Навигация
Візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, інше дозвольте робити їй самій
194065
знаков
4
таблицы
2
изображения
1. Візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, інше дозвольте робити їй самій.
2. В міру засвоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх їй.
Якщо придивитися до будь-якої нової справи, яку діти засвоюють з вашою допомогою, багато виявиться схожим. Як правило, діти активні, і вони постійно прагнуть взяти на себе те, що робите ви.
Ми підійшли, напевно, до найтоншого моменту: як вберегти природну активність дитини? Як не забути, не загальмувати її?
Виявляється, батьків підстерігає тут подвійна небезпека.
Небезпека перша – надто рано перекласти свою частину на дитину. Наприклад, навчаючи дитину їздити на велосипеді – вже через п’ять хвилин відпустити і кермо, і сідло. Неминуче в таких випадках падіння може призвести до того, що в дитини пропаде бажання сідати на велосипед.
Друга небезпека – навпаки, надто довга і наполеглива участь батька, так сказати, набридливе керівництво, у спільній справі. Уявіть собі: батько, тримаючи велосипед за кермо і за сідло, бігає поруч з дитиною день, другий, третій, тиждень... Чи навчиться вона їздити самостійно? Навряд чи. Скоріш за все, їй взагалі набридне це беззмістовне заняття. А вже присутність дорослого – обов’язково!
УРОК 4.
Спільні заняття – настільки важлива тема, що їй ми присвячуємо ще один урок. Спочатку поговоримо про труднощі та конфлікти взаємодії і про те, як їх уникати.
Почнемо з типової проблеми батьків: багато обов’язкових справ дитина освоїла, їй вже нічого не варто зібрати в ящик розкидані іграшки, застелити постіль чи покласти підручники в портфель з вечора. Але все це вона не робить! „Як бути в таких випадках? - запитують батьки. - Знову робити все разом з нею?”. Може й ні, а може й так. Все залежить від причин „неслухняності” вашої дитини. Можливо, ви ще не пройшли з нею весь необхідний шлях. Адже це вам здається, що їй одній легко розкласти всі іграшки на місця. Напевно, якщо вона просить „давай разом”, то це не випадково: можливо, їй ще важко організувати себе, а може, їй потрібно просто ваша участь, моральна підтримка.
Пригадаємо: і при навчанні їзді на двоколісному велосипеді є така фаза, коли ви вже не підтримуєте рукою сідло, але все одно біжите поруч. І це надає сили вашій дитині! Помітимо, як мудро наша мова відобразила цей психологічний момент, - участь в значенні „моральна підтримка” передається тим же словом, що і участь в справі.
Але частіше корінь негативної впертості та відмов лежить в негативних переживаннях. Це може бути проблема самої дитини, але частіше вона виникає між вами і дитиною, у ваших взаємостосунках з нею.
Якщо ваші стосунки з дитиною вже давно зіпсувалися, не варто думати, ніби достатньо застосувати якийсь спосіб – і все зразу піде на лад. „Способи”, звичайно, застосовувати потрібно. Але без дружелюбного, теплого тону вони нічого не дадуть. Такий тон – найголовніша умова успіху, і якщо ваша участь в заняттях дитини не допомагає, більше того, якщо вона відмовилася від вашої допомоги, зупиніться і прислухайтеся до того, як ви спілкуєтеся з нею.
„Керівні вказівки”, напевне, інколи потрібні, але не в спільних заняттях з дитиною. Як тільки вони з’являються, припиняється робота разом. Адже разом, - значить на рівних. Не варто займати позицію над дитиною; діти до неї дуже чутливі, і проти неї повстають всі живі сили їх душі. Тоді-то вони і починають протидіяти „необхідному”, не погоджуються з „очевидним”.
Зберегти позицію на рівних не так то й легко: іноді необхідна немала психологічна та житейська винахідливість. Розповім ще про дуже цінний спосіб, який допомагає позбавити дитину і самих себе від „керівних вказівок”. Цей спосіб пов’язаний із ще одним відкриттям Л.С.Виготського, і багато разів був підтверджений науковими і практичними дослідженнями.
Виготський дослідив, що дитина легше і скоріше вчиться організовувати себе і свої справи, якщо на певному етапі їй допомогти деякими зовнішніми засобами. Ними можуть бути картинки для нагадування, список справ, записки, схеми чи написані інструкції. Помітьте, подібні засоби – це вже не слова дорослого, це їх заміна. Дитина може користуватися ними самостійно, і тоді вона виявиться на півшляху до того, щоб справитися зі справою самій.
Розглянемо наступну найчастішу причину конфліктів при спробі співробітничати з дитиною. Буває, батько готовий вчити чи допомагати стільки завгодно і за тоном своїм слідкує – не гнівається, не наказує, не критикує, а справа не йде. Таке трапляється із занадто турботливими батьками, які хочуть для своїх дітей більше, ніж самі діти.
Обережніше поводьтеся із зовнішніми спонуканнями, підкріпленнями, стимулюванням дітей. Вони можуть принести велику шкоду, зруйнувавши тонку тканину власної внутрішньої активності дітей.
Як уникнути ситуацій і конфліктів примушування? Перш за все варто придивитися, чим більш за все захоплюється ваша дитина. Це може бути гра в ляльки, в машинки, спілкування з друзями. Збирання моделей, грі у футбол, сучасна музика... Деякі з цих занять можуть здатися вам пустими, навіть шкідливими. Але пам’ятайте: для неї вони важливі і цікаві, і до них варто віднестися з повагою. Добре, якщо ваша дитина розповість вам, що саме в цих справах цікаве і важливе для неї, і ви зможете подивитися на них її очима, ніби зсередини її життя, уникаючи порад і оцінок. Дуже добре. Якщо ви зможете взяти участь в цих заняттях дитини, розділити з нею її захоплення. Діти в таких випадках бувають дуже вдячними батькам. Буде і інший результат такої участі: на хвилі інтересу вашої дитини ви зможете почати передавати їй те, що вважаєте корисним: і додаткові знання, і життєвий досвід, і свій погляд на речі, і навіть інтерес до читання, особливо, якщо почати з книг чи заміток про предмет, який цікавить.
Тут я передбачаю протест батьків: не можна ж керуватися одним інтересом; потрібна дисципліна, є обов’язки, в тому числі нецікаві! Не можу не погодитися. Нагадаю, що ми обговорюємо конфлікти примушування, тобто такі випадки, коли вам доводиться наполягати і навіть вимагати, щоб син чи донька виконували те, що „потрібно”, і це псує настрій обом.
Зверніть особливу увагу на наступне Правило... Поступово знімайте з себе турботу і відповідальність за особисті справи вашої дитини та передавайте їх їй самій. Мова йде про зменшення дріб’язкової турботи, затягнутої опіки, яка просто заважає вашому сину чи доньці дорослішати. Передача їм відповідальності за свої справи, вчинки, а потім і майбутнє життя – найбільша турбота, яку ви можете проявити по відношенню до них. Ця турбота мудра: вона робить дитину більш сильною і впевненою в собі, а ваші стосунки – більш спокійними і радісними. Як це не парадоксально звучить, але ваша дитина потребує негативного досвіду, звичайно, якщо той не загрожує її життю та здоров’ю.
Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (чи своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати „свідомою”.
Це правило говорить про те ж, що й відоме прислів’я „на помилках вчаться”. Нам доводиться набиратися мужності і свідомо давати дітям робити помилки, щоб вони навчилися бути самостійними.
УРОК 5
Причини труднощів дитини часто бувають приховані в сфері її почуттів. Тоді практичними діями – показати, навчити, спрямувати – їй не допоможеш. У таких випадках краще за все...її послухати. Правда, по-іншому, ніж ми звикли. Психологи знайшли і дуже детально описали спосіб „допоміжного слухання”, по-іншому його називають „активним слуханням”.
Що ж це значить – активно слухати дитину?
Активно слухати дитину – значить „повертати” їй в бесіді те, що вона вам сказала, при цьому окресливши її почуття.
Важливо звернути увагу на деякі важливі особливості та додаткові правила бесіди через спосіб активного слухання.
По-перше, якщо ви хочете слухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо також, щоб її та ваші очі знаходилися на одному рівні. Якщо дитина маленька, присядьте коло неї, візьміть її на руки чи на коліна; можна злегка притягнути дитину до себе, підійти чи присунути свій стілець до неї поближче.
Уникайте спілкування з дитиною, коли знаходитеся в іншій кімнаті, повернуті обличчям до плити, чи до раковини з посудом; коли дивитеся телевізор, читаючи газету; сидячи, відкинувшись на спинку крісла, чи лежачи на дивані. Ваше положення по відношенню до неї та ваша поза – перші і найсильніші сигнали про те, наскільки ви готові її слухати і почути. Будьте дуже уважні до цих сигналів, які добре „читає” дитина будь-якого віку, навіть не усвідомлюючи цього.
По-друге, якщо ви бесідуєте із засмученою дитиною, не варто задавати їй питання. Бажано, щоб ваші відповіді звучали в ствердній формі.
Здавалося б, відмінність між ствердним і запитальним реченням дуже незначна, іноді це всього лише тонка інтонація, а реакція на них буває дуже різна. Часто на запитання: „Що трапилося?” засмучена дитина відповідає „Нічого!”, а якщо ви скажете: „Щось трапилось...”, то дитині буває легше почати розповідати про те, що трапилося.
По-третє, дуже важливо в бесіді „тримати паузу”. Після кожної вашої репліки краще за все промовчати. Зрозумійте, що цей час належить дитині; не завантажуйте його своїми міркуваннями і зауваженнями. Пауза допомагає дитині розібратися в своєму переживанні і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Помовчати добре і після відповіді дитини – може бути, вона щось додасть. Взнати про те, що дитина ще не готова почути вашу репліку, можна по її зовнішньому вигляду. Якщо її очі дивляться не на вас, а в сторону, „всередину” чи вдалину, то продовжуйте мовчати: в ній відбувається зараз дуже важлива і потрібна внутрішня робота.
По-четверте, у вашій відповіді також інколи корисно повторити те, як ви зрозуміли, що трапилося з дитиною, а потім окреслити її почуття.
Хочу знову відмітити, що бесіда про спосіб активного слухання дуже незвичний для нашої культури, і ним оволодіти непросто. Але цей спосіб швидко завоює ваші симпатії, як тільки ви побачите результати, які він дає. Їх принаймні три. Вони також можуть служити ознаками того, що вам вдається правильно слухати дитину. Перелічу їх.
1. Зникає чи, по крайній мірі сильно ослаблюється негативне переживання дитини. Тут дається взнаки чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі.
2. Дитина, переконавшись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше: тема розповіді (скарги) змінюється, розвивається. Іноді в одній бесіді несподівано розкручується цілий клубок проблем.
3. Дитина сама просувається у вирішенні своєї проблеми.
Батьки також поступово починають помічати зміни стосовно самих себе і стосунків з дитиною.
Перше: батьки повідомляють, як про чудо, що діти самі досить швидко починають активно слухати їх.
Друга зміна стосується самих батьків. Вони відчувають, що стають більш чутливими до потреб і негараздів дитини, легше приймають її „негативні” почуття. Батьки говорять, що з часом вони починають знаходити в собі більше терпіння, менше гніватися на дитину, краще бачити, як і від чого їй буває погано.
УРОК 6
В останні два десятиліття психологи проробили дуже важливу роботу: вони виділили типи традиційних батьківських висловлювань – справжніх перешкод на шляху активного слухання дитини. Давайте ж познайомимося з цими типами автоматичних відповідей батьків, а також з тим, що чують в них діти.
Похожие работы
... ї соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин. Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась „закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: „Суспільна сутність ...
... 9) використання виховних можливостей сім’ї, потенціалу батька і матері у формуванні правильного ставлення до майбутнього батьківства. Розділ 2. Емпіричне дослідження формування та розвитку батьківської сфери у період юності та дорослості 2.1 Організація та проведення психологічного дослідження Метою дослідження було – вивчення ступеня психологічної готовності до батьківства жінок ...
... їх життєвих цілей представляє більш соціальну цінність, ніж у дітей з сімей із низьким рівнем демократизації подружніх взаємин. Дослідження Р.М. Капралової і А.І. Ушатікова показали, що сімейні відносини мають значний вплив на вольовий розвиток у підлітковому віці. В умовах затяжних конфліктів в сім’ї морально-вольова сфера дитини травмується. В таких сім’ях було виявлено всього 13% учнів з ...
... і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище. Розділ 2. СІМЕЙНЕ ВИХОВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ 2.1 РОЛЬ БАТЬКІВ У РОЗВИТКУ ДИТИНИ У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження часто важко пояснити, що ж це таке - гарні батьки. Майбутні батьки думають, що гарними ...
0 комментариев