Спілкується з небажаними приятелями (старшими, які потрапляли в міліцію)

3. Спілкується з небажаними приятелями (старшими, які потрапляли в міліцію).

Можливість самій вибирати собі друзі – це найрозпов-сюдженіша і важлива потреба підлітків. „Більше свободи з друзями, яких я сам вибрав” – це їх перша потреба.

Над цим пунктом Ви не маєте прямого контролю, але, розібравшись з ним, Ви отримуєте хорошу можливість знайти взаєморозуміння з сином чи донькою.

Але деякі моменти можуть впливати на Ваше життя:

- дитина приводить „небажаних” друзів додому проти Вашої волі;

- дозволяє цим друзям вкрасти у Вас;

- приводить їх, коли Вас немає вдома;

- вимагає, щоб Ви обслуговували їх (годували тощо).

4. Вилежується на дивані цілими днями, проглядаючи телепрограми чи слухаючи музику.

Дитина гайнує час, завдає шкоди зору, деградує фізично та інтелектуально. Це ніяк не впливає на Ваше життя.

Але деякі моменти можуть впливати на Ваше життя:

- заважає дивитися вам те, що вас цікавить;

- довго дивиться телевізор, включає його дуже голосно, що Вам є неприємним.

5. Не робить уроків. Прогулює заняття в школі. Погано вчиться.

Все, що пов’язане у Вашої дитини зі школою, впливає, перш за все, на її життя. Важко знайти батьків, яким би вдалося заставити дитину вчити уроки.

Однак деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

- ви змушені вислуховувати неприємні дзвінки зі школи;

-  живе вдома як утриманець (Ваш основний обов’язок полягає в наданні дитині всього необхідного для нормального життя, її – вчитися і готуватися стати дорослою)

6.Не прибирає в своїй кімнаті.

Це часто найбільше непокоїть матерів, але це впливає переважно на життя дитини, адже саме їй доводиться жити в таких дискомфортних умовах, відчувати труднощі при пошуку речей і носити зім’ятий одяг.

Батьки вважають, що в їхній обов’язок входить контроль за підтриманням чистоти і порядку в дитячій. Але все-таки цей пункт віднесемо до життя дитини.

Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

- коли двері відкриті, то видно безлад і бруд в її кімнаті;

- у кімнаті збирається посуд, який залишає дитина;

- залишені недоїдки прилучають у дім мурах і тараканів.

7. Втікає з дому.

Коли таке трапляється вперше, батьки відчувають справжній удар. Причина переживань у тому, що Ви переконані в необхідності контролювати будь-яку поведінку дитини, а цей вчинок, який Ви не змогли проконтролювати, підриває дане переконання, травмуючи Вас.

Діти, прагнучи вплинути таким способом на батьків, бажають отримати щось для себе (як мінімум, увагу). Але, якщо дивитися на дитину як на людину, відповідальну за своє життя, то її втеча впливає не на батьків, а на неї. Саме дитина відчуває пов’язані із втечею труднощі: ускладнення зі школою; незручності через необхідність ночувати, де прийдеться; переживає несправедливість свого вчинку щодо батьків.

Однак деякі моменти можуть вплинути і на Ваше життя:

- втрата психологічної рівноваги, недоспані ночі тощо.

8. Б’ється з братами чи сестрами.

Тут Ваша головна турбота полягає в тому, щоб подбати про безпеку. Вас може також лякати перспектива виникнення в дітей установок вирішувати всі життєві проблеми з допомогою насилля. Але, якщо всі учасники „баталій” достатньо дорослі і вже вміють бігати і говорити, краще віднесіть цей пункт до життя дитини.

Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

- вас лякає можливість справжнього поранення;

- вони так сильно метушаться, коли б’ються, що Вам заважає шум і крики;

- можуть пошкодити меблі.

9. П’є та палить.

Усі ці дії можуть спричинити шкоду її здоров’ю.

Але деякі моменти можуть впливати і на Ваше життя:

1.  приходить додому п’яною і некерованою.

Першими кроками у наданні дитині самостійності та відповідальності є наступні:

-  відмовтеся від відповідальності за ті визначені пункти, які стосуються життя дитини;

-  вірте, що Ваша дитина може сама приймати правильні рішення в цих ситуаціях;

-  покажіть сину чи доньці свою довіру.

Повертаючись до наших ситуацій, спробуйте дати зрозуміти дитині, що Ви передаєте їй відповідальність за її вчинки.

При цьому Ви можете скористатися такими виразами:

-  Я НЕ МОЖУ заставити тебе робити що-небудь, і, крім того, це ТВОЇ ПРОБЛЕМИ, вони впливають на ТВОЄ ЖИТТЯ.

-  Я ЗРОЗУМІВ(ЛА), що ти достатньо можеш самостійно приймати правильні рішення стосовно...

-  Із сьогоднішнього дня Я НЕ ЗБИРАЮСЯ втручатися в ці рішення та довіряю тобі: що б ти не вирішила, буде для тебе правильним.

-  Я БУДУ цікавитися твоїми справами та допомагати тобі, якщо ти про це попросиш, але все це тепер твоя справа.

Часто батькам важко віддавати відповідальність дитині за свою поведінку і це відбувається через страх дати дитині право на помилку.

У багатьох випадках батьки вважають, що зобов’язані:

•  Стежити за дитиною (як би чого не трапилося і, крім того, спостерігати за тим, як вона їсть, відвідує школу тощо);

•  Оберігати від невдач, помилок і т.п.;

•  Турбуватися про дитину, зрештою, - це ж вони її створили на світ;

•  Жертвувати всім для неї, оскільки її благополуччя найважливіше.

Багато батьків поводить себе саме так, вважаючи, що хороші батьки мають бути такими. Вони заставляють дитину робити уроки, вирішують, з ким їй дружити і т.п. При такому підході дитина є безпомічним та безініціативним створінням. Особистість дитини визначається не тим, що представляє собою дитина, а тим, наскільки точно вона відповідає батьківським очікуванням. Батьки задоволені своєю дитиною у тій мірі, у якій вона відповідає стандартам суспільства та уявленням про неї батьків. І це жахливо. Оскільки втрачається неповторність особистості дитини та можливість самій приймати нові, незвичайні, незалежні рішення.

Контроль батьків важливий, якщо дитина маленька, і в неї ще мало досвіду для прийняття власних рішень. У цьому випадку контроль може бути на користь (наприклад, коли маленька дитина виходить на вулицю). Але чим старшою вона стає, тим менше необхідності в такій опіці. І заборони можуть призвести чи до придушення ініціативи та невміння турбуватися про себе в майбутньому або до реакції протесту, що нерідко спостерігається в дітей та підлітків.

Що ж представляє собою особистість? Це ставлення людини до себе, до інших людей, поведінка її в різних ситуаціях. Ми любимо дитину за її індивідуальні реакції, які можуть іноді дивувати нас, тішити чи засмучувати, але це ж наша дитина, і, якщо ми бажаємо їй щастя і добра, то зможемо приймати її такою, якою вона є. Якщо ж Ви поважаєте в ній особистість, то необхідно навчитися радіти здатності дитини приймати незалежні від Вас рішення і любити її безумовно, „не дивлячись ні на що”.

Додаток 10

До вправи „ПРАВДА ПРО ПРАВА”

Десять заповідей для батьків

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, чи як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.

2. Не думай, що дитина – твоя, вона – божа.

3. Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї робиш. Ти дав їй життя, як вона зможе віддячити тобі? Вона дасть життя іншому, той третьому. Це незворотній закон вдячності.

4. Не виміщай на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб, адже, що посієш, те й зійде.

5.Не стався до її проблем зверхньо .

6.Не принижуй!

7. Не муч себе, якщо не можеш чогось зробити для своєї дитини, муч – якщо можеш, і не робиш.

8. Пам’ятай, - перефразовуючи одну людину, що сказала про вітчизну, - для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.

9. Вмій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, що б робили твоїй.

10. Люби свою дитину будь-якою – нездібною, невдахою, дорослою. Спілкуючись з нею, радій, тому що дитина – це свято, яке поки з тобою.

 

Додаток 11

 

МІНІ-ЛЕКЦІЯ „КОРДОНИ ОСОБИСТОСТІ” [21]

Система зовнішніх кордонів дозволяє вирішувати питання дистанції, яку ми хочемо утримувати щодо світу та інших людей. Внутрішні кордони оберігають наші почуття, думки, цінності. Людині важливо ще з дитинства вчитися визначати кордони і дотримуватися їх. Деякі наші „кордони” є від народження, а деякі формуються протягом життя. Вони необхідні кожному для збереження психічного та фізичного життя. Коли наші кордони порушуються, ми починаємо „боротьбу-захист”, або хворіємо. Кордони встановлюються для нашої безпеки, а також, щоб лімітувати наші дії. Кордони поділяють на:

Фізичні. Першим кордоном є людська шкіра, яка надає тілу характерний вигляд. Крім того, існують ще просторові кордони, які окреслюють можливу чи неможливу для прийняття фізичну близькість. Просторові кордони визначаються індивідуальними перевагами, ступенем близькості стосунків та культурними нормами.

Інтелектуальні. Здорові інтелектуальні кордони дозволяють нам вірити власним спостереженням. Завдяки їм ми можемо довідатись, чого прагнемо і чого потребуємо, а також, чого ми хочемо і що для нас зайве. Завдяки здоровим інтелектуальним кордонам ми не ототожнюємо наші прагнення з прагненнями інших людей. Еластичні інтелектуальні кордони роблять можливим сприйняття нами інформації із зовнішнього світу, її аналіз та утвердження, або сприйняття її за „свою”.

Духовні. Вони встановлюють для людини певні обмеження і одночасно вчать відповідальності. Здорові духовні кордони вимагають від людини постійного перебування на боці правди та постійної рефлексії стосовно ієрархії цінностей та системи переконань.

Людина, яка не має здорових кордонів, не сприймає кордони інших.

Вплив кордонів на стосунки з іншими людьми можна символічно уявити наступним чином:

Непорушена система кордонів:

·  свідоме налагодження стосунків;

·  свідоме переживання близькості;

·  задоволення від перебування з людьми;

·  почуття безпеки, повага до чужих кордонів;

·  вміння говорити „Ні”.

Брак кордонів:

·  проблеми у спілкуванні з людьми;

·  прийняття ролі агресора або жертви;

·  порушення чужих кордонів;

·  відчуття загрози і брак захисту;

·  брак уміння говорити: „Ні”.

Пошкоджена система кордонів:

·  провокування конфліктів;

·  частковий захист;

·  проблема з дотриманням кордонів інших людей (порушення психологічної дистанції);

·  неповне почуття безпеки;

·  вміння говорити „Ні” іноді, у певних ситуаціях.

Мури замість кордонів:

·  почуття ізоляції;

·  брак інтимності;

·  самотність;

·  говорить „Ні” в будь-якій ситуації.

Таким чином, кордони виконують дві функції: захищають і обмежують одночасно. Якщо Ви не хочете, щоб Вас били, ніколи нікому не дозволяйте себе вдарити. Якщо у Вас недостатньо грошей, щоб позичати знайомим, чи Ви не бажаєте потім вести неприємні розмови з приводу повернення грошей, встановіть собі правило не позичати. Коли Вас попросять щось позичити, потрібно пояснити це, і не буде ніякої незручності. Потрібно сказати з посмішкою: „Моя політика – не позичати гроші нікому”, - все, тема закрита. До Вас не прийдуть в наступний раз і не попросять знову, тому що Ви встановили кордони.

Фрази: „Я б хотіла, щоб Ви складали речі на місце”, або „Я не позичаю свої речі” - не є образливими, але допомагають Вам чітко окреслити власні кордони. Ви не зобов’язані надавати знайомим звіт про свій щомісячний бюджет чи дозволяти комусь одягати свій одяг. Все залежить від Вас самих. Вам вирішувати, які потрібно встановити кордони, щоб захистити себе. Подумайте про те, чого хочете і чого не хочете в житті. Якщо у Вас є певні правила, і Ви встановили свої власні кордони, вони Вам будуть служити.

А тепер подумайте, які саме кордони Ви хотіли б встановити?

Додаток 12

 

ТИПОВІ ПОРУШЕННЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

§  Нерозуміння своєрідності внутрішнього світу дітей.

§  Неприйняття дітей, їхньої індивідуальності та особливостей.

§  Невідповідність вимог та очікувань батьків.

§  Негнучкість та стереотипність підходів у сімейному вихованні.

§  Нерівномірність стосунків з дітьми в різні періоди їхнього життя.

§  Непослідовність у ставленні до дітей.

§  Неузгодженість стосунків між батьками.

§  Афективність – роздратування, незадоволення, тривога, хвилювання, страх.

§  Домінантність – категоричність, повне підпорядкування дітей.

§  Гіперсоціальність – виховання без врахування індивідуальності дитини.

§  Недовіра до можливостей дітей.

 

Додаток 13

 

До завдання „ЯК НАВЧИТИСЯ БУТИ АСЕРТИВНИМ”

Чи пригадуєте ви періоди життя схожі на суцільну рутину? Ви нічого не встигаєте, повинні виконати неймовірну кількість різних справ. У результаті - стрес, незадоволення собою і своєю роботою, роздратування. Коли повсякденність надто перевантажена, страждає наша здатність радіти життю.

Багато обов’язків ми беремо на себе тільки через нездатність сказати: „Ні!”. Тоді наше життя перетворюється в хаос. З усіх сторін виникають якісь невідкладні проблеми. Необхідно зробити безліч справ, задовольнити чиїсь вимоги, завершити те, що було заплановано, і так до безкінечності. Ми втрачаємо енергію і час, тому в нас майже не залишається сил на те, про що ми найбільше повинні були б потурбуватися. Коли сад заростає бур’янами, страждають квіти.

Вміння поводитися асертивно, допоможе Вам у вирішенні цих проблем. Асертивність на українську мову можна перекласти як самопростування або відстоювання власної волі (бажань). Автор цього терміну – американець А.Салтер – дав таке визначення: „Уміти наполягати на своєму, переконувати”. Своїх учнів він вчив спонтанним реакціям, що відповідають виявленню емоцій, мистецтву виявляти свої бажання та потреби. Агресивність є перешкодою до будь-якої форми маніпулювання, вчить людину спокійно, без агресії, але впевнено відхилити маніпуляції іншого.

На відміну від пасивної та агресивної поведінки людина, яка поводиться асертивно, може точно та ясно визначити, чого потребує, як бачить ситуацію, що про неї думає та як її відчуває. Має позитивне ставлення до інших людей та адекватну самооцінку. Асертивна людина вирішує сама за себе та відчуває відповідальність за своє рішення.

Існують техніки асертивної поведінки, такі як: мистецтво казати „Ні!” без почуття провини, мистецтво просити іншого, реакція на критику тощо.

Вправляйтеся в тому, щоб говорити „Ні!”

„Ні!”, яке ви використовуєте належним чином, справді може служити життєтворчості. Воно очищає простір, у якому в нас з’являється можливість сказати „Так!” всьому, що цього заслуговує. Ми ніби прополюємо сад і звільняємо місце квітам, для яких він призначений.

Коли ви говорите „Ні” гучній музиці в кімнаті сина пізно ввечері, ви говорите „Так!” спокою у вашому домі і своєму сну. Розвиток поваги до власних потреб розвиватиме також здатність поважати психологічний простір Вашої вже майже дорослої дитини. А головне, оточення сприйматиме кожне ваше „Ні” серйозно і з розумінням.

Записуйте свої „Ні” і поруч з ними записуйте ті „Так”, які ви змогли сказати в результаті. У багатьох випадках „Ні” є найкращим „Так”. У міру того, як ми вправляємося у висловленні твердого „Ні”, відбуваються дивні речі. Наше „Так” стає щирим.

Конструктивній відмові можна навчитися, дотримуючись таких кроків:

Крок 1. Відразу ж займіть визначену позицію, не придумуйте „поважні” причини.

Крок 2. Повторюйте своє „Ні” знову і знову, без пояснення причин і без виправдань. Покажіть людям, що Ви чуєте їхні аргументи, але все одно говоріть „Ні”.

Крок 3. Спробуйте зайняти іншу позицію і сказати партнерові: „Чому Ви на мене тиснете?”

Крок 4. Відмовтеся продовжувати розмову: „Я не хочу про це більше говорити”.

Крок 5. Запропонуйте компроміс чи альтернативний варіант.

Модель упевненої поведінки передбачає, що людина відчуває реальну можливість впливати на поведінку іншого, знає про свою силу. Тому вона доброзичлива і реалістична.

Сказавши комусь „Ні”, Ви можете відчувати потребу виправдовуватися і вибачатися, можливо, навіть обманювати, тільки, щоб не образити. Насправді, деякі вибачення, виправдо-вування, обман дратують більше, ніж проста відмова.

Просто скажіть „Ні”.

Якщо потрібно, коротко поясніть „У мене зараз важлива справа”. Не вважайте, що Ви повинні виправдовуватися перед співбесідником за кожне сказане вами „Ні”. Важливо, щоб Ви вірили, що воно виправдане.

Отже, асертивній людині притаманні такі характеристики:

-  Людина вільно висловлює свої думки і почуття.

-  Може спілкуватися на всіх рівнях: з незнайомими людьми, друзями, сім’єю; це спілкування завжди відкрите, чесне, пряме і адекватне.

-  У людини є активна орієнтація в житті; вона добивається того, чого бажає, на противагу пасивній особистості, яка вичікує, що станеться далі; вона намагається вплинути на події.

-  Її дії характеризуються самоповагою; розуміючи, що ситуація не завжди буває виграшною, така людина приймає обмеження, але, незважаючи на це, намагається щось зробити, щоб не втратити шанс; вона підтримує свою самоповагу.

 

Додаток 14

 

Ситуації до вправи

„АСЕРТИВНА ПОВЕДІНКА”

Син запросив друзів на вечірку додому, не попередивши Вас

_________________________________________________________

Син щовечора, коли Ви лягаєте спати, голосно включає магнітофон

_________________________________________________________

Ваша донька вже 40 хв. поспіль розмовляє по телефону

_________________________________________________________

Донька, не попередивши Вас, одягла на вечірку Ваше плаття

 

Додаток 15

 

До вправи “ОПИС ПОВЕДІНКИ”[10]

В основу формування різних навичок батьківського спілкування з дітьми покладено один базовий прийом – опис поведінки. Якщо батьки спостерігають певну поведінку дитини (позитивну чи негативну), то вони звертають увагу дитини на цю поведінку за допомогою її описування, немовби віддзеркалюючи те, що дитина робила. Коли батьки вдаються до опису поведінки, вони мають пам’ятати кілька правил.

Особливості опису поведінки:

1.  Намагайтеся, щоб дитина дивилася на Вас. Досвід показує, що, коли люди дивляться один на одного, їм легше зрозуміти один одного.

2.  Дивіться на дитину. Сконцентруйте на дитині свою увагу, а не на тому, як вона буде реагувати.

3.  Тон вашого голосу повинен відповідати ситуації. Він повинен бути твердим, коли Ви будете говорити дитині про необхідність щось змінити в її поведінці, і радісним, коли будете хвалити дитину.

4.  Намагайтеся, щоб нічого не заважало вашій розмові. Знайдіть для розмови тихе, спокійне місце.

5.  Намагайтеся знаходитися на одному рівні з дитиною під час розмови. Якщо Ви будете дивитися на дитину з висоти свого зросту, вона може відчути себе маленькою та наляканою.

Приклади:

„Ти така неохайна, знову у твоїй кімнаті безлад!” – оцінка, а не опис поведінки.

„У твоїй кімнаті ти вже тиждень не витирала пил, речі розкидані, на столі залишився брудний посуд” – опис поведінки.

Як бачимо, опис поведінки – це безоцінювальна інформація, яку ми надаємо дитині з метою привернення уваги на ту поведінку, якою ми незадоволені. Коли ми вказуємо, роздратовано кричимо, моралізуємо, дитина не чує основної інформації, особливо тієї, що стосується її, а лише бачить нашу негативну реакцію, що ніяк не спонукатиме змінити свою поведінку.

Коли дитина чує „Ти – безвідповідальна”, вона не завжди чітко може усвідомлювати, що саме ми мали на увазі, а чує лише звинувачення.

Якщо ми скажемо: „Ти не доглядаєш за своєю собакою”, або „Ти прийшов на годину пізніше, ніж ми домовлялися”, - це чітко описує негативну поведінку і дитина краще розуміє, на що потрібно звернути увагу наступного разу.

Описувати можна не тільки негативну поведінку, але й позитивну для її підкріплення. Наприклад: „Ти самостійно сів за уроки”, „Ти прибрала в кімнаті”, „Ти сьогодні так цікаво виступила на конференції”. Таке описове схвалення фіксує увагу на успіхах, підвищує позитивне самоставлення дитини та розвиває упевненість у собі.

 

Додаток 16

 

Ситуації до вправи „ОПИС ПОВЕДІНКИ”

Дитина порозкидала іграшки по кімнаті, а вже час іти спати

______________________________________________________

Ви розмовляєте по телефону, а ваші діти забігають в кімнату з гучним сміхом та жартами

_________________________________________________________

Ваша дитина часто забуває нагодувати хом’ячка

__________________________________________________________

Син цілий день сидить за комп’ютером

_________________________________________________________

Ваша донька з плачем скаржиться, що брат забирає в неї іграшки

Додаток 17

 

АЛГОРИТМ „Я-ПОВІДОМЛЕННЯ”

У спілкуванні з дитиною важливо вміти проявляти толерантність, що передбачає не тільки її прийняття, а й уміння підтримати і допомогти їй.

У конфліктній ситуації, коли батько переживає сильні негативні емоції, він перебуває в одній з таких позицій: висловлює пряме негативне оцінювання дитини (позиція „обвинувач”), або використовує скарги та вмовляння (позиція „жертви”), або намагається відсторонено-раціонально проінтерпретувати поведінку сина чи доньки (позиція „комп’ютера”). Усі ці реакції абсолютно неконструктивні – конфліктна ситуація зберігається, а у нього залишається відчуття безсилля і залежності від обставин. Ті ж самі почуття виникають і у дитини.

У таких випадках можна використати прийом „Я-повідомлення”. „Я-повідомлення” – це усвідомлення та вислов-лення емоційного стану у зв’язку із ситуацією, що сталася. Вико-ристання під час спілкування „Я-повідомлень” допомагає висло-вити свої почуття, не принижуючи іншого (Порівняємо: „Я дуже хвилююсь, коли тебе немає вдома об одинадцятій вечора” та „Ти знову прийшов додому об одинадцятій вечора!?”)

„Я-повідомлення” – це промовляння вголос почуттів, які ви переживаєте у неприємній для вас ситуації, визнання та формулю-вання власної проблеми з цього приводу („Вибач, але я відчуваю роздратування, коли ти говориш це...”, „Коли чую твої слова, я навіть не знаю, що і сказати, настільки я розгублена”). Форму-люючи таким чином звертання, Ви усвідомлюєте власну проблему: це – моя проблема, що я роздратована, це – мої почуття.

Важливо розуміти, що „Я-повідомлення” конструктивно змінює не тільки ваше особисте ставлення до конфліктної ситуації, а й ставлення дитини до неї. Адже людина завжди відчуває, що її звинувачують, незалежно від того, з якої позиції це робиться, - „обвинувача”, „жертви” чи „комп’ютера”. Ваше щире висловлювання своїх почуттів з позиції усвідомлення власної відповідальності за те, що з вами відбувається, не може нікого образити чи викликати агресію, а, навпаки, спонукає дитину замислитися над правильністю її власного вчинку.

Замість залякування, моралізування, погроз, сарказму, образ-ливих порівнянь, наказів, осуду, принижень, прізвиськ, благань мученика, злих пророцтв - СКАЖІТЬ „ Я”.

Поданий нижче алгоритм „Я-повідомлення” допоможе через вираження Ваших почуттів висловити незадоволення стосовно дитячої поведінки, поважаючи її гідність:

1.  ОПИС ПОЧУТТЯ батька, пов’язаного з неприйнятною ситуацією.

2.  ОПИС неприйнятної ПОВЕДІНКИ дитини.

3.  ЧИМ саме ЗАВАЖАЄ така поведінка, яким ПОТРЕБАМ не відповідає.

4.  Зрозуміло і точно сформульоване ПРОХАННЯ, ПОБАЖАННЯ щодо очікуваного результату.

Приклади:

Мене дратує (1), що ти так голосно включаєш музику (2) саме тоді, коли я лягаю спати (3). Давай домовимося, - у той час, коли я лягатиму спати, ти будеш знижувати звук або слухати музику в навушниках (4).

Щоразу, коли ти приходиш на 1 годину пізніше (2), ніж ми домовилися, я переживаю (1), що з тобою щось трапилося (3). Прошу, вчасно приходити додому або телефонувати, коли затримуєшся (4).

Мені не подобається (1), що ти залишаєш брудні речі на підлозі у ванній кімнаті (2), оскільки я перечіплююсь (3) через них, коли йду до умивальника. Я сподіваюсь, що ти будеш їх класти у кошик для брудної білизни(4).

Додаток 18

 

До завдання

„НАСЛІДКИ ПОКАРАНЬ”

На сьогоднішній день багато дослідників приходять до висновку, що покарання дитини не призводять до ефективності у вихованні. Підпорядкування дитини волі батька дезорганізує її емоційні процеси, гальмує розвиток інтелекту та волі.

Коли батьки ставлять дитину, керуючись найкращими спонуканнями, в надто жорсткі умови, мета виявляється не досягнутою, воля дитини залишається у первинному стані, дитина стає відчуженою, замкнутою, некерованою.

Спектр негативних наслідків покарань для розвитку особистості дитини включає і страх втрати батьківської любові, схильність дитини до обману, амбівалентне ставлення до батьків.

Чим більше в дитини свободи, тим менше необхідності в пока-раннях, чим більше заохочень, тим менше покарань ( Я. Корчак).

 

Додаток 19

 

Ситуації до вправи „Наслідки покарань”

Діти принесли додому цуценя

________________________________________________________

Ваш син часто пізно встає і тому трапляється, що він запізнюється на навчання

_____________________________________________________

Син повернувся додому дуже пізно

Додаток 20

 

МІНІ-ЛЕКЦІЯ

„АЛГОРИТМ ЕМПАТІЙНОГО РЕАГУВАННЯ”

Активне слухання – це навичка, на якій базуються всі без виключення уміння, що дозволяють будувати діалог зі світом і самим собою.

Компетентність у спілкуванні з дитиною полягає в тому, щоб навчатися різним методам комунікації і ведення бесіди, таким як, наприклад, активне, емпатійне слухання.

Активне слухання необхідне, коли вам потрібно зрозуміти думку дитини, тому вчіться давати уточнюючі запитання, перефразовувати думку своїми словами.

Активне слухання включає в себе: візуальний контакт зі співбесідником, відкрита, обличчя до обличчя, позиція до нього. Повторення суті твердження опонента краще починати зі слів „Ти вважаєш, що...”.

Щоб не викликати агресію з боку співбесідника, потрібно уникати не тільки критики і образ, але й прямих команд, порад. Висловлювання своєї точки зору краще починати займенниками „я”, „мені”, „мене” („Мені подобається...”, „Я не люблю...”), інакше Ваш співбесідник не буде сприймати висловлювання, які стосуються особисто Вас.

Важливим є вміння емпатійно реагувати на емоційний стан дитини при спілкуванні. Емпатія – це здібність щиро відповідати на її почуття.

Функцію емпатійного слухання добре передає метафора дзеркала: „Я повертаю тобі самого себе для того, щоб, побачивши себе в мені, ти краще зрозумів, що ж з тобою відбувається”. Не потрібно ніяких порад, ніяких маніпуляцій. Ви відображаєте почуття дитини, називаючи їх по імені: „Ти засмучений цим?”, „У твоїх словах я відчуваю біль”, „Тобі, напевно, було дуже незручно?”

Як навчитися розуміти дитину? Почніть з простого: пригадайте, як називаються емоції і почуття та їх відтінки.

Як правило, негативні почуття втрачають свою інтенсивність і гостроту, коли слухач приймає їх зі співчуттям і розумінням. Намагайтеся менше повчати чи з’ясовувати подробиці конфлікту, краще дайте можливість дитині висловитися.

Відображення почуттів – це важлива навичка спілкування батьків з дитиною. Але ця навичка не може використовуватися механічно. Вона може допомогти лише тоді, коли ви спілкуєтеся щиро. У батьківсько-дитячих стосунках діючою силою ніколи не може бути просто прийом. Найважливішою у спілкуванні є людина, яка його використовує. Без співпереживання і щирості ніякі прийоми не діють. Щоб дитина могла дати собі раду зі складними почуттями у складних ситуаціях, і щоб вона могла переживати повноту радості, успіху, щастя, вона потребує нашого розуміння та прийняття всіх її почуттів.

Тому, замість:

- заперечення почуттів – „Не бійся...”, „Не соромся...”, „Не злись...”, „Це не привід для радості...”

- повчання та моралізування – „Ти повинна зрозуміти, що так не робиться...”, „Ти поводишся як...”

- сарказму – „Ну, чудово, чудово, роби так далі...”, „Ніхто краще за тебе не здатний так зіпсувати свято...”,

- готових порад „Йди на цю вечірку...”

- випитування – „Чому ти це зробила?”, „Ти був чемний у школі?”

- захисту іншої особи – „Якби ти йому не докучав, то він, напевне, тебе б не вдарив...”

-  жалю – „Моє ти горечко...”, „Чому ж тобі завжди так не щастить!”, реагуй емпатійно.

Алгоритм емпатійного реагування реалізується через такі стадії:

a  Встановіть з дитиною візуальний контакт (тобто, коли вона сидить, краще присісти коло неї, щоб Ваші очі були на одному рівні).

a  Активно слухайте.

a  Вербалізуйте емоційний стан дитини ( наприклад: ”Ти боїшся”).

a  Якщо потрібно, зверніться до фантазії (наприклад: „А покажи, як тобі страшно”, - разом міцно закривають очі і починають труситися „від страху”, така гра не тільки допомагає дитині краще усвідомити свій емоційний стан, але й знімає напругу, допомагає зняти емоційну напругу та отримати насолоду від веселої гри.

 

Додаток 21

 

До рольової гри „СИТУАЦІЇ”

Донька-підліток повідомила, що більше в школу не піде, тому що їй несправедливо поставили погану оцінку.

_________________________________________________________

Ваша дитина розбила коліно та гірко плаче.

_________________________________________________________

У вашого сина в дитячому садку забрали машинку, тому він дуже засмучений.

_________________________________________________________

Донька, в якої немає артистичних здібностей, вирішує в майбутньому стати відомою артисткою.

____________________________________________________

 

Додаток 22

До завдання “ЕМОЦІЇ ДИТИНИ”

Картки

Рожеві: ОГИДА ЗЛІСТЬ СУМ СТРАХ РАДІСТЬ

Жовті: ВТІХА НУДЬГА ПРОВИНА

ЗАХОПЛЕННЯ СОРОМ ХВИЛЮВАННЯ ГОРДІСТЬ

БЕЗТУРБОТНІСТЬ ЗАЗДРІСТЬ БЕЗПЕКА ТУРБОТА

ЗАХОПЛЕННЯ ЗДИВУВАННЯ

Зелені: ТОЛЕРАНТНІСТЬ СПРАВЕДЛИВІСТЬ

ПАТРІОТИЗМ ВІРНІСТЬ ПОВАГА СОЛІДАРНІСТЬ

ВІДВАГА ЛЮБОВ НАДІЯ

Додаток 23

 

До завдання „ЕМОЦІЇ ДИТИНИ”[16]

„Я – це те, як я чую світ. Якщо відкинути всі маски, залишиться тільки це”, - говорять східні мудреці, щиро вважаючи, що всі смисли нейтрального світу йдуть від самої людини. Реагуючи емоційно на ситуацію, а не відповідаючи на неї, можна бути агресивним, непоміркованим, завдаючи шкоду собі і людям. Емоційне реагування відбувається миттєво, без обдумування. Якщо позаду Вас несподівано луснула кулька, і Ви підскочите – це реакція. Якщо на дорогу вистрибнуло цуценя і шофер натиснув на гальмо – це також реакція. Реакція не піддається свідомому контролю.

Багато людей дозволяють собі реагувати на різні повсякденні ситуації. Якщо хтось розлютив їх чи зачепив почуття, то перше імпульсивне бажання – відреагувати так само. Але така реакція принесе їм більше шкоди, ніж користі, а крім того, позбавить можливості знайти прийнятне рішення у даній ситуації.

Відповідь потребує обдумування, вона передбачувана, з певною метою, з усвідомленням чого саме Ви хочете в даній ситуації, що дасть можливість вирішити її найкращим чином.

Якщо бджола сяде вам на ногу, Ви можете відреагувати так: вдарите по ній, і вона Вас вжалить. Ви не задумалися над своїми діями, а просто зробили те, що зробили. Якщо б Ви подумали, то вчинили б по-іншому: спокійно зігнали б бджолу з ноги, щоб вона не вжалила. У стосунках з іншими людьми і, зокрема, з дітьми те ж саме.

Не потрібно емоційно реагувати, а відповідати на будь-яку ситуацію – це у Ваших силах і залежить тільки від Вас. Результат добре продуманої відповіді завжди переважить результат Вашої імпульсивної реакції.

Розпізнавання власних емоцій та почуттів і вміння сприймати і розпізнавати емоції та почуття, виражені іншими, є однією з найважливіших складових ефективної взаємодії з дитиною. Можна розвивати три типи умінь вираження емоцій:

-  вираження власних емоцій;

-  розпізнавання та розуміння почуттів інших;

-  заохочення інших до вираження емоцій.

Почуття можуть проявлятися у певних емоційних станах – у злості, смутку, страху, відчаї, занепокоєнні, радості та багатьох інших. Коли Ви кажете: „Я розлючений, тому що...”, чи „Мені неприємно, коли...”, Ви висловлюєтеся про власні емоції і почуття.

Коли Ви розумієте почуття інших та пристосовуєте свою поведінку до них, Ви внаслідок цього розпізнаєте їхні почуття. Повідомлення про вираження почуттів іншого (напр.: „Я знаю, що зараз ти на мене розлючений”) допомагають підтвердити думку про почуття інших стосовно Вас. Такі вислови, як: „Це справді тебе засмутило”, чи „Я б, напевно, так само розгубився” вказують, що Ви розумієте почуття вашого співрозмовника.

Комунікативні вміння характеризується також заохоченням інших до вираження емоцій саме в тих ситуаціях, коли такий прояв буде вважатися доречним. Бути хорошим слухачем – один з шляхів допомоги іншим почуватися комфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли для людини це неприємно, а, можливо, й ризиковано, але вкрай необхідно. Ваше активне слухання може допомогти дитині краще усвідомити власну проблему і знайти шлях до її вирішення.

Вираження власних емоцій

Фраза „Я задоволена, тому що мені вдалося це зробити...” виражає Ваші почуття. Фраза „Дехто буде незадоволений тим, що я зробив” не виражає їх. Не бійтеся говорити про не зовсім приємні емоції, які у вас виникають: злість, обурення, розчарування чи відразу. Ця інформація сприятиме кращому взаєморозумінню.

Розпізнавання емоцій та почуттів

Нелегко розвивати в собі вміння розпізнавати емоції та почуття, виражені іншими людьми та усвідомити, що вони мають право на різні почуття. Син почервонів від обурення, насупив брови, дивиться незадоволено на Вас. Проінтерпретувавши таку поведінку, Ви можете зрозуміти, що він розлючений на Вас, він має право почуватися розлюченим. Це розуміння стає дійсно складним, коли ця розлюченість стосується безпосередньо Вас.

Розпізнавання та розуміння емоцій та почуттів інших є важливим кроком для того, щоб бути ближче до своєї дитини. Від того, наскільки Ви готові поділитися власними почуттями та зрозуміти інших, залежить ступінь близькості Ваших стосунків.

Заохочення інших до вираження емоцій.

Співпереживання чи емпатія є здатністю людини розділити почуття інших, є ключовим моментом у людських стосунках та спілкуванні.

Частиною вираження співпереживання є ефективне використання мови. Якщо Ви маєте великий словниковий запас і застосовуєте його в доречній формі, Ви з більшою вірогідністю зможете виразити співчуття. Мова дозволяє проявити Ваші переживання та різні точки зору. Чим кращими є Ваші мовні навички, тим більше образів Ви зможете уявити, а чим більше образів Ви створите, тим краще відчуватимете почуття дитини.

 

Додаток 24

 

МІНІ-ЛЕКЦІЯ

ЕТАПИ ДІАЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ВИРІШЕННІ КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЙ [21]

1.  РОЗПІЗНАТИ КОНФЛІКТ, ПРОБЛЕМУ ТА НАЗВАТИ ЇЇ:

-  виберіть момент, коли дитина не захоплена чимось іншим або зарезервуйте спеціальний час;

-  виразно і точно розкажіть, який конфлікт, проблема має місце та потребує розв’язання;

-  поговоріть про дитячі почуття та потреби, запитайте і вислухайте дитину: що вона про це думає, що відчуває, як це бачить..., що вона має з того, що так чинить (наприклад, залишає після себе брудну кухню, що хорошого в бійках, який зиск має, коли розмовляє на уроках);

-  розкажіть про свої почуття та потреби – безапеляційно та з усіма емоціями, які Ви переживаєте; важливою є розповідь від першої особи Я = мої почуття + мої потреби + опис фактів (а не людей!);

-  уникайте висловів, що принижують або звинувачують дитину;

-  цілком виразно скажіть, що Вам хочеться, щоб вона разом з Вами шукала такий вихід, який був би прийнятний для обох сторін і завдяки якому задовольнялися б потреби усіх сторін.

2.  РАЗОМ ШУКАТИ МОЖЛИВІ РІШЕННЯ:

-  спільно пропонувати якомога більше різноманітних пропозицій;

-  спочатку висловлюються діти, потім дорослі;

-  найважливіше в цій фазі приймати всі думки, без оцінки, без критики, без виключення;

-  якщо справа стосується кількох дітей, заохочуйте кожну дитину до розмови;

-  записуйте всі думки.

3. КРИТИЧНО ОЦІНИТИ ПРОПОЗИЦІЇ РІШЕНЬ:

„А тепер давайте подумаємо, яке з цих рішень для нас найкраще”, „Мені б це не сподобалося”, „Це не задовольнить мої потреби” „Я вважаю, що це рішення було б несправедливим щодо мене”, „Ця думка здається мені цікавою”, „Таке рішення здається мені дуже етичним і розумним”.

4.НАВАЖИТИСЬ НА НАЙКРАЩЕ РІШЕННЯ:

-  спрямовуйте свої думки у напрямку до почуттів та думок дитини („Ти погоджуєшся з цим рішенням?”, „Це вдасться зробити?”, „Це рішення задовольнить усіх?”;

-  не трактуйте жодне рішення як остаточне, яке неможливо модифікувати („Ну, добре, давайте випробуємо це рішення і побачимо, чи воно себе виправдає”);

-  зафіксуйте це конкретне рішення конкретними пунктами на папері;

-  переконайтеся, що кожен знає, що і як він повинен зробити.

5.ВИКОНАТИ ПРИЙНЯТЕ РІШЕННЯ:

-  тобто розробити деталі виконання: що, коли, до якого часу, що необхідно, як часто, в які дні...;

-  встановіть термін наступної зустрічі, щоб оцінити ефект.

6. ПІЗНІША КРИТИЧНА ОЦІНКА:

- Як виконується наше рішення?

- Чи кожен з нас і надалі задоволений нашою угодою?

- Що необхідно для вдосконалення нашого задуму, щоб краще досягти спільної мети?

- Обов’язково оцініть попередні зусилля дитини (як? – див. описова похвала).

Додаток 25

 

Вірш про себе

Я, ніби пташка, тому що.....................................................

Я перетворююсь на тигра, коли.........................................

Я можу бути вітерцем, тому що.......................................

Я, ніби мурашка, коли...........................................................

Я склянка води.......................................................................

Я почуваю, що я шматочок танучого льоду.......................

Я – прекрасна квітка.............................................................

Я почуваю, що я скала...........................................................

Я – стежка.............................................................................

Я, ніби риба.............................................................................

Я – цікава книжка...................................................................

Я – пісенька..............................................................................

Я – миша...................................................................................

Я, ніби буква „О”...................................................................

Я – світлячок...........................................................................

Я відчуваю, що я смачний сніданок.......................................

Невже це, насправді, Я!!!

Додаток 26

 

ПІДСУМКОВА АНКЕТА УЧАСНИКА СЕМІНАРУ

1.  Для Вас семінар був:

   Дуже корисним

   Корисним

   Не корисним

Прокоментуйте, будь-ласка, відповідь_________________________

2.  Зазначте, будь-ласка, чи відповідає зміст семінару Вашим професійним запитам:

Так, тому що______________________________________________

Ні, тому що_______________________________________________

3.  Результатом участі у семінарі для Вас стало:

Отримання нової інформації (вкажіть якої саме)_______________

Набуття практичних навичок (зазначте яких)_________________

4.  Що дала участь у семінарі для Вашого

професійного зростання_____________________________________

особистісного зростання_____________________________________

5.  Вкажіть, будь-ласка, як і де Ви використовуєте отриману інформацію?

____________________________________________________________________________________________________________________

6.  Які питання, на Вашу думку, доцільно ще було б додатково розглянути з теми семінару?

____________________________________________________________________________________________________________________

Прізвище, ім’я_____________________________________________

Посада, організація_________________________________________

Дякуємо за співпрацю!

ЛІТЕРАТУРА

1.  Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн.. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади: Наук. видання. – К.: Либідь, 2003. – 344 с.

2.  Братченко С.Л. Межличностный диалог и его основные атрибуты // Психология с человеческим лицом: гуммани-стическая перспектива в постсоветской психологии / Под ред. Д.А.Леонтьева, В.Г.Щур. – М.: Смысл, 1997. – С. 201 – 222.

3.  Галицких Е.О. Диалог в образовании как способ становления толерантности: Учебно-методическое пособие. – М.: Акаде-миический проект, 2004. – 240 с.

4.  Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как? – М., 2001.

5.  Джинот Х. Дж. Между родителем и подростком: Пер. с англ.- М., 2000

6.  Ігри дорослих. Інтерактивні методи навчання / Упоряд. Л.Галіцина. – К.: Ред. загальнопед. газ., 2005. – 128 с.

7.  Желак И.М. Искусство быть семьей.- Минск, 1998

8.  Кривцова С.В. Навыки жизни: в согласии с собой и миром. – М., 2002

9.  Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет): Учебное пособие. – М.: Изд-во РОУ, 1996. – 180 с.

10.  Основи батьківської компетентності: Навч. посіб. / упорядн.: Т.Г.Веретенко, І.Д.Звєрєва, Н.Ю.Шевченко; За ред. І.Д.Звєрєвої. – К.: Наук. Світ, 2006. – 156 с.

11.  Популярная психология для родителей / Под ред.. А.А.Бодалева.- М.: Педагогика, 1998. – 256 с.

12.  Сериков В.В. Образование и личность. Теория и практика проектирования педагогических систем. – М., 1999. – 272 с.

13.  Соколов Д.Ю. Сказки и сказкотерапия, а еще Лунные дорожки, или приключения принца Эно. 4-е изд., испр. и доп.– М.: Изд-во Института психотерапии, 2005. – 224 с.

14.  Спілкуємось та діємо / О.Безпалько, В.Гончарова, І.Авдєєва, Ж.Савич. – К.: Міленіум, 2002. – 112 с.

15.  Технологія тренінгу / Упоряд.: О.Главник, Г.Бевз / За заг. С.Максименка. – Главник, 2005. – 112 с.

16.  Уэбстер Дж. Создай свое будущее сам: Руководство по планированию будущего для подростков/ Дж.Уэбстер; Пер. с англ. Н.Б.Ярошевской. – Ростов н/Д., 2005.

17.  Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини: Метод матеріали для тренера / Авт. – упор.: О.В.Безпалько, Т.Л.Лях, В.В.Молочний, Т.П.Цюман // Під заг. Ред. Г.М.Лактіонової. – К.: Наук.світ, 2004. – 107 с.

18.  Федорчук В.М. Соціально-психологічний тренінг „Розвиток комунікативної компетентності викладача”: Навчально-методичний посібник. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2004. – 240 с.

19.  Хоментаускас Г.Т. Семья глазами ребенка. – М.: РИПОЛ КЛАССИК, 2003.- 224 с.

20.  Шенфельдер Г. Должны ли дети быть трудными? – М.: Знание, 1982. – 96 с.

21.  Шпєвак З. Як говорити, щоб діти нас слухали. Як слухати, щоб діти з нами говорили /Робочі матеріали семінару. - К., Християнський дитячий фонд. - 23 с.