Вдосконалення управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності з використанням інформаційних технологій

3.2 Вдосконалення управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності з використанням інформаційних технологій

Кожний суб'єкт ЗЕД має право на одержання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї діяльності, що не становить державної або комерційної таємниці. Обсяг інформації, що становить державну таємницю, визначається згідно із законами України.

Склад і обсяг комерційної таємниці, визначаються згідно із Законом України «Про підприємства в Україні».

Кожний суб'єкт ЗЕД має право на своєчасне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нормативних актів з наступною інформацією про зміни в них, що регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються зовнішньоекономічної діяльності.

Державні органи, відомства та установи, що видають нормативні акти, зобов'язані офіційно публікувати їх у загальнодоступних засобах інформації України, причому зазначені акти не можуть набирати чинності до їх офіційної публікації. Кожний суб'єкт ЗЕД також має право на безпосереднє одержання інформації від державних органів, які на вимогу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані на оплатній основі оперативно надавати їм повні офіційні тексти нормативних актів.

Зведення фактичної інформації про зовнішньоекономічну діяльність здійснює Державний комітет по статистиці (Держкомстат) України на основі даних, що надсилаються в обов'язковому порядку органами, які здійснюють державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (фінансові органи, органи державного митного контролю, Національний банк України та інші).

За результатами кожного року Держкомстат України повинен складати і видавати статистичні відомості у внутрішніх та у світових (зовнішньоторговельних) цінах про стан і структуру зовнішньоекономічних зв'язків України.

Міністерство фінансів України складає відомості про стан і структуру зовнішньоторговельного і платіжного балансів, розрахунковий баланс, баланс зовнішньої заборгованості та про золотовалютні резерви України. Держкомстат України, крім видання статистичних збірників про зовнішньоекономічну діяльність, зобов'язаний ознайомлювати суб'єктів цієї діяльності з інформацією, яка є в його розпорядженні, відповідно до цієї статті.

Органи державного управління, юридичні, фізичні особи та інші суб'єкти господарської діяльності, яким було надано інформацію, що становить комерційну таємницю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, не мають права розпорядження такою інформацією без дозволу відповідних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і несуть за це відповідальність згідно з цим та іншими законами України.

Бурхливе зростання зовнішньоекономічної діяльності в Україні і постійно змінювані механізми митного регулювання викликали необхідність створення потужних інформаційних засобів для грамотного проведення зовнішньоторговельних операцій. Основними особливостями таких засобів є їхня орієнтація на широке коло користувачів (від співробітника відділу до генерального директора), оперативна інформаційна підтримка і використання перспективних комп'ютерних технологій.

На підприємстві ТОВ «Бріктон» досить широко використосуються інформаційні технології, які забезпечують швидкість, мобільність та точність збереження, передачі та аналізу інформації про зовнішньоекономічну діяльність підприємства.

На ТОВ «Бріктон» досить широко використовується прикладне програмне забезпечення, що дозволяє синхронізувати діяльність різних відділів та підрозділів підприємства в напрямку зовнішньоекономічної діяльності.

Однією з таких програм є 1С бухгалтерія, яка дозволяє зберігати та аналізувати показники діяльності підприємства, в тому числі в напрямку зовнішньоекономічної діяльності.

Системи організації інформаційного забезпечення ЗЕД у світі – на міжнародному (глобальному та міжнародному регіональному), національному рівнях та на рівні суб’єктів економічної діяльності, а також міжнародної допомоги, що здійснюється у цій сфері.

Сьогодні у світі працює багато міжнародних організацій, важливе місце в діяльності яких посідає інформаційна підтримка економічних суб’єктів різних країн з питань розвитку ЗЕД.

До основних напрямків міжнародної допомоги, спрямованої на покращення рівня інформаційного забезпечення і підвищення конкурентоспроможності учасників ЗЕД, автор відносить такі:

– створення необхідного законодавчого поля та проведення політики сприяння гармонійному розвитку міжнародної торгівлі;

– розвиток фінансової сфери та покращення міжнародної економічної активності;

– формування сучасної світової інфраструктури та допомога у розвитку національних інфраструктур;

– забезпечення вільного доступу всім країнам до використання світових інформаційно-інтелектуальних ресурсів.

Відповідно до зазначеної класифікації, в роботі представлена узагальнена структура міжнародних організацій (світового і регіонального рівнів), які спеціалізуються на даних напрямках, наведені приклади реалізації ними як власних, так і спільних проектів.

Інформаційні потоки, що аналізуються міжнародними організаціями для сприяння ефективній роботі суб’єктів ЗЕД у світовому економічному просторі, в цілому можуть бути структуровані наступним чином:

1. Інформація про розвиток ділового ринкового середовища.

1.1. Аналітична характеристика за напрямками:

– глобалізація та стратегія розвитку;

– міжнародна торгівля товарами, послугами, продуктами інтелектуальної власності;

– інвестиції, технології та розвиток підприємств.

1.2. Статистична характеристика за напрямками:

– статистична методологія і програми спостереження;

– збір, накопичення і обробка статистичних даних.

2. Інформація стосовно технологічного рівня розвитку ринків.

В роботі наведено приклади інформаційно-аналітичних видань міжнародних організацій за результатами досліджень даних потоків.

Не зважаючи на поширення міжнародної інформаційної допомоги, автор обґрунтовує необхідність постійного збільшення ролі держави у розвитку ЗЕД і забезпеченні конкурентоспроможності національних виробників на міжнародних ринках.

На прикладі позитивного досвіду високорозвинених країн – США, Великобританії, Франції, Японії – в роботі узагальнено заходи державної підтримки, спрямовані на покращення конкурентоспроможності і розширення експорту, до найдієвіших з яких автор відносить формування загальнодержавної системи інформаційного забезпечення ЗЕД національних виробників, що базується на багаторівневій інформаційній мережі у складі державних і комерційних структур та сучасному інформаційному інструментарії. Найважливішими напрямками аналітичних досліджень зазначених структур з точки зору максимального сприяння розвитку зовнішньоторговельної активності національних виробників і підвищення їх міжнародної конкурентоспроможності, автор визначає наступні:

– сучасні досягнення національної та закордонної науки і техніки, передового підприємницького і виробничого досвіду;

– тенденції розвитку торгово-політичної ситуації і кон’юнктури міжнародних ринків;

– галузеві та товарні пріоритети розвитку ЗЕД;

– форми і методи конкурентної боротьби;

– практика роботи на міжнародних ринках основних фірм-експортерів.

На відміну від спеціалізованих міжнародних організацій і національних структур, діяльність яких вимагає охоплення всіх аспектів розвитку зовнішньоекономічних відносин, компанія, як правило, обмежується тільки інформацією, яка стосується виключно сфер її інтересів. Задоволення інформаційних потреб компанії багато в чому залежить від наявності у неї сучасного програмно-апаратного інструментарію для збирання, комплексної автоматизованої обробки і порівняння великих масивів інформації відповідно до поставлених завдань. В роботі автором сформульовані висновки щодо необхідності використання програмно-апаратних засобів відповідного функціонально-технологічного рівня залежно від ступеню інтернаціоналізації компанії, завдань, що стоять перед нею, її розмірів, масштабів зовнішньоекономічної діяльності та ін.

Приведені результати аналізу сучасного стану розвитку інформаційної інфраструктури України з точки зору можливостей інформаційного забезпечення ЗЕД українських виробників і запропоновані шляхи розбудови механізмів інформаційного забезпечення відповідно до вимог сьогодення.

Першопричиною слабкої розвиненості інформаційної інфраструктури країни, що не дозволяє створити належні умови для налагодження системи інформаційного забезпечення, є низький рівень інформатизації українського суспільства, недостатні темпи її розвитку, неналежне фінансування і відсутність контролю за виконанням Національної програми інформатизації.

Найбільш стабільно серед усіх складових інформаційної інфраструктури розвивається система зв’язку та телекомунікацій: поряд з традиційними, активного розвитку набувають мобільний (в т.ч. супутниковий), пейджинговий, комп’ютерний зв’язок, а також волоконно-оптичні лінії телекомунікацій. Середньорічні темпи розвитку мережі Інтернет в Україні близькі до середньоєвропейських і становлять 50–55%, хоча загальний рівень насиченості українського сегменту мережі ще доволі низький (майже на порядок менший від російського).

Активний поступ процесу комп’ютеризації в Україні зовсім не говорить про його ефективність: продовжується практика безсистемного придбання техніки різних виробників, яку важко узгодити між собою, великим залишається відсоток використання комп’ютерного обладнання застарілих моделей (до 60%), і як наслідок – комп’ютеризація не призводить до якісно нового рівня обробки та розповсюдження інформації.

З розвитком інформатизації в Україні прискорився процес формування електронних інформаційних ресурсів та продуктів, насамперед, у формі баз даних, як найбільш ємного і наглядного способу представлення інформації. В дисертації наведені електронні адреси найбільш затребуваних сьогодні видів баз даних (правової, фінансової, статистичної та ін. інформації). Результати дисертаційного дослідження виявили слабку розвиненість інформаційних ресурсів у сфері ЗЕД, особливо інформаційно-аналітичного характеру, що пояснюється недостатнім розвитком аналітичної ланки інформаційної мережі країни, а також відсутністю загальнодержавних механізмів для наповнення даними ресурсами національного інформаційного простору.

Певного розповсюдження отримали в Україні автоматизовані засоби формування інформаційних ресурсів – інформаційні системи збору і обробки інформації, що створюються і функціонують як для забезпечення діяльності державних та недержавних структур, так і для ведення різносторонніх обліків у різних сферах діяльності. Як свідчить аналіз, зазначені інформаційні системи певною мірою забезпечують лише інформаційні потреби їх користувачів, проте не вирішують стратегічного для держави завдання – комплексного системного інформаційного забезпечення розвитку ЗЕД вітчизняних виробників, через відсутність єдиних підходів до програмного, технічного, лінгвістичного забезпечення функціонування систем, що часто призводить до їх несумісності та неможливості повноцінного обміну інформацією між ними, і найголовніше – значно ускладнює створення цілісної загальнодержавної інтегрованої інформаційної системи.

Через недостатнє організаційне та фінансове забезпечення сьогодні в Україні неефективно використовується і такий дієвий механізм інформаційного забезпечення ЗЕД, як міжнародна виставкова діяльність. Доволі слабким залишається представництво України у міжнародній інформаційній інфраструктурі, що, у поєднанні з відсутністю членства в системі СОТ, позбавляє країну можливості здійснення активного інформаційного обміну та інформаційної експансії до міжнародного ринкового середовища.

За результатами аналізу сучасного стану розвитку інформаційної сфери країни та тенденцій розвитку світового інформаційного середовища, в роботі сформульовані основні заходи, реалізація яких сприятиме запровадженню в Україні такого потужного чинника впливу на міжнародну конкурентоспроможність, як інформаційне забезпечення ЗЕД.

Інформаційна допомога стала найважливішим напрямком діяльності міжнародних організацій, завдяки яким, а також інформаційним структурам, що функціонують в країнах, у світі сформована багаторівнева інформаційна мережа (на міжнародному, національному рівнях та на рівні суб’єктів економічної діяльності), мета якої – наповнення світового інформаційного простору інформаційними ресурсами та продуктами, перш за все, аналітичного характеру, забезпечення полегшеного доступу окремим країнам та економічним агентам до сучасних світових досягнень, знань та інформації, залучення їх до активної участі у світових торгівельних, фінансових та інвестиційних процесах.

На базі інформаційної мережі в рамках світового господарства в цілому та в його найбільш розвинених регіональних та національних сегментах сформована і успішно функціонує багаторівнева, багатоканальна інформаційна система, робота якої технологічно забезпечується сучасними досягненнями в галузі інформатизації. Завдяки регулюючої ролі та функціям міжнародних організацій, які з кожним роком розширюються, система інформаційного забезпечення все більше набуває глобального характеру, стає основним фігурантом у розвитку не тільки глобального інформаційного, а й ділового середовища.

Гострота проблеми інформаційного забезпечення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні обумовлюється недостатнім науково-технічним рівнем та недосконалими методами комерційної діяльності, а отже, загалом низькою конкурентоспроможністю вітчизняних товарів на міжнародних ринках. Вона диктується необхідністю розвитку національної економіки з урахуванням структурних пріоритетів світової економіки та формування адекватної інноваційної та інвестиційної стратегії, спрямованої на входження в найбільш динамічні, перспективні сектори світового господарства.

Можливості запровадження інформаційного забезпечення повністю залежать від розвиненості інформаційної сфери країни, насамперед, інформаційної інфраструктури, яка, у свою чергу, визначається рівнем інформатизації суспільства.

Відсутність в Україні чітких і забезпечених ресурсами пріоритетів розвитку інформаційної сфери та повільні темпи розвитку інформатизації багато в чому визначають слабку розвиненість інформаційної інфраструктури. Безсистемність у придбанні комп’ютерної техніки не сприяє переходу процесу комп’ютеризації у, власне, інформатизацію і гальмує процес інтеграції України у світовий інформаційний простір. Звідси випливає необхідність посилення державного регулювання в галузі розвитку інформатизації.

Слід доопрацювати прийняту у 1998 р. Національну програму інформатизації з урахуванням нинішнього стану інформатизації в країні та тенденцій її розвитку у світі, поклавши в основу принцип комплексності вирішення проблеми; визначити чітку послідовність виконання робіт і забезпечити їх державне фінансування в повному обсязі, передбачивши на це кошти в державному бюджеті; запровадити суворий контроль за їх використанням, а також створити умови для активного залучення коштів комерційних структур, наприклад, для часткового фінансування регіональних програм інформатизації.

Діяльність структур у сфері інформаційного забезпечення в Україні є на сьогодні організаційно та функціонально роз’єднаною; відсутні єдині загальнодержавні інформаційно-методологічні підходи до вирішення ними завдань інформаційного забезпечення; недостатньою є розвиненість забезпечення ЗЕД, особливо, інформаційно-аналітичного та статистично-аналітичного його аспекту.

Удосконалення цієї інформаційної мережі потребує активного розвитку за сприяння держави (організаційного, нормативно-правового, фінансового) комерційних інформаційно-аналітичних структур у сфері ЗЕД, запровадження загальнодержавних засад та організаційних, методичних і фінансово-економічних механізмів для активізації наповнення інформаційного простору країни інформаційними ресурсами у цій сфері, систематизованими і, певною мірою, структурованими відповідно до світової практики.

Вирішення завдань розбудови індустрії інформаційного забезпечення передбачає розширення членства України в міждержавних інформаційних об’єднаннях, а, відповідно, – визначення засад здійснення обміну національних інформаційних ресурсів на бартерній чи комерційній основі на інформаційні ресурси інших країн, формування та використання інформаційних ресурсів у співробітництві з іншими країнами.

Нормативно-правового врегулювання потребує процес створення інформаційних технологій, рівень уніфікації яких сьогодні не відповідає міжнародним стандартам, а стан та темпи розробки і впровадження – світовим тенденціям розвитку глобального інформаційного простору, внаслідок чого українська інформаційна продукція та послуги є недостатньо конкурентоспроможними. Це зумовлює необхідність зміцнення вітчизняного потенціалу програмного забезпечення та створення пільгових умов для вітчизняних виробників програмних продуктів із закріпленням їх у відповідних статтях нового Податкового кодексу (як це було свого часу було зроблено в Індії).

Функціонально завершеною формою комплексного системного інформаційного забезпечення розвитку ЗЕД вітчизняних виробників, що відповідає світовому науково-технологічному рівню, має бути загальнодержавна інтегрована автоматизована інформаційна система, заснована на сучасних засобах інформатизації, створення якої вимагає законодавчого та нормативно-правового врегулювання.

Інформаційні системи, що знаходяться у користуванні установ, організацій та підприємств України, хоча і забезпечують певною мірою їх власні потреби в інформації, проте не можуть бути використані для створення цілісної загальнодержавної інформаційної системи через відсутність єдиних підходів до їх програмного, технічного, технологічного, лінгвістичного забезпечення, що потребує відповідного корегування та нормативно-правового врегулювання інформаційно-технологічних засад їх функціонування.

Для реалізації єдиної політики у вирішенні проблеми налагодження системного інформаційного забезпечення ЗЕД, взаємоув’язки всіх аспектів цього процесу, доцільним є створення та законодавче визначення повноважень загальнодержавного органу – Національного інформаційного центру розвитку ЗЕД, який був би підпорядкований уряду, маючи на увазі, що цей орган має стати головним організуючим, регулюючим і контролюючим органом в державі з цих питань. Іншим засобом вирішення проблеми могла би бути реорганізація Держзовнішінформу з відповідним розширенням його повноважень та функцій.

Висновки та пропозиції

Управління прибутком є важливою частиною економіки господарюючого суб'єкта. Розподіл прибутку є зворотнім боком процесу виробництва. Наскільки вдалим буде цей процес, настільки буде при незмінних умовах зростати ефективність виробництва. Найбільш складним є механізм розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності, оскільки він повинен будуватися з урахуванням багатьох факторів. Процес управління прибутком підприємств колективної форми власності, складовою частиною якого є дивідендна політика передбачає вибір оптимальної системи розподілу, яка б задовольняла загальновиробничі інтереси підприємства у поєднанні з інтересами співвласників, причому ці інтереси є специфічними в залежності від організаційно-правової форми колективної власності.

Одним з методологічних підходів до вирішення цього питання має стати узагальнення існуючого досвіду з адаптацією його до вітчизняних умов. На практиці кожне підприємство повинне підійти до цієї проблеми, виходячи з притаманних йому особливостей та зовнішніх факторів впливу.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства, і безпосередньо імпортними операціями веде до більш чіткої координації діяльності підприємства, стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі, сприяє більш чіткому визначенню фірмою своєї мети і завдань, покращує забезпечення фірми необхідною інформацією, допомагає більш раціональному розподілу ресурсів, сприяє активізації роботи по вивченню світового ринку.

Важливим елементом управління прибутком підприємства являється правове поле реалізації, під яким слід розуміти сукупність кодексів та законів України, указів президента України, постанов кабінету міністрів, нормативних актів органів державного регулювання, що у межах своїх повноважень провадять державне регулювання підприємницької діяльності, а також сукупність внутрішньогосподарських документів. Звичайно, таке законодавче поле не існує відокремлено і являється органічною складовою фінансового права.

Загалом, правове поле антикризового фінансового менеджменту проявляється двояко. По-перше, це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють фінансово-економічні та організаційно-правові аспекти реалізації управління прибутком суб'єкта господарювання. Серед таких нормативно-правових актів, які безпосередньо чи опосередковано регулюють фінансові відносини на підприємстві, що пов'язані із планування, контролем, формування, розподілом, перерозподілом та споживанням прибутку суб'єкта господарювання, можна виділити наступні групи: законодавчі акти; підзаконні нормативні акти; внутрішньогосподарські документи, по-друге, це сукупність державних органів, які здійснюють реалізацію певних функцій по державному регулюванню фінансів суб'єктів господарювання взагалі та управління прибутком підприємством зокрема, а також об'єктивно сформовані та відтворювані форми та методи участі держави у системі економічних відносин щодо підприємницької діяльності в ринковому середовищі України підприємств шляхом вироблення відповідних фінансових та економіко-правових норм та правил.

Дослідження управління імпортними операціями було проведено на прикладі діяльності ТОВ «Бріктон». Його основною діяльністю є торгівля будівельними матеріалами. Підприємство є агентом-представником таких провідних світових фірм-виробників. Завдяки багаторічному досвіду, налагодженої роботи та чіткої політики, ТОВ «Бріктон» не тільки входить в коло фірм-лідерів, що займаються торгівлею фарбами іноземного виробництва на Україні, і має позитивні результати фінансової діяльності, а й має подальші перспективи розвитку, що пояснюється вже завойованими позиціями і долею ринку, послідовною торгівельною політикою і напрямом на довгострокову співпрацю з іноземними партнерами, а також продовженням зростання попиту на якісні будівельні матеріали як серед приватних підприємців, так і серед державних будівельних організацій.

При обґрунтуванні ефективності імпорту фарб та будівельних матеріалів підприємством «Бріктон» та оцінки факторів, що впливають на ефективність та вигідність здійснення імпортних операцій, слід доповнити показниками порівняльного ефекту та ефективності альтернативних варіантів закупівлі аналогічного чи альтернативного товару.

Слід відмітити, що подібний аналіз проводяться на кожному підприємстві, яке має чітко визначену торгівельну політику. Тому, ТОВ «Бріктон», проводячи аналіз ефективності даного контракту з фірмою-виробником, дійшло висновку про оптимальність даного варіанту через вигідні умови постачання, відносну близькість розташування виробника та порівняно низькі витрати на транспортування, а також вигідні умови платежу, безперечну якість товарів та надійність партнера.

При плануванні імпорту товарів підприємству доцільно зробити маркетингове дослідження ринку і налагодити збут продукції. Проводячи аналіз ефективності імпорту по кожному постачальнику, ТОВ «Бріктон» зможе забезпечити максимальні прибутки від кожної закупівельної операції. Для цього для покращення ефективності діяльності, досліджуване підприємство повинно діяти за стратегічною схемою, яка запропонована в роботі. Для початку, фірма повинна організувати маркетинговий відділ, що забезпечить стабільність реалізації, що дасть змогу працювати на довгострокових засадах із підприємствами-постачальниками.

Наступним етапом – є просування даної продукції. Це дасть змогу збільшити обсяги реалізації та пришвидшити оборотність активів підприємства. На третьому етапі потрібно заключити угоди про постійне постачання продукції. Говорячи про більш дорогі стратегії, то варто зазначити, що для підвищення ефективності роботи, доцільно розширити асортимент товарів, розширення географії збуту, а організація виробництва нових товарів. Отже, дана стратегія дозволить зробити закупівлю товарів для подальшої реалізації максимально-ефективною.

Рівень міжнародної конкурентоспроможності в умовах сучасного етапу глобалізації найбільшою мірою залежить від рівня інформатизації суспільства, яка, завдяки революційному впливу на підвищення ефективності суспільного виробництва і сприянню досягненню високих економічних і соціальних показників розвитку, відіграє роль прискорювача соціально-економічного прогресу, призводить до створення передумов та елементів більш високорозвиненого типу суспільства – з переходом спочатку до стадії інформаційного суспільства, а згодом й до стадії суспільства, що базується на знаннях.

Комплексний розвиток всіх складових процесу інформатизації: від створення сучасної інформаційної техніки, новітніх інформаційно-комунікаційних технологій та потужних інформаційних мереж до розвитку інформаційно-інтелектуальних ресурсів і ринку інформаційних продуктів та послуг, забезпечує широке використання інформації у суспільно-господарському процесі, житті та діяльності кожного члена суспільства.

Рівень впровадження інформації сьогодні багато в чому визначає науково-технічний та інноваційний розвиток економік країн та суб’єктів економічної діяльності, підвищує ефективність процесу управління, суттєво змінює структуру конкурентоспроможності і сприяє розвитку набутих конкурентних переваг, що відносить інформаційне забезпечення до найбільш динамічних, швидко обновлюваних і гостро конкурентних ділянок міжнародного співробітництва і суперництва.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Закон України «Про економічну самостійність України» від 3 серпня 1990 року.

3. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року.

5. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від від 18 вересня 1991 року.

6. Закон України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року.

7. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року.

8. Декрет Кабінету Міністрів України «Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності» від 11 січня 1993 року.

9. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми стимулювання експорту продукції» від 26 жовтня 2001 року.

10. Внешнеторговые сделки / Составитель И.С. Гринько. – Сумы, 1994.

11. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення / В.Т. Шлемко, І. Ф. Бінько: Монографія. – К.: НІСД, 1997.

12. Інвестиційний клімат: теорія і практика: Монографія. /За заг. Ред. А.О. Чемериса. – Л.: ЛФ УАДУ, 2001.

13. Инициатива Блейзера: завершение экономической трансформации в странах бывшего СССР. – К.: The Bleyzer Foundation, 2002.

14. Статистичний щорічник України за 2002 рік. / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Техніка, 2003.

15. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С. Власюка. – К.: НІСД, 2002.

16. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. Ред. А. І. Кредісова. – К., 2000.

17. Формування торговельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України). Матеріали ІХ науково-теоретичної конференції. – К.: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2001.

18. Алексеев И.С. Управление внешнеэкономической деятельностью. – М.: ИТК «Дашков и Ко», 2002.

19. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – Т.1. – К.: НИКА-ЦЕНТР, 1999.

20. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. – К.: Таксон, 2004. – 704 с.

21. Бутинець Ф.Ф. та ін. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності Підручник. – Житомир: ПП «Рута», 2001. – 544 с.

22. Гребельник О.П. Митно-тарифна політика за умов трансформації економічної системи: Монографія. – К., 2001.

23. Герчикова И.Н. Международное комерческое дело. – Учеб. Для узов. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2001. – 671 с.

24. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка, 1998.

25. Дроздов Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства:» Навч.посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 172–382 с.

26. Жук В.М. Комерційні відносини України. – Чернівці: Рута, 2002.

27. Захарченко М.Л. Менеджмент во внешнеэкономической деятельности. – Х.: ООО «Одиссей», 2003.

28. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Підручник для вузів / І.В. Багрова, Н.І. Рєдіна, В.Є. Власик, О.О. Гетьман; За редакцією д-ра екон. наук, проф. І.В. Багрової. – К. Центр навч. л-ри, 2004. – 580 с.

29. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. – 3‑тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002.

30. Козик В.В., Пайкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. – К.: Знання-Прес, 2001.

31. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М., 1990.

32. Кредисов А.И., Березовченко С.Н., Волошин В.В. и др. Управление внешнеэкономической деятельностью / Под общ. ред. А.И. Креди-сова. – К., 1996.

33. Крылов Г.Ф., Соколова М.И. Практикум по маркетингу: ситуационные задачи и тест-контроль. – М., 1995.

34. Кириченко О., Кавас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності.К. Фінансист, 2000 – 634 с.

35. Лук’яненко Д.Г., Мозговий О.М., Губський Б.В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / За ред. Д.Г. Лук’яненка. – К.: КНЕУ, 2003.

36. Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економіка. – К., 1996.

37. ЛюкшиновА.Н. Стратегический менеджмент. – М., 2000.

38. Макеева О.А. Менеджмент внешнеэкономической деятельности. Одесса, «Астро-принт», 2001.

39. Маринич М.А. Введение во внешнюю торговлю. – Минск, 2000.

40. Мескон М., Альберт М., Xeдoypu Ф. Основы менеджмента: Пер с англ. / Общ. ред. и вступ, ел. Л.И. Евенко. – М., 1994.

41. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М., 1992.

42. Моррис Р. Маркетинг: ситуации и примеры: Пер. с англ. – М., 1994.

43. Немцов В.Д. Стратегічний менеджмент. – К., 2001.

44. Панченко Є.Г. Міжнародний менеджмент. – К., 1996.

45. Пахомов С.Б. Международный маркетинг: опыт работы заграничных фирм. – М., 1993.

46. Попов С.Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. – М., 1997.

47. Рум‘янцев А.П., Рум‘янцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 384 с.

48. Саллі В.І., Трифонова О.В., Швець В.Я. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 152 с.

49. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 448 с.

50. Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. – М., 1993.

51. Будзишен Л. Газ – основа стратегічного партнерства /Урядовий кур'єр. – 1999, 3 липня.

52. Вірван Л. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України та перспективи їх вирішення. // Вісник академії митної служби України. – 2003, – №2. – с. 15 – 21.

53. Гайдуцький П.А. Основні тенденції міжнародних інвестиційних процесів. // Статистика України. – 2003, – №1. – с. 51 – 52.

54. Голубєва В.О. Глобалізація світової економіки та державне регулювання зовнішньої торгівлі. // Митна справа. – 2003, – №6. – с. 56 – 63.

55. Горбенюк А. Економічні аспекти експорту продукції металургійної галузі // Економіка. Фінанси. Право. – 2001, – №11. – с. 3 – 8.

56. Гребельник О.П. Основи митної справи. – К., 2003.

57. Діденко Я.О. Удосконалення прямого іноземного інвестування. // Фінанси України. – 2001, – №12. – с. 96 – 98.

58. Кейданський К.Г. Розробка інвестиційної діяльності між Україною та країнами ЄС. // Финансовая консультация. – 2001, – №15 – 16. – с. 51 – 54.

59. Ковальов С. Експортери тримаються стійко. // Діловий вісник –2001,– №12

60. Ковальов С. Під впливом процесів диверсифікації. Огляд зовнішньої торгівлі України. // Діловий вісник. 2003, – №5.

61. Ковальов С. Програма стимулювання експорту. // Діловий вісник. – 2002, – №10.

62. Лазебник Л. Зовнішньоторговельні чинники розвитку України. // Актуальні проблеми економіки, – 2003, – №6. – С. 59 – 64.

63. Майорова Т. Експортна політика України: проблеми і завдання. // Діловий вісник. – 2003, – №8.

64. Філатова О. Фінансовий механівзм зовнішньоекономічної діяльності. // Фінанси України, – 2003, – №5, – С. 73 – 77.

65. Чепіжко В. Господарям надр – 80 років /Урядовий кур'єр.1998, 2 лютого.

66. Шимко О. Державна торгівля в ринкових умовах. // Вісник КНТЕУ, –2003, – №3, – С. 21 – 26.

67. Яковлєв А. І. Удосконалювання методів визначення ефективності зовнішньоекономічної діяльності // Фінанси України. – 2003. №9. – С. 28–34;

68. З урахуванням кон’юнктури. Огляд зовнішньої торгівлі України у 2001 році. // Діловий вісник. – 2002, – №5

69. Кинах называет в числе проблем украинской экономики значительное количество убыточных предприятий и несовершенную структуру ВВП // Экономика: тенденции недели. – 2001, – №36. – С. 4.