додатковий продукт своєї праці — ренту (з лат. — повертаю, сплачую). Відомі три форми феодальної ренти: відробіткова (панщина), продуктова (натуральний оброк), грошова (грошовий оброк).

Основними формами господарської діяльності були: феодальна вотчина (французька сеньйорія, англійський манор), ремісничий цех, торгова гільдія. В цілому економіка була аграрно-ремісничою, що єднало її з господарством стародавніх цивілізацій і дало підставу називати цивілізацію, яка існувала до кінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство — традиційним. Розвиток господарства епохи середньовіччя можна поділити на три періоди. У ранньому середньовіччі (V — X ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). XI — XV ст. — період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного виробництва. У пізньому середньовіччі (XVI — перша половина XVIII ст.) зароджується ринкове господарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації(про останній період — в наступному розділі.)

2.  Форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в

епоху середньовіччя

Генеза та розвиток нових господарських форм в середньовічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в основному на соціально-економічній спадщині Римської імперії та господарських досягненнях германських племен.

Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на прикладі Королівства франків (V-ІХ ст.), яке було створене германськими племенами франків на території колишньої римської провінції — Північної Галлії (сучасної Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.

У V — VI ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформації родової землеробської громади на сусідську — марку, в якій переважало індивідуальне сімейну господарство — основна виробнича ланка франкської общини. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам померлого) передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Мала місце приватна власність, яка поширювалася на будинок з присадибною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були спільною власністю членів громади. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали.

Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у франків раніше, значно посилилася після завоювання та колонізації Галлії. Значну частину землі та інших багатств отримали королі, знать, дружинники. Одночасно відбувалося розорення господарства тих членів громади, які загинули на війні, а також внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилювався дуалізм між колективною власністю та парцелярними (індивідуальними ) господарствами. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на алод — приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася — продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (марки). Марка базувалася, таким чином, на приватній власності на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільній праці її членів. Одночасно зберігалася земельна власність галло-римського населення та церкви. Продовжувало діяти римське законодавство, яке оберігало цю власність. Разом з тим зростало землеволодіння франкських королів та знаті.

У VIII — IX ст. у Королівстві франків аграрні відносини пройшли складну еволюцію, каталізатором якої стали постійні війни та посилення ролі держави в економічному житті. Оскільки війни та військова служба були надто обтяжливими для селянства і призводили до їхнього розорення, всенародне ополчення втратило своє значення. Основою тогочасного війська, служба в якому була престижною, стали важкоозброєні кінні воїни-рицарі. Карл Мартелл, король Франкської держави (714— 761 рр.) провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала у наданні воїнам-рицарям пожиттєвих земельних наділів — бенефіціїв — за умови виконання ними військової служби і васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові. Частину отриманих земель власники-бенефіціарії віддавали своїм васалам. Так склалося бенефіціальне — умовно-службове, тимчасове землеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньйоріально-васальних відносинах. Право власності на землю зберігалося за сеньйором, який надавав її і міг відібрати у випадку відмови від служби чи зради.

Водночас реформа підготувала умови для розпаду громади, обмежуючи права і обов'язки її членів: звільняла від військової служби, участі в суді, в місцевому управлінні. У часи правління династії Каролінгів (з 751 р.) надання бенефіціїв стало системою. В IX ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на феод (лен) — основну, найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалося і розвивалося в межах маєтку-сеньйорїі. Королівськими грамотами феодалам надавався імунітет — привілей здійснювати у своїх володіннях функції державної влади: фіскальні та судово-адміністративні. Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник, та селянські наділи. Сеньйорії звичайного типу мали значні розміри (кілька сотень гектарів). Орні землі домену" ;із зерновим виробництвом становили майже третину його загальної площі. Монополія феодалів на землю зростала, що виражалося у принципі "немає землі без сеньйора".

Одночасно зі зростанням великого землеволодіння формувалося феодально залежне селянство. До нього належали серви (нащадки колишніх рабів, колонів), які перебували в особистій спадковій залежності від сеньйорів. У стан селян поступово перейшли вільні франкські солдати та дрібні галло-римські землевласники. їхній перехід був зумовлений різними обставинами — великими податками, боргами; війнами та усобицями, стихією, натуральним характером господарства, яке ставило людей у залежність від природних умов та унеможливлювало інші заняття. Були поширеними прекарні угоди, відомі з римських часів, згідно з якими алод вільного дрібного землевласника відчужувався на користь сеньйора чи церкви, а потім повертався селянинові в пожиттєве користування як прекарій (земля, видана на прохання). Поступово прекарії стали спадковими, взаємовідносини селян і землевласників обумовлювалися сплатою натуральної чи грошової ренти, виконанням селянином повинностей на користь феодала та обов'язків сеньйорів щодо селян. Існували інші шляхи переходу в селянський стан та форми їхньої залежності. Селяни різних категорій, походження та залежності відрізнялися1 забезпеченням землею, обов'язками щодо землевласника. Більшість селян не були спадково залежними. їхні обов'язки зберігалися доти, доки вони користувалися наділом у цій сеньйорії. Селяни не були прикріплені до землі, а спроби Карла Великого (768— 814 рр.) заборонити відхід селян від землі немали успіху.

Отже, протягом V — IX ст. у Франкській державі сформувалася класична форма феодального службового землеволодіння та сеньйоріально-селянських відносин. Дрібне господарство франків, що ґрунтувалося на алодальній власності, витіснив феодальний маєток-сеньйорія — замкнуте натуральне господарство, власник якого (сеньйор) мав усю повноту влади на своїй території.

Феодальні відносини у Франції, як і в Англії, Німеччині та інших країнах Європи, досягли зрілості в XI —: XV ст. В XI — XIII ст. панувала феодальна земельна власність трьох типів — королівська, світська, церковна. Ієрархічна структура землеволодіння (власність верховна сеньйоріальна і васальна) обмежувала права окремого феодала на землю. Однак у період політичної роздробленості менші володіння стали відчужуватися. Зросли значення та розміри сеньйоріальної власності, перш за все за рахунок лісів, луків, пасовищ. Розширилися і зміцніли сеньйоріальні права.

З XIII ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза панщинної системи. Натуральне господарство феодального маєтку вичерпує свої можливості. Тому феодали здійснюють масовий перевід закріпачених селян із панщини на натуральний; а згодом і грошовий оброк. Цей процес отримав назву "комутації ренти". Його економічною основою була вища продуктивність праці у селянському господарстві, ніж на панщині. Зростання міст і розвиток товарно-грошових відносин сприяли поширенню грошової ренти. Феодалам було вигідно отримувати від селян саме гроші, переносячи у сферу селянського господарства і проблему реалізації додаткового продукту.

У XIV — XV ст. феодальні господарства все більше втягуються у товарно-грошові відносини. Одночасно змінюється правовий та майновий статус селян, які поступово виходять з-під юрисдикції феодалів, зростає їхня земельна власність. З'являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феодалами і селянами — оренда, найм тощо, орієнтовані на ринок. З допомогою податків, інших засобів, посилює свої економічні позиції держава.


Информация о работе «Економічний розвиток західної Європи в епоху середньовіччя (V- XVст.)»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 24088
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
19346
0
0

... чних філософських традицій до філософії Нового часу. В цьому полягає її значення та етапний історичний характер.   3. Просвітництво і „барокова” філософія Творчість культурних діячів Ренесансу позитивно вплинула на дальшій розвиток європейського раціонального мислення, зокрема філософії Просвітництва, яке закріпило та розвинуло гуманістичну традицію Відродження Першим філософом Нового часу, ...

Скачать
104609
0
0

... ій предметний світ і свої відносини з цим світом, але й, і це найголовніше, - самого себе. В заключення робимо висновок, який є зв’язком із сучасністю. Сьогодні світ воліє цілісності. Зближення Заходу і Сходу відбувається, і у філософії, і в усіх сферах життя – діалогічність стає не тільки методом пізнання, а й способом існування. Логіка історії примусила Європу звернути увагу на Схід як на щось ...

Скачать
143523
0
0

... ї" була конфіскована, по Галичині й Україні розійшлося лише двісті примірників. „Русалка Дністровая” відіграла важливу роль в історії культурного відродження західноукраїнських земель. Вона підтвердила, що народна пісня, легенда і звичаї є першоджерелом національного самопізнання. Наскрізна ідея альманаху - єдність Наддніпрянської та Наддністрянської України. Оцінюючи ідейний зміст „Русалки Дні ...

Скачать
38293
0
0

... -політичну обстановку, що обумовила поява найбільш прогресивних ідей у здобутках польських гуманістів.   4. Література в кінці ХV – ХVІ ст. У період кінця XV і XVI ст. антинаціональний католицький клір перестав бути монополістом в області культури. Цьому сприяв розвиток у Польщі книгодрукування, що зробило доступними досягнення передової польської наукової і суспільно-політичної думки значно ...

0 комментариев


Наверх