2.1 Морально-психологічний феномен емпатії

Огляд наукової літератури засвідчує, що у дослідженнях проблеми емпатії виділяються два основних напрямки: когнітивний та емотивний. У першому випадку емпатія розглядається як спосіб розуміння іншої людини (Р.Карамуратова, L.Cottrel, R.Dymond) , як "розумова комунікація" або інтелектуальна реконструкція внутрішнього світу іншої людини (U.Bronfenbrenner, J.Harding, M.Gallwey), тобто як суто інтелектуальний процес. При такому підході емпатія визначається як осмислення внутрішнього життя іншої людини, як вид чуттєвого пізнання. В межах даного напрямку існує тенденція, яка розглядає емпатію як інтуїтивне пізнання емоційного стану іншої особистості (А.Ковальов, Т.Шибутані). Представники іншого напрямку трактують емпатію як емоційний стан, котрий виникає у суб'єкта при вигляді переживань іншої людини (Т.Пашукова, D.Aderman, Е.Stotland). Емпатія у цьому випадку розглядається як афективне явище, суть якого полягає у проникненні в афективні орієнтації іншої людини, у співчутті переживанням цієї людини, у здатності прилучитися до її емоційного життя, розділити її емоційний стан (Т.Гаврилова, О.Кайріс, А.Рудська, Л.Стрєлкова, О.Фєніна). Окремі психологи, які вивчають емпатію, виділяють не тільки когнітивний та емоційний, але і поведінковий компонент емпатійної взаємодії (Л.Джрназян, В.Киричок, Н.Сарджвеладзе, Є.Шовкомуд). Особливий інтерес викликають праці, в яких емпатичні переживання розглядаються як мотив альтруїстичної поведінки, як складова поведінки, спрямованої на надання допомоги (Дж.Аронфрід, К.Бетсон, Дж.Кок, К.Мак-Девіс, М.Обозов, П.Симонов) [9, 14, 18, 19, 20, 22].

Аналіз вищевказаних досліджень робить очевидним висновок, що диференціація емпатії як процесу відбувається із врахуванням того, який із трьох компонентів у ній переважає: когнітивний, емоційний чи поведінковий. Перевага когнітивного компоненту у відображенні стану іншої людини характерна для адекватного розуміння іншої особистості. Домінування емоційного компоненту в емпатії говорить про емоційний відгук однієї особистості на переживання іншої. У діяльній емпатії суб'єкт не тільки розуміє емоційний стан іншої особи, але і надає її активну підтримку. Отож, емпатія є одним із регуляторів взаємостосунків між людьми. Емпатійні стани співчуття, співпереживання, які багаторазово повторюються, стають властивістю особистості.

Емпатія розглядається нами як властивість, котра проявляється у розумінні внутрішнього світу іншої людини, емоційному залученні у її життя. Емпатійні переживання(співчуття, співпереживання, жалість) реалізуються у формах допомагаючої поведінки. У цьому випадку емпатія має особливу соціально-практичну значимість для морального удосконалення особистості, оптимізації стосунків, які складаються у діяльності та спілкуванні, і особливо у педагогічній діяльності та педагогічному спілкуванні. Аналіз наукової літератури з проблеми емпатії дозволяє зробити висновок, що діяльна педагогічна емпатія – це професійно значима якість педагога, яка забезпечує успішність міжособистісної взаємодії, проявляючись і формуючись у ситуаціях діалогічного спілкування, у спільній творчій діяльності педагога та вихованців. Однією із функцій емпатії педагога є надання такої допомоги школяреві у розв'язанні його проблеми, яка сприятиме розвитку його особистості.

2.2 Відчуття емпатії і соціалізація особистості

Емпатія - це глибоке і безпомилкове сприйняття внутрішнього світу іншої людини, його прихованих емоцій і смислових відтінків, емоційне співзвуччя з його переживаннями, використання всієї глибини розуміння цієї людини не в своїх, а в його інтересах.

Психологами виділено три рівні емпатії:

1-й рівень - найнижчий, це сліпота до відчуттів і думок інших. Таких людей більше цікавлять свої власні і, якщо їм здається, що вони добре знають і розуміють інших, їх висновки часто помилкові. Втім, усвідомити свою помилку їм заважає низький рівень емпатії і власні помилки можуть тривати все життя.

2-й рівень - епізодична сліпота до відчуттів і думок інших, зустрічається найчастіше. Властивий будь-яким типам особи, хоча і в різних проявах.

3-й рівень емпатії - найвищий. Це постійне, глибоке і точне розуміння іншої людини, уявне відтворення його переживань, відчуття їх як власних, глибокий такт, що полегшує усвідомлення людиною своїх проблем і ухвалення правильних рішень без жодного нав'язування своєї думки або своїх інтересів. Для цього треба уміти відректися від свого «Я», будувати відношення по принципах взаємної довіри і альтруїзму.

Залежно від темпераменту і особистих психологічних якостей всі люди проявляють різну схильність до емпатії. Найбільш глибоке відчуття емпатії переживають інтравертовані особистості схильні до меланхолії.

На ступінь емпатії у юнаків впливає ряд чинників: діти менш схильні до емпатії, їм потрібно більше часу для її розвитку і вкорінення. Рівень розвитку відчуття емпатії у дівчат, вище, ніж у юнаків. Також був виявлений зв'язок між емпатію та самоприйняттям, і емпатію та прийняттям інших. Таким чином, у дівчат прийняття інших пов'язано з емпатією до батьків. Отже, розуміючи і приймаючи близьких людей — батьків, співчуваючи їм, дівчатка навчаються розуміти і приймати інших . У хлопців показник прийняття себе пов'язаний із загальним рівнем розвитку емпатії (згідно тесту Ю.Н.Емельянова-Б.Н.Орлова). Приймаючи себе, свої позитивні і негативні сторони, хлопець зможе приймати інших.

Безумовно, сила емпатії також залежить від ступеня знайомства з людиною — об'єктом відчуття емпатії.

Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується до періоду зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права і обов'язки, придбані нею, не говорять про те, що процес соціалізації повністю завершений: в деяких аспектах він продовжується все життя.

В ході соціалізації дитина, підліток чи юнак засвоює всі риси свідомості і поведінки, що культивуються в суспільстві. Але, інколи деякі з них можуть бути незрозумілими і здаватися непотрібними. Усвідомити їх важливість, вони можуть відчувши їх вплив і роль для інших людей. Наприклад, учень може не усвідомлювати необхідність поступатися місцем старшому або ділиться зі своми однолітками. Досвідчений педагог-психолог в певній формі допомагає такому юнакові чи підліткові поставити себе на місце дорослого або однолітка і відчути дискомфорт від його порушень правил поведінки.

У психологічній літературі, що присвячена дослідженню емпатії, часто йдеться про те, що необхідною умовою для її виникнення є не лише гуманне відношення в цілому, а і наявність симпатії до об'єкту співпереживання. Досліджуючи феномен аттракції, Л. Гозман відзначав, що допомога або співчуття викликає симпатію не лише у тієї людини, на яку вони прямують, але і зворотну, причому її величина значно перевищує попередню. У педагогічних роботах В.Сухомлинського, Ш. Амонашвілі, зокрема, наголошується, що симпатія, аттракция до іншої людини обов'язково виникає при наданні їй допомоги, підтримки, співчуття. «Істинно людську радість можна пережити тоді, коли бачиш, що подарував радість іншій людині» стверджував Ш.А.Амонашвілі.

Під впливом відчуття емпатії розвиваються комунікативні уміння і навички особистості. Вони допомагають людині в майбутньому і в професійному зростанні. Л. Скрипка, Т. Федотюк, С. Максимец, О. Юдіна відзначають позитивний вплив зростання рівня емпатії на соціальну і професійну адаптацію лікарів, педагогів, шкільних психологів, на удосконалення їх комунікативних умінь, здатності розуміти емоційний стан іншої людини через невербальні прояви.

У сучасній педагогіці і психології розрізняють декілька моделей соціалізації особистості учня.

У соціологічній моделі (від латин. socłetas - «суспільство») соціалізація розуміється як трансляція культури від покоління до покоління і розглядається як загальний механізм спадкоємства минулого досвіду. Дана модель соціалізації допускає засвоєння учнями як стихійних (вулиця), так і організованих (школа) впливів соціального середовища. Причому співвідношення цих впливів в більшості випадків буває непередбаченим. Така модель соціалізації є видимою в діяльності дитячих будинків і шкіл-інтернатів, особливо тих з них, в яких знаходяться діти з обмеженими можливостями фізичного і розумового розвитку.

Інтеріоризаційна модель (від латин. іnterіo - «усередині») має на увазі під соціалізацією засвоєння особистістю норм, цінностей, установок, стереотипів, вироблених суспільством, які демонструються найближчим оточенням як зразок поведінки. В результаті у дитини складається система внутрішніх регуляторів, звичайних норм поведінки. Дана модель соціалізації заснована на зовнішній підтримці бажаною для довколишніх людей поведінки. Про тип інтеріоризаційної моделі свідчать мовні формули схвалення або несхвалення різного типу поведінки вихованців. За типом такої моделі соціалізації підлітки втягуються в неформальні, у тому числі злочинні, групи. Дія даної моделі особливо ефективна для закритих груп — релігійних, національних. Саме ця модель найчастіше застосовується в системі виховально-трудових колоній.

Факторно-інституційна модель (від латин. factor - «той, хто робить, що виробляє»; іnstіtutum - «установа») включає в процес соціалізації особистості дію чинників, інститутів і агентів. Розрізняють мегафактори (вплив сонячної активності, екологічної обстановки в світі і тому подібне), макрочинники (тип держави, стан війни або світу, демографічна ситуація і тому подібне), мезофактори (національність, тип релігії, ідеологія, яка володарює в ЗМІ, і тому подібне), мікрочинники (сім'я, школа, сусіди, ровесники, громадські організації, міліція і тому подібне). «Інститутами соціалізації» в даному випадку є групи людей. Це педагоги і школи, учні, професійна група, спортивна команда і тому подібне «Агентами соціалізації» виступають особи, які здійснюють цілеспрямований вплив на процес розвитку підростаючої людини, — батьки, вчителі, вихователі, тренери і інші авторитетні дорослі. Ефективність дії факторно-інституційної моделі пов’язана з посиленням або послабленням якого-небудь чинника інституту або агента соціалізації. Найчастіше це буває компенсуючий вплив виховних установ для дітей з неблагополучних сімей. У інших випадках посилюється активність сім'ї і установ додаткової освіти при ослабленому впливі школи.

Інтеракційна модель (від англ. іnteractіon - «взаємодія») соціалізації трактується як результат міжособистісної взаємодії, яка визначає типа сприйняття світу. Сприятлива міжособистісна взаємодія сприяє формуванню довіри до інших людей і встановленню тісних контактів з ними, несприятлива — настороженості в стосунках з іншими і ворожості. Це отримується в дитинстві як еталон і не підлягає змінам. При неможливості застосувати звичайний досвід взаємин до ширшого соціального співтовариства відбувається соціалізація за типом «інкапсуляції». В цьому випадку коло спілкування обмежується або неправомірно звужується (дружити з дітьми свого двору, вийти заміж за хлопчика з сусіднього під'їзду і тому подібне). Реалізація такої моделі соціалізації часто спостерігається в малокомплектних школах, інтернатах для дітей з ранньою обдарованістю, учбових закладах національних землячеств.

Інтраіндівідуальна модель (від латин. іntra - «усередині»; іndіvіduum - «окрема людина»). За даною моделлю соціалізація особистості відбувається в єдності двох взаємозалежних процесів. З одного боку, йде активне пристосування до зовнішнього середовища, з іншої — підтримка творчих проявів особистості, направлених на удосконалення свого життя, на самовиховання. Така модель соціалізації характерна для установ освіти, зорієнтованих на розкриття творчої індивідуальності кожного вихованця (школи-інтернати для дітей з ранньою обдарованістю і тому подібне).

Підсумовуючи все вищевикладене можна сказати, що для розвитку емпатії і соціалізації особи найбільш прийнятною є інтеракційна модель. При цьому дуже важливо не допускати надмірності розвитку відчуття емпатії у учнів старшої школи, схильних до підвищеної психологічної чутливості, оскільки це може привести до стресу.


Розділ ІІІ. Особливості емпатії у старшокласників


Информация о работе «Емпатія та особливості її формування в ранньому юнацькому віці»
Раздел: Психология
Количество знаков с пробелами: 48783
Количество таблиц: 2
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
153314
11
4

... і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням. Деякі особливості емоційних реакцій раннього юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють юнацьку психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до ...

Скачать
664560
27
18

... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується ме­тодика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...

Скачать
83739
2
5

... дношенням маскулінності й фемінінності в психіці, дозволить кожній індивідуальності й суспільству в цілому стати більш продуктивним ігармонічним. Розділ 2. Аналіз впливу гендерних стереотипів на характер та ефективність спілкування старших підлітків 2.1  Методи й методики дослідження впливу гендерних стереотипів на процес спілкування старших підлітків  Мета дослідження полягає в тому, щоб ...

Скачать
136858
0
0

... ії – це психологія навчання, психологія виховання і психологія вчителя. Коли ми розглядаємо проблему навчання і розвитку, то повинні зауважити, що ця проблема в однаковій мірі стосується як вікової, так і педагогічної психології.   47. Сутність та структурні компоненти процесу учіння   На учіння – це стійка доцільна зміна діяльності людини на основі попередньої діяльності, а не завдяки ...

0 комментариев


Наверх