Методи досліджень

3.2 Методи досліджень

Розучуючи комплекси загальнорозвиваючих вправ, необхідно використовувати такі вправи, які би відповідали рівню фізичної підготовки учнів, викликали живий інтерес до їх виконання. При розучуванні, наприклад, положень рук, ніг, тулуба i рухів окремими частинами тіла можна використати назви тварин, старатись імітувати їх рухи. На наступних уроках (при закріпленні i вдосконаленні) вводити термінологічні поняття, що характеризують напрямок, спосіб виконання й iн.

Слід також пам’ятати, що багаторазове повторення однієї i тієї ж вправи втомлює дітей, але без цього неможливо сформувати руховий навик з усіма його компонентами (ритм, амплітуда, розподіл м’язових зусиль i ін.). Для успішного навчання учнів загальнорозвиваючі вправи повинні відрізнятися за структурою їх виконання, необхідно змінювати умови виконання, вихідне i кінцеве положення, напрямок рухів i дiй; вчити дітей складати нові варіанти вправ.

Велике значення для ефективного навчання учнів загальнорозвиваючим вправам має правильний вибір методів демонстрації i слова. Експериментально доведено, що найбільший ефект дає таке їх співставлення, при якому вчитель один раз називає i зразу ж показує вправу, а учні виконують її за ним; на другому етапі (закріплення i вдосконалення) учні виконують вправу тільки після її назви. Такий метод не тільки сприяє розвитку i вдосконаленню процесів регуляції рухових актів, але i підвищує розумову активність дітей, збагачує їх словниковий i безпосередньо термiнологічний запас, розвиває логічне мислення, формує вміння складати план рухової дії i діяти згідно цього плану.

На уроках волейболу з успіхом можна використовувати i такий прийом, як співставлення виконання вправ з голосним проговоренням – речитативом.

При проведенні підготовчої частини уроку потрібно добиватись точності i співставлення виконання всіх вправ, а досягається це шляхом правильного вибору способів інформування i проведення загальнорозвиваючих вправ, своєчасного виправлення помилок i ін. В арсеналі дій вчителя наступні способи інформування учнів про вправи:

1. Звичайний спосіб – вчитель називає й одночасно показує вправи повністю;

2. Розчленований спосіб – вчитель показує, називає вправу і її частини, пропонує учням виконувати рухи одночасно з показом.

3. Тільки розповідь – вчитель називає вправу i не показує її;

4. Тільки показ – вчитель показує вправу i не називає її.

Для забезпечення точності й узгодженості виконання вправ вчитель надає допомогу учням, використовуючи при цьому: уточнення, дзеркальний показ, підрахунок.

В залежності від завдань уроку проведення комплексів загальнорозвиваючих вправ можливе трьома способами:

– Роздільний спосіб – паузи, пов’язані з показом i поясненням між окремими вправами комплексу.

–  Потоковий спосіб – виконання вправ комплексу без зупинки.

–  Роздільно-потоковий спосіб – поєднання роздільного і потокового способів виконання вправ

Для успішного виконання цих вимог вчитель повинен знати i вміти користуватися різними способами інформування учнів про вправи, надавати їм допомогу, оцінити якість виконання вправ, своєчасно підмітити i виправити помилки, застосовувати необхідні заходи для забезпечення безпеки виконання вправ.

До найчастіше використовуваних методів інформування учнів про вправи відносяться: показ, пояснення, унаочнення.

Показ – використовується, як правило, на першому етапі навчання з метою надання учням початкової уяви про вправу.

Використовуючи метод показу, вчитель повинен знати деякі його особливості при навчанні школярів.

Показ повинен бути зразковий і багаторазовий, оскільки діти в більшості випадків не схильні відразу сприймати вправу i від одного показу їм важко осмислити її в цілому. Тому показувати необхідно в різних ракурсах, при необхідності міняти положення, темп виконання i, якщо можна, фіксувати окремі положення.

Показ повинен здійснюватися безпосередньо перед виконанням учнями вправи. Якщо між показом i виконанням допускається довга пауза, то увага дітей переключається на сторонні об’єкти. Показувати вправу може не тільки вчитель, але й учень, який виконує вправу найкраще. Такий прийом вселяє решті дітей впевненість в доступності вправи, активізує їх рухову діяльність i прискорює процес оволодіння руховими діями.

Пояснення. На всіх етапах навчання показ повинен супроводжуватись словесним поясненням. Необхідно говорити як i чому потрібно робити так, а не про те, що робити. При цьому слід пам’ятати, що у дітей шкільного віку малий не тільки об’єм рухових вмінь i навиків, але і словниковий запас. Тому пояснення, розповідь, вказівки i команди повинні бути лаконічні, доступні i зрозумілі.

Унаочнення – передбачає використання в процесі уроку навчальних карток, плакатів, схем, малюнків, кінограм, відео- та аудіоприладів, комп’ютерної техніки та ін.

Оригінальним і доцільним з методичної точки зору може бути використання в заключній частині уроку проходження всього класу з піснею, що значно дисциплінує учнів і сприяє відновленню ритму дихання після значних фізичних навантажень основної частини, а також формуванню в учнів веселого, життєрадісного настрою i підвищує бажання відвідувати уроки волейболу.

РОЗДІЛ ІV. ОБҐРУНТУВАННЯ МЕТОДІВ ПРОВЕДЕННЯ УРОКУ ВОЛЕЙБОЛУ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Під змістом уроку фізичної культури в загальному i волейболу зокрема розуміють систему спеціально підібраних фізичних вправ у відповідності до вирішення поставлених завдань. Але детальний аналіз показав, що важливим у процесі досягнення позитивного результату є, з однієї сторони підготовленість та професійна компетентність вчителя, а з другої – діяльність самих учнiв. Обидвi сторони тісно взаємопов’язані i взаємообумовлені.

Діяльність учнів, наприклад, виражається в слуханні вчителя, спостереженні i виконанні показаного ним, осмисленні сприйнятого, самостійному пошуку раціональних способів виконання вправи, що вивчається, організації самоконтролю i самооцінки, колективному обговоренні питань, що виникли, з педагогом і товаришами, регулюванні емоційних проявів i багато в чому іншому.

Кожна конкретна дія окремого учня на уроці i класу в цілому викликається відповідною дією вчителя, що зводиться до визначення для окремих учнів i класу в цілому конкретних навчальних завдань і до створення сприятливих умов для їх виконання. Окрім цього, вчитель спостерігає за діяльністю учнів, оцінює i корегує їх дії, дозує навантаження, тобто управляє процесом навчання через налагодження взаємовідносин між дітьми i ним самим.

Спільно з загальними засадами фізичного виховання школярів вчителю фізичної культури необхідно знати i систематично вирішувати ті завдання, що стоять перед кожним розділом програми, – з урахуванням вікових особливостей учнів. Це дозволить йому більш ефективно здійснювати процес навчання конкретним руховим діям, не допускати шаблонів у проведенні уроків.

Урок фізичної культури з базовим матеріалом волейболу вирішує наступні завдання:

1. формування навичок самостійного заняття фізичними вправами, розвитку фізичних якостей, профілактики травматизму.

2. Навчитися правильно дихати і вміти узгоджувати рухи з диханням.

3. Формування знань щодо функціональної спрямованості фізичних вправ, проведення активного відпочинку.

4. Формування навиків i умінь самостійно використовувати засоби волейболу в позаурочний час.

5. Розвиток сили, швидкості, сприьтності.

6. Розвиток інтересу в учнів i вироблення звички до різних форм занять волейболом.

Вирішальним у підготовці і проведенні уроку є визначення взаємопов’язаної послідовності дій педагога й учня при розв’язанні конкретного педагогічного завдання, застосування способів виконання вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються залежно від типу уроку.

Засоби уроків волейболу та їх призначення

В розділі “Волейбол” використовуються такі засоби:

- Стройові вправи – побудова шеренги, колони, кола; виконання стройових команд і прийомів, перебудова строю й елементи фігурного марширування.

Включення в уроки волейболу стройових вправ сприяє навчанню дітей організованості й узгодженості колективних дій, формуванню постави i т.д.

- Загальнорозвиваючі вправи без предметів включають в себе основні положення i рухи рук, ніг, тулуба, голови. До них відносяться: основна стійка, стійка ноги нарiзно; основнi положення прямих рук, положення зігнутих рук; положення ніг; нахили тулуба вперед, назад в сторону, повороти тулуба i голови направо i наліво; нахили голови вперед, назад, вліво, вправо; стрибки на обох i на одній нозі.

Загальнорозвиваючі вправи сприяють загальному фізичному розвитку школярів i мають велике загальноосвітнє значення .Вони незамінні при навчанні дітей правильному диханню i формуванню правильної постави. Можуть бути використані як профілактичні, так i коригуючі вправи.

- Загальнорозвиваючі вправи з предметами: з великими i малими м’ячами, гiмнастичною палицею, обручем, скакалкою, лавою. Вправи з предметами сприяють розвитку координації рухів, навчають правильно й економно розподіляти м’язову силу, розвивають рухливість в суглобах i ін.

- Акробатичні вправи: сприяють розвитку сили, швидкості, сміливості, рішучості, привчають орієнтуватись в просторі, покращують функції вестибулярного апарату. Вони є хорошим засобом для оволодіння більш складними вправами, а також допомагають швидше оволодіти навиками в багатьох видах спорту.

ВИСНОВКИ

Об’єктом дослідження даної роботи був урок волейболу в загальноосвітній школі, як основна форма організації навчально-виховного процесу . Урок волейболу є складовою частиною фізичного виховання. Фізичне виховання є головним напрямком впровадження фізичної культури.

Аналіз літературних джерел довів, що на різних етапах тренування волейболістів поряд з іншими якостями, техніко-тактична підготовка є однією з основних. Проводячи уроки волейболу в загальноосвітній школі вчителеві необхідно на це звертати особливу увагу. Враховуючи те що учні 5-7 класів тільки починають освоєння елементів гри у волейбол, перехід до вивчення та удосконалення більш складних прийомів та елементів гри необхідно робити після засвоєння простіших елементів.

Для ігрової діяльності у волейболі характерними є швидко змінюючі умови боротьби на майданчику, що знаходяться під невпинним контролем суперника, який в свою чергу намагається зруйнувати захист опонентів, а в нападі нав'язати свій план гри і здобути перемогу. Кожен волейболіст має враховувати розташування гравців на майданчику (своїх і команди суперника), місцезнаходження м'яча, передбачати дії партнерів і вгадувати задумки суперника, швидко реагувати на зміни ігрових ситуацій . В умовах шкільного уроку фізичної культури вчитель повинен звертати на це увагу самих учнів.

Важливу роль у волейболі має технічна підготовка спортсмена, яка включає комплекс прийомів, за допомогою яких ведеться гра. Техніка гри має такі елементи: вихідні положення, подачі, передачі, нападаючі удари і блокування.

Однією із сторін фізичного виховання є навчання. У фізичному вихованні навчання характеризується як організований процес передачі і засвоєння систем спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне вдосконалення людини.

Результатом навчання у фізичному вихованні є фізична освіта. Вона полягає в придбанні спеціальних систематизованих знань, рухових умінь і навичок, а також способів самостійного пізнання закономірностей рухової діяльності та вмінь використовувати їх у повсякденному житті.

Головною формою організації занять з волейболу у школі є урок. Урок охоплює усі складові навчального процесу: методи і засоби, етапи засвоєння, їх послідовність та різноманітність поєднань. Урок фізичного виховання тривалістю 45 або 90 хвилин проводять у залі, на відкритих майданчиках чи футбольному полі. Учитель створює на уроці оптимальні умови для здійснення процесу фізичного розвитку. Заняття в спортивній секції школи також мають урочну форму.

Побудувати урок правильно і педагогічно грамотно - це, насамперед, раціонально використати відведений на нього час. Організація уроку повинна починатися ще до заняття і включати дотримання порядку в місцях переодягання, підготовку інвентарю, виконання черговими своїх обов'язків, тобто формування попередніх умов. Гарна підготовка до уроку забезпечує високий рівень його проведення, створює позитивний емоційний фон, сприяє інтенсивній і плідній роботі. Регулярні заняття волейболом привчають дітей до дисциплінованості впевненості в своїх силах, дають можливість самовиразитися , привчають до колективізму і дружби, взаємовиручки. Виховують як фізичні (силу, швидкість, витривалість, стрибучість тощо) так і психічні (впевненість, наполегливість, рішучість, здатність швидко приймати правильне рішення). Таким чином комплексне застосування всіх видів фузкультурно-оздоровчої роботи (урок волейболу, урок фізичної культури, різні секційні заняття з різних видів спорту) позитивно впливають на динаміку розумової працездатності дітей.

Таким чином, учитель на уроках фізичної культури має необмежені можливості впливу на становлення особистості учнів, виховуючи в них не лише специфічні для занять фізичними вправами якості, але й формуючи загальну культуру, інтелігентність, доброзичливість, милосердя, національні почуття та інші цінні людські якості.

Урок волейболу в загальноосвітній школі повною мірою реалізовує навчальні, виховні та розвивальні цілі курсу фізичного виховання.

Можна навести десятки вимог, яких треба дотримуватись у процесі підготовки і проведення уроків. Більшість з них була розглянута нами в ході характеристики уроку і його частин. Тому назвемо лише загальні вимоги або цілі їх групи, щоби створити уявлення про ті функції, які виконує урок у цілісній системі занять фізичними вправами.

1. Учитель повинен забезпечити високий оздоровчий та виховний ефект кожного уроку через зв'язок предмета з життям своїх учнів (сьогодні й у майбутньому). Тому для сучасного уроку характерне комплексне планування і вирішення завдань щодо формування знань і практичних навичок, виховання моральних якостей особи, розвитку інтелекту, волі, емоцій, фізичних здібностей учнів, їх оздоровлення.

2. Уроки фізичної культури повинні забезпечити безперервність (перманентність) процесу фізичного виховання.

3 Кожен урок повинен бути тісно пов'язаний Із попередніми І наступними, утворюючи систему уроків Вивчаючи новий матеріал, систематично повторюйте І закріплюйте раніше вивчене, готуйтесь до засвоєння наступного

4. Показовим для сучасного уроку є різноманітність діяльності учнів, засобів, методів і прийомів, що використовуються вчителем. Недопустимо будувати заняття за шаблоном, обраним назавжди, яким би ефективним він спочатку не був. Закони адаптації вимагають постійного оновлення засобів, методів, форм організації діяльності учнів, оскільки "старі" не викликають бажаних реакцій, а отже, і функціональних змін. При цьому використовувані на уроці засоби, методи і форми організації діяльності учнів повинні відповідати їх Індивідуальним можливостям

5 Обов'язковою умовою ефективності є досягнення оптимальної рухової активності всіх учнів протягом усього уроку

6 На кожному уроці треба забезпечити функціонування системи контролю та оцінки знань, умінь і навичок учнів. Вона повинна діяти в кожній його частині і використовуватись для оцінки ходу і підсумків навчання та розвитку фізичних здібностей

Підсумовуючи, зауважимо, що урок- це своєрідний засіб, який використовується нами для задоволення специфічних потреб учнів. Тому завжди борімось доступними нам способами з головними його вадами, які, на жаль, так часто трапляються в реальній практиці навчання - нудьгою і відсутністю віри учнів у свої сили.

Важливе значення мають умови проведення уроків (навчально-матеріальні, гігієнічні, естетичні та морально-психологічні).

Згадані вимоги випливають із принципів побудови процесу фізичного виховання і є обов'язковими для реалізації.

ЛІТЕРАТУРА

 

1.  Волейбол: учебник для высших учебных завидений физической культуры/ Беляев А.А., Беляев А.В., Железняк Ю.Д., Карполь Н.В. - М. «СпортАкадемПресс». 2002. -368 с.

2.  О.О. Борисов. Основи теорії методики викладання волейболу і футболу/Борисов О.О.-К.: вид-во ПП «Люскар», 2004. -664 с.

3.  А. Г. Айриянц. Волейбол / Айриянц А. Г. - М: ФиС, 1976. - 158 с.

4.  В.А. Голомазов Волейбол в школе/ Голомазов В.А.,- М: 1976. -110 с.

5.  Галіздра А. Волейбол. Правила змагань. – Рівне, 2001.

6.  Спортивные игры: Совершенствование спортивного мастенства/Жележняк Ю.Д., Портнов Ю.Д., Савин В.П.. -: 2004. - 400 с.

7.  Волейбол для начинающих/ Ахметов Э. К.. - Минск: Полымя, 1985. - 80с.

8.  М. С.Бриль. Волейбол /Бриль М. С.. -М.: ФиС, 1981. - 136 с.

9.  Вайцеховский С.М. Книга тренера. - М.: ФиС, 1971. - 194 с.

10.  Волейбол. Справочник. - М.: ФиС, 1984. -124 с.

11.  Волейбол в школе/ Голомазов В.А. Ковалев В.Д. Мельников А.Г.. - М.: ФиС, 1985.- 125 с.

12.  А.Д. Демчишин. Волейбол - гра для всіх /Демчишин А.Д. . - К.: „Здоров'я", 1986. - 83 с.

13.  Специальная физподготовка волейболистов /Демчишин А. Д., Мозола Р. С., Панишко Ю. М.. - М.: „Радянська школа". 1992. - 83 с.

14.  А.Н. Ейнгорн .500 упражнений волейболиста /Ейнгорн А.Н.. - М.: ФиС, 1959.- 208 с.

15.  Ю.Д. Железняк. К мастерству в волейболе/ Железняк Ю.Д.. - М : ФиС, 1983.- 224 с.

16.  Ю.Д. Железняк. Волейбол в школе/ Железняк Ю.Д, Слупский Л.Н.. - М.: ФиС, 1989. - 76 с.

17.  Подготовка юных волейболистов /Железняк Ю.Д., Клещев Ю.Н., Чехов О.С. - М: ФиС, 1967. - 102 с.

18.  Методические рекомендации по моделированию учебно- тренировочного процесса юных волейболистов /Затворнецкий Ю.Г., Федюшин В.П., Хапко В.Е.. - М.: ФиС, 1978. - 68 с.

19.  А.В. Ивойлов. Волейбол/ Ивойлов А.В.. - Минск: «Высшая школа», 1985. - 200 с.

20.  Оптимизация тренировочного процесса волейболистов: методические рекомендации/ Касаткин А.Н., Максименко Г.Н., Короп М.Ю. -М.: ФиС 1984.-144 с.

21.  Ю.Н. Клещев. Волейбол/ Клещев Ю.Н.. - М.: ФиС, 1983. - 94 с.

22.  Ю.Н. Клещев. Волейбол/ Клещев Ю.Н., Айриянц А.Г.-М. : ФиС, 1983.- 270 с.

23.  Клещев Ю,Н., Фурманов А.Г. «Юный волейболист», - М.:ФиС, 1979.

24.  Ковалев В.Д. «Спортивные игры», - М.: «Просвещение», 1988.

25.  А.Н. Лапутин. Обучение спортивным движениям /Лапутин А.Н.. - К.: „Здоров'я", 1986.-214 с.

26.  Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей.- Львів: Штабар, 1997.- 207 с.

27.  Линець М.М., Андрієнко Г.М. Витривалість, здоров’я, працездатність.- Львів, 1993.- 131 с.

28.  Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры: Учебн. для институтов физ. культуры - М.: ФиС, 1991.- 543 с.

29.  Мейксон Г.Б., Шаулин Е.Б. Самостоятельные занятия учащихся по физической культуре.- М., 1986.

30.  Новосельский В.Ф. Методика урока физической культуры в старших класах: Учебное пособие.- К.: Рад. школа, 1989.-128 с.

31.  Определение физической подготовленности школьников /Под. ред. Б.В.Сермеева.- М.: Педагогика, 1973.- 104 с.

32.  Петров В.А. Примерные обучающие программы // Физическая культура в школе.- 1983.- № 10.- С. 28-29.

33.  Петров В.А. Примерные обучающие программы //Физическая культура в школе.- 1983.- № 10.- С. 28-29.

34.  Рухливі і спортивні ігри в школі. - Київ, “Освіта”, 1992.- 98с.

35.  Спортивна енциклопедія. – М., 2000. – 367с.

36.  Тер-Ованесян А.А., Тер-Ованесян И.А. Обучение в спорте.- М.: ФиС, 1993.- С. 181.

37.  М.П. Перельман. Специальная физподготовка волейболистов/ Перельман М.П.. - М.: ФиС, 1969.-134 с.

38.  Н.Н. Пермяков. Направленность тренировочных действий в волейболе/ Пермяков Н.Н.. - М.: «Высшая школа», 1989. - 116 с.

39.  М.П. Пименов. Волейбол. Специальные упражнения/ Пименов М.П.. - К.: 1993. -192 с.

40.  В.Н. Платонов. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте /Платонов В.Н. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 544 с.

41.  В.М. Платонов Фізична підготовка спортсмена/ Булатова М.М. . - К.: Олімпійська література, 1995.- 342 с.

42.  Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів.- Львів: ЛОНМІО, 1996.- 232 с.

43.  Шиян Б.М., Папуша В.Г. Теорія фізичного виховання.- Тернопіль: Збруч, 2000.- 183 с.

44.  Фидлер М. «Волейбол», - М.:ФиС, 1972.

45.  Фурманов А.Г. «Начальное обучение волейболистов», - Мн., 1976.

46.  Фурманов А.Г. «Волейбол», - М.:ФиС, 1983.

47.  Фурманов А.Г. «Студенческий волейбол», - Мн.:Выш.школа, 1983.

48.  Фурманов А.Г. «Играй в мини-волейбол», - М.: «Советский спорт»,

49.  Здоров’я та фізична культура// №2, 2009, №36, 2006

50.  Програма для загальноосвітніх навчальних закладів «Фізична культура» 5-12 класи. – К., Перун, 2005

ДОДАТКИ

 

Нижня пряма подача

Тут удар по м’ячу наносять нижче осі плечового суглоба, коли гравець стоїть лицем (прямо) до сітки. Підкидує м’яч на висоту до 0,5 м вперед над головою. Замах виконують назад и трохи вверх в площині, перпендикулярною опорі. Удар виконують маховим рухом правої руки ззаду-вниз-вперед на рівні пояса и наносять по м’ячу знизу-ззаду. Після удару руку витягують в напрямку подачі і потім фіксують в такому положенні.

Нижня бокова подача. Удар по м’ячу наносять нижче осі плечового суглобу, стоячи боком до сітки. Існує два способи виконання цієї подачі. В звичайному варіанті замах роблять в напрямку вниз-назад в площині, наклонной в опоре приблизно під кутом 45. Праве плече при цьому відводять назад и опускають.

Верхня пряма подача. Удар по м ячу наносять вище осі плечового суглоба, стоячи лицем до сітки (прямо). М’яч підкидають майже над головою і трохи вперед на висоту до 1,5 м. Замах виконують вверх-назад, руку піднімают и отводять зігнутою в лікті за голову. Кут згинання в ліктьовому суглобі (плече - передпліччя) не повинен бути менше 90. одночасно с замахом прогинаються в грудному и поперековомк відділах, праве плече відводять назад.

Верхня бокова подача. Удар по м’ячу наносять вище осі плечового суглобу, стоячи боком до сітки. Підкидають м’яч на висоту до 1,5 м так, щоб він знаходився майхе над головою. Замах виконують вниз-назад, значно опускаючи праве плече и згинаючи праву ногу при перенесенні ваги тіла назад. В ударному русі правую махом виносять по дузі ззаду-вверх; при цьому праве плече піднімають вверх, залишаючи ліве в тому ж положенні.