Навигация
Розвиток ремесел в Стародавньому Єгипті
22667
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Розвиток ремесел в Стародавньому Єгипті
Досить розвиненим було ремесло. Особливих успіхів єгиптяни досягли у таких галузях ремесла, як столярство, каменярство, чинбарство, будівництво, суднобудування, гончарство, ткацтво, ювелірна справа тощо. Уже в епоху Стародавнього царства (2800-2250 рр. до н. е.) вони виробляли за допомогою примітивних кам”яних та мідних інструментів п”ятишаровий дикт, будували надійні парусні та веслові судна з папірусу та деревини, виготовляли з кедрової смоли чудову ароматичну олію, навчилися ливарництву. Далеко за межами країни славилися вироби єгипетських ювелірів із золота, срібла та електрума. Вражає майстерність каменярів, які споруджували над внутрішніми галереями й камерами пірамід надміцні перекриття, що надійно витримували колосальний тиск на них, а стіни гробниць і храмів прикрашали філігранними рельєфними зображеннями, використовували так ретельно шліфовані й припасовані одна до одної багатотонні кам”яні брили, що між ними не можна просунути кінчик цигаркового паперу. Більше того, єгипетські будівельники пробивали нові тунелі й камери в уже побудованих пірамідах. Приголомшує обсяг робіт, виконаних ними упродовж доби Стародавнього царства, який лише на спорудженні пірамід перевищував 12 млн. куб. м.
Періодом найвищого господарського розквіту країни стала епоха Нового царства (1580-1085 рр. до н.е.). У цей період найбільш швидко стали розвиватися ремесла. При дворі фараонів, палацах створювались майстерні, в яких інколи працювало до 150 осіб. Виникли нові методи обробки золота: плетіння золотих ниток, виготовлення золотих ланцюжків, кування тощо. Єгиптяни уже виготовляли дуже тверду бронзу. У середині II тис. до н. е. в Єгипті з”явилися перші вироби із заліза, проте господарське використання цього металу гальмувалося відсутністю в країні залізної руди. Єгиптяни значно удосконалювали виробництво скла, ливарництво, суднобудування, досягли справжніх вершин у мистецтві бальзамування. Ще у I тис. до н.е. вони навчилися виробляти з фарфороподібної маси особливий фаянс, який користувався великим попитом на міжнародному ринку.
Ремісники користувалися промисловою сировиною Нільської долини. До Єгипту завозили лише дефіцитну промислову деревину (з Нубії та Східного Середземномор”я), срібло та олово (для виробництва бронзи).
У Єгипті вперше було розроблено технологію виготовлення матеріалів для письма – папірусу. З цією метою на початку III тис. до н.е. використовувалася трав”яниста рослина папірус, стебло якої розрізалось на смужки, що накладались одна на одну. Перехрещені шари здавлювалися під пресом, а потім висушувались. Як матеріал для письма, вони служили на Близькому Сході й в Європі навіть у Середні віки.
3. Ринкові відносини в Стародавньому Єгипті
Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Сінайський півострів, Нубія та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревиною.
У період Стародавнього царства відбувалася примітивна обмінна торгівля. Єгиптяни вимінювали на свої ювелірні вироби, ароматні олії, мед, тканини, алебастровий посуд тощо у нубійців бивні слонів, хутра, пахощі, ебенове дерево; у жителів екзотичної країни Пунт – миррову смолу, дошки, електрум; у сирійських племен – промислову деревину; у жителів фінікійського міста Бібл, яке поступово стало найважливішим центром єгипетської торгівлі в Азії, - мідь, бронзу, лазурит, коней. Вели обмінну торгівлю з островом Крит. Проте ця торгівля мала вигляд напівторговельних- напіввоєнних експедицій. За придбаний товар єгиптяни платили зерном (це було основне мірило вартості), одягом, часом міддю, а наприкінці доби Середнього царства й золотом.
У країні існували рабські ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою були селяни — члени громад. Рабів їхні власники використовували як слуг, хоча великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Перші могли потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сім'ї.
Майже весь період існування Стародавнього Єгипту його економіка залишалася натуральною. Товарного виробництва в країні не було, збувався не товар, а надлишок продукції, виготовленої для власних потреб. Забезпеченість країни та її географічна ізольованість і можливість легко грабувати сусідні території були основним гальмом розвитку торгівлі в період Пізнього царства (XI-IV ст. до н. е.).
Незначним товарообіг залишався і в епоху Нового царства. Лише наприкінці цієї епохи почав складатися загальноєгипетський ринок, а в I тис. стали розвиватися товарно-грошові відносини. У цей період у країні з”явилася одиниця вартості дебен (шматок міді вагою 90 г.). Розвитку торгівлі великою мірою сприяли зв”язки з Грецією, жителі якої відзначалися комерційною жилкою, і зміна становища Єгипту – коли він був могутньою передньоазіатською державою, то одержував залізо, мідь, олово, промислову деревину тощо у вигляді воєнної здобичі та данини васальних народів, тепер все це він мусив купувати.
Торгівля сприяла розвитку мореплавства. В Єгипті доби Пізнього царства процвітало лихварство з усіма його соціальними наслідками.
4. Основні риси господарського розвитку Стародавнього Єгипту
Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов”язані з найважливішою рисою єгипетського, східного суспільства в цілому – прагненням стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному і політичному житті. Подібно до того, як без общини не могла вижити окрема сім”я, так і самі общини не могли обійтися без держави, тому їх відносини з верховною владою перебували в стані консервації. На збереження сталості, незмінності стану всієї системи суспільних відносин було спрямовано матеріальну і духовну діяльність людей. Підтриманню стабільності східного суспільства сприяли деспотизм керівників, релігія, звичаї і закони.
Таким чином, для східної (азіатської) моделі господарського розвитку характерні риси:
- раби не становили основної виробничої сили суспільства. У „азіатських” общинах був надлишок трудових ресурсів. У період припинення сільськогосподарських робіт, пов”язаних з розливом рік, населення потрібно було чимось зайняти. Тому, не випадково майже всі держави Стародавнього Сходу вели будівництво величних культових і світських споруд – пірамід у Єгипті тощо;
- земля перебувала не в приватній, а в державній або державно-общинній власності;
- між державою і общинниками-землеробами склалися відносини підданства. Було навіть „відомство постачальника людей” з ув”язненням – з числа тих, хто ухилявся від повинностей;
- держава на Сході набула форми „східної деспотії”, тобто повного безправ”я підданих перед лицем держави. Саме тому такий тип суспільства називається „суспільством східного рабства”;
- община характеризувалася стійкістю, що було пов”язано з необхідністю створення й утримання в належному стані іригаційної системи.
Висновок
Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його, давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні сільські громади. Іригаційне землеробство об”єднувало єгиптян в монолітний трудовий колектив під егідою сильної монархії.
Одержавлення економіки, загальна регламентація суспільного життя, його бюрократизація були пов”язані з найважливішою рисою єгипетського суспільства в цілому – прагненням стабільності та незмінності в усьому: економіці, соціально-культурному і політичному житті.
Використана література
1. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник. – К., 2005.
2. Лановик Б., Лазарович М. Економічна історія: Курс лекцій. – 5-те вид., випр. – К.: Вікар, 2005.
3. Конотопов М., Сметанин С. История экономики: Учебник для вузов. – М., 2000.
4. Леоненко П., Юхименко П. Економічна історія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2004.
5. Тимошина Т. Экономическая история зарубежных стран: Учебное пособие – М., 2001.
Похожие работы
... гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебудування. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської торгівлі. Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани ...
... івля Н еможливо представити суспільство, в якому були відсутні б у якому-небудь виді економічні відносини. Не є отут виключенням і таке високорозвинене суспільство як давньоєгипетське. У Стародавнім Царстві грошей як таких не існувало, усі платежі проводилися натурою. Ця ж система існувала і на дуже високому соціальному рівні. Великі чиновники витягали доход з того майна, яким вони або волод ...
... господарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації(про останній період — в наступному розділі.) 2. Форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в епоху середньовіччя Генеза та розвиток нових господарських форм в середньовічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в основному на соціально-економічній спадщині Римської імперії та господарських досягненнях ...
... ією фараонів”. У релігійному житті країни все повернулося на круги своя - знеславлений фараоном-реформатором Амон знову очолив староєгипетський пантеон. Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилище Озіріса містилося в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетських ...
0 комментариев