Психологічний погляд на дидактичні принципи
Сучасна психологія традиційного навчання
Навчання на основі теорії поетапного формування розумових дій
Необіхенвіоризм
Теорія особистості Курта Левіта та соціальна психологія
Генетична психологія Піаже
Неофрейдизм (Карен Хорні, Еріх Фролем)
Гуманістична психологія - К. Роджерс, А. Маслоу, Г. Олпорт
Навигация
Сучасна психологія традиційного навчання
Психологія навчання
76951
знак
0
таблиц
0
изображений
3.2 Сучасна психологія традиційного навчання
Самостійні напрямки навчання почали виникати з середини ХХ ст. Розподіл їх має дихотомічний характер, наприклад, частина представників психології навчання розглядають його суть як управління; окремі представники дотримуються думки, що навчання має на меті формувати в учнів здібності самостійного здобуття знань.
Сучасна психологія навчання виділяє такий напрямок, як традиційне навчання. Характерною рисою традиційного навчання є його зверненість до минулого. Минуле розглядаєть ся як сховище набутих людством знань, а тому це навчання орієнтується на запам'ятовування матеріалу. По суті у тради ційному навчанні інформація є об'єктом засвоєння та кінцевим продуктом цього процесу. Процес використання знань проекту ється на майбутнє. Вчені радять розрізняти “інформацію” та “знання”. На їх думку, інформація являє собою знакову систему (наприклад, текст підручника, параграфа, інформація, що складає зміст пояснення вчителя), яка існує незалежно від нас. Знаки — це носії інформації, вони є замінниками реальних предметів, явиш, їх властивостей. З їх допомогою учень може освоїти досвід про реальність, але це лише можливість. Щоб ця можливість стала дійсністю, потрібно перетворити цю інформацію у свої знання, включивши сприйняту нову інформацію у свій досвід, в раніше набуті та систематизовані знання, поглибивши та розширивши їх, зробити їх засобом більш досконалої діяльності та розумної поведінки. Загалом, знання відрізняються від інформації тим, що вони є підструктурою особистості.
Психологи Н.О. Менчинська та Д.М. Богоявленський є авторами теорії засвоєння знань, яка грунтується на ідеї управління учінням та включає у його процес сприймання, аналіз-синтез, асоціації, запам'ятовування, розуміння, застосуван ня. На думку цих вчених, основною стратегією управління є вироблення способів самостійного засвоєння знань.
В.В. Давидов розробив теорію застосування змістовних узагальнень з метою підсилення розвивального впливу уроків. В.В. Давидов виділяє узагальнення теоретичне, емпіричне та змістовне. Суть теоретичного узагальнення полягає в тому, що це опосередкована навчанням діяльність оволодіння поняття ми та загальними уявленнями, закріпленими в науковому терміні. Характерними ознаками теоретичного мислення є те, що суттєвий тип зв'язку, який властивий для об'єкта пізнання, тобто всезагальне в ньому абстрагується на якомусь конкрет ному факті. Учневі не потрібне довготривале порівняння конкретних проявів для виділення цього внутрішнього суттєвого зв'язку.
Емпіричне узагальнення здійснюється при порівнянні предметів та уявлень про них, що дозволяє виділити в них спільні властивості, відкидаючи специфічні, особливі, одиничні ознаки. Таке узагальнення не може вийти за межі чуттєвої одиничності, а тому не призводить до утворення абстрактно-узагальненого поняття. Теоретичне узагальнення на відміну від емпіричного відображає внутрішній, всезагальний зв'язок предметів, воно виходить за межі чуттєвого досвіду.
Змістовне узагальнення та абстрагування, на думку В.В. Давидова, є дві сторони одного процесу сходження думки від абстрактного до конкретного. Абстрагуванням учень виділяє суттєву характеристику об'єкта від інших властивостей та від самого об'єкта пізнання. Ця суттєва характеристика виступає як особливе відношення, а в процесі встановлення закономірних зв'язків його з одиничними явищами, вона набуває всезагального характеру. Ця базальна абстракція в процесі сходження думки до конкретного називається змістов ною. Те узагальнення, в процесі здійснення якого виявляються і простежуються реальні взаємозв'язки всезагального з особливим та одиничним називається змістовним узагальнен ням. Виконати змістовне узагальнення означає відкрити зв'язок особливих та одиничних явищ з загальною основою цілого. Учні на уроках під керівництвом вчителя аналізують зміст навчального матеріалу, виділяють в ньому висхідне загальне відношення, виявляючи його прояв у багатьох інших одиничних відношеннях. Встановлюючи зв'язок цього висхідного загального відношення (змістовна абстракція) з проявами його в одиничних відношеннях, учні отримують змістовне узагальнення навчального матеріалу. Таким чином, змістовне узагальнення вимагає виведення та пояснення одиничних проявів системи на основі її всезагальної основи.
Цей підхід спрямований на продуктивне співвідношення індуктивної та дедуктивної логіки у навчанні.
JI.B. Занков запропонував ряд нових принципів, які повинні були зробити навчання розвивальним. Він обгрунтував навчання на високому рівні труднощів, швидким темпом, забезпечення провідної ролі теорії в навчанні, усвідомлення учнями процесу учіння, врахування особливостей всіх учнів, як сильних, так і слабких. Цей напрямок вбирає в себе декілька, оскільки навчання розглядається тут, у першу чергу, як управління, а по-друге, робиться акцент на усвідомленні учіння. Щоб дійсно відбулось оволодіння учінням потрібно ще й створювати умови для розвитку мисленнєвих операцій аналізу, порівняння, доведення. Операціональний складник учіння, на думку О.В. Скрипченка, є значущим зумовлювачем успіхів ) навчанні.
Б.Г. Ананьев обгрунтував підхід до формування особистості який полягає у необхідності поєднувати пізнання, спілкування те працю. Умови поєднання навчання та праці в атмосфер: демократичного спілкування є необхідною умовою зростанні; особистості. Цей напрямок орієнтує на всебічне формуванню особистості, яка б поєднувала в собі знання про реальність та відповідні ставлення до неї.
Похожие работы
... ії – це психологія навчання, психологія виховання і психологія вчителя. Коли ми розглядаємо проблему навчання і розвитку, то повинні зауважити, що ця проблема в однаковій мірі стосується як вікової, так і педагогічної психології. 47. Сутність та структурні компоненти процесу учіння На учіння – це стійка доцільна зміна діяльності людини на основі попередньої діяльності, а не завдяки ...
... допомога із застосуванням вибору рішення; попередження учнів про типові помилки, неправильні підходи і та.ін. Таким чином, основними шляхами розвитку творчого мислення молодших школярів є: Створення необхідних, сприятливих умов у процесі навчання; Дотримуватись вище названих рекомендацій щодо використання творчих завдань на уроках. Надавання усіх можливих видів диференційованої допомоги учням ...
... ійований підхід, значно вищий, ніж у контрольному, причому особливо відрізняються результати розв’язання додаткового завдання. Ми пояснюємо це цілеспрямованою роботою диференційованого підходу у процесі навчання молодших школярів розв’язувати текстові задачі, яка проводилася відповідно до завдань формуючого експерименту, що привело до позитивних зрушень у розвитку мислення школярів. 2.3 Аналіз ...
... виходу з важкої життєвої ситуації. Увага при цьому типі надання допомоги приділяється не стільки наявним проблемам і порушенням, скільки ресурсам особистості клієнта, його можливостям. Психологічна корекція-метод комплексного психологічного впливу на цілі, мотиви і структуру поведінки клієнта, а також розвиток його деяких психічних функцій: пам'яті, уваги, мислення. Основною задачею є навчання і ...
0 комментариев