2.1 Суб’єктно-об’єктна умова розвитку товарної форми виробництва

У товарній економіці перехід продукту зі сфери виробництва у сферу споживання відбувається через купівлю-продаж. Між виробником і покупцем виникають зв’язки, які називають товарними відносинами. Ці відносини охоплюють коло стосунків і зв’язків у національній економіці, що пов’язані з переміщенням ресурсів і продуктів від одного власника до іншого. Основою товарних відносин можуть бути ціни і вартісного, і невартісного походження. Товарні відносини формуються незалежно від того, як формуються ціни - адміністративним чи ринковим шляхом, забезпечують ті ціни рівність сторін мінового відношення чи не забезпечують Характерною рисою товарних відносин є те, що вони завжди здійснюються на основі платності.

Товарні відносини складаються між різними економічними суб’єктами з приводу певних об’єктів. Об'єктом товарних відносин є різні економічні блага. Об'єктом цих відносин може бути тільки такий продукт або вид ресурсу, який має споживну вартість. Наявність споживної вартості є неодмінною передумовою виникнення товарних відносин з приводу певного блага. Що є показником споживної вартості блага? Споживною вартістю блага, як відомо, є його здатність задовольняти певні потреби людей. Для характеристики споживної вартості товару цього явно недостатньо. Товар має не просто споживну вартість, а й суспільну, або ринкову, споживну вартість, тобто здатність задовольняти потреби інших членів суспільства – покупців. Це означає, що споживна вартість товару існує тільки у зв’язку з виникненням у ній суспільної потреби. Якщо товар як такий корисний як річ, то вироблений понад суспільну потребу, перевищує величину платоспроможного попиту на нього, то виявляється, що він не має ринкової споживної вартості. Товарні відносини з приволу кожного блага в умовах насичення потреби в ньому завжди мають певні межі. Основним вирішальним критерієм ринкової споживної вартості є те, що благо купують.

Спочатку об'єктом товарних відносин здебільшого були товари, які існували у вигляді речей. У сучасній економіці дедалі більшої ваги набувають різноманітні послуги, зокрема інформаційні, які становлять фактично новий продукт у вигляді даних, повідомлень, інформації про об'єкти та процеси.

Продукти виробничої діяльності інколи називають роботою. Наприклад, будівельні роботи – не лише певний вид діяльності, а й її продукт. Матеріально-речовий продукт, створений у процесі матеріального виробництва, називають продукцією. Проте в останні роки цей термін часто вживають щодо результатів науково-інформаційного виробництва – «науково-технічна продукція». Отже, у цьому разі об'єктом товарних відносин будуть робота чи науково-технічна продукція.

Сучасні вітчизняні економісти, досліджуючи об'єкти тованих відносин, використовують термін «благо», який у радянській економічній літературі практично не вживали. Щоправда, українські економісти на початку ХХ ст. широко послуговувались цим терміном. На перший погляд, може видаватися, що благо – найширше поняття, яке охоплює всі об’єкти товарних відносин: продукти – результат виробництва, позаекономічні блага, які природа дарує людині, і ресурси. Проте «благо» як поняття належить до так званої емоційно забарвленої термінології. Навряд чи можна назвати благом такі об’єкти товарних відносин, наркотики, вакуумні бомби чи протипіхотні міни. Внаслідок забарвленості поняття «благо» найчастіше вживають з певним означенням, наприклад, економічне благо, благо індивідуального вжитку, капітальне благо, позаекономічне благо, громадське благо тощо. Тому поняття товару є найширшим виразом об’єктів товарних відносин. Річ у тім, що в економічному дослідженні об’єкт купівлі-продажу називають товаром, незалежно від того, якої форми набуває результат виробництва – речі чи послуги, приносить він користь чи шкоду здоров’ю людини; товаром можна також назвати будь-який вид ресурсів.

Дещо раніше більшість вітчизняних економістів виходила з того, що товарні відносини можуть виникати лише з приводу речей, тобто ринкову споживну вартість можуть мати лише речі. Що стосується таких результатів праці, які не існують окремо від виробника, не переходять із форми руху у форму предметного існування (їх прийнято називати послугами), то вони не мають споживної вартості.

Визначення споживної вартості послуг – це перший крок до проблеми вищого рівня: чи формуються у сфері послуг товарні відносини, чи створюється там національний дохід. Нині ця проблема актуальна. Річ у тім, що в усіх розвинених країнах простежується тенденція до випереджувального зростання сфери послуг, частка зайнятих у цій сфері уже перевищила там дві третини зайнятих у національній економіці й далі зростає. Оплата послуг займає дедалі більшу частку в споживчих видатках населення. Більшість видів послуг є платними. До того ж, що вища частка населення, яка зайнята в нематеріальному виробництві, то, зазвичай, вищий рівень економічного розвитку країни.

Наприкінці 1980-х років у радянській економічній літературі відбулася дискусія з приводу сфери, у якій формуються товарні відносини. Ця дискусія набула форми полеміки з приводу вартісної природи послуг. Хоча ця дискусія й не привела до однозначного тлумачення сфери, у якій формуються товарні відносини й створюється національний продукт, вона все ж розкрила низку важливих моментів. Передовсім виявилось, що так зване речове тлумачення продуктивності праці надмірно вузьке. Частина економістів взагалі поставила під сумнів потребу розчленування праці на продуктивну і непродуктивну.

Обмежувальна концепція продуктивної праці виходить з того, що товарні відносини формуються тільки у сфері, у якій результат праці одержує певне матеріально-речове втілення, а доходи осіб, що зайняті у сфері послуг, наприклад, при її підприємницькій організації – це заробітна плата, прибуток тощо є вирахуванням з вартості, що створена у сфері матеріального виробництва.

На порозі ХХІ ст. уже небагато вітчизняних дослідників виходять з вузького розуміння продуктивної праці. Виробничі й особисті послуги – освіти, медицини, сфери культури, побуту, науки, транспорту, сфери інформації і т. д. – є невід’ємною частиною національного продукту і з приводу послуг цих галузей виникають товарні відносини. Обсяг і якість послуг та інформації – один із найважливіших показників рівня економічного розвитку країни і рівня життя населення. Загалом, можна сказати, що те, що є працею, не може бути непродуктивним.

Основними суб’єктами товарних відносин є домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава. Поняття «домогосподарство» почали активно застосовувати українські економісти з середини 90-х років. У вітчизняній літературі нині здебільшого під домогосподарством розуміють економічну одиницю, що складається з однієї або більше осіб, які ведуть спільне господарство, дбають про сімейний добробут, виконуючи такі функції: 1) забезпечення чинниками виробництва економіки країни; 2) використання власних коштів для поточного споживання товарів і послуг, заощадження з метою задоволення власних потреб [5, с. 138].

У товарній формі виробництва з приватною власністю домогосподарства є власниками різних видів ресурсів. У їхній власності повністю перебуває найцінніший економічний ресурс – праця, а також підприємницький хист. Крім того, домогосподарства володіють землею, капіталом, крамницями, транспортними засобами, цінними паперами та іншими активами. У сучасній ринковій економіці домогосподарства постачають ці ресурси підприємствам, отримуючи доходи у вигляді заробітної плати, ренти, процента і прибутку. Грошові доходи від продажу ресурсів домогосподарства спрямовують на купівлю споживчих благ. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють попит на товари та послуги.

Ще одним суб’єктом товарних відносин є фірма або ділове підприємство, яка є організаційно-економічною і правовою структурою підприємницької діяльності. У сучасній світовій економіці близько 40 млн. фірм, із яких приблизно половина припадає на США. Виникнення фірм стало важливим чинником прискорення економічного і соціального прогресу.

Упродовж тисячоліть виробництво і споживання навіть за наявності товарних зв’язків відбувалось у межах домогосподарства. Проте з поглибленням поділу праці, розвитком і захистом приватної власності та свободи особи виокремлюється фірма, яка є незалежним економічним суб’єктом. За кілька останніх сторіч розвинулось багато різновидів правового статусу фірм, який визначає її стосунки з іншими економічними суб’єктами. Основними правовими формами фірми є одноосібне володіння, партнерство, корпорація. Кожна з форм має переваги і недоліки.


Информация о работе «Процес розвитку форм суспільного виробництва»
Раздел: Экономика
Количество знаков с пробелами: 82996
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 1

Похожие работы

Скачать
10763
0
0

... форм передбачає певну продуману координацію, узгодження дій між учасниками виробничого процесу, а отже, включає суб'єктивну сторону. Виходячи з цього організацію продуктивних сил на національному рівні можна визначити як процес координації дій усіх елементів цієї сторони суспільного виробництва шляхом кооперації, поділу праці та обміну діяльністю, з одного боку, та його регулювання з другого. Об'є ...

Скачать
50920
0
3

... час є суб'єктом (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної трудової діяльності людей. Суспільне виробництво передбачає використання трудових та матеріальних ресурсів, або, як їх ще називають, особистих і речових факторів виробництва. Особистий фактор виробництва становлять трудові колективи, люди, зайняті суспі ...

Скачать
42736
0
0

... індивідів та їх суспільних угрупувань, об'єднаних різноманітними зв'язками. Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспі ...

Скачать
25441
0
0

... здійснюється у формі певних суспільних відносин між людьми. Основу цих відносин саме і утворюють відносини власності. Власність на засоби виробництва є основою економічної системи. Зазначимо, що економічна система включає суспільне виробництво як ціле, тобто весь спосіб виробництва. Поняття «економічна система» використовується насамперед для позначення сукупності об'єктивних виробничих відносин. ...

0 комментариев


Наверх