Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики
Цілі державної регіональної економічної політики
Завдання державної регіональної економічної політики
Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики
Організаційно-правова база реалізації регіональної економічної політики
Бюджетно-фінансові важелі реалізації регіональної економічної політики та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики
Спеціальні (вільні) економічні зони як засіб реалізації регіональної економічної політики
Міжрегіональне і прикордонне співробітництво як інструменти реалізації регіональної економічної політики
Регіональні засади управління державним та комунальним секторами економіки
Посилення ролі держави у розвитку і розміщенні продуктивних сил
Гармонійне поєднання державного управління і місцевого самоврядування
Сучасна концепція розміщення продуктивних сил і розвитку економіки регіонів
Навигация
Регіональні засади управління державним та комунальним секторами економіки
Регіональна економіка і регіональна політика
110677
знаков
0
таблиц
0
изображений
2.6 Регіональні засади управління державним та комунальним секторами економіки
На території будь-якого регіону формуються і розширюють сферу своєї діяльності суб'єкти господарювання різноманітних форм власності. Поступово зростає кількість комерційних підприємств, стають більш різноманітними організаційні форми господарської діяльності. У межах кожної територіальної одиниці формуються виробничі і невиробничі комплекси з відповідною системою взаємозв'язків, які необхідно регулювати виходячи з потреб регіонального розвитку. В умовах розмежування державної і комунальної власності зростає значущість низових рівнів управління. Високоцентралізована система управління, що формувалась протягом багатьох років в Україні, зумовила низьку ефективність управління міським господарством. Тому сьогодні основні завдання полягають у тому, щоб удосконалити структуру органів управління, здійснити децентралізацію самої системи управління.
В основу формування комунального сектору економіки покладено комунальну (communis — спільний) власність, в якій перебувають: житловий і нежитловий фонд, що належить місцевим радам; освітні заклади, об'єкти соціального обслуговування, заклади охорони здоров'я, об'єкти фізичної культури і спорту, громадського харчування та побутового обслуговування населення, ремонтно-будівельні організації, водопровідно-каналізаційне господарство, міський транспорт, газове господарство та інші об'єкти.
Поняття «комунальна власність» з'явилося у законодавстві України в 1990 р. з прийняттям Закону Української РСР «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування». Законодавчо закріплено, що комунальна власність становить основу місцевого самоврядування. Законом України «Про власність» суб'єктами права комунальної власності були визнані адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад. Однак за Конституцією України суб'єктами права комунальної власності, відокремленої від державної, вже стали територіальні громади села, селища, міста, які безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють майном, що знаходиться у комунальній власності. З поділом державної власності на дві форми — загальнодержавну і комунальну — відбулося закріплення територіальної громади як суб'єкта місцевого самоврядування. Стаття 142 Конституції України визначає фінансові засади місцевого самоврядування в Україні, від яких залежить успішність виконання цими органами покладених на них функцій. Матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування в Україні становить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, земля, природні ресурси, які є власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти спільної власності, що перебувають в управлінні районних, міських, обласних рад.
Формування системи управління комунальним сектором економіки передбачає: визначення кола підприємств, необхідних для виконання органами місцевого самоврядування своїх функцій; визначення засобів впливу територіальних громад на господарську діяльність комунальних підприємств; контроль за діяльністю керівників комунальних підприємств; урегулювання^розмірів відрахувань від прибутку комунальних підприємств до місцевих бюджетів.
Органи місцевого самоврядування можуть утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати комунальні підприємства відповідно до законодавства, затверджувати статути створюваних ними підприємств. Вони регулюють ціни і тарифи на відповідну продукцію та послуги створених ними підприємств, їх взаємовідносини з бюджетом, визначають порядок використання прибутку, здійснюють контроль за використанням майна та веденням фінансово-господарської діяльності. В арсенал економічних методів управління комунальними підприємствами входять: податкове, кредитне, субвенційне та дотаційне регулювання, а також формування державного замовлення, інвестування, зміна форми власності.
В Україні налічується 16 місцевих податків та зборів, які забезпечують 2—4 % доходів місцевих бюджетів, що є недостатнім для розвитку господарства території. Завдяки використанню системи податкових пільг місцеві органи управління мають змогу проводити диференційовану політику стосовно різних секторів та галузей економіки. На пільгових умовах можуть надаватися кредити для діяльності об'єктів комунальної власності, на виконання міських комунальних програм. Кредитне регулювання сприяє розвитку підприємництва, дає змогу міським органам управління ефективно взаємодіяти з фінансовими структурами. У цілому участь органів місцевого самоврядування в фінансово-кредитних відносинах в Україні є обмеженою. Важливо скористатися світовим досвідом, який передбачає надання органам місцевого самоврядування права створення фінансово-кредитних установ. Такі установи сприяли б діяльності органів місцевого самоврядування та вирішенню соціально-економічних проблем територій. Певний досвід участі органів місцевого самоврядування у створенні фінансових установ існує в Україні. Зокрема, муніципальні банки створено в Києві та Сумах.
Органи місцевого самоврядування регулюють інвестиційний процес, залучають додаткові капітальні вкладення у розвиток об'єктів комунальної власності. Підприємства комунального сектору економіки виконують різні функції, значна їх частина є природними монополістами. Як правило, у приватну власність не переходять: об'єкти, які надають гарантований мінімум послуг населенню безоплатно; об'єкти, які є загальнодоступними для різних верств населення (стадіони, бібліотеки, місця відпочинку^ дозвілля тощо); окремі інфраструктури об'єкти (вокзали, мости, аеропорти тощо); об'єкти, які надають платні послуги населенню, але можуть бути легко монополізовані (засоби зв'язку, мережа водо-, газо-, електропостачання тощо). Органи місцевого самоврядування опрацьовують необхідні заходи для підвищення ефективності функціонування об'єктів комунальної власності. З цієї метою залучається приватний капітал, стимулюється розвиток приватної ініціативи. У світовій практиці широко використовується така форма залучення іноземного капіталу, як проведення торгів на надання тих чи інших послуг.
Управління комунальним сектором економіки здійснюється так, щоб виконати двоєдине завдання: з одного боку — задовольнити потреби населення у певних видах послуг та забезпечити функціонування території як єдиного організму, а з другого — сприяти зростанню ділової активності населення. Управління комунальним сектором економіки ґрунтується на таких принципах: узгодження державних, регіональних і місцевих інтересів; диференційований підхід до вибору форм і методів управління; комплексно-цільовий підхід до організації системи управління; оптимізації структури органів управління.
РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ
Похожие работы
... і подолання державної корупції; максимальна державна підтримка української культури і науки; сприяння розвитку духовності нації; підтримка інституту української сім’і. Політика національної безпеки і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки Політика національної безпеки є постійним атрибутом національної економіки, її особливістю. Головним завданням у сфері політики наці ...
... розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів. - Модернізація туристичної та рекреаційної сфери 73. Національна, економічна і зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення Безпека, її гарантування для будь-якої держави — складний і багатогранний процес. Національна безпека — ...
... років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років). Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ...
... стали невід'ємною складовою найважливіших державних стратегічних документів. Здійснено значну роботу зі створення нормативно-правової бази та інституційного забезпечення регіональної політики, розроблення й запровадження економічних механізмів регулювання регіонального розвитку, здійснено кроки щодо децентралізації державного управління. Стратегічним напрямом дій Президента України та Уряду щодо ...
0 комментариев