Соціальна орієнтація НТП

6.4 Соціальна орієнтація НТП

Науково-технологічний прогрес як результат загального соціально-економічного, промислового й культурного розвитку суспільства обумовлюється рівнем цього розвитку і спрямований на розв’язання комплексу економічних, соціальних та культурних проблем, що стоять перед багатогалузевим господарством країн з урахуванням зростання чисельності населення та суспільних потреб. Узагальнюючим показником НТП є стан розвитку технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці, і заміна ним технологічних способів виробництва, заснованих на машинній і ручній праці. На жаль, в Україні на початку ХХІ ст. питома вага ручної праці залишається високою (до 40 %), як і рівень продуктивності праці. Останній у промисловості наприкінці 90-х років ХХ ст. був майже у 7—8 разів нижчим, ніж у США, у сільському господарстві — майже в 10 разів, що свідчить про низьку ефективність суспільного виробництва, заснованого на застарілих технологічних процесах, предметах праці та недосконалих формах організації виробництва.

Між тим нині інформатизація праці, кожної складової виробництва і всього технологічного процесу стала законом розвитку НТП і прикметною ознакою часу. Це якісно змінило рівень технологічної оснащеності (за сучасним визначенням — рівень розвитку інформаційних технологій) і саму людину-працівника, рівень розвитку науки, наукомістких галузей, сприяло упровадженню найсучасніших форм і методів організації виробництва, підвищило ступінь застосування нових конструкційних матеріалів (композитних, надчистих, надтвердих), принципово нових технологій (мембранних, плазмових тощо), які разом з досягненнями фундаментальних та прикладних наук якісно змінюють оволодіння людиною силами природи (зокрема ядерною і термоядерною енергією) та її ставлення до природи у напрямі духовного удосконалення людства.

На сучасному етапі НТП закономірним є випереджувальний розвиток науки за ланцюгом «наука — технологія — виробництво» та розмежування і поділ праці за процесами наукової діяльності: фундаментальні дослідження, прикладні наукові дослідження і на їх основі наукові розробки, що залучають поетапне створення нової продукції (експериментальних, дослідних зразків, дослідних партій, промислових зразків і партій, освоєння промислового виробництва). НТП нині становить основу триполюсної будови сучасної світової економіки, що призвело до збільшення розриву між розвинутими країнами і такими, що розвиваються. Цей розрив дедалі більше набуває ефекту «снігової кулі»: для освоєння, розвитку та перетворення у реальну продукцію досягнень НТП країнам, які перебувають на периферії світового розвитку, необхідне нагромадження певної критичної маси як нематеріальних факторів (освітніх, наукових, культурних), так і матеріальних. Серед них найвагомішими є створення дослідницької інфраструктури для здійснення наукового пошуку, одержання розробок і створення на їх основі нових видів продукції.

Отже, наука набуває вирішального значення на сучасному етапі розвитку, оскільки вона перетворилася на безпосередню ефективну продуктивну силу суспільства, яка зумовлює еволюційні та революційні зміни у сфері технологічного способу виробництва і на їх основі зміни інших елементів економічної системи (відносин економічної власності, техніко-економічних, організаційно-економічних і господарського механізму) та всієї сукупності суспільних відносин — соціальних, політичних, правових тощо. Водночас НТП сам є результатом загального соціально-економічного, промислового і культурного розвитку суспільства, обумовлюється рівнем цього розвитку і спрямований на розв’язання комплексу економічних, соціальних та культурних проблем, що стоять перед багатогалузевим господарством країн, з урахуванням зростання населення та суспільних потреб.

Для України, що має вагомий науково-технічний потенціал, одним із пріоритетних напрямів державної науково-технологічної політики повинно стати якісне трансформування наукової сфери для забезпечення інноваційних зрушень за напрямом загальносвітового НТП.

Брак коштів і відверте ігнорування економічними відомствами визначених законодавством України пріоритетів наукового розвитку спричинили зниження бюджетного фінансування науки, а кризовий стан економіки ускладнив залучення коштів з інших джерел. Недостатність і хаотичність фінансування наукових досліджень не сприяли оптимальному використанню коштів. Непослідовність і неузгодженість дій апарату управління при здійсненні науково-технологічної політики посилили негативний системний ефект стосовно науки в цілому.

Глибокий спад виробництва, лібералізація цін у торгівлі, втрата державного контролю над суб’єктами економічної діяльності при майже повному збереженні державної власності, порушення налагоджених десятиріччями господарських зв’язків з країнами СНД, надзвичайне зростання інфляції та дефіцит грошових платежів, а відповідно і збільшення дефіциту державного бюджету, призвели до глибоких економічних змін у науковій сфері внаслідок скорочення фінансової підтримки науки до рівня 0,5—0,8 % ВВП. Збереження наукових кадрів в умовах майже повного скорочення витрат на придбання необхідних для проведення дослідного процесу обладнання і матеріалів поступово призвело до фактичного припинення наукової діяльності. Уже в 1992 р. наука втратила шосту частину науковців, і цей процес триває й нині.

У цей період фактично відбувся майже повний розрив зв’язків науки з виробництвом, що виявилося у зменшенні кількості безпосередніх замовлень на виконання НДДКР від підприємств. Держава залишилася основним замовником на виконання НДДКР, щоправда, не завжди забезпечувала їх фінансування. У таких умовах навіть позитивні явища щодо конкурсного фінансування наукових розробок за державними науково-технологічними програмами було припинено відвертим ігноруванням органами виконавчої влади Закону «Про основи державної політики у сфері науково-технічної діяльності», що не дозволило переломити негативних тенденцій деградації наукового потенціалу України. Брак коштів на виплату заробітної плати, безпрецедентне зростання заборгованості працівникам науки, примусовий перехід на скорочений режим роботи призвів до надзвичайного зростання рівня прихованого безробіття в науковій сфері, яке за різними оцінками становило 90 %.

Такі соціально-економічні умови обмежили стартові можливості входження науки до ринку, що позначилося і на стані виробництва, яке потребує глибокого оновлення. Усе це засвідчило неможливість проведення трансформації економіки на основі впровадження досягнень НТП та її соціалізації.

Отже, зміни наукової системи України з початку 1990 р. в основному відповідають умовам жорсткої державної консервативної політики, що характеризується непріоритетністю наукового та інноваційного шляхів розвитку економіки у системі державної підтримки. В Україні досі не створено необхідних умов для стимулювання науково-технологічного розвитку та інноваційної діяльності, а лише окреслено загальні контури механізму формування науково-технологічної політики. Певною мірою це відбувається через опір управлінців, які керуються тезою про неможливість в Україні інноваційного розвитку економіки, не розуміючи ключового значення науки у здійсненні НТП. Вони сподіваються, що такі технології рано чи пізно прийдуть з-за кордону, не беручи до уваги, що реально трансфер технологій пов’язаний з надмірним ризиком як за економічними, так і за технологічними (у тому числі екологічними) параметрами. Такий підхід обумовив вкрай недосконале та обмежене інституційне забезпечення науково-технологічного прогресу в Україні, яке поєднується з недостатнім фінансуванням державою науково-технологічних досліджень на тлі існування недосконалого оподаткування.

Сучасний арсенал засобів державної підтримки наукових досліджень і розробок та інноваційної активності, передбачений законодавством України, надто бідний, незважаючи на проголошену у Законі України «Про основу державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності» (1991 р.) державну пріоритетну підтримку розвитку науки як визначального джерела економічного зростання і невід’ємної складової національної культури та освіти. На практиці такої підтримки держава не забезпечила, а стосовно оплати праці в науці та стимулювання науково-технічної діяльності дія згаданого закону була зупинена іншими законами, а також декретами Кабміну та постановами Верховної Ради України.

Таке ставлення до проблем розвитку науково-технологічного прогресу свідчить про те, що держава не позбулася управлінських вад минулого, коли міністерства і відомства, по суті, були монополістами у своїй галузі. Це зумовлювало специфічний підхід до проблем НТП, який ускладнюється відсутністю в Україні традицій безпосереднього функціонального державного регулювання та управління НТП. Науково-технологічний та інноваційний розвиток багатьох країн світу свідчить, що за фінансування науки на рівні 0,9 % ВВП вона виявляє себе в основному як витратна галузь. Отже, недофінансування науки не вигідне ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки одне новостворене робоче місце науковця в науково-дослідній сфері сприяє створенню майже семи високопродуктивних робочих місць у виробничій сфері. Для ефективного проведення в життя державної політики щодо НТП необхідно, щоб уся система органів державного управління і все суспільство працювали на її реалізацію, а для цього необхідна соціальна переорієнтація всього суспільства.

Не буде перебільшенням висновок про те, що завоювання й утримання технологічного лідерства у світі Сполученими Штатами Америки є однією із найпоширеніших ідей у цій країні, яка утверджена у суспільній свідомості і стала мало не синонімом патріотичних прагнень американців. Ідеями технологічного переважання насичене суспільне життя Японії, якій вдалося мобілізувати на активну творчу участь у науково-технологічному оновленні виробництва практично всю націю. Ці ідеї стали провідними щодо здійснення науково-технологічного прориву країн Південно-Східної Азії. Водночас в Україні відсутні ознаки переорієнтації системи державного управління на здійснення науково-технологічної та інноваційної політики як головного фактора економічного і соціального розвитку. До того ж нерідко відомчі та особисті інтереси управлінців зовсім не збігаються з визначальними напрямами НТП. Іноді, коли йдеться про надзвичайну зацікавленість країни у розробках, що забезпечують можливість відмовитися від імпорту якихось матеріалів, устаткування чи технологій, така відмова не збігається з особистими інтересами конкретних осіб, які здійснюють такий імпорт.

Важко заперечити, що на державному рівні в Україні не завжди здійснюється та політика, яка проголошується, або визначають і напрямляють її зовсім не ті суб’єкти, які повинні це робити. Здійснення науково-технологічної політики для забезпечення економічного зростання держави і вирішення соціальних проблем народу як неодмінної умови входження України до кола технологічно розвинутих країн світу потребує концентрації зусиль усієї системи державного управління та послідовних організаційно-контрольних заходів.

У розвинутих країнах, де наука виконує роль головного фактора відтворювального процесу, досягнуто необхідного рівня витрат на забезпечення ефективного використання науково-технологічного потенціалу. Так, відносні витрати у розрахунку на одного науковця у розвинутих країнах становлять 100—180 тис. дол. США на рік. Такі витрати забезпечують стимулювання праці науковців і необхідні технологічні умови для проведення досліджень і наукових розробок. Фондоозброєність дослідників у більшості розвинутих країн становить 50—60 тис. дол. США на одного зайнятого. Науково-технологічний сектор економіки розвинутих країн характеризується високою насиченістю робочої сили дослідниками: так, у Чехії цей показник становить 23 дослідники на 10 тис. зайнятих в економіці, в Угорщині — 29, у Польщі — 34, Німеччині — 61, Японії — 96, у країнах Європейського Союзу — 50, в Україні — 41. Проте у згаданих країнах (крім Чехії) спостерігається тенденція постійного зростання кадрової забезпеченості, тоді як в Україні продовжується її скорочення [8].

Верховною Радою України на початку нового тисячоліття затверджена нова Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку, яка передбачає активнішу позицію державних органів щодо розвитку науково-технологічної сфери, використання нових знань в економіці та інших сферах. Передбачено зміни щодо соціального забезпечення наукової сфери, зокрема підвищено заробітну плату окремим категоріям учених, істотно підвищено пенсію науковцям. Але це свідчить лише про деякі зрушення у сфері соціального забезпечення науковців, а не про кардинальні цілеспрямовані зміни наукової та інноваційної систем, спрямовані на підвищення їх ефективності.

Існує ще одна можливість виведення економіки України на новий етап інноваційного розвитку завдяки поглибленню міжнародного наукового співробітництва. За останні роки істотно поліпшується його договірно-правова база. Підписано понад 30 міжнародних угод про співпрацю у сфері науки і технологій. Розвивається науково-технологічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом — за П’ятою програмою у сфері науково-технологічного розвитку і з фінансовою підтримкою комісією ЄС з питань науки та технологій. Зокрема, реалізуються ініціативи ЄС у сфері науково-технологічного розвитку (INTAS, TACIS, COPERNICUS тощо), хоча відсутність угоди про науково-технологічне співробітництво України з Європейським Союзом гальмує розширення напрямів такої співпраці.

Вагомою нині стає співпраця українських дослідників із науковими організаціями США через американські міжнародні фонди, зокрема Фонд цивільних досліджень та розвитку США.

Співпраця вчених України з такою міжнародною організацією, як НАТО, у науково-технологічній сфері є одним з перспективних напрямів діяльності програм Ради євроатлантичного партнерства. Так, за науковою програмою НАТО українськими науковцями отримано понад 480 грантів, за їх кількістю Україна посідає друге місце після Росії серед країн євроатлантичного партнерства. Активізується також науково-технологічна співпраця з країнами Південної Європи — Іспанією, Італією, Португалією та Грецією.

Позитивна тенденція розширення і поглиблення міжнародного співробітництва з Україною у науковій сфері, підвищення авторитету країни сприятимуть залученню інвестицій у розвиток національної науки і новітніх технологій, збереженню і розвитку її науково-технологічного потенціалу. Проте ефективність міжнародної науково-технологічної співпраці, темпи її розвитку значною мірою гальмуються двома факторами: недосконалістю вітчизняного законодавства та його невідповідністю світовим нормам, невизначеністю на державному рівні стратегічного курсу переорієнтації науково-технологічного розвитку країни з урахуванням потенціалу та потреб національного науково-технологічного та економічного розвитку.

Міжнародна науково-технологічна співпраця у сучасному світі є невід’ємною складовою наукового життя. Крім надзвичайно позитивного впливу наукового спілкування вчених на результативність дослідницького процесу, для України необхідність найтіснішого співробітництва із зарубіжними колегами посилюється ще й через дуже скрутне матеріально-технічне становище багатьох наукових колективів, які позбавлені можливості оновлювати наукове обладнання та закуповувати сучасні прилади і реактиви. Українські вчені нерідко виконують експериментальну частину наукових робіт під час кількамісячних відряджень до дослідних центрів розвинутих країн, а потім повертаються і обробляють та узагальнюють отримані результати вдома. Отже, лише завдяки співпраці українських науковців з ученими інших країн та участі у виконанні міжнародних проектів вдалося зберегти ряд наукових шкіл України.

Наша держава робить перші кроки до цивілізованої інтеграції у світовий та європейський науково-технологічний простір, оскільки до останнього часу вона не досягла статусу суб’єкта науково-технологічної співпраці і залишається країною, що постачає інтелектуальний потенціал для інших, більш розвинутих країн.

У зв’язку з цим Україна має скористатися можливостями міжнародної науково-технологічної співпраці для зміцнення своїх позицій серед розвинутих країн світу і Європи.

Реальне прискорення соціально-економічного розвитку України, вихід вітчизняного виробника на світові ринки високотехнологічної і конкурентоспроможної продукції стануть можливими лише за умови інноваційного перетворення виробничого потенціалу на основі впровадження власних науково-технологічних розробок, розширення міжнародного співробітництва у науково-технологічній сфері або прямого трансферу технологій, який, проте, завжди виявляється шляхом, що потребує найбільших фінансових витрат і пов’язаний із цілою низкою ускладнень.

Розвиток технологічного потенціалу України, як і всієї економіки (у тому числі соціальної сфери), гальмується існуванням надвитратності та неприпустимо великої енерго- і матеріалоємності промисловості. Тому саме з урахуванням необхідності їх подолання і повинні формуватися пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку країни. Водночас слід брати до уваги, що для досягнення відчутного ефекту на пріоритетних напрямах розвитку, як свідчить світова практика, повинно зосереджуватися у 3—4 рази більше ресурсів, ніж на непріоритетних.

Усе це вимагає пристосування фінансово-податкової системи і кредитної політики до потреб підтримання інноваційного характеру розвитку економіки; формування політики обміну товарами, яка сприяє зміцненню державної валюти; забезпечення юридичних гарантій, що стимулюють і прискорюють організацію нових інноваційних підприємств і фірм; розвиток комп’ютерних систем збирання та обробки інформації, підтримання прийняття рішень, консультаційної мережі для підприємств і фізичних осіб.

Для успішного вдосконалення технологічних процесів виробництва все більшого значення набуває забезпечення потреб у відповідний науково-технологічній інформації та впровадження сучасних інформаційних технологій, на які у світі вкладають кошти практично всі користувачі. Разом з тим вирішенню цієї проблеми має сприяти і держава. У зв’язку із відсутністю в Україні технологічних можливостей користування банками даних глобальних мереж повинні використовуватися внутрішні можливості вітчизняного інформаційного ринку, особливо інформація щодо трансферу технологій.

При цьому важливо враховувати можливий ризик використання трансферу технологій, що несуть загрозу для здоров’я населення або довкілля, а отже, необхідно застосовувати відповідні організаційно-інституційні обмеження та соціальні системи перепідготовки працівників.

Реалізацію трансферу технологій найчастіше розглядають як передавання ноу-хау і технологічного обладнання між двома країнами. Застосовують також трансфери технологій внутрішньогалузевий, міжгалузевий, міжрегіональний. Іноді владні структури, використовуючи трансфер високих технологій, особливо з метою вирішення військових проблем, роблять неадекватні непродуктивні витрати, які породжують нові соціальні та економічні проблеми. Подібні факти спостерігалися в колишньому СРСР, коли рішення про трансфери технологій приймалися з огляду на підвищення міжнародного престижу та забезпечення військової переваги. Найчастіше у країнах, що реформуються, для державної підтримки трансферу технологій коштів просто немає. Для оптимізації ризиків трансферу технологій держава має запроваджувати прийнятний для неї напрям технологічного переоснащення виробництва на основі забезпечення балансу інтересів вітчизняних розробників і зарубіжних утримувачів технологій. Відкритість ринку технологій країн, що розвиваються, може спричинити економічне уярмлення, тому найбільших успіхів в економічному зростанні досягають країни, де науково-технологічний розвиток перебуває під пильним контролем держави щодо реалізації та своєчасного коригування економічного та соціального курсу.

Незважаючи на заходи, що здійснюються в Україні для поліпшення стану навколишнього середовища, продовжується експлуатація природних багатств виробниками з огляду лише на власні інтереси. Тому забруднення навколишнього середовища та порушення екологічних зв’язків в екосистемах стали сьогодні глобальними соціальними проблемами. Якість навколишнього середовища головним чином визначається соціальною та технологічною організацією виробництва.

В Україні вирішення цих завдань передбачає необхідність зламу механізмів гальмування науково-технологічного прогресу корпоративно-бюрократичною системою перехідної економіки (зі збереженням досягнутого раніше науково-технологічного потенціалу) шляхом здійснення демократичної реформи власності, подолання монополізму і розвитку асоційованих, а не корпоративних форм великих виробництв і підтримання асоційованих форм дрібного підприємництва, руху до демократичного регулювання ринку і розвитку соціального забезпечення людини.

Важливо також максимізувати можливості здійснення діяльності громадськими організаціями як суб’єктами науково-технологічної політики реалізації НТП, зокрема для запобігання виникненню певного протистояння влади і громадськості при вирішенні проблем екологічної безпеки, щоб уникнути започаткування сумнівних за своїми наслідками проектів, оскільки громадським науковим організаціями належить величезний сукупний потенціал людської ініціативи і професійних знань, залучення яких до реалізації НТП сприятиме успіху інноваційного розвитку української економіки.

Соціальна орієнтація НТП передбачає націленість науково-технологічної системи на вирішення глобальних завдань соціального розвитку: підвищення якості життя, управління людськими ресурсами, інформатизації суспільства; підвищення конкурентоспроможності; забезпечення сталого розвитку економіки; вирішення проблем енергозабезпечення, охорони довкілля. Очікується, що держава у найближчі десятиріччя, як і раніше, відіграватиме важливу роль щодо стимулювання, регулювання та координації НТП і ще більше сконцентрує свої зусилля на формуванні національних інноваційних систем, зокрема через канали західноєвропейської науково-технологічної співпраці.

Нині інтелектуальні зусилля світової науки спрямовані на вдосконалення інформаційних технологій, біології, найновіших методів біоінженерії, досліджень геному людини (у тому числі генної терапії) та засобів боротьби з найпоширенішими хворобами, особливо за сферами трансплантології та імунології. Людство прагне засобами біології повернутися до своїх основ, подовжити активну життєдіяльність людини та максимально удосконалити якість існування, на підтримання якого і спрямовані інформаційні технології. Очікується, що подальша глобалізація НТП і пов’язані з ним зміни суспільних потреб приведуть до створення і широкого впровадження у найближчі 40—50 років більш досконалих інформаційних технологій. З їх використанням розпочнеться перехід до нового технологічного укладу, який, за оцінками експертів, базуватиметься на неречових (польових) технологіях та засобах передавання інформації за допомогою квантових комп’ютерів.

Таким чином, інформація стане найціннішим ресурсом розвитку за ноосферною перспективою людства і переходом до інформаційного суспільства, в якому більшість людей працюватиме у сфері інформаційного, а не матеріального виробництва. Унаслідок цього питома вага інформаційних продуктів і послуг у загальній структурі валового продукту зросте масштабно. Це визначатиме зростання соціального значення цих проблем у зв’язку з необхідністю досягнення відповідного рівня зрілості економіки й усієї соціальної практики для перебудови інформаційної структури суспільства, оскільки нині навіть економічно найрозвинутіші країни ще далекі від такого рівня забезпечення інформаційного прогресу.

Соціалізація економіки, її орієнтація на розвиток людини постають як процеси постійного пошуку й удосконалення засобів її реалізації на шляхах НТП. Тут діє загальне правило: чим вищий економічний потенціал суспільства, тим більше можливостей для розвиту людини, її творчості й віддачі у загальний і технологічний прогрес, які збільшують можливості для зростання економічної сфери, суспільного добробуту, а отже і розвитку самої людини.

Перехідній економіці України властива специфічна технологічна структура, яка містить доіндустріальні, індустріальні та постіндустріальні складові. Розвинуті індустріальні технології, що наближаються до автоматизованих, відзначаються необхідною гнучкістю і здатністю до переналагодження відповідно до швидкозмінюваних потреб виробництва. Отже, й у суспільній технологічній структурі такі виробництва потребують форсованого розвитку і припинення процесів оновлення доіндустріальних виробництв для сприяння прискореному оновленню фондів тих галузей, де можливе найшвидше впровадження гнучких технологій. Це дасть змогу здійснити перехід від технологічних диспропорцій, властивих попередній економічній моделі, до нової соціально-економічної та технологічної якості суспільства, тобто постіндустріальні технології стають базовими для здійснення виходу перехідної економіки із кризи. В Україні застосування таких технологій насамперед має охопити науку, освіту, культуру та низку галузей так званих високих технологій (мікробіологія, електроніка, інформаційні технології, літако- і ракетобудування тощо).

Щодо технологічно відсталих виробництв повинна застосовуватися політика їх згортання з одночасним перенавчанням і перекваліфікацією працівників для використання в індустріальних та постіндустріальних галузях. У цьому сенсі освіта і культура стають технологічними факторами економіки.

Важливим напрямом прискореного розвитку економіки є модернізація та якісні зміни технологій у таких відсталих галузях, як будівництво, сільське господарство, переробна, харчова, легка промисловість, технологічними укладами яких залишаються ранній індустріальний і доіндустріальний, а для цього теж необхідний випереджальний розвиток гнучких технологій та налагодження виробництва обладнання для забезпечення цих галузей. Зростання у таких галузях може активізувати прогрес інших сфер нині диспропорційної структури економіки.

Для забезпечення руху сучасної економіки України до постіндустріального, постринкового суспільства, орієнтованого на прогрес людини, має бути здійснена перебудова її галузевої структури з пріоритетом: 1) соціокультурних сфер, що забезпечують безпосереднє відтворення людини; 2) розвитку сфер, що забезпечують технологічні умови такого відтворення: наукомістка обробна промисловість, високі технології; 3) розвитку інфраструктури та інформаційних технологій. Це передбачає не тільки якісні зміни технологій важкої промисловості, машинобудування, легкої та харчової промисловості, сільського господарства, а й відносне скорочення чисельності зайнятих у них.

Проте здійснення всіх цих заходів здатне породити низку інших проблем, якщо не враховувати такого важливого складника суспільного багатства, як здатність людини, суб’єкта економічних відносин, до соціальної творчості — створення нових форм економічної поведінки та життєдіяльності. Сьогодні нездатність більшої частини населення ефективно брати участь у процесах розбудови і використання ринкових інститутів, залучатися до системи ринкових відносин стає гальмом розвитку ринку, а низький рівень здатності брати участь у самоуправлінні і формуванні організацій для захисту своїх прав (працівника, споживача, мешканця) гальмує сучасні постринкові, соціалізовані форми економічного життя. Власне, ці параметри і визначили соціальну індиферентність сучасного українського суспільства.

Загалом соціальну творчість людини необхідно означити як ширше поняття, що включає вужче — підприємницьку діяльність, тобто йдеться про те, що інноваційні здібності людини, колективу мають бути спрямовані на цінності сучасного ринку, збільшення грошового багатства, досягнення макроекономічної рівноваги тощо. Інша річ, що сьогодні розширеного відтворення набуває бюрократична система влади, яка супроводжується розпадом форми поєднання виробників зі споживачами, працівників — із засобами виробництва. Продовжується відтворення відносин відчуження працівника від засобів виробництва, властивих попередній економічній моделі, і цей процес передбачає створення відповідних інституційно-правових форм.

Однією із закономірностей становлення нинішньої форми фінансово-монополістичного капіталізму є підпорядкування інтересів особистості інтересам структури. Асоціальний тип відтворення для самозбереження та розвитку бюрократичної системи, а не для споживання і збільшення прибутків визначають рух такої системи, яка до того ж виявляє тенденцію до монополізації ринку. Соціальні завдання ця система вирішує як елемент, що забезпечує її стабільність. Звичайно, механізми боротьби працівників за вирішення своїх соціальних проблем і реалізацію соціальних прав бюрократична система активно придушує.

Унаслідок усіх цих процесів невідворотно відбувається відторгнення економікою сучасних постіндустріальних технологій та культурного прогресу, які базуються на можливостях вільного розвитку особистості у соціально орієнтованому виробництві.

І разом з тим зазначеним тенденціям протистоять тенденції соціалізації, що породжуються інтересами найманих працівників, які мають певний досвід соціальної творчості у минулому — і така соціальна творчість є загрозою руйнування сформованих інститутів та подолання відчуження працівників від засобів виробництва.

У перехідній економіці України боротьба цих двох тенденцій відтворювального процесу становить сутність сучасної економічної кризи, що має наслідком глибоку депресію соціальної, наукової сфер та культури. Для перехідної економіки України типовим стало відтворення відносин архаїчного капіталізму: жорстка експлуатація за рахунок інтенсифікації праці, широке використання ручної праці, позаекономічні форми примушування до праці, придушення інноваційного потенціалу, становлення примітивних форм організації праці, практична відсутність системи соціального захисту (соціального страхування, гарантій у разі непрацездатності, отримання пенсій тощо).

Зауважимо, що розвиток асоціювання постає нині як загальносвітова тенденція соціалізації в межах колективних підприємств «народного» сектору в загальному поступу до «економіки для людини» і перетворення здібностей людини на економічний потенціал, матеріальне суспільне багатство. Така економіка створює стимули та переборює перешкоди для науково-технологічного, соціального і гуманітарного прогресу.

Саме НТП стає засобом забезпечення зростання соціально гарантованого мінімуму, поліпшення соціального захисту, скорочення робочого часу, збільшення вільного часу та полегшення процесу праці, і саме НТП сприяє реалізації практичної здатності трудівників брати участь у вирішенні питань ефективного використання інноваційного потенціалу (передусім самих працівників) для забезпечення науково-технологічного прогресу. Тобто реальні власники в економіці на мікро- та макрорівнях, якими є на колективних підприємствах більшість трудівників, включно з професійними менеджерами, і дрібні приватні власники, зацікавлені у реалізації інновацій, забезпечують ініціювання застосування досягнень НТП в економіці.

У той час як нинішня економічна ситуація в Україні з її величезними диспропорціями та інституційною незабезпеченістю створили протилежну мотиваційну атмосферу, коли більш вигідною формою використання капіталу стає посередницька діяльність, а не науково-технологічний прогрес, лобістські структури, що виражають економічні інтереси специфічних груп тиску, більше зацікавлені у консервації технологічного та гуманітарного розвитку, а наявний у країні науковий і технологічний потенціал придушений, зберігається монополізм і економіка має екстенсивний характер відтворення.

Практика перехідної економіки підтвердила, що переборення бюрократичного гальмування науково-технологічного прогресу є основною проблемою економіки. Щоб подолати її необхідно усунути монополізм та корпоративні форми організації економічного життя, оскільки вони відтворюють негативні тенденції не тільки стосовно власності, а й у формах економічної організації суспільства, ринку, технологічних, економічних і соціальних інновацій, та зацікавлені у консервації нинішнього стану справ для збереження корпоративних переваг. Обмеження монополізму потребує застосування таких заходів: 1) усунення соціальних наслідків монополізації ринків зі збереженням, якщо це технологічно та економічно ефективно, великих господарських систем, що концентрують науковий та інноваційний потенціал; 2) формування контрмонополій споживачів та працівників; 3) демократичне суспільне регулювання конкурентного ринкового середовища; 4) розвиток самоуправління тощо.

Для реалізації НТП необхідно стимулювати приплив інвестицій, ресурсів і насамперед людей у сфери науки, освіти, високих технологій. Між тим упродовж 1990-х років в Україні спостерігалося скорочення фінансування наукової сфери, глибокі структурні диспропорції, корпоративно-монополістична організація ринку, відсутність цілеспрямованої структурної та науково-технологічної політики, що призвело до концентрації капіталу, людських і технологічних ресурсів у сфері посередницької діяльності, до втечі капіталу за кордон, консервації його у нерухомості. Інші форми нагромадження капіталу — довгострокові капіталовкладення у людські здібності, науково-технологічний прогрес виявилися з економічного погляду невигідними. Для зламу системи гальмування НТП, особливо для усунення бар’єрів до впровадження його досягнень у реальну економіку необхідна інша система відносин відтворення, інша організація ринку, оскільки вони повинні забезпечувати об’єктивну зацікавленість інвесторів у розвитку НТП та людини як суб’єкта творчої діяльності, розвитку фундаментальних та прикладних галузей науки, освіти, культури.

Усе це потребує подолання кризи у сфері НТП шляхом зміни системи економічних відносин у науковій галузі, системі освіти, культури через розвиток як ринкових, так і постринкових форм організації: вільне асоціювання діячів науки та культури, розвиток пошукових досліджень у формах вільної творчої самоорганізації, співтворчості з державною підтримкою та через демократичне соціальне регулювання розвитку науки.

Скорочення державного фінансування науки, примітивні комерційні форми організації науки призводять до ще більшого гальмування НТП, ніж це було у недалекий застійний період. Важливо не руйнувати потенціал великих науково-виробничих комплексів, у яких сконцентровані залишки науково-технологічного потенціалу української економіки, а застосовувати цілеспрямовану суспільну і державну підтримку найважливіших наукових центрів та центрів наукових технологій, центрів освіти, культури. І тільки тенденція соціалізації здатна запобігти цьому нищенню науково-технологічного, інноваційного та культурного потенціалів.

Висхідний стан трансформаційних перетворень обумовлює величезне коло проблем щодо запровадження ринкових реформ, несе загрозу конкуренції, НТП та регресивний тип розвитку. Подолання суперечності відтворення перехідної економіки, яка полягає в тому, що найважливішими складниками такого відтворення стає певна система суспільного регулювання відтворювальних процесів (у тому числі відтворення відносин власності) та динаміка їх перетворень, дозволить оптимізувати структуру суспільства. Основним питанням тут є регулювання відносин поєднання працівника із засобами виробництва та процесів зайнятості. Проте найважливішою складовою має бути людина, яка є головною метою економічного розвитку, головним ресурсом і має стати суб’єктом соціально-економічної творчості, творцем суспільного багатства. Людина може бути підпорядкована законам ринку і вести себе як homo оeconomicus і може бути творцем нових суспільних відносин, отже, рухатися до асоційованих форм поєднання працівника із засобами виробництва, за яких буде переборюватися їх відчуження, а звільнення робочої сили матиме наслідком лише необхідність перенавчання, а не збільшення безробіття. І тут на допомогу прийде така знайома форма стимулювання, як соціальне замовлення науково-технологічного прогресу, оскільки перехідна економіка зберігає можливості щодо соціальної переорієнтації НТП за загальнолюдським напрямом розвитку економіки, орієнтованої на розвиток людини: економія праці та прогрес її творчого змісту; зміна макроекономічної структури для забезпечення розвитку людини; зростання тривалості та якості вільного часу; забезпечення прогресу науки, освіти, культури; підвищення якості продукції; вирішення екологічних проблем довкілля.

Саме згадані цілі постають визначальними щодо НТП, який є засобом їх вирішення, проте необхідна нова якість НТП з огляду на системну кризу економіки України, яка характеризується відсутністю стимулів і недостатньою матеріально-технічною базою НТП, існуванням диспропорцій, труднощами соціально-культурної кризи та зниженням інноваційного потенціалу населення. Така нова якість може бути досягнута як соціально-економічне замовлення НТП у перехідній економіці — розвиток науки і технологій як засобу для зростання соціально-економічної ефективності. Не менш важливо забезпечити гуманітарний (соціально-культурний) прогрес за такими сферами: педагогіка, медицина, культура, охорона природи; соціальні інновації — створення нових сфер соціально-економічної організації суспільства; науково-технологічні інновації та їх упровадження.

Соціальна орієнтація НТП у перехідній економіці України полягає у забезпеченні інтенсивного типу відтворення з відповідним використанням найсучасніших технологій, притаманного традиційному індустріальному суспільству, а також у розширенні можливостей розвитку постіндустріального інтенсивного відтворення. До оптимальних шляхів реалізації програми соціалізації економічної системи у сферах виробництва, культури, освіти, науки слід віднести:

1)  відповідні інституційні перетворення і соціальне підтримання розвитку та використання творчого потенціалу кожного працівника;

2)  стимулювання науково-технічного та гуманітарного прогресу державними засобами, забезпечення суспільної та приватної підтримки різних форм інноваційної діяльності;

3)  забезпечення свободи створення різного роду колективів, творчих союзів, партнерства в науці, педагогічній та соціальній сферах, надання пільг для піонерних форм такої діяльності, для найповнішого використання творчого потенціалу людини та НТП;

4)  створення системи освіти для формування творчої особистості, здатної насамперед до швидкого перенавчання, перекваліфікації, наділеної широкими різнобічними знаннями та високим потенціалом інноваційної діяльності;

5)  створення системи відносин у суспільстві, колективі, які забезпечують вивільнення інноваційного потенціалу всіх працівників: ідеться про партисипативне управління, створення сімейних фірм, запровадження «людських відносин», це, власне, той досвід, який частково запроваджувався у формі соціалістичного змагання, яке переважно було бюрократичним механізмом централізованого спонукання працівників. Такі форми сприяють запровадженню і вдосконаленню методів організації праці, виробничого процесу, всього економічного механізму;

6)  запровадження методів самоуправління колективами для вирішення завдань стимулювання інновацій кожного працівника;

7)  підтримання підприємницької діяльності як засобу демократичної організації управління технологічним процесом;

8)  вироблення і запровадження системи пільг науково-технологічним, економічним і соціальним новаторам (особам і колективам, фірмам, суспільним об’єднанням, державним структурам, приватному колективному і державному бізнесу) для впровадження досягнень науково-технологічного та гуманітарного прогресу;

9)  формування цільових програм структурної перебудови економіки та засобів здійснення науково-технологічного і гуманітарного прогресу.

Суспільні фонди, конкурси, спеціальні програми, спрямовані на підтримання окремих осіб, зайнятих науковою діяльністю, різних суспільних організацій, невеликих наукових колективів, великих науково-технологічних комплексів та науково-дослідних інститутів належать до арсеналу засобів, що можуть застосовуватися для підтримання різних форм інноваційної діяльності.

Не менш важливим є створення інформаційних систем, що забезпечують загальний доступ до інформації (банків даних) для інноваційної творчої діяльності, і це забезпечення має бути безоплатним на відміну від комерційного використання інформації, коли інформація використовується на умовах платності для одержання грошового, матеріального доходу.

І нарешті, слід зазначити, що якихось особливих стимулів НТП стосовно соціальної орієнтації, які діють окремо, в економіці не існує, крім стимулів економічного розвитку.

Література до розділу 6

1. Соскін І. Формування середнього класу – основа прискорення руху України до НАТО // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 24—26.

2. Симоненко В. Біль // Економіст. — 2003. — № 1. — С. 12—15.

3. Соскін І. Формування середнього класу — основа прискорення руху України до НАТО // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 24—26.

4. Хрисанова С. Неактуальність класового підходу в умовах трансформаційного суспільства // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 28.

5. Соскін І. Формування середнього класу — основа прискорення руху України до НАТО // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 24—26.

6. Соскін І. Формування середнього класу — основа прискорення руху України до НАТО // Економічний часопис ХХІ. — 2003. — № 4. — С. 24—26.

7. Проблеми і перспективи української реформації / Г. В. Щокін, В. І. Куценко, М. Ф. Головатий та ін. — К.: МАУП, 2001. — С. 44—71.

8. Актуальні питання методології та практики науково-технологічної політики / За ред. Б. А. Малицького. — К.: УкрІНТЕІ, 2001. — 204 с.

РОЗДІЛ 7. ЕКОНОМІЧНІ МЕТОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ДЕРЖАВНОЇ КОРЕКЦІЇ РИНКОВИХ ПРОЦЕСІВ

Похожие работы

Держава та ринок

Скачать

39911

0

4

... наведені вище. Вчений Ф.Хайєк каже про це так: «Конкурентний лад – єдиний, де людина залежить лише від самої себе, а не від милості сильних світу цього» {13, с.22]. Ця цитата підкреслює важливу роль держави у ринковій економіці, тому що саме вона виконує ті обов’язки, які спрямовані на розвиток та гідне існування народу країни. Отже, ринок та ринкова економіка – продукт тривалої еволюції товарно ...

Взаємодія соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків

Скачать

664560

27

18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Функціонування ринку туристичних послуг

Скачать

63586

1

5

... відповідним розвитком міжгалузевого господарського комплексу індустрії туризму; б) розуміння туристичного процесу як геопросторового явища, властивості якого проявляються в функціонуванні ринку туристичних послуг; в) специфіка формування та функціонування туристичного ринку. Масштабність туризму як суспільного явища, а саме прискорений розвиток в часі та поширення по території (з орієнтацією на ...

Стародавні держави і право на території України

Скачать

241376

0

0

... її у межах української етнічної території, тобто від Львова, Галича і Холма до Слобожанщини. На півдні кордон з Кримом складало Дике поле між Дністром і Дніпром. За часів Б.Хмельницького територія Української держави становила майже 200 тис. км². Ознака третя – політико-адміністративний устрій. На визволеній території було ліквідовано органи влади Речі Посполитої. В основу адміністративного ...