Основи виникнення товарних відносин
Еволюція суспільного виробництва, етапи його розвитку. Натуральне й товарне виробництво як форми суспільного
Суб’єктно-об’єктна умова розвитку товарної форми виробництва
Еволюція товарної організації виробництва
Перетворення натурального господарства на просте товарне господарство
Чинники еволюції товарної форми організації виробництва в Україні щодо інтеграційних процесів
Навигация
Еволюція товарної організації виробництва
Процес розвитку форм суспільного виробництва
82996
знаков
0
таблиц
1
изображение
2.2 Еволюція товарної організації виробництва
Як зазначалося раніше, товарне виробництво зароджується ще в первісній общині й певного розвитку досягає в рабовласницькому суспільстві. Отже, коли мова йде про натуральний характер рабовласницьких господарств, то це не означає, що вони були повністю замкнуті, ізольовані й що жодна частина їхньої продукції не надходила в сферу обміну. Об’єктивні умови розвитку суспільства поступово розкривали кордони натурального господарства, втягуючи його в нові економічні зв’язки, які набирали товарної форми. І, в першу чергу, такою умовою було поглиблення суспільного поділу праці, яке вело до зростання ефективності виробництва. Отже, не розвиток приватної власності, яка, навпаки, автономізує господарства, а саме суспільний поділ праці, який не залежить від форм власності, породжував розвиток товарних відносин. Розвиток ремесла, яке досягло досить високого рівня, особливо у античних містах, мав першочергове значення для виробництва продукції, яка надходила в продаж, а це, в свою чергу, розширювало сферу обміну. Важливу роль у розвитку товарних відносин у рабовласницьку епоху відіграло поглиблення спеціалізації та збільшення обсягів сільськогосподарського виробництва.
Праобразом теперішніх бізнесменів виступали дрібні власники (селяни, ремісники), які займалися виробництвом продуктів для продажу, а також - рабовласники. Причому, з розвитком рабовласницького виробництва рабовласники збільшували обсяг продукції на продаж за рахунок розширення виготовлення додаткового продукту, який вони привласнювали. Можна констатувати, що випадковий, епізодичний товарний обмін, яким він був у первісному суспільстві, при рабовласницькому ладі розвинувся в систему регулярної торгівлі. Саме в рабовласницькому суспільстві виникає таке поняття як ринок. Все більше залучення товаровиробників у товарні відносини, в ринок породило ряд суперечностей, а саме: а)роздвоєність товаровиробника на виробника товару та його продавця; б)необхідність поділу затрат на виробництво та реалізацію. Зрозуміло, що з розширенням товарних відносин збільшувалась праця та витрати, пов’язані зі збутом товарів. Це привело до того, що з середовища товаровиробників почали виділятися особи, які взяли на себе посередництво в збуті. Так, ще в рабовласницькому суспільстві виникає купецький капітал, який досяг високого ступеня розвитку в античному суспільстві. Діяльність купецького капіталу сприяла тому, що почало розвиватися виробництво заради отримання грошей, а це вело до подальшого розширення товарно-грошових відносин і підривало основи натурального господарства, яке все ще залишалося панівним в умовах рабовласницького ладу. Становлення товарного виробництва та товарного обігу в умовах рабовласництва викликало розвиток грошового обігу, функцій грошей. Це приводить до того, що поруч з товарно-грошовим капіталом з’являється грошово-торговий капітал; з’являється праобраз майбутнього банківського капіталу – лихварський капітал. Але в той же час товарне виробництво та породжені ним купецький і лихварський капітали виступали лише придатками, обслуговували натуральне в своїй основі рабовласницьке виробництво. Тобто, товарне виробництво було лише придатком до натурального, носило підпорядкований, обмежений характер.
Розпад рабовласницького ладу й перехід суспільства до феодалізму на перших порах дещо загальмували розвиток товарно-грошових відносин і цим самим затримали процес витіснення натурального господарства. Воно, як і в рабовласницькому суспільстві продовжувало посідати панівне становище. Проте об’єктивні процеси розвитку товарних відносин вже зупинити було неможливо. Особливо ці процеси поширилися в результаті переходу у взаємовідносинах між феодалами та кріпосними селянами від натуральної ренти до грошової. В результаті розширення торгівлі між селянами та феодалами, з одного боку, та міськими ремісниками, з іншого, формуються внутрішні ринки. З допомогою торгівлі встановлюються й зміцнюються економічні зв’язки між сільськогосподарськими та ремісничими виробництвами. Подальшого розвитку набувають торговий та лихварський капітали, характерною особливістю яких було те, що вони не були пов’язані безпосередньо з виробництвом (бо виконували посередницькі функції), а джерелом свого прибутку мали додатковий, іноді необхідний продукт, створений селянами та ремісниками.
Торговельні зв’язки між містами, між містом і селом, між різними країнами поступово стають більш широкими та більш регулярними. Сильний поштовх розвитку торгівлі був даний великими географічними відкриттями. В результаті цих процесів уже в XV-XVI ст. товарно-грошові відносини глибоко проникли в економіку не лише міста, але й села. Існування за цих умов цехового ремесла та натуральних феодальних господарств ставало все більш несумісними з потребами економічного розвитку. Феодальна організація ремісничого виробництва в формі цехового ладу з його суворою регламентацією обсягу й технології виробництва, з цеховою монополією обмежувала можливості значного й послідовного прогресу техніки виробництва, збільшення обсягів товарної продукції. Феодальне сільське господарство з роздрібним надільним землекористуванням, підпорядкуванням феодальній общині перешкоджало зростанню продуктивності праці й укрупненню розмірів господарства. Всі ці елементи натурального господарства обмежували місткість внутрішнього ринку, гальмували розвиток товарного обміну. Об’єктивні процеси розвитку продуктивних сил , що виразилося в розвитку товарно-грошових відносин, прийшли в протиріччя з існуючою феодальною формою організації виробництва у вигляді натурального господарства. Виникає суспільна потреба в ліквідації феодальних виробничих відносин і заміні їх новими, які б відповідали рівню й характеру зростаючих продуктивних сил.
Зі всього вище сказаного можна зробити наступні висновки:
1.Товарне виробництво, ринок існували не завжди. Вони виникають лише на певному етапі розвитку людського суспільства.
2. Товарне виробництво, ринок не є породженням капіталістичного ладу. Вони виникли задовго до нього, зародились та існували в первісному, рабовласницькому та феодальному суспільствах.
3. Товарне виробництво, ринок самі по собі не породжують капіталістичних відносин. Для цього необхідні певні додаткові умови.
Товарна форма виробництва демонструє високу адаптивну здатність до різних форм власності, утворюючи в поєднанні з ними різні соціально-економічні уклади. Історії розвитку людського суспільства відомі два типи товарного виробництва: просте та капіталістичне. Ще в період розкладу первісної общини зародилося просте товарне виробництво, тобто, воно характерне для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товаровиробниками – ремісниками та селянами. Основними його рисами є: дрібна приватна власність на засоби виробництва, особиста праця та обмежена мета виробництва, зумовлена його примітивним характером. Проте з часом, в міру розвитку продуктивних сил, коли з’являється можливість виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника та його родини, то тепер нею стала нажива, збагачення.
Таким чином, просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне. Після демократичних революцій і Промислової революції цей уклад перетворився в панівний у країнах Західної Європи та США. Він забезпечує найвищу ефективність виробництва. Проте стосунки між підприємцями та найманими робітниками можуть загострюватися, що ослаблює виробничий потенціал цього укладу. Характерними рисами капіталістичного товарного виробництва є: велика приватна власність на засоби виробництва; наймана праця та мета - збагачення. Між простим і капіталістичним товарним виробництвом є істотні відмінності. По-перше, простому товарному виробництву властиве поєднання виробника із засобами виробництва, тоді як капіталістичне виробництво породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи їх на найманих робітників. По-друге, просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне – на найманій. По-третє, метою простого товарного виробництва є забезпечення джерела існування товаровиробника та його родини, метою ж капіталістичного виробництва є нажива. Але, не зважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво та капіталістичне однотипні, так як вони мають одну й ту ж економічну основу – приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної власності, неминуче приводить до виникнення капіталістичного виробництва, воно є вихідним пунктом.
В силу яких же факторів відбувається перетворення однієї суспільної форми в іншу (тобто простого товарного виробництва в капіталістичне)? Аналіз розвитку товарного виробництва, основаного на приватній власності, показує, що головною рушійною силою такого перетворення виступає його основна суперечність – між приватною та суспільною працею. Що це за суперечність? Річ у тім, що будь-яке виробництво має суспільний характер. Але в різних умовах він проявляється по-різному. В умовах приватної власності та панування товарних відносин суспільний характер проявляється опосередковано, через ринок. Тобто, працюючи в своєму приватному господарстві, кожен товаровиробник вважає, що це його приватна, особиста справа. Але в умовах товарного виробництва він виробляє продукт не для себе, а щоб продати. Тобто, цей продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І наскільки ці потреби будуть задовольнятися, товаровиробник дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок і відчує попит на нього. Попит і буде тим суспільним визнанням затрат праці товаровиробника на виготовлення даного продукту. Причому, цей попит може бути більшим або меншим. Від цього вже буде залежати, якою мірою суспільство визнає приватні, індивідуальні затрати товаровиробника. Отже, товаровиробник може виграти або програти, залежно від того, наскільки він врахував суспільні потреби. Саме це зумовлює той факт, що окремі виробники, виробляючи товари на ринок, стають один до одного у відносини конкуренції: кожен намагається дорожче продати, дешевше купити. А результатом цього є посилення сильного та падіння слабшого, збагачення меншості та зубожіння маси. В остаточному підсумку це приводить до перетворення маси самостійних виробників на найманих працівників, а багатьох дрібних підприємств і закладів у результаті концентрації та централізації – в невелику купку великих підприємств. Так поступово просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне.
Оскільки товарна організація виробництва і адекватна їй форма зв’язків еволюціонують разом з розвитком продуктивних сил, суспільним поділом праці і кооперацією праці, то вже на рубежі 60 – 70-х років ХХ ст. у розвинених країнах, таких як США, Канада та інші західноєвропейські країни, Японія, у зв’язку переходом їх до постіндустріальної цивілізації, виникає сучасне товарне виробництво. Його розвиток відбувається під впливом сучасної науково-технічної революції, де визначальним стає сфера нематеріального (особливо духовного) виробництва. Дана форма організації суспільного виробництва грунтується на різноманітних формах власності (індивідуальній, колективній, державній, змішаних). Крім того, характерна в основному інтелектуальна праця, носії якої виступають водночас і як власники. Сучасне виробництво регулюється, по-перше, законами ринкової економіки; по-друге, державою, а також іншими інституціями.
Таким чином, в історичному розвитку товарного виробництва слід виділити два важливих моменти:
Похожие работы
... форм передбачає певну продуману координацію, узгодження дій між учасниками виробничого процесу, а отже, включає суб'єктивну сторону. Виходячи з цього організацію продуктивних сил на національному рівні можна визначити як процес координації дій усіх елементів цієї сторони суспільного виробництва шляхом кооперації, поділу праці та обміну діяльністю, з одного боку, та його регулювання з другого. Об'є ...
... час є суб'єктом (носієм) економічних, виробничих і всіх суспільних відносин, адже економічні відносини виникають та існують у процесі спільної трудової діяльності людей. Суспільне виробництво передбачає використання трудових та матеріальних ресурсів, або, як їх ще називають, особистих і речових факторів виробництва. Особистий фактор виробництва становлять трудові колективи, люди, зайняті суспі ...
... індивідів та їх суспільних угрупувань, об'єднаних різноманітними зв'язками. Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспі ...
... здійснюється у формі певних суспільних відносин між людьми. Основу цих відносин саме і утворюють відносини власності. Власність на засоби виробництва є основою економічної системи. Зазначимо, що економічна система включає суспільне виробництво як ціле, тобто весь спосіб виробництва. Поняття «економічна система» використовується насамперед для позначення сукупності об'єктивних виробничих відносин. ...
0 комментариев