Функціональні учасники інвестиційного процесу

2.4. Функціональні учасники інвестиційного процесу

Розвиток можливих організаційних форм взаємодії партнерів по інвестиційному процесу сприяє залученню до спільної інвестиційної діяльності різних фірм, функціями яких є надання спеціальних послуг та виконання різного роду робіт. З окремими з таких фірм інвестор може укладати угоди консорціуму, залучати їх як акціонерів у підприємстві, що створюється. Функціональними учасниками інвестиційного процесу можуть виступати:

Фірма-девелопер — юридична особа, яка бере на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Така фірма зазвичай самостійно здійснює пошук найвигіднішого місця вкладення коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію. Як правило, за свої послуги девелопер отримує від 5 до 10 % загальної суми інвестицій. В угоді з девелопером передбачаються умови, згідно з якими інвестор може відмовитися від проекту, а фірма-девелопер стає його власником та відшкодовує інвестору збитки і втрачені прибутки.

Окремі функції з реалізації проекту в цілому чи його окремого етапу може брати на себе прожект-менеджер (керівник проекту). У ряді випадків для інвестора економічно та доцільно відмовитися від будівельно-монтажних робіт та придбати готові будівлі, споруди чи незавершений об'єкт. Ці послуги для інвестора виконує фірма-ріелтер.

Фірма-ріелтер — це фірма-посередник з торгівлі нерухомістю. Ріелтери працюють за угодами з продавцями нерухомості. Звичайно плата за послуги фірми коливається від 3 до 10 % суми угоди залежно від складності об'єкта та кон'юнктури ринку нерухомості. Законодавством багатьох країн не передбачається обмеження розміру комісійних, тому максимальний процент у ряді випадків може бути значно вищим. Як правило, у договорах з власниками нерухомості передбачаються строки реалізації об'єкта. Ріелтери намагаються укласти з клієнтами ексклюзивні угоди на продаж нерухомості, оскільки у противному разі вся їх робота на ринку нерухомості може бути виконана даремно, а комісійні отримає конкуруюча фірма. Для посиленої роботи на ринку інвестиційних товарів ріелтеру необхідно мати якомога ширше коло стабільних клієнтів (продавців і покупців). За успішну операцію ріелтер отримує комісійні від тих та інших.

В Україні створено Асоціацію ріелтерів, функції якої поки що зводяться до методичної організації сертифікаційних курсів для своїх членів. У майбутньому розвиток цього важливого елемента інфраструктури ринку інвестиційних товарів потребує створення комп'ютеризованої інформаційної мережі, участі ріелтерів у процесі приватизації, реалізації не тільки житла, але й промислових, культурно-громадських і комунальних об'єктів.

Широкий спектр послуг інвестору надають інжиніринго-консалтингові фірми.

Інжиніринго-консалтингова фірма — це фірма, яка займається розробкою на договірних засадах різного роду документації — інформаційної, науково-технічної, проектно-кошторисної та іншої. Такі фірми накопичують банки даних про умови розміщення тих чи інших об'єктів, галузеві, територіальні і міжрегіональні рівні конкуренції, нормативи, технічні умови виробництва будівельно-монтажних робіт, про регіональні рівні цін на інвестиційні товари. Згодом вони публікують цю інформацію у спе­ціалізованих періодичних довідниках. Такі фірми залежно від своєї спеціалізації можуть мати у своєму розпорядженні широкий портфель типових проектів, які відповідають рівням світових стандартів.

Інжинірингова фірма за замовленням окремого інвестора виконує техніко-економічне обгрунтування проекту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проекту, авторський і технічний нагляд при його виконанні, організовувати та проводити тендерні торги.

Виробництво будівельно-монтажних робіт ведуть широко спеціалізовані будівельні фірми.

Будівельна фірма виконує весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-дослідницькі, будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні) та здає інвестору готовий об'єкт «під ключ». На ринку пропонують свої послуги також порівняно невеликі фірми, які спеціалізуються на окремих видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Перш ніж вести переговори щодо укладання договірних відносин з будь-яким учасником інвестиційного проекту, інвестор зобов'язаний скористатися послугами аудиторської фірми. Ауди­торські фірми виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора, так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів і пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.

Аудитори мають ліцензії на право здійснення перевірок фінансово-господарської діяльності (аудита) та займаються виключно аудиторським обслуговуванням на території тієї держави, яка сертифікувала дану юридичну або фізичну особу. В Україні створено Асоціацію аудиторів, діяльність якої, як і функціонування самих аудиторів, регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність». Однак аудиторських фірм та аудиторів сертифіковано ще недостатньо. У процесі розвитку ринкових відносин і підвищення інвестиційної активності зростатиме горських послуг.

РОЗДІЛ 3

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Залучення інвестицій (іноземних і вітчизняних) в українську економіку є життєво важливим засобом усунення інвестиційного "голоду" у країні. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно зіграти страхування інвестицій від некомер-ційних ризиків. Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як вітчизняних, так і іноземних), — це наявність постійного і загальновідомого набору правил (законів), сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти і передбачати, що саме ці правила застосовуватимуться до їхньої діяльності.

Процес роздержавлення в Україні впродовж 1992-2000 pp. можна умовно поділити на два періоди.

У першому періоді (1992-1994 pp.) приватизація об'єктів здебільшого здійснювалася неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом чи шляхом викупу трудовим колективом.

У другому періоді (1995-2000 pp.) відбувалася масова приватизація, що здійснювалася переважно за приватизаційні папери і була спрямована на залучення широких верств населення до придбання акцій великих і середніх підприємств та об'єктів малої приватизації, а також започаткувала підготовку до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств.

У цей період населення країни отримало майже 46 млн приватизаційних майнових сертифікатів. На 1 млрд грн було отримано компенсаційних сертифікатів — засобів платежу за об'єкти приватизації, емітованих державою з метою компенсації громадянам завданої шкоди від інфляції їхніх заощаджень.

Для завершення сертифікатної приватизації були прийняті певні рішення: припинено видачу приватизаційних паперів і компенсаційних сертифікатів громадянам України; встановлено певний термін вкладення приватизаційних майнових і компенсаційних сертифікатів і житлових чеків в об'єкти приватизації.

Однак вартість цих об'єктів набагато перевищує вартість кількох тисяч "торішніх" підприємств разом узятих. Ще в 2002 р. Україна радикально змінила свої підходи до приватизації, визначивши новий пріоритет — продаж майна за гроші, а не за приватизаційні папери. А грошові конкурентні процедури продажу майна потребують більш серйозної та тривалої підготовки.

Аналізуючи основні підсумки приватизації, зазначимо, що тут здебільшого переважав спосіб викупу товариством покупців, значна частина припадає на оренду з викупом, продаж акцій і аукціон. У 1998 р. спосіб оренди з викупом застосовувався значно менше. Так, для об'єктів загальнодержавної власності найрозповсюдженими способами продажу були продаж акцій, аукціон і викуп товариством покупців.

Станом на 1 січня 2004 p., починаючи з 1 січня 2005 p., приватизовано з продажем не менше 70 % акцій від статутного капіталу 9515 середніх і великих підприємств, у тому числі 6270 підприємств із продажем 100 % акцій, що складає понад 75 % загальної кількості цих підприємств.

У галузевому розрізі найбільшу питому вагу серед приватизованих складають підприємства торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування населення, що належать до групи А (45,1 %), а також промисловості (11,0 %) і сільського господарства (4,8 %).

Очікувалося, що на процеси приватизації в 1998 р. позитивно вплине упровадження грошових форм викупу державного майна. Але фактично ці очікування не справдилися.

Отже, можна зробити висновки щодо підсумків масової приватизації:

-створено критичну масу приватизованих підприємств, що є гарантією незворотності процесу реформування;

- широкі верстви населення були залучені до процесу приватизації й одержали перші уроки ринкової економіки;

- незважаючи на розширення прав власності, приватизовані підприємства працюють загалом ефективніше, ніж державні;

- накопичено значний досвід у проведенні різних видів продажу, 1999 рік став роком закінчення "паперової" приватизації, роком кардинальних змін методології і практики проведення приватизації в Україні.

З метою підвищення привабливості українських підприємств для потенційних покупців і залучення вітчизняного та іноземного капіталу варто передбачити застосування нових механізмів приватизації:

- пріоритетний продаж великими пакетами акцій об'єктів групи Г і стратегічно важливих для економіки і безпеки держави підприємств окремим порядком;

- продаж об'єктів групи А переважно цілісними майновими комплексами;

- продаж акцій шляхом розміщення депозитарних розписок;

- продаж пакетів акцій на відкритих торгах з метою залучення світових лідерів у відповідних областях економіки, що дасть можливість підвищити рівень менеджменту підприємств, розширити ринки збуту продукції, застосувати передові технології і провести модернізацію підприємств;

- продаж пакетів акцій підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

- розукрупнення підприємств, виокремлення з їх складу структурних підрозділів як основного виробництва, так і підрозділів інженерної інфраструктури, у тому числі об'єктів соціальної сфери. Для прискорення процесу приватизації в Україні необхідно здійснити низку невідкладних заходів:

- створити сприятливі умови для залучення приватних власників, які мають довгострокові інвестиційні інтереси в розвитку приватизованих підприємств;

- сприяти залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановленому порядку, підвищити зацікавленість інвесторів до українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

- забезпечити у процесі приватизації мінімальне розпорошення акцій підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави чи займають монопольне положення на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), і застосувати продаж акцій таких підприємств промисловим інвесторам єдиним пакетом;

- підвищити ефективність приватизації державного майна через створення механізмів продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей, посилити привабливість об'єктів приватизації, у тому числі шляхом здійснення у встановленому порядку реструктуризації прострочених боргових зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами, за кредитами, наданими під державні гарантії, чи врахування таких боргових зобов'язань в умовах продажу об'єктів.

Перехід до системи вільного переміщення товарів у процесі проведення економічних реформ не призвів поки що до формування повноцінного споживчого ринку. Адже споживчий ринок сьогодні — це ринок деформованої структури попиту через неплатоспроможність більшості населення, ринок товарів низької якості. Тому головною стратегічною метою державного регулювання розвитку ринкових відносин може бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату.

Зазначимо, що нині в Україні існує роздроблений і слаборозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано і неефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури ринку став перешкодою для активних дій вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів. На початку квітня 1996 р. заснована в Україні інформаційна база містила понад 2 тис. підприємств, яким були потрібні іноземні інвестиції на загальну суму понад 50 млрд дол. США.

При цьому існує досить великий розрив між попитом на інвестиції та їх пропозиціями. При вкладанні коштів у підприємства інвестори насамперед бажають якнайшвидше дістати прибуток: без цього ніхто не стане інвестувати загальні програми розвитку підприємства, такі, наприклад, як реконструкція підприємства.

Інвестори з Канади і Росії вкладають кошти переважно в сільське господарство і фінансову сферу, а інвестори зі Швейцарії, Австрії, Нідерландів — у торгівлю.

Відповідно до розрахунків Міністерства економіки України потреба в іноземних інвестиціях для реформування економіки України становить понад 40 млрд дол., а потреба в іноземних кредитах для реалізації інвестиційних проектів сягає близько 8 млрд дол. [29].

Якщо будуть знайдені і задіяні реальні джерела активізації інвестиційної діяльності, якщо буде усунута платіжна криза, підвищиться платоспроможність споживачів, поліпшиться грошова і банківсько-фінансова політика держави відносно національного товаровиробника, тільки тоді спостерігатимуться процеси економічного зростання і відновлення. Держава повинна в законодавчому порядку розблокувати всі можливості внутрішньогосподарських нагромаджень, використання на інвестиції амортизаційних фондів, внутрішніх кредитних ресурсів із залученням зовнішніх інвесторів. Інакше кажучи, потрібно створити економічні умови для нормального відтворю-вального процесу на розширеній основі. Для цього потрібне і законодавче регулювання фондів споживання, зокрема заробітної плати працівників промисловості, без чого ніякого підвищення продуктивності праці не відбудеться.

Однак для того, щоб іноземні інвестори виявили бажання вкладати гроші в Україну, необхідно кардинально поліпшити інвестиційний клімат. Велику роль має зіграти також законодавче визначення прав власності на землю.

Для стабілізації економіки і поліпшення інвестиційного клімату потрібно застосувати низку кардинальних заходів, спрямованих на формування у країні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, що безпосередньо впливатимуть на активне залучення іноземних інвестицій.

Серед першочергових заходів загального характеру варто назвати:

- досягнення національної згоди між різними владними структурами, соціальними групами, політичними партіями та іншими громадськими організаціями;

- створення у країні цивілізованого ринку, посилення боротьби зі злочинністю;

- гальмування інфляції всіма відомими у світовій практиці заходами, за винятком невиплати працюючим заробітної плати;

- перегляд податкового законодавства у бік його спрощення і стимулювання виробництва;

- мобілізація вільних коштів підприємств і населення для інвестицій шляхом підвищення відсоткових ставок по депозитах і внесках;

- упровадження в будівництво системи оплати об'єктів за кінцеву будівельну продукцію;

- застосування на практиці передбаченого законодавством країни механізму банкрутства;

- застосування податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, які надають довгострокові інвестиції, щоб вони мали можливість компенсувати свої збитки від уповільненого обігу капіталу порівняно з іншими напрямами їхньої діяльності;

- формування спільного ринку республік колишнього СРСР із вільним переміщенням товарів, капіталу і робочої сили.

Питання залучення інвестицій стало останнім часом найактуальнішим для економіки України. Держава нині не в змозі забезпечити надходження такого обсягу коштів, який необхідно для зростання валового внутрішнього продукту. Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектору ще дуже низький для здійснення великих інвестиційних проектів. Це стосується як українських банків, так і інших фінансових організацій. На сьогодні більшість з них згодні фінансувати лише короткострокові проекти, вартість яких відносно невелика. Однак більшість українських підприємств потребують корінної реконструкції та переоснащення, для чого необхідні десятки і сотні мільйонів доларів.

Більшість керівників стверджують, що розвиток їхніх підприємств стримує лише нестача оборотних коштів. Проте така економічна ситуація виникла здебільшого в результаті погано організованого виробничого процесу і недосконалої системи реалізації. Це не свідчить про нездатність директорського корпусу управляти власним виробництвом. Мистецтво управління в ринкових умовах не може виникати на основі старих методів управління економікою. Потрібний досить тривалий період навчання новій управлінській діяльності. Такі знання можна одержати від тих спеціалістів, які вже мають багатий досвід роботи в ринкових умовах.

Розвиток інвестиційного процесу великою мірою залежить від політичної стабільності у країні, від законодавчого врегулювання найважливіших положень, від інвестиційної політики держави.

Процес політичної трансформації суспільства знайшов логічний розвиток у прийнятті Конституції України, що законодавчо закріпила нові орієнтири розвитку України. Прийнято низку законів, що регламентують основні аспекти громадського життя. Було введено національну валюту України — гривню. Значні кроки зроблені урядом у напрямі приборкування інфляції, лібералізації цін, упровадження режиму вільної торгівлі. Прийнято Закон України "Про режим іноземного інвестування", яким чітко визначилися гарантії держави, порядок здійснення і реєстрації інвестицій. Створено систему незалежних реєстраторів, що забезпечить впевненість інвестора в цивілізованих підходах до реєстрації прав власності. Започатковане формування інфраструктури обслуговування інвесторів.

Проте сьогодні ще остаточно не вирішене питання, якою буде податкова політика держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають працювати на українському ринку. Вони повинні бути впевнені, що будь-які нові зміни у податковій політиці країни не погіршать економічний стан об'єктів їхніх інвестицій. Тому зараз важливо надати їм щодо цього відповідні гарантії. Тут не обов'язково вводити нові закони вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно задекларовані. Зазначимо, що інвестиційний процес має розвиватися у певному пільговому режимі. Непоодинокі випадки, коли кошти, перераховані інвесторами на розвиток підприємств, обкладаються податками по звичайній ставці податку на прибуток. Гроші, що надходять для цільового призначення, треба розглядати не як "дарунок", а як такі, що спрямовані на розвиток української економіки. Відомо, що кожен долар інвестицій може збільшувати національний продукт на кілька доларів. Тому не можна різати курку, що несе державі золоті яйця.

Іноземні інвестори відчувають деяку непевність і через постійні зміни підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, що могли користуватися ними ще кілька років, такої впевненості не додасть. Зрозуміло, що уряд хоче залучити в Державний бюджет України додаткові кошти від оподатковування таких спільних підприємств, що такі пільги ставлять у нерівні умови господарювання іноземних і вітчизняних підприємців. Однак про це треба думати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Свого часу фірми, що прийняли рішення працювати в Україні, базувалися на розрахунках, зроблених на основі діючого законодавства, сподіваючись, що вже ніщо не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони одержали і державні гарантії. Зараз прийняття нових законів, що істотно погіршують інвестиційний клімат, підтверджує сумну репутацію України як країни з високим рівнем ризику для інвесторів.

На жаль, доведеться докласти ще багато зусиль для кардинальної зміни ситуації на краще, у тому числі постійно удосконалюючи приватизаційні процеси як один з найважливіших напрямів залучення інвестицій.

ВИСНОВКИ

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту і іншу комерційну справу, називається інвестором, а процес вкладення капіталу — Інвестуванням строковим фінансуванням). У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як пні, так і фізичні особи, тобто підприємства і окремі іки капіталу.

Суб'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:

- інвестори /замовники/;

- виконавці робіт /підрядники/;

- користувачи об'єктів інвестиційної діяльності;

- постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

- юридичні особи /банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін./;

- громадяни України;

- іноземни юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери включаються:

1) сфера капітального будівництва /ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших об'єктів інвестиційної діяльності/;

2) екологічна сфера;

3) інноваційна сфера;

4) сфера обігу финансового капіталу /тобто грошового, позикового та фінансовіх зобов'язань у різних формах/;

5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвесторів в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.

Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.

Сучасна ситуація в економіці України потребує вирішення таких кардинальних та взаємопов’язаних проблем, як вихід із кризи та перехід до ринкових форм і методів господарювання.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без ефективної структурно-інвестиційної політики перебудови економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату. Перспективою виходу України з кризи може бути створення потужної виробничої бази за участю інвестованого капіталу. В її основі повинні лежати передові технології, новітня техніка, організаційно нові форми праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правові акти:

 

1.  Конституція України від 28 червня 1996 року. // ВВРУ. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2.  Закон України «Про інвестиційну діяльність», м. Київ, 18 вересня 1991 року, № 1560-XII.

3.  Закон України "Про інвестиційну діяльність".

4.  Закон України "Про іноземні інвестиції".

5.  Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвесторів в Україні".

6.  Закон України "Про цінні папери та фондову біржу"

7.  Арбітражний процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на 30 червня 1999 року.

8.  Господарський процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на 1 березня 2002 року.

9.  Проект Цивільного кодексу України. – http://www.liga.kiev.ua

10.  Положення «Про порядок скасування реєстрації випуску (випусків) інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду», 29 квітня 2005 р., № 462/10742.

11.  Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. – С.129.

 

Основна література

 

12.  Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвестиционных процессов. М.: Юнити, 2003.

13.  Под ред. Данилочкиной. Контроллинг как инструмент управления финансами. М.: Юнити, 2004.

14.  В.В. Ковалев. Финансовый анализ. Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. М.: Финансы и статистика, 2004.

15.  Под ред. Терехина В. И. Финансовое управление фирмой. М.: Экономика, 2006.

16.  Норткотт Д. Принятие инвестиционных решений. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2003. - 247 с.

17.   Богуславский М.М. Правовое положение иностранных инвестиций. - М.,Совинтерюр., 1993.

18.  Бочаров В.В. Финансово-кредитные методы регулирования рынка инвестиций. - М.: Финансы и статистика, 1993.

19.  Газеев М.Х. и др. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. - М., ВНИИОЭНТ, 2006.

20.   Герасимчук Н.С. и др. Инвестиционная сфера экономики. - К., “Наукова думка”, 1992.

21.  Инвестиционно-финансовый портфель. Книга инвестиционного менеджера. Под ред. Рубина Ю.Б. - М., СОМИНТЭК, 2003.

22.  Комаров И.К. Инвестиции и рынок. Перспектива хозяйствования и управления.-М., Знание, 2001.

23.  Основы инвестирования. - М.: Церих, 1992.

24.  Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. К. “Издательство Либра” ООО, 2006 г.

 

Додаткова література

 

25.  Бізнес-РІО. 2004 рік, 9 місяць.

26.  Вісник Національної Академії Наук України. 2003 рік, №7-8, №9-10.

27.  Діловий вісник. №9, 2005 рік

28.  Економіст. №1, 2006 рік.

29.  Економіка України. №9, 2004 рік

30.  Квартальні передбачення. №2, грудень 2005 року.

31.  Моніторинг івестиційної діяльності України. Випуск №1, 2004 рік.

32.  Моніторинг економіки України. №10(29) жовтень 1997 року, №4(33) квітень 2003 року

33.  Фінанси України. №5, 2005 рік.