До поданих слів добирати інші з протилежним значенням

1. До поданих слів добирати інші з протилежним значенням.

2. З поданих дібрати слова з протилежним значенням.

Найефективнішими виявилися вправи на вживання антонімів у роботі над зв'язним текстом. Так, працюючи над уривком художнього тексту за оповіданням Ю.Збанацького «Щедра осінь», ми пропонували учням знайти в оповіданні слова з протилежним значенням: вечори — ранки, день — ніч; з оповідання «Відліт птахів» проаналізувати речення «Старі й бувалі птахи вчили молодих; Дні стали короткі, а ночі довгі» з точки наявності у них слів з протилежним значенням.

Молодші школярі практично ознайомлювалися і з багатозначними словами з читанок, у повсякденному мовленні (легка сумка, легка задача, легка хода). Основний методичний прийом роботи над різними значеннями одного слова полягав у спостереженні за ним у різних реченнях. Для цього використовувалися тексти оповідань, вправ, які є в підручниках з читання, а також спеціально дібрані речення чи словосполучення.

Одним із способів ознайомлення з багатозначністю слів було виконання вправ на вживання їх у прямому й переносному значенні.

1. Пояснення прямого й переносного значення слів: залізний цвях — залізна людина; солодкі цукерки — солодкі слова; гарячий чай — гаряче серце; світла ніч — світлий погляд.

2.Добір із тексту слів з переносним значенням і вживання їх у прямому (Хвилі грають — грають у м'яча).

Проводячи підготовчу роботу до опису ілюстрації, використовувалися такі прийоми:

1. Добір образних слів до предметів, зображених на малюнку (картині), Так, для опису картини «Весною в полі» учні, розглядаючи її, добирали образні слова і вислови з прочитаних оповідань: сонце ясне, тепле, приязне; поле — це безкрає море, поле розіслало зелений килим: голос жайворонка — як срібний дзвіночок і на ланах грає сонячна хвиля.

2. Додавання до певної частини речення порівняння: міцний, як дуб: в нього очі, наче волошки в житі тощо.

Зацікавлене спостереження над мовою в художніх творах, добір слів-назв предметів викликають у дітей бажання опанувати словникове багатство мови.

Ще одним видом вправ на усвідомлення поняття іменника у початкових класах були логічні вправи, що сприяли розвиткові мислення, збагачення й систематизації дитячого словника. Вони широко застосовуються в усіх початкових класах. Тематика логічних вправ залежала переважно від матеріалу підручника рідної мови. Також використовувалися натуральні предмети і сюжетні малюнки, таблиці, картки зі словами чи зв'язним текстом.

Найбільш вживаними були такі види словниково-логічних вправ:

1.  Називання предметів: хто це? що це?

2.  Групування предметів за загальними родовими ознаками: свійські й дикі тварини, риби, квіти, одяг, взуття, меблі тощо.

3.  Добір до назв однорідних предметів слова, яке означає родове поняття: ластівка, горобець, сорока, синиця – це (птахи).

4.  Добір слів, що означають вид поняття, до узагальнювальних: меблі – стіл, диван...; посуд – чашка… .

5.  Поділ предмета на складові частини: дерево: корінь, стовбур, листя...; будинок: двері, стіни, вікна…

6.  Складання елементарних логічних визначень: мак — це квітка: яблуня – фруктове дерево.

Виконуючи такі завдання, школярі навчалися елементарної класифікації (групування) слів, порівняння предметів і явища, встановлювати на основі цього схожість і різницю, ніж ними. Логічні вправи допомагали дітям правильно співвідносити родові і видові поняття, визначати правильний зв'язок між предметом і словом, яке позначає його.

Програма з української мови передбачає в кожному класі вивчення слів, вимову і правопис яких слід пам'ятати. До кожного з них ми розробили методичний комплекс, який складався з малюнка і картки. Передусім показувалося і називалося зображення, пояснювалося лексичне значення слова, а потім зосереджувалася на ньому увага дітей. Пропонувалося чітко повторити його хором, двом-трьом учням окремо, вимову запам'ятати. На спеціальній дошці («Запам'ятай правопис цих слів») прикріплювався малюнок, під ним робився напис, ставився знак наголосу. На уроках рідної мови зверталася увага школярів на правопис. Малюнок і напис на деякий час залишався на дошці, щоб діти краще запам'ятали. Після цього вони успішно створювали і практично використовували словосполучення з новим словом.

Для усвідомлення поняття іменника у початкових класах, розвитку, збагачення і активізації словника кожний учень вів рукописний словник. У процесі запису слів молодші школярі краще запам’ятовували нові слова.

Отже, усвідомлення поняття іменника у початкових класах є одним з найефективніших засобів розвитку мовлення, збагачення, уточнення й активізації словникового запасу школярів, підвищення їхньої лексичної та мовної грамотності.

2.2 Перевірка експериментального дослідження

Метою педагогічного експерименту було виявлення ефективності використання пропонованих вправ та завдань для уточнення, збагачення та активізації словникового запасу молодших школярів засобами іменника. Якість сформованих знань, умінь і навичок порівнювалася із відповідними навичками і вміннями учнів контрольного класу.

Ми виходили із припущення, що серед різноманітних вправ, які використовуються вчителем з метою піднесення мовленнєвої культури школярів, помітне місце повинні посідати словникові вправи. Такі вправи спрямовані на розширення словника учнів, а також на вироблення у них уміння вибирати із свого словникового запасу для висловлення думки ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювання. У процесі виконання словникових вправ перед дітьми, з одного боку, розкривається багатство рідної мови, а з другого — діти вчаться вживати ці слова у своєму мовленні.

Словникові вправи ми класифікували за такими критеріями:

І. За дидактичною метою. Вправи, які використовувалися вчитель під час роботи над іменником, були спрямовані на усвідомлення школярами функції іменника у мовленні. З огляду на це ми розрізняли:

а) Вправи, розраховані на пояснення значення іменників:

— Пояснити значення слова клас у такому тексті:

…Класи знають футболісти, і пілоти, й хокеїсти.

Клас каюти визначають, і у класи діти грають.

Значень слова клас багато:

Перше — це шкільна кімната,

Друге — група школярів, підлітків чи малюків.

Клас об'єднує людей…

— Визначити спочатку слова, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні:

Ще сонно диха тихий сад,

Ще сплять навколо квіти.

Ще не прокинулась роса спить чоловік, і діти. (А. Костецький).

— Прочитати речення, пояснити значення підкреслених слів:

Соняшник за тином голову схилив (В. Сосюра).

Голова розпочав шкільні збори.

— Відгадати загадку, пояснити, які предмети названі словом-відгадкою:

Зрізаю я траву, колосся; в дівчат я сплетена з волосся;

А ще я суші довга стрічка, що забігає в море, річку.

б) Вправи, розраховані на формування навичок уживання іменників у власному мовленні, наприклад: скласти речення з різними значеннями багатозначного слова (наприклад, машина, голка).

II. За характером розумових операцій, які здійснюють учні під час роботи зі словом, слід розрізняти:

а) Аналітичні вправи (аналіз текстів: визначення невідомих іменників, уточнення відтінків значення слів, з'ясування мети вживання того чи іншого слова тощо). Наприклад: прочитати вірш Г. Бойка. Користуючись довідкою, пояснити значення виділених слів:

Хто кричав?

Йшов з лікарні Гнат селом, а дружки й спитали:

Що, брат, боляче було, коли зуби рвали?

Ні,— хлопчина їм сказав,— Не дуже боліло...

А чого ж то ти горлав в лікаря щосили?

Так тож лікар заволав, бо я став брикаться,

Йому щипці поламав, і... вкусив за пальця.

б) Синтетичні вправи (складання речень із словом, вжитим у певному значенні, дописування речень, виконання різних творчих вправ). Наприклад: дібрати синоніми до слова нероба, виправити речення, використовуючи синоніми: Ледар усе життя ледарює. Тільки нероба нічого не робить.

3. Вправи на порівняння текстів чи речень, у яких відбувалася заміна одних слів на інші (усунення недоречних повторювань, уживання емоційно забарвленої і образної лексики тощо).

III. За ступенем самостійності у виконанні ми розрізняли вправи:

а) Розраховані на спостереження за вживанням і значенням окремих іменників у готових реченнях чи текстах: пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку і виписати антоніми парами.

б) Конструктивні вправи (складання словосполучень із поданих слів, введення в речення антонімів, заміна одних слів іншими тощо). Наприклад: доповнити речення порівняннями (наприклад: Усе було вкрите білим снігом, мов ...).

в) Творчі вправи (складання словосполучень, речень із потрібним словом, розповідей за опорними словами тощо). Наприклад:

·  скласти кілька словосполучень з багатозначними словами (за вибором учнів);

·  скласти текст, використовуючи дані вчителем слова чи словосполучення: Київ, столиця України, місто-герой.

За формою виконання ми використовували такі словникові вправи: усні і письмові.

Дані критерії розпізнавання словникових вправ дали змогу охарактеризувати не різні вправи, а кожну. Зокрема, вправа «Прочитати твір. Назвати в ньому слова, вжиті в переносному значенні» є за дидактичною метою вправою на пояснення значення слів; за характером розумових операцій — аналітичною; за ступенем самостійності — на спостереження за вживанням і значенням слова в тексті; за формою виконання усною.

Відповідно до даних типів вправ ми побудували систему контрольних завдань, спрямованих на визначення рівня сформованості таких якостей словникового запасу учнів, як його уточнення, збагачення та активізацію, тобто специфічних умінь, від сформованості яких залежить сукупно уточнений, активізований та збагачений словниковий запас молодших школярів:

1. Уміння усвідомлювати молодшими школярами функції слова у мовленні – складається із таких мікровмінь:

§  пояснити значення іменника у даному тексті;

§  визначити спочатку іменники, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні;

§  прочитати речення, пояснити значення підкреслених іменників;

§  відгадати загадку, пояснити, які предмети названі іменником-відгадкою;

§  скласти речення з різними значеннями багатозначного іменника;

§  скласти речення з кількома словосполученнями;

§  описати два предмети, використовуючи антоніми.

2. Уміння здійснювати аналітико-синтетичну діяльність під час роботи зі словом – складається із таких мікровмінь:

§  визначити невідомі іменники;

§  уточнити відтінок значення іменника;

§  з'ясувати мету вживання того чи іншого іменника;

§  скласти речення із іменником, вжитим у певному значенні;

§  дописати речення, доповнивши його іменниками;

§  виконати різні творчі вправи;

§  порівняти тексти чи речення, у яких відбулася заміна одних іменників на інші;

§  усунути недоречні повторення іменників;

§  вживати емоційно забарвлену і образну лексику.

3. Уміння самостійно вживати засвоєні слова у власному мовленні – складається із таких мікровмінь:

§  спостерігати за вживанням і значенням окремих іменників у готових реченнях чи текстах;

§  пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку;

§  складати словосполучень із поданих іменників;

§  вводити в речення антоніми;

§  замінювати одні іменники іншими;

§  складати словосполучення, речення із потрібним іменником;

§  складати розповіді за опорними іменниками;

§  складати словосполучення з багатозначними іменниками;

§  складати текст, використовуючи задані слова чи словосполучення.

За сформованістю даних умінь визначено три рівні сформованості словникового запасу школярів за ознаками точності, активізації, багатства:

1. Високий – учень правильно вживає іменники в усному і письмовому мовленні, не допускає тавтології, усвідомлює та практично використовує функції іменника у мовленні, здійснює аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з іменником, самостійно і точно вживає засвоєні слова у власному мовленні, розуміє смисл слів, не припускається помилок у їх вживанні, а якщо й припускається, то тут же самостійно їх виправляє.

2. Середній – на відміну від учня з високим рівнем розвитку даних умінь, припускається двох-трьох помилок при опрацюванні словника у невеликому тексті і виправляє допущені помилки або самостійно, після деяких роздумів, або після вказівки вчителя. Не досить самостійно вживає засвоєні іменники у власному мовленні, його словник потребує активізації.

3. Низький – учень при використанні засвоєних іменників у невеликому тексті помиляється більше трьох разів, не в змозі самостійно виправити свої помилки, а також неправильно усвідомлює функції іменника у мовленні. Словник бідний, потребує активізації та збагачення. Учень не здатний виправити помилки навіть з допомогою педагога.

Як показали результати експерименту, відповідні уміння і навички, сформовані на основі використання певних вправ і завдань, краще розвинені в учнів експериментального класу, ніж в контрольного. Дані результати представлені у таблицях 2–4.

Таблиця 2

Сформованість умінь усвідомлювати функції іменника у мовленні в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п	УМІННЯ	Контрольний клас	Експериментальний клас
1	пояснити значення іменника у даному тексті	81%	95%
2	визначити спочатку іменники, вжиті в прямому, а потім у переносному значенні	79%	92%
3	прочитати речення, пояснити значення підкреслених іменників	77%	91%
4	відгадати загадку, пояснити, які предмети названі словом-відгадкою	82%	93%
5	скласти речення з різними значеннями багатозначного іменника	71%	87%
6	скласти речення з кількома словосполученнями	81%	92%
7	описати два предмети, використовуючи антоніми	86%	91%

Таблиця 3

Сформованість умінь здійснювати аналітико-синтетичну діяльність під час роботи з іменником в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п	УМІННЯ	Контрольний клас	Експериментальний клас
1	§  визначити невідомі слова	78%	91%
2	уточнити відтінок значення слова	77%	89%
3	з'ясувати мету вживання того чи іншого слова	81%	90%
4	скласти речення із словом, вжитим у певному значенні	79%	82%
5	дописати речення	88%	96%
6	виконати різні творчі вправи	83%	91%
7	порівняти тексти чи речення, у яких відбулася заміна одних слів на інші	76%	83%
8	усунути недоречні повторення	74%	86%
9	вживати емоційно забарвлену і образну лексику	81%	93%

Таблиця 4

Сформованість умінь самостійно вживати засвоєні іменники у власному мовленні в учнів контрольного та експериментального класів

№ п/п	УМІННЯ	Контрольний клас	Експериментальний клас
1	спостерігати за вживанням і значенням окремих іменників у готових реченнях чи текстах	79%	89%
2	пояснити значення прислів'їв або відгадати загадку	82%	91%
3	складати словосполучень з поданих іменників	83%	90%
4	вводити в речення антоніми	78%	89%
5	замінювати одні іменники іншими	80%	89%
6	складати словосполучення, речення із потрібним іменником	76%	92%
7	складати розповіді за опорними іменниками	83%	92%
8	складати словосполучення з багатозначними іменниками	76%	84%
9	складати текст, використовуючи задані слова чи словосполучення	84%	96%

Отже, робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі уточнення, активізації та збагачення іменниками їх словникового запасу. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Одержані результати сформованості мовленнєвих умінь і навичок в учнів експериментального класу та їх порівняння із початковим етапом експерименту та із сформованістю даних умінь в учнів контрольного класу подані на діаграмах 1, 2.

Таким чином, ми отримали результати, які підтвердили ефективність нашого припущення. Із 18 учнів експериментального класу 6 школярів продемонстрували високий рівень аналізованих умінь, 10 – середній і 2 – низький. У контрольному класі (20 учнів) високий рівень визначення даних умінь мали 3 учні, середній – 11 і низький – 6 школярів. Порівняно з початком експериментального дослідження (вересень 2006 року), коли проводився перший етап експерименту, показники сформованості читацьких умінь зросли в обох класах (первинний рівень – 11% і 12%), але в експериментальному класі він виявився значно вищим (відповідно 91% і 82% – див. діагр. 1) завдяки використанню різноманітних типів вправ, спрямованих на уточнення, активізацію та збагачення словникового запасу молодших школярів. Отримані дані представлені на діагр. 2.

Діаграма 1

Загальний рівень сформованості словника учнів в експериментальному та контрольному класах на початку та у кінці експерименту

Діаграма 2

Характеристика рівнів сформованості словника учнів в експериментальному та контрольному класах у кінці експерименту

На формуючому і особливо на теоретико-узагальнюючому етапі експериментального дослідження стало очевидним, що у процесі цілеспрямованого використання системи пропонованих вправ і завдань в учнів експериментального класу порівняно з контрольним значно підвищився рівень розвитку словникових умінь і навичок, тобто ми отримали результати, які свідчать про ефективність даного напрямку роботи.

Проведення експериментального дослідження дало змогу оцінити ефективність використання пропонованої системи вправ та завдань і простежити динаміку процесу удосконалення, збагачення й уточнення словникового запасу школярів порівняно з навчанням дітей в контрольному класі. Таким чином, цілеспрямоване і систематичне використання пропонованих вправ і завдань, пов’язаних з опрацюванням іменника на уроках рідної мови, здатне забезпечити оптимальне уточнення, активізацію та збагачення словникового запасу у молодших школярів.

ВИСНОВКИ

1. Вивчення іменника знаменує собою початок знайомства з частинами мови. Іменник – найбільш уживаний учнями лексико-граматичний клас слів. Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття про іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку. Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.

2. Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів: 1) підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти, коли підготовка учнів до усвідомлення поняття «іменник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою; 2) на другому етапі відбувається ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням і закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі; 3) на третьому етапі поглиблюються знання про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширенні знань про власні і загальні назви; 4) четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення думок і правильно писати відмінкові закінчення.

3. Комплексний підхід до формування граматичного поняття «іменник» сприяє успішному виробленню свідомих граматичних умінь та навичок, поповненню словникового запасу учнів, умінню правильно писати й використовувати іменники у зв'язному мовленні. Згідно цього молодші школярі ознайомлюються з родами, відмінками і числами іменників. Завдяки такій роботі діти вчаться чітко мислити, оволодівати логічними відношеннями, сприймати знання у певній системі.

4. Джерелами збагачення словникового запасу учнів початкових класів іменниками є навколишня дійсність, навчальний процес, ілюстративний матеріал підручників, наочні посібники, технічні засоби і т. ін. Протягом перших років навчання мовлення дітей на уроці здійснюється у межах досить широкого кола тематичних груп. У цей період словниковий запас молодших школярів активно поповнюється іменниковими формами, засвоєними під час читання, а самі висловлювання стають більш повними, емоційними, яскравими.

5. Значне місце на уроках рідної мови відводиться вправам, які допомагають розширити й уточнити словник дітей, збагатити його іменниками. Значення невідомих іменників, що трапляються в текстах, обов’язково слід пояснювати, формуючи в учнів відповідні уявлення й поняття. Також слід виробляти в учнів уміння добирати ті слова, якими можна найточніше, найяскравіше, образно висловити думку. З перших днів навчання дитини у школі необхідно повсякденно працювати над словом, пояснювати різні його значення, добирати синоніми, вводити слова в речення, виявляти синоніми в ілюстративному матеріалі і т. ін. Вирішуючи ці завдання на уроках читання, вчитель збагачує мовлення учнів кількісно, тобто поповнює їхній активний словник іменниками.

6. Словникова робота в школі спрямована на збагачення активного і пасивного словника учнів, розвиток зв'язного мовлення, вироблення навичок свідомого оволодіння новими словами, уточнення значення і сфери вживання відомих слів. Словникові вправи повинні проводитися у зв'язку із заняттями з читання, граматики й правопису і включатися як органічна частина цих занять в уроки української мови. Словникова робота в початкових класах розпочинається з ознайомлення із словом і його значенням. У поясненні значення слова необхідно керуватися загально дидактичним принципом наступності, методичними настановами, спрямованими на підвищення рівня самостійності і пізнавальної активності школярів. Завдання вчителя у проведенні словникової роботи полягає в тому, щоб школярі правильно сприйняли незнайомий іменник в тексті, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили у процесі виконання різних вправ і вжили його самостійно в потрібній ситуації.

7. У процесі експериментального дослідження ми використовували кілька способів і прийомів пояснення значення іменників, серед яких найефективнішими були: демонстрація предмета чи малюнка; використання контексту; найпростіший словотворчий аналіз; тлумачення слів. Кожен спосіб реалізовувався одним чи декількома прийомами.

8. Ми провели формуюче експериментальне дослідження, спрямоване на уточнення, збагачення і активізації словникового запасу молодших школярів засобами іменника. Його результативність перевірялася на теоретико-узагальнюючому етапі. Розширення й збагачення запасу іменників і використання їх в усному мовленні сприяло розширенню і конкретизації словника молодших школярів, надавало висловлюванням точності та виразності. Словникова робота на уроках рідної мови стала одним з найефективніших засобів розвитку мовлення, збагачення, уточнення, активізації словникового запасу школярів, підвищення їхньої лексичної грамотності, що стало показником реалізації завдань дослідження і підтвердженням висунутого припущення.

9. Робота, яка проводилася в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення якості знань і вмінь молодших школярів у галузі уточнення, активізації та збагачення їх словникового запасу іменниками. Отже, вивчення іменника в початкових класах сприяє розвитку логічного мислення дітей, забезпечує розуміння функції цієї частини мови, усвідомлення ряду граматичних категорій (роду, числа, відмінка), свідоме вживання різних граматичних форм в усному й писемному мовленні школярів, розвиває і збагачує словниковий запас молодших школярів.

Наше дослідження не вичерпує повноту окресленої проблеми. Потребує вивчення питання взаємозв’язків іменника з іншими частинами мови як засобу збагачення словникового запасу молодших школярів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.  Абрамова Е.В. Подготовка студентов к работе по формированию языковых понятий у младших школьников // Начальная школа. – 1989. – №11. – С. 65-67.

2.  Бадер В. Класифікація помилок у мовленні молодших школярів // Рідна школа. – 1999. – №9. – С. 53-55.

3.  Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.

4.  Бархин К.Б. Развитие речи в начальной школе. – М.: Учпедиз, 1955. – 83 с.

5.  Безпояско О.К. та ін. Граматика української мови: Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993.

6.  Безрукова І. Збагачення українського мовлення першокласників засобами дитячої народної поетичної творчості // Поч.школа.- 1998.- № 10.- С. 45-48.

7.  Бих І. Мовно-мовленнєвий розвиток учнів початкових класів як необхідна умова успішного навчання // Магістр. – 2005. – Вип.1. – С. 95–98.

8.  Біденко В. Творча робота школярів на уроках мови // Початкова школа. — 1997. - № 7. - С. 48-51.

9.  Білецька М.А. Українська мова в 2 класі чотирирічної початкової школи. – К.: Основи, 1997. – 127 с.

10.  Блохина Г.В. Работа с синонимами в начальных классах // Начальная школа. – 1997. – №12. – С. 36-41.

11.  Богуш А.М. Методика навчання української мови у дошкільних закладах. – К.: Вища школа, 1993. – 328 с.

12.  Бондаренко А.А. Работа над ударением в начальных классах // Нач. школа, 1989. – №2. – С. 18-21.

13.  Бородич А.М. Методика развития речи детей. – М.: Просвещение, 1981. – 255 с.

14.  Бурмистрова Л. Сказки про страну словографию // Семья и школа. – 1991. – №8. – С. 44-46.

15.  Бутузова И.Д. Лексическая работа на уроках чтения // Начальная школа. – 1992. – №2. – С. 14-19.

16.  Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Поч. школа. – 1991. – №2. – С. 28-31.

17.  Варзацька Л.О. У пошуках концепції початкового курсу рідної мови // Початкова школа. - 1990. - № 9. - С. 12-15.

18.  Вашуленко М.С. Навчання української мови в 2 класі // Початкова школа. – 2003. – №1. – С. 42–46.

19.  Вашуленко М. С. Державний освітній стандарт з української мови (початкова ланка) // Початкова школа. — 1997. - № 2. - С.2-5.

20.  Вашуленко М.С. До вивчення української мови у 3 класі // Початкова школа. - 1988. - № 6. - С. 9-14.

21.  Вашуленко М.С. Орфоепія і орфографія в 1-3 класах. – К.: Рад. школа, 1982. – 104 с.

22.  Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови. – К.: Пульсари, 2004. – 398 с.

23.  Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - Київ: Либідь, 1989. – 236 с.

24.  Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – 2-е видання, перероблене і доповнене: Підручник / Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов С.І. – К.: Вища школа, 1989.

25.  Воскресенська Н.О. та ін. Українська мова у 4 класі чотирирічної початкової школи. – К., 1994.

26.  Гільбух Ю.З., Пенькова О.І. Психологічні аспекти словникового розвитку молодших школярів // Початкова школа. – 1979. – №12. – С. 66-69.

27.  Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

28.  Городівський В.Н. Дидактичний матеріал з української мови для 3 класу. – К., 1976. – 96 с.

29.  Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») // Освіта. - №44-46. – 1993. – 16с.

30.  Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: Радянська школа, 1964. – С.

31.  Дорошенко С.І. та ін. Методика викладання української мови: Навч. пос. – К.: Вища школа, 1992. – 380 с.

32.  Дубовик С.Г. Прийоми розрізнення відмінків іменника // Початкова школа. – 1996. - №7. – С. 6-10.

33.  Зрожевська А. Та ін. Опис – основа зв’язної розповіді // Дошкільне виховання. – 1991. – №2. – С. 4–5.

34.  Ільїна З.І. Вивчення розділу “Частини мови” у 2 класі / Вивчення української мови у 2-3 класі. – К., 1984. – С. 72-83.

35.  Канакина В.П. Лексико-орфографические упражнения при изучении слов из словаря // Начальная школа. – 1990. – №11. – С. 17-22.

36.  Канакина В.П. О некоторых особенностях словаря первоклассников // Начальная школа. – 1998. – №7. – С. 21-27.

37.  Канакина В.П. Особенности лексики младших школьников // Начальная школа. – 1997. – №6. – С. 72-77.

38.  Караман С. Методика розвитку зв’язного мовлення. Ознайомлення з мовними нормами // Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – №2. – С. 47–50.

39.  Коляда О. Комплексні завдання для самостійних робіт з української мови // Початкова школа. - 1997. - № 2. - С. 14-16.

40.  Крикун М. Роль слова в розвитку зв’язного мовлення молодших школярів // Початкова школа. – 2003. – №11. – С. 27–35.

41.  Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Освіта, 1957. – 360 с.

42.  Кругла Н. Урок розвитку зв’язного мовлення // Початкова школа. – 1997. – №4. – С. 24–25.

43.  Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія, Ч. 2. / Ред. Л.П. Головняк. – К.: Видавництво Київського університету, 1964. – 157 с.

44.  Ладоня І.О. Українська мова: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1993. – 143 с.

45.  Літературознавчий словник-довідник / Ред. Р.Т. Гром’як, Ю.І.Ковалів, В.І. Теремко. – К.: Академія, 1997. – 752 с.

46.  Малярук А.Я. Дидактичний матеріал для виправлення мовних недоліків. – К.: Ірпінь, 1997. – 408 с.

47.  Медушевський А.П. Викладання фонетики і морфології української мови у восьмирічній школі: Посібник для викладачів української мови та студентів факультету мови і літератури педагогічних інститутів. – К.: Радянська школа, 1962. - С. 135–141, 206–227.

48.  Мельничайко В.Я. Удосконалення змісту і методів навчання рідної мови. – К.: Рад. школа, 1982. – 216 с.

49.  Методика викладання української мови / За редакцією С.І. Дорошен-ка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа, 1992. – С. 160–164, 350–359.

50.  Методика та технологія уроків рідної мови в початковій школі / Наумчук М.М., Гузар О.В. – Тернопіль, 1999.

51.  Михайлова Л.В. Урок з української мови та розвитку мовлення в 3 класі // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №6. – С. 2–3.

52.  Мовчун Л. Норма і відхилення: мовні помилки-штампи // Поч. школа. – 1999. – №1. – С. 27-29.

53.  Морфологічна побудова сучасної української мови / Редкол.: М.А. Жовтобрюх, І.Р. Вихованець, А.П. Гриценко. – К.: Наукова думка, 1975. – 208 с.

54.  Наумчук М.М. Дидактичний матеріал з української мови в 4 класі. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2005. – 80 с.

55.  Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початковій школі (Методика і технологія навчання). – Тернопіль: стон, 2002. – 352 с.

56.  Наумчук М.М., Лушпинська Л.П. Словник-довідник основних термінів і понять з методики української мови. – Тернопіль: Астон, 2003. –132 с.

57.  Пархоменко М. Методика роботи над словом, текстом на уроках читання // Поч. шк. – 1997. – №7. – С. 44–48.

58.  Пентилюк М. Основні аспекти навчання рідної мови // Початкова школа. – 1997. - №4. – С. 10-12.

59.  Полєвікова О.Б. Урок з розвитку зв’язного мовлення у 3 класі // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №1. – С. 2–4.

60.  Попович І. Письмовий твір-опис предмета (квітки) // Українська мова і література в школі. – 2000. – №6. – С. 11–13.

61.  Порядченко Л. Ознайомлюємо першокласників із різновидами опису // Початкова школа. – 2004. – №5. – С. 20–23.

62.  Приступа Г.Н. и др. Словарно-орфографическая работа на уроках чтения // Начальная школа. – 1996. – №5. – С. 9-15.

63.  Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1–4 класи. – К.: Початкова школа, 2006. – 432 с.

64.  Прокіпчак О.Д. Загальне поняття про іменник. Назви істот і неістот (урок рідної мови) // Розкажіть онуку. – 1999. - №2. – С. 44-45.

65.  Пуняк Н. Словничок для першокласника // Початкова школа. – 2004. – №10. – С. 21-23.

66.  Райко В.М. “Опис підсніжника”: Методична розробка уроку з розвитку мовлення // Бібліотечка вчителя початкової школи. – 1998. – №21-22. – С. 3–4.

67.  Романченко О.О. Український рушник: твір-опис // Бібліотечка вчителя початкової школи. – 1998. – №15-16. – С. 5–7.

68.  Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах. – К.: Магістр. – 1997. – 255 с.

69.  Слободян О.М. Іменник. Цикл уроків за темами початкового етапу вивчення // Вивчаємо українську мову та літературу. – К. – 2004. – №29. – С. 5–8.

70.  Сучасна українська мова / За ред О.Д. Пономарьова. – 2-е видання, перероблене. – К.: Либідь, 2001. – С. 134–149.

71.  Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П. Грищенка. – 2-е видання, перероблене і доповнене. – К.: Вища школа. – 1997. – С. 365–378.

72.  Тищенко М.К. Викладання частин мови в середній школі: Посібник для вчителів. – К.: Радянська школа, 1956. – 231 с.

73.  Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах. Науково-теоретичні засади та методичні рекомендації. – Київ: Наукова думка, 1995. – 112 с.

74.  Українська мова з методикою навчання в початкових класах. – Інтегрований курс: Підручник для педагогічних вузів / За ред А.П.Каніщенко, Г.О.Ткачук. – К.: Промінь, 2003. – 232 с.

75.  Українська мова: Підручник для учнів педучилищ. – 2- видання, перероблене і доповнене / За ред В.О. Горпинича. – К.: Вища школа, 1988. – 222 с.

76.  Чуйко Г.А. та ін. Методика викладання української мови в початкових класах. – К.: Вища школа, 1975. – 384 с.

77.  Шкільник М.М. Проблемний підхід до вивчення частин мови: Посібник для вчителя. – К.: Радянська школа, 1986. – С. 63–74.

78.  Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Навчальний посібник. – К.: Література, 2000. – 688 с.

ДОДАТКИ

 

Додаток А

Різнорівневі тестові завдання з теми «Іменник»

1. Загальне поняття про іменник (питання, значення, роль та зв'язок з іншими словами в реченні). Іменники, що означають назви істот та назви неістот.

I рівень (впр. 22).

II рівень.

Прочитай слова. Запиши іменники у дві колонки. У першу — назви істот, у другу — назви неістот.

Літак, тополя, космонавт, телевізор, завод, доярка, школа, кравець, ведмідь, школяр.

IIIрівень.

Зі слів склади речення. Запиши. Підкресли слова — назви Істот.

Ведмедю; меду, хотілося;

на, він, забрався, пасіку;

на, бджоли, налетіли, гість;

Мишко, господарок, відбивався, від, але, не відходив;

мед, вже, солодкий, дуже.