2.4 Спеціальні (вільні) економічні зони як засіб реалізації регіональної економічної політики
Одним з важливих елементів механізму реалізації державної регіональної економічної політики є створення спеціальних (Вільнюс) економічних зон (СЕЗ) та територій пріоритетного розвитку (НІР). Головна мета їх формування — активізація господарської, і в першу чергу підприємницької» діяльності на певній території. Завдяки СЕЗ формуються передумови для залучення інвестицій, появи нових робочих місць, структурного оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції.
Отже, спеціальні економічні зони — це окремі території суверенних країн, де створено сприятливі умови для руху товарів і капіталу, розвитку підприємництва з метою пожвавлення господарської діяльності. Для цього територіям надається сприятливий кредитний і податковий режим. Спеціальні режими інвестиційної Діяльності, що діють на територіях СЕЗ та ТПР. передбачають надання суб'єктам зони податкових та митних пільг. Для одержання статусу суб'єкта СЕЗ та ТПР підприємство повинно реалізовувати на цій території інвестиційний проект, який належить до пріоритетного виду економічної діяльності, та зареєструватися у відповідних органах, контролюючих його діяльність. Створення СЕЗ передбачає обґрунтування її функціонального призначення, галузевої спрямованості та відповідності місцевим умовам. щ Розрізняють такі види СЕЗ:
• функціональні зони, до складу яких, зокрема, входять технопарки і технополіси; їх створення сприяє міжнародній співпраці у галузі розробки нових технологій;
• комплексні зони виробничого характеру, які функціонують на основі залучення іноземних інвестицій;
• зовнішньоторговельні зони, які забезпечують додаткові валютні надходження.
Спеціальні економічні зони являють собою по суті території вільного підприємництва. Вони сприяють інтеграції регіонів у систему світових господарських зв'язків, нарощуванню їх експортного потенціалу. Водночас це один із засобів вирішення соціально-економічних проблем території її власними зусиллями. Вдале розміщення зон передбачає вигідне транспортно-географічне положення (близькість до зовнішніх і внутрішніх ринків, наявність необхідних транспортних комунікацій), розвинений виробничий потенціал, розгалужену соціальну і виробничу інфраструктуру. Для зовнішньоторговельних зон пріоритетне значення має мережа транспортних шляхів; туристично-рекреаційних зон — сфера обслуговування населення; науково-технічних — наявність відповідного кадрового забезпечення.
В Україні створено 12 СЕЗ та 5 ТПР, з яких, за існуючими оцінками, успішними з погляду залучення додаткових інвестицій є лише З СЕЗ, що створено у Донецькій, Закарпатській та Львівській областях. З 1995 р. діє перша створена в Україні експериментальна зона «Сиваш», до склад усякої увійшли Кримське об'єднання «Титан», Перекопський бромний завод, Сивашський анілінофарбовий завод, Кримський содовий завод, завод пластмас «Поліфтор», сільськогосподарські підприємства, рибокомбінат.
Формування і розвиток спеціальних економічних зон в Україні пов'язано з низкою проблем.
По-перше, це поступове ускладнення і непрозорість процедури входження і виходу зі статусу суб'єкта СЕЗ або ТПР. Це негативно впливає на інвестиційний режим, знижує прибутковість окремих видів діяльності. Зокрема, для створення однієї з перших СЕЗ «Закарпаття» і для набуття статусу суб'єкта зони необхідно було лише здійснювати інвестиційний проект і зареєструватися. Надалі у нормативно-правових документах, що регламентують процедуру створення СЕЗ, було введено норми, які фіксують величину інвестицій, необхідну для отримання пільг з оподаткування прибутку. При цьому перевага надається потужним інвесторам, що не завжди можна визнати виправданим за умов загальної низької інвестиційної активності суб'єктів господарювання у державі.
По-друге, не відпрацьовано чітко вимоги щодо економічно доцільної спеціалізації СЕЗ, не виокремлено види діяльності. Внаслідок цих причин у підприємств, розташованих на території СЕЗ, з'являються неконкурентні переваги порівняно з підприємствами аналогічних галузей, розташованих поза межами цих територій. За таких умов не досягається головна мета створення цих зон.
По-третє, не визначено економічно доцільні розміри територій, на які важливо поширювати спеціальний режим кредитування і оподаткування. Нерівномірність соціально-економічного розвитку територій зумовлює ситуацію, коли окремі райони стають надзвичайно привабливими для інвесторів, а на інших інвестування по суті не відбувається. Це ще більше посилює нерівномірність територіального розвитку і не забезпечує вирішення нагальних завдань.
Світовий досвід показує, що дедалі більшого значення для досягнення соціально-економічного прогресу набуває створення науково-технічних СЕЗ. їх ядром є регіональні науково-технологічні парки, які формуються навколо провідних науково-дослідних установ чи вищих навчальних закладів за участю виробничих підприємств, спроможних розробляти і запроваджувати новітні високі технології. Регіональні технопарки забезпечують запровадження досягнень фундаментальної науки у господарську практику. Технопаркові утворення мають ієрархічну будову. Елементарними утвореннями є інкубатори, які являють собою інноваційні центри чи бізнесові. Бізнес-інкубатори дають змогу підтримувати підприємництво інноваційної спрямованості. Регіональні науково-технологічні парки включають технополіси, інкубатори, розгалужену мережу інфраструктури. Це — складні територіальні утворення, які розширюють можливості нарощування потенціалу наукомістких і експортоспроможних галузей господарства. В Україні існують сприятливі умови для створення регіональних науково-технологічних парків.
... і подолання державної корупції; максимальна державна підтримка української культури і науки; сприяння розвитку духовності нації; підтримка інституту української сім’і. Політика національної безпеки і стратегічні орієнтири розвитку національної економіки Політика національної безпеки є постійним атрибутом національної економіки, її особливістю. Головним завданням у сфері політики наці ...
... розвиток транспортної інфраструктури, створення відповідно до міжнародних стандартів національної мережі міжнародних транспортних коридорів. - Модернізація туристичної та рекреаційної сфери 73. Національна, економічна і зовнішньоекономічна безпека країни та напрями її забезпечення Безпека, її гарантування для будь-якої держави — складний і багатогранний процес. Національна безпека — ...
... років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років). Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ...
... стали невід'ємною складовою найважливіших державних стратегічних документів. Здійснено значну роботу зі створення нормативно-правової бази та інституційного забезпечення регіональної політики, розроблення й запровадження економічних механізмів регулювання регіонального розвитку, здійснено кроки щодо децентралізації державного управління. Стратегічним напрямом дій Президента України та Уряду щодо ...
0 комментариев