Етап збільшення амплітуди рухів до оптимальних величин;

1. Етап збільшення амплітуди рухів до оптимальних величин;

2. Етап збереження рухливості в суглобах на досягнутому рівні.

На початку кожного заняття з розвитком гнучкості треба добре розминати як організм загалом, так і м’язи, які будуть піддаватися розтягуванню, і вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримувати організм в розігрітому стані.

Вправи ж на розтягування виконують повторним або комбінованим методом.

Дослідження показали, що для розвитку гнучкості в різних суглобах треба затратити різну кількість повторень вправи в занятті (табл.4.1).

Щоб уникнути монотонності та небажання втоми для дітей молодшого шкільного віку вправи дають серіями (3 - 5 серій) з 10 - 20 повторень в кожній.

Найбільшого ефекту можна досягти, якщо розвивати гнучкість щоденно або два рази на день. На етапі збереження рухливості в суглобах обсяг вправ можна зменшити на 50%. Їх достатньо виконувати 3 - 4 рази на тиждень у поєднанні з силовими і швидкісно-силовими вправами.

Таблиця 4.1. Дозування вправ з розвитку рухливості в різних суглобах в одному занятті (за Б.В. Сермєєвим, 1970)

Суглоби	Е т а п и
	Розвиток гнучкості	Збереження гнучкості
Хребта	90 - 100	40 - 50
Кульшові	60 - 70	30 - 40
Плечові	50 - 60	30 - 40
Колінні	30 - 35	20 - 25
Променево-зап’ясткові	20 - 25	10 - 15
Гомілково-стопні	20 - 25	10 - 15

Для оцінювання рівня розвитку гнучкості використовують контрольні вправи (тести), за допомогою яких опосередковано вимірюється гнучкість в лінійних одиницях.

Методика розвитку і вдосконалення швидкості. Основними засобами розвитку швидкості у конкретному виді циклічної вправи є саме ті вправи, у яких необхідно підвищувати швидкість, а також допоміжні фізичні вправи, подібні до основної за координацією або за характером енергозабезпечення рухової діяльності.

Тренувальні завдання виконують методами інтервальної та комбінованої вправи, ігровим та змагальним методами.

Досить ефективним є почергове виконання швидкісних вправ в обтяженнях, полегшених і звичайних умовах та з варіативною зміною амплітуди і частоти рухів. Наприклад, біг вгору - біг по горизонтальній доріжці - біг з гори (нахил 2 - 3°) - біг по горизонтальній доріжці.

Визначаючи тривалість вправ, потрібно орієнтуватись на інтенсивність їх виконання та рівень тренованості учнів. Досягнуту максимальну швидкість учні можуть утримувати протягом 2 - 3 с, а далі наступає її зниження. У тренуванні дітей доцільно проводити 1 - 2 заняття на тиждень із розвитку швидкості. В інші дні тренувальні заняття повинні носити комплексний характер.

Використовують також сприятливі фактори зовнішнього середовища (біг за вітром, плавання за течією, їзда на велосипеді за лідером і т.д.).

Високі темпи приросту швидкості спостерігаються у віці від 11 - 12 до 14 - 15 років у дівчат та до 15 - 16 років у хлопців. Саме в цьому віці довільно розвивати швидкісно-силові якості.

Методика розвитку і вдосконалення спритності. Спритність як комплексна якість розвивається у дошкільному та молодшому шкільному віці. У ці періоди легко формуються рухові уміння і навички, прогресує сама здатність набувати щоразу нові й нові вміння та перебудовувати їх.

Оскільки спритність - це комплексна якість, то немає єдиного критерію її контролю й оцінювання. При цьому спритність проявляється в комплексі з іншими якостями і здібностями учнів.

Комплексно удосконалюючи спритність школярів, використовують різні методичні прийоми, серед яких слід відзначити:

виконання вправ з різних незвичайних вихідних положень і закінчення такими ж кінцевими положеннями;

виконання вправи в обидва боки, обома руками й ногами в різних умовах;

зміну темпу швидкості і амплітуди рухових дій;

варіювання просторових меж виконання вправи;

виконання додаткових рухів;

щойно засвоєну вправу виконують у різних комбінаціях з раніше вивченими.

Основною умовою удосконалення спритності є новизна вправ.

Методика розвитку і вдосконалення витривалості

Фізична витривалість як рухова якість людини - це її здатність долати втому у процесі рухової активності.

Загальна витривалість, як рухова якість людини, - це її здатність якомога довше виконувати м’язову роботу помірної інтенсивності, яка вимагає функціонування переважної більшості скелетних м’язів.

Зокрема витривалість поділяють на: загальну, спеціальну, швидкісну, силову та координаційну (В.Н. Заціорський, 1982; Н.А. Фомін, Ю.Н. Вавілова, 1991; Л.П. Матвєєв, 1991).

Покращення рівня розвитку загальної витривалості служить передумовою ефективного розвитку різних видів специфічної витривалості, до яких належать усі конкретні різновиди витривалості, що суттєво відрізняються від загальної.

Спеціальна витривалість - це здатність ефективно виконувати роботу і переборювати втому в умовах, детермінованих вимогами змагальної діяльності в конкретному виді спорту. Л.П. Матвєєв (1991) запропонував відрізняти “спеціальну тренувальну витривалість", яка виражається у показниках сумарного обсягу та інтенсивності специфічної роботи, що виконується на тренувальних заняттях, від “спеціальної змагальної витривалості", яка оцінюється за працездатністю і ефективністю рухових дій, особливостями психічних проявів в умовах змагань

Спеціальна витривалість є дуже складною багатокомпонентною якістю. Її структура у кожному конкретному випадку визначається специфікою виду спорту і його окремої дисципліни.

Швидкісна витривалість, як рухова якість людини, - це її здатність якомога довше виконувати м’язову роботу з наближеною до граничної та граничною інтенсивністю. Т.Ю. Круцевич (1991) наголошує, що надзвичайно важливе значення витривалість відіграє у спортивних іграх та подібних до них видах рухової діяльності.

Силова витривалість, як рухова якість людини, - це її здатність якомога продуктивніше, для конкретних умов спортивної або іншої рухової діяльності долати помірний зовнішній опір (М.М. Линець, Андрієнко Г. М, 1993).

Координаційна витривалість - це здатність тривалий час виконувати складнокоординаційні вправи без порушення ритму їх виконання.

Вихованню витривалості найбільш сприяють циклічні вправи (ходьба, біг, плавання, лижі), але монотонність та низький рівень емоційності роблять їх малоефективними для дітей і підлітків. Для них досить ефективним засобом розвитку загальної витривалості є спортивні та рухливі ігри, танці, аеробіка. Загальна витривалість хлопчиків має високі темпи приросту від 8 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років.

Швидкісна витривалість хлопчиків має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. У дівчаток загальна витривалість має приріст лише від 10 до 13 років, а потім вона зростає повільно.

Обов’язковою умовою розвитку витривалості є періодичний контроль її рівня. Загальну витривалість можна контролювати о оцінювати за допомогою таких тестів: тривалий біг; пробігання дистанції за найменшу кількість часу, пробігання якомога більшої відстані за визначений час.

Висновки

1. Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що високий рівень фізичного стану дітей є однією з умов доброго здоров’я і найчастіше причиною різноманітних відхилень у їх фізичному розвитку є недостатня рухова активність, що прогресує з кожним роком. Вирішення оздоровчих завдань у процесі фізичного виховання молодших школярів можливе за рахунок використання ефективних засобів фізичної культури та збільшення кількості годин на тиждень на заняттях з фізичного виховання.

2. Виявлено закономірність фізичного розвитку у дітей молодшого шкільного віку у зміні розмірів і маси тіла, окружність грудної клітки в принципі співпадає з характером вікового розвитку і характеризує динаміку найкращого приросту у хлопчиків 9 - 10 років і дівчаток 8 - 9 років, що є основою управління процесами формування фізичного здоров’я.

3. У зміні показників фізичних якостей учнів експериментальних і контрольних груп спостерігається певна тенденція. Рухові режими, різні за об’ємом рухової активності, позитивно вплинули на покращення швидкісно-силових здібностей: із 150,42±3,14 см до 152,83±2,98 см - у хлопчиків 3 класу (Р < 0,05); та із 125,71±2,84 см до 130,0±3,39 см - у дівчаток такого ж віку (Р < 0,05). Як у хлопчиків, так і в дівчаток 1 - 2 класів спостерігається різке зниження показників витривалості, однак у 3 класі відбувається збільшення їх приросту. Приріст сили у третьокласників становить 11,4 рази (хлопчики): до експерименту цей показник становив 18,8±1, а в кінці експерименту 28,3±2. Ще кращий результат у дівчаток. В учнів контрольних груп зміни незначні. За результатами “човникового” бігу в учнів молодших класів спостерігається тенденція до розвитку цього параметра як в експериментальних, так і в контрольних групах. Приріст у хлопчиків 2 класу експериментальних груп склав 2,5%, у дівчаток - 1,7%. В учнів 3 класу відповідно 4,9% та 2,8%. Учні контрольних груп також мали позитивні зрушення, які складають у хлопчиків - 1,6% (Р>0,05), у дівчаток - 4,2% (Р>0,05).

4. Для перевірки ефективності експериментальної методики було проведено тестування за державними тестами. Як свідчать отримані результати із загальної кількості учнів експериментальних груп 80% хлопчиків і 89% дівчаток виконали державні тести на “5” і “4". Із учнів контрольних груп на “3” і “4” бали тести виконали тільки 55% хлопчиків і 54,7% дівчаток. І тільки 1,5% дітей із експериментальних класів виконали державні тести на “2” бали, в той же час 17,5% учнів контрольних груп виконали тест на “2” і “1” бали, що підтверджує ефективність експериментальної методики.

5. Результати проведених досліджень свідчать про те, що за показниками фізичної підготовленості діти, які займалися фізичною культурою 2 рази на тиждень, поступаються своїм ровесникам, руховий режим яких складав 3 уроки фізичної культури на тиждень. Це пояснюється тим, що для формування кумулятивного ефекту і тренувальної спрямованості занять фізичними вправами для розвитку фізичних якостей потрібно займатися не менше трьох разів на тиждень.

6. Запропонована методика, яка узагальнює практичний і методичний досвід з проблем управління руховою активністю молодших школярів, є дієвим засобом комплексного розвитку їх фізичних якостей.

Список використаної літератури

1.  Амосов М.М. Роздуми про здоров’я. - К.: Здоров’я, 1990. - 168 с.

2.  Ананьев В.Г. К постановке проблемы развития детского самопознания // Избранные психологические труды. - М.: Педагогика, 1980. - Т.2. - С.103 - 127.

3.  Анохин П.К. Избранные труды. Философские аспекты функциональной системы. - М.: Наука, 1978. - 400 с.

4.  Апанасенко Г.Л. Оценка физического развития методология и практика поисков критерия оценки // Гигиена и санитария. - 1983. - № 12. - С.51 - 53

5.  Ареф’ев В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання в школі. - К.: ІЗМН, 1997. - С.56 - 59.

6.  Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и для каждого. - М.: Физкультура и спорт, 1988. - 208 с.

7.  Бакіко І.В. Аналіз змісту пріоритетного навчального матеріалу у шкільних програмах із фізичного виховання // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. - К., 2002. - № 2. - С.3 - 4.

8.  Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. - М.: Медицина, 1966. - 89 с.

9.  Бондаревский Е.Я., Кодешова А.В. О школьных программах по физической культуре в школе. - 1987. - № 3. - С.31. - № 4. - С.32.

10.  Борейко М.М. Оптимізація фізичного виховання дітей 7 - 8 років засобами легкої атлетики: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих і спорту: 24.00.02/Львівський держ. ін-т фіз. культури. - Львів, 2002. - 22 с.

11.  Ведмеденко Б.Ф. Теоретичні основи і практика виховання молоді засобами фізичної культури. - К.: Інститут систематичних досліджень освіти, 1993. - 152 с.

12.  Вільчковський Е.С. Навчальна робота з фізичної культури в 1-3 класах. - К.: Радянська школа, 1974. - 224 с.

13.  Віндюк А.В. Основи технології самостійних занять фізичними вправами учнів молодших класів: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Львівський держ. ін-т фіз. культури. - Львів, 2002. - 17 с.

14.  Волков Л.В. Физические способности детей и подростков. - К.: Здоров’я, 1981. - 120 с.

15.  Волошин А.А., Кулибаба Н.Б. Игры на воде для уроков плавания с детьми младших возрастов // Плавание. - Вып.1. - М.: Физкультура и спорт, 1982. - С.131.

16.  Гнітецький Л.В. Формування потреби займатися фізичними вправами у дітей молодшого шкільного віку: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту.24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2000. - 23 с.

17.  Горобей М.П. Педагогічні умови активізації рухової діяльності молодших школярів в режимі продовженого дня: Автореф. дис. … канд. пед. наук. - К., 1994. - 21 с.

18.  Данилевич М.В. Фізичне виховання дітей - турбота спільна // Фізична культура та здоров’я нації. ІІІ Міжнародна конференція. - К. - Вінниця: Українська академія Наук Національного прогресу, 1998. - Ч.1. - С.30 - 32.

19.  Державні тести і нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України / За ред. Зубалія М.Д. - Вид.2-е, перероб. і доп. - К., 1998. - 18 с.

20.  Державна програма "Освіта" (Україна 21 ст) // Освіта. - № 44 - 46. - 1993. - С.3 - 6.

21.  Дмитренко С.М. Вплив рухових режимів на фізичний стан молодших школярів, які проживають у зоні підвищеної радіації: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту. - Луцьк, 1998. - 18 с.

22.  Добринський В.С. Рейтингова оцінка фізичної підготовленості підлітків як засіб підвищення мотивації до систематичних занять фізичною культурою: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02. - Луцьк, 2000. - 17 с.

23.  Дорохов Н.Р. Развитие силовых качеств школьников 7 - 11 классов различных соматических типов и вариантов развития: Автореф. дис. … канд. пед. наук. - М.: ВНИИФК, 1997. - 22 с.

24.  Дубогай А.Д. Информативность морфофункциональных показателей в оценке физического состояния младших школьников // Теория и практика физической культуры. - 1986. - № 9. - С.29 - 31.

25.  Завацький В.І. Фізіологічна характеристика розвитку організму школярів. Монографія. - Луцьк: Волинське обл. рекреаційно-видавниче підприємство "Надстир’я", 1994. - 152 с.

26.  Запорожец А.В. Изменение моторики ребенка в зависимости от условий и мотивов его деятельности // Известия АПН ССФСР. - Вып.14 - М., 1948. - С.15 - 27.

27.  Зациорский В.М. Спортивная метрология. - М.: Физкультура и спорт, 1982.

28.  Кашуба В.О. Біодинаміка постави школярів у процесі фізичного виховання: Автореф. дис. … докт. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Національний ун-т фіз. вих. і спорту України. - К., 2003. - 35 с.

29.  Койносов В.В. Формирование потребности в физической культуре в учащихся младшего школьного возраста: Автореф. дисс. … канд. пед. наук. - Омск, 1992. - 21 с.

30.  Козленко М.П. Фізичну культуру в побут школярів. - К.: Радянська школа, 1979. - С.32 - 33.

31.  Комплексні програми середньої загальноосвітньої школи. Фізична культура 1 - 11 класів. - К.: Освіта, 1993. - С.12 - 19.

32.  Комплексная программа физического воспитания учащихся 1 - 4 классов общеобразовательной школы // Разраб. Кряж В.Н., Ворсин Е.Н., Гужаловский А.А. и др. - Минск, 1992. - 57 с.

33.  Корнієнко С.М. Педагогічні основи фізичного виховання молодших школярів у системі "Родина - школа": Автореф. канд. пед. наук: 13.00.07/Тернопільський держ. пед. ун-т ім. Володимира Гнатюка. - Тернопіль, 2001. - 22 с.

34.  Круцевич Т.Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания. - К.: Олимпийская литература, 1999. - 232 с.

35.  Куц О.С., Леонова В.А., Розпутняк Б.Д. Системно-структурний підхід до розвитку фізичних якостей у школярів на уроках фізичної культури в умовах підвищеної радіації // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві. Збірник наукових праць. - Луцьк: Медіа, 1999. - С.432 - 435.

36.  Линець М.М. Основи методики розвитку рухових якостей. - Львів: Штабар, 1997. - 208 с.

37.  Лях В.И. Двигательные способности. Общая характеристика и основы теории и методики их развития в практике физического воспитания // Физическая культура в школе. - 1996. - № 2. - С.2 - 6.

38.  Масауд Р. Режим рухової активності як основа корекції фізичного стану молодших школярів (24.00.02): Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту. / НУФВСУ. - К., 1998. - 16 с.

39.  Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. - М., 1991. - С.73 - 74.

40.  Матюхина М.В. Мотивация учения младших школьников. - М.: Педагогика, 1984. - С.34 - 37.

41.  Міщенко О.В. Реалізація міжпредметних зв’язків у фізичному вихованні молодших школярів: Автореф. дис. … канд. наук фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Львівський держ. ін-т фізичної культури. - Львів, 2002. - 16 с.

42.  Молнар М.В. Формування програмно-нормативного забезпечення, фізичного виховання у молодшій школі з урахуванням регіонального компонента освіти (на прикладі Закарпатської області): Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2000. - 20 с.

43.  Огниста К.М. Педагогічні умови формування фізичної культури першокласників: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Львівський держ. ін0-т фіз. культури. - Львів, 2003. - 22 с.

44.  Омельяненко І.О. Розвиток психомоторних здібностей першокласників на уроках фізичної культури: Автореф. дис. канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 1999. - 17 с.

45.  Оржеховська В.М. Здоровий спосіб життя як пріоритетна цінність у вихованні дітей і підлітків // Формування, збереження і зміцнення здоров’я підростаючого покоління, як обов’язковий компонент соціальної освіти. - Дніпропетровськ, 1997. - С.35 - 43.

46.  Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 583 c.

47.  Подласый И.П. Педагогика начальной школы. - М.: Гуманизм. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 400 с.

48.  Поташнюк Р.З. Соцiально-екологiчна сутнiсть здоров’я. - Луцьк, 1995. - 92 с.

49.  Присяжнюк С. Витривалість: основи визначення та методики розвитку у школярів початкових класів // Фізичне виховання в школі. - 1999. - № 4. - С.32 - 34.

50.  Сермеев Б.В. Спортсменам о воспитании гибкости. - М.: ФиС, 1970. - 61 с.

51.  Столітенко В.В., Воробей Г.В. Фізичне виховання молодших школярів. - К.: ІЗМН, 1997. - С.24 - 50.

52.  Фарбер Д.А., Корниенко И.А., Санькин В.Д. Физиология школьника. - М.: Педагогика, 1999. - 168 с.

53.  Фомин Н.А., Вавилова Ю.Н. Физиологические основы двигательной активности. - М.: Физкультура и спорт, 1991. - 224 с.

54.  Хоменко Н.М. Формирование потребности в физическом совершенствовании у младших школьников: Автореф. дисс. … канд. пед. наук: 13.00.01. - К., 1992. - С.4 - 12.

55.  Хрипкова А.Г., М.В. Антропова, Д.А. Фарбер. Возрастная физиология и школьная гигиена: Учебн. пос. для студ-ов. пед. ин-тов. - М.: Просвещение, 1990. - 320 с.

56.  Царик А.В. Физическая культура как основа здорового образа жизни сегодня и... в 20-веке // Теория и практика физической культуры. - 1991. - № 1. - С.2 - 4.

57.  Цьось А.В., Довганюк В.М., Ковальчук Н.М. Планування навчальної роботи з фізичної культури в школах 1 - 3 ступенів: Навчальний посібник. - Луцьк: Надстир’я, 1998. - 364 с.

58.  Чорнобай І.М. Вплив валеологічних знань і вмінь на якісні показники фізичної культури молодших школярів: Автореф. дис. … канд. наук з фіз. вих. і спорту: 24.00.02/Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2000. - 22 с.

59.  Чусов Ю.Н. Закаливание школьников: Пособие для учителя. - М.: Просвещение, 1985. - 128 с

60.  Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. - Ч.1. - Тернопіль: Богдан, 2003. - 279 с.

61.  Шлемин А.М. Зависимость формирования двигательных навыков от развития физических качеств у юных гимнастов: - В кн. Проблемы юношеского спорта. - М.: ФиС, 1966. - С.170-172.

62.  Шульга М. Методика застосування бігу на витривалість на уроках фізичної культури в школі // Фізичне виховання в школі. - 1999. - № 1. - С.33 - 40.

Анотація

Тема: Покращення фізичної підготовленості у дітей молодшого шкільного віку шляхом збільшення обсягу рухової активності

Виконавець: студентка 31 гр. заочного відділу навчання факультету ПВПК Чучман Г.Д.

Науковий керівник: кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент Огнистий А.В.

Ключові слова: фізичне виховання, фізична підготовленість, рухові режими, фізичний розвиток учнів молодшого шкільного віку.

Анотація: У дипломній роботі розкриваються питання фізичного розвитку дітей молодшого шкільного віку та визначено рівень їх фізичної підготовленості. Досліджено вплив рухової діяльності на розвиток фізичних якостей дітей (6) 7 - 10 років. Розроблено організаційно-методичні рекомендації для вдосконалення методики розвитку фізичних якостей учнів молодшого шкільного віку.