Структура доходів населення, перерозподіл доходів в суспільстві

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Доходи населення як політико-економічна категорія

1.1. Джерела, функції та структура доходів населення

1.2. Розподіл особистих доходів у суспільстві

1.3. Регулювання нерівномірності розподілу доходів. Крива Лоренца і коефіцієнт Джині

Розділ 2. Структура доходів та рівень життя населення в Україні

2.1. Основні показники рівня життя населення в Україні

2.2. Основні зміни структури доходів населення, їх причини

2.3. Диференціація доходів населення

Висновок

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Мета моєї курсової роботи – охарактеризувати структуру доходів населення, проаналізувати перерозподіл доходів в суспільстві.

Для досягнення визначеної мети курсової роботи я буду дотримуватись такої методології: 1) розкрию поняття доходів як політико-економічної категорії, вкажу джерела, функції та структуру доходів населення, охарактеризую розподіл особистих доходів у суспільстві та обґрунтую доцільність регулювання нерівномірності розподілу доходів; 2) зроблю аналіз структури доходів населення в Україні, вкажу основні показники рівня життя населення, акцентую увагу на диференціації доходів населення.

Доходи населення як політико-економічна категорія представляють собою певну суму грошових коштів та матеріальних благ і послуг, отриманих у процесі виконання економічних функцій домогосподарствами і, передусім, сім'ями, з приводу отримання яких виникають відносини приватної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Суб'єктами цих відносин є члени сімей, а опосередковано вони виникають і розвиваються між найманими працівниками і капіталістами при виконанні окремих функцій домогосподарствами (постачанні особистісного фактора виробництва, нагромадженні капіталу, заощадженні), між домогосподарствами і державою при отриманні окремих видів доходів (трансфертних платежів).

Основними видами доходів населення є: заробітна плата; доходи від власності (відсоток, дивіденд, орендні платежі, рента); державні трансфертні платежі (пенсії, стипендії, допомога безробітним, допомога багатодітним сім'ям, послуги у сфері освіти, охорони здоров'я, витрати держави на збереження довкілля, покращення екологічного середовища); підприємницький дохід, який, здебільшого, отримують сім'ї капіталістів; доходи з інших джерел, передусім, доходи від індивідуальної трудової діяльності.

За структурою доходів можна судити про середній рівень життя населення.

Зниження економічного розвитку України не могло не позначитися на рівні життя населення. Рівень добробуту населення характеризується багатьма ознаками, а саме: обсягами реальних сукупних доходів; доходів від власності, рівня освіти, професійного рівня, соціального статусу та ін. Однак, як стверджують економісти, економічне зростання ніде і ніколи не розв'язувало соціальних потреб — воно створює тільки підґрунтя для зниження безробіття, підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд із реформуванням системи оплати праці, переходу її на почасову потрібно ще забезпечити зниження економічної нерівності різних верств населення, впроваджуючи макроекономічні важелі. До таких дій держави належать: впровадження гнучкої податкової політики, раціоналізація соціальних державних виплат, стимулювання малого та середнього бізнесу, захист прав дрібних акціонерів і легалізація тіньової економіки й незареєстрованих доходів. Результатом таких дій на рівні державного управління та соціальної політики країни стане не тільки підвищення рівня життя основної маси населення, а й зниження масштабів і глибини бідності. Соціальна політика держави повинна також спрямовуватися на реформування системи соціальної підтримки вразливих верств населення, впровадити систему соціального страхування, яка могла б запобігти втраті доходу через безробіття, захворювання чи старість. Деякі зрушення у цих питаннях вже відбуваються. Так, почала діяти нова Пенсійна реформа на рівні державної — солідарної системи та персональної. На порозі реформа охорони здоров'я в питаннях медичного страхування. Діє система допомоги сім'ям з дітьми та багатодітним, малозабезпеченим сім'ям тощо. Тому маємо надію, що обрані державою соціальні орієнтири не декларуватимуться на словах, а реально втілюватимуться у життя.

Розділ 1. Доходи населення як політико-економічна категорія

 

1.1 Джерела, функції та структура доходів населення

Доходи населення як політико-економічна категорія представляють собою певну суму грошових коштів та матеріальних благ і послуг, отриманих у процесі виконання економічних функцій домогосподарствами і, передусім, сім'ями, з приводу отримання яких виникають відносини приватної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Персональний розподіл доходів — це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей.

Сімейний дохід — сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї, суспільства в цілому.

Сімейний дохід — економічна основа відтворення сім'ї.

Існують різні джерела формування сімейних доходів:

— заробітна плата;

— доходи від власності;

— доходи від особистого підсобного господарства;

— доходи від кооперативної діяльності;

— доходи від індивідуальної трудової діяльності;

— державні трансфертні платежі (пенсії, допомога з безробіття, стипендії, безплатні послуги в галузі охорони здоров'я, освіти та ін.);

— доходи з інших джерел (спадщина тощо).[9]

Доходи населення в ринковій економіці виконують такі функції:

1) добробуту — забезпечують певний рівень життя населення;

2) мотиваційну — сприяють ефективному включенню до виробничого процесу шляхом створення системи нових стимулів;

3) соціальну — формують відповідну якість життя, що охоплює умови праці, життя і відпочинку, соціальні гарантії та забезпеченість, охорону правопорядку і дотримання прав людини, природно-кліматичні умови і стан навколишнього середовища, наявність вільного часу й можливості його ефективного використання, а також суб'єктивні відчуття спокою, комфортності та стабільності.

Поняття рівня і якості життя населення тісно пов'язані й визначають стан економічного та соціального розвитку країни. Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров'я.

За Законом України "Про прожитковий мінімум" норматив прожиткового мінімуму формується з розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Прожитковий мінімум є індикатором визначення межі бідності в суспільстві й відбиває якісний рівень у споживанні населення.

Прожитковий мінімум розділяє сім'ї (домогосподарства, окремих осіб) на дві умовні групи за рівнем споживання — забезпечених та малозабезпечених.

Оскільки крайнім проявом бідності є злиденність, то поряд із прожитковим мінімумом використовують поняття фізіологічного мінімуму, під яким розуміють вартісну величину середньодушового сукупного доходу, що забезпечує такий рівень задоволення потреб у харчуванні, нижче якого існування людини недопустиме.

Фізіологічний мінімум — межа, що розділяє дві найнижчі групи сімей за рівнем споживання — малозабезпечених (бідних) та не забезпечених (злиденних) (рис. 1).[9]

Прожитковий мінімум є важливим соціально-економічним нормативом для визначення:

— розмірів мінімальної заробітної плати;

— мінімальної пенсії за віком;

— допомоги багатодітним сім'ям;

— виплат безробітним;

— стипендій та інших соціальних виплат;

— величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

— державних стандартів обслуговування і забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти та ін.

Лише за умови виконання цих функцій прожитковий мінімум є засобом державної політики в подоланні бідності.

Рівень прожиткового мінімуму є важливою складовою для визначення на основі методики та рекомендацій ООН агрегованого показника — індексу розвитку людини І_рл:

 

У сучасній ринковій економіці доходи окремих фізичних осіб, сімей (домогосподарств) розрізняються не лише за рівнем, а й за структурою.

 Структура сімейних доходів за напрямами використання їх:

— харчування;

— придбання одягу та взуття;

— придбання товарів тривалого користування;

— соціально-культурні та побутові послуги;

— комунальні послуги;

— транспорт;

— заощадження;

— інші витрати.

Структура витрат сім'ї є важливим показником економічного розвитку країни.

Згідно із законом Енгеля (німецького статистика, який у XIX ст. здійснив аналіз споживання сімей (осіб) із різними рівнями доходів), у міру зростання доходів сім'ї загальне споживання благ збільшується, але у різних пропорціях та структурних співвідношеннях. Зі зростанням доходів сім'ї знижується питома вага витрат на харчування, частка витрат на одяг, зазнають незначних змін витрати на житло та комунальні послуги, а от питома вага витрат на задоволення культурних та інших нематеріальних потреб суттєво зростає.

В умовах становлення ринкового середовища в економіці України внаслідок взаємозумовленої дії об'єктивних та суб'єктивних факторів формування доходів населення характеризується такими тенденціями:

— розширенням структурних складових сімейних доходів;

— суттєвим зниженням загального рівня реальних доходів;

— поглибленням розриву між номінальними доходами і доходами, що є у розпорядженні;

— слабким і нестійким зростанням факторних доходів;

— домінуванням перерозподільчих процесів у створенні доходів;

— зростанням частки доходів від реалізації продукції особистого підсобного господарства;

— натуралізацією частки отримуваних доходів;

— тінізацією доходів з метою ухилення від сплати податків.

Досягнення оптимальної структури і рівня сукупних сімейних доходів є одним із найбільш актуальних завдань сучасної політики.[1]