Навигация
Вплив мовної культури педагога вищої школи на рівень культури та свідомості особистості студента
17446
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Вплив мовної культури педагога вищої школи на рівень культури та свідомості особистості студента
Педагог вищої школи є включеним в соціальну структуру суспільства. Його роль в формуванні свідомого громадянина, гармонійної особистості є надзвичайно великою. Хоча особистість значною мірою формується у школі, проте в процесі навчання у вищому навчальному закладі людина здатна трансформувати свою особистість, прагнути до самовдосконалення і розширення власного світогляду.
Український філософ П.Д. Юркевич педагогічну частину свого вчення бачить частиною власне плану побудови людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії. Це відчувається й у визначенні вимог до вихователя. Фігура вихователя, про яку пише Юркевич, притаманна як шкільному вчителю, так і викладачу вищого навчального закладу. Юркевич бачив в університеті місце, котре має бути взірцем і рушійною силою у формуванні культурної і гармонійною особистості. На думку філософа, викладач повинен бути авторитетною і цілком щирою людиною; повинен викликати у вихованців любов до досконалості дій; переконувати тільки в тому, в чому сам переконаний; не потрібно бути швидким на поради, а мати «велику моральну силу, щоб, даючи поради, бути цілком правдивим і говорити все по совісті» [1, 65-79].
З позицій гуманізму, загальнолюдських цінностей, витоки яких лежать в українській духовності, розглядає педагога у своїх працях В.О. Сухомлинський. Узагальнюючи багаторічний власний досвід та досвід колег, учений-педагог поступово формує образ «справжнього педагога». Одним з обов’язкових умінь, необхідних кожному вчителю, вихователю, а також викладачу незалежно від фаху, В.О. Сухомлинський вважає «мистецтво говорити». Справжній педагог «повинен досконало володіти виховними засобами мудрого слова». На думку В.О. Сухомлинського слабкість «багатьох учителів у тому, що слова їх не доходять до тих, кому вони звернені». Ця проблема є надзвичайно актуальною у ситуації викладання у вищій школі.
В.О. писав: «Хороший учитель – це людина, що добре знає науку, на основі якої побудований предмет, котрий він викладає, закохана в цю науку, знає її горизонт – найновіші відкриття, дослідження, досягнення» [2, 49]. Тому якщо викладач не є зацікавленим і захопленим своїм предметом, то навряд чи варто чекати зацікавленості цим предметом від студентів.
Актуальними є поради В.О. Сухомлинського «відточувати слово»; уникати марнослів’я, яке «розбещує душу людини», духовно роззброює її; виховувати у своїх вихованців «непримиренність і нетерпимість до балаканини, порожнього красномовства, тріскучої фрази»; намагатися, щоб «думка й слово одухотворялися ділом» [3].
3. Роль самопідготовки та самовдосконалення у формуванні мовної культури педагога вищої школи
Окрім формуванню мовної культури педагога на магістерському рівні велика роль відводиться роботі викладача в аспірантурі та докторантурі. Існують певні вимоги до написання кандидатських та докторських дисертацій, котрі включать с себе досконале володіння мовою. Аспірант має перейматися своїм рівнем володіння мовою, постійно його вдосконалювати. Це також стосується вже і викладача, а також і докторанта, адже вдосконалення своїх мовних навичок має відбуватись протягом всього життя.
Від рівня мовної культури залежить як імідж, так і авторитет викладача. В сучасному світі інформацію дуже швидко оновлюється, сама мова розширюється проникненням в неї іншомовних термінів, тому викладач має постійно розширяти свій словниковий запас.
Мовна культура, як вже зазначалось, передбачає володіння іноземними мовами. Тому викладач має не тільки гарно володіти іноземною мовою, але й залучати іноземні джерела при написанні навчального курсу, при необхідності вміти читати іноземною мовою (англійською) курси для іноземних студентів. До то ж знання викладачами іноземних мов наближає рівень нашої освіти до європейського.
Особливо важливою є вдосконалення педагогом своїх комунікативних навичок. Одного досвіду тут замало. Оволодіння педагогом високою культурою педагогічного спілкування потребує глибокого і всебічного вивчення психології спілкування. Література з психології спілкування постійно оновлюється і пропонує ефективні моделі розвитку комунікативних здібностей. Окрім того удосконалення мовної культури викладача потребує постійної, регулярної інтелектуальної і моральної підготовки.
Висновки
В умовах модернізації вищої освіти триває пошук парадигми навчання, що відповідала б новим умовам і світовим стандартам. Тому очевидною є необхідність створення науково-гуманістичної системи навчання, обов’язковим компонентом якої має бути мовленнєва культура, володіння основами успішної комунікації. Формування комунікативно-риторичної компетенції спеціалістів для сфери підвищеної мовленнєвої відповідальності, тобто майбутньої еліти суспільства, необхідно вибудовувати концептуально й системно. Отже, серед багатьох названих підходів і уявлень про сучасного ідеального педагога помітно виділяється ще одна грань – педагог як особистість риторична. Вищою формою вираження мовленнєвої (комунікативної) й риторичної особистостей буде їх реалізація згідно з вимогами, що пред’являються ідеальній мовленнєвій поведінці. Відповідно, вищою формою вираження мовленнєвої (комунікативної) особистості є мовленнєвий (комунікативний) ідеал, а риторичної – риторичний ідеал. Під мовленнєвим, чи комунікативним, ідеалом будемо розуміти ідеальний зразок мовленнєвої поведінки особистості, що склалася для інституційного типу дискурсу (педагогічний, медичний, політичний та ін.). Мовленнєвий ідеал є певним уявленням мовленнєвої особистості про те, чому вона повинна відповідати в суспільних оцінках і уявленнях. Велике значення для процесу підготовки сучасного вчителя мають, на наш погляд, античні риторичні традиції, давньоукраїнський ідеал мовленнєвої поведінки, кращі риторичні зразки публічних виступів педагогів, учених, духовенства, надбання сучасних риторичних шкіл тощо. Заслуговує на увагу підхід А.К. Михальської до поняття риторичного ідеалу як ключового феномена з культурологічної точки зору, концептуальне бачення підготовки педагога-оратора, представлене у працях Г.М. Сагач; змістове наповнення поняття «риторичний ідеал» у дослідженні М.С. Хлєбникової, основні вимоги до промовців, розроблені українськими вченими (Л.І. Мацько, О.М. Мацько) тощо. Модель мовно-риторичної особистості вчителя ми розглядаємо не як певний шаблон, під який потрібно підганяти всіх, хто оволодіває цією спеціальністю, а як зразок, еталон, до якого потрібно прагнути. Необхідно зауважити, що модель спеціаліста повинна містити насамперед обов’язкові компоненти, тобто такі якості особистості, без яких не може відбутися спеціаліст. У складі такої моделі невід’ємним компонентом повинна бути професіограма оратора, тобто характеристика «професійних якостей, природних даних оратора, набір необхідних і достатніх якостей особистості, навичок, знань і умінь» [5, 348]. Риторичні знання і вміння, досконале володіння мовленнєвою стратегією і тактикою, уміння керувати комунікативним процесом і здійснювати бажаний вплив на учнівську аудиторію сприятимуть оптимізації й ефективності навчального процесу, посиленню пізнавального інтересу до будь-якої проблеми, значно полегшать процес адаптації молодого педагога в колективі тощо. До уваги беремо також те, що у зв’язку з публічністю педагогічної професії учитель школи й викладач вищого навчального закладу є носіями і хранителями елітарної мовленнєвої культури, яка повинна бути зразком для учнів і мовленнєвим ідеалом у їх самостійній мовленнєтворчій діяльності. Як свідчить аналіз багатовікового досвіду, на процес формування ідеалу сучасного вчителя впливають культурно-історичні традиції, педагогічний досвід, процеси реформування й модернізації освітньої галузі, запити суспільства. Таким чином, сучасний педагог має бути громадянином-патріотом, мовною особистістю елітарного типу, професіоналом, гарним оратором, інтелігентною сучасною людиною. Аналітики переконані, що ріст економічного й соціального благоустрою починається з реформ в освіті й упорядкуванні мовленнєвих комунікацій. У зв’язку з цим особливу актуальність у сфері вищої педагогічної освіти набуває питання риторичної компетентності майбутнього викладача. Більш глибокого дослідження в руслі цієї проблеми потребує риторична культура вчителя, формування жанрово-стилістичних умінь та дослідження особливостей мовлення носія мовленнєвої культури.
Окрім того, значна увага має приділятись формуванню мовної культури викладача вищої школи з боку вищого навчального закладу, а також невід’ємне місце в цьому процесі має займати самопідготовка викладача.
Список використаної літератури
1. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст.): Хрестоматія / Упоряд.: Л.Д. Березівська та ін.. – К.: Науковий світ, 2003. – 418 с.
2. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 4. – 637 с.
3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 2. – 670 с.
4. Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2003. – 311 с.
5. Сагач Г.М. Золотослів: Навчальний посібник для середніх і вищих начальних закладів. – К.: Райдуга, 1993. – 378 с.
Похожие работы
... розум, волю й почуття. Зовнішня техніка — втілення внутрішнього переживання вчителя в його тілесній природі: міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці".[11, 56] 1.2 Складові педагогічної техніки викладача Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки педагога, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної ...
... ій діяльності. На цьому вищому ступені розвитку — покликання — «педагог не мислить себе без школи, без життя і діяльності своїх учнів» (Н.В. Кузьміна). Я вважаю, що це також актуально і для викладача вищої школи. У найбільш узагальненому вигляді педагогічні здібності були представлені В.А. Крутецким [5] який і дав їм відповідні загальні визначення. 1. Дидактичні здібності — здатності передавати ...
... описания лексико-семантической системы языка. Ч.II.– М., 1971.– С.57-60. Новиков Л.А. Логическая противоположность и лексическая антонимия. Рус. язык в школе.– 1966.– №4.– С.79-87. Новиков Л.А. Семантика русского языка.– М.: Высшая школа , 1982.– 272с. Новиков Л.А. Синонимические функции слов (семантическая синонимия) // Русс. яз. в школе.– 1968.– №1.– С.11-23. Общая психология / Под ред. А.В. ...
... орфоепічних навичок: про збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу школярів; про удосконалення граматичного ладу дитячого мовлення. 2.2 ДИФЕРЕНЦІЙОВАНА СИСТЕМА ТВОРЧИХ РОБІТ УЧНІВ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ Наше дослідження тривало три роки (2005 – 2008 н. рр.). Проводилося воно базі 2 шкіл (с.Острів та с.Буцневе) у двох трет ...
0 комментариев