Узагальнена характеристика гіперактивної поведінки сучасних дітей: основні прояви, причини
Особливості соціально-педагогічної роботи з гіперактивними дітьми в шкільному просторі
Методичні рекомендації шкільному соціальному педагогу у роботі з гіперактивною дитиною
Аналіз та програвання конфліктних ситуацій. (Можливі теми: «Не беруть до гри», «Посварилися – помирилися».)
Навигация
Особливості соціально-педагогічної роботи з гіперактивними дітьми в шкільному просторі
Своєрідність роботи шкільного соціального педагога з гіперактивними дітьми
67399
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.3 Особливості соціально-педагогічної роботи з гіперактивними дітьми в шкільному просторі
Проблеми дітей, що мають порушення поведінки і пов'язані з ними труднощі навчання, нині особливо актуальні. Постійно збуджені, неуважні, непосидючі і галасливі, такі діти приковують до себе увагу учителя, якому необхідно стежити, щоб вони сиділи спокійно, виконували завдання, не заважали однокласникам. Ці школярі на уроці постійно зайняті своїми справами, їх важко утримати на місці, змусити вислухати завдання і тим більше виконати його до кінця. Учителя вони «не чують», усе втрачають, усе забувають. Вони незручні через свою надмірну активність і імпульсивність. Сучасна школа є системою норм, правил, вимог, що регламентують життя дитини. Саме тому останніми роками проблема ефективності навчання гіперактивних дітей стає усе більш актуальною і обговорюваною серед педагогів і шкільних психологів. Так, ще кілька років тому в початкових класах гіперактивних дітей було по одному-два в класі, а зараз в цю групу потрапляє вже близько 20–30% учнів. І цей відсоток постійно росте. При усіх існуючих проблемах поведінки інтелектуальні функції гіперактивної дитини не порушені, і такі діти можуть успішно освоювати програму загальноосвітньої школи за умови відповідності вимог шкільного середовища можливостям дитини. Проте сама система навчання, особливо на перших етапах в школі, є такою, що психотравмує і призводить до виникнення у гіперактивних дітей дезадаптивных станів. [15]
Так, гіперактивні діти (а особливо молодші школярі) відчувають підвищену потребу в русі, що суперечить вимогам шкільного життя, оскільки шкільні правила не дозволяють їм вільно рухатися під час уроку і навіть під час зміни. А просидіти за партою 4–6 уроків підряд по 35–40 хвилин для них завдання непосильне. Саме тому вже через 15–20 хвилин після початку уроку гіперактивна дитина не в змозі сидіти за партою спокійно. Цьому сприяють мала рухливість на уроці, відсутність зміни форм діяльності на уроці і впродовж дня. Наступною проблемою є протиріччя між імпульсивністю поведінки дитини і нормативністю стосунків на уроці, що проявляється в невідповідності поведінки дитини сталій схемі: питання учителя – відповідь учня. Гіперактивна дитина, як правило, не чекає, поки учитель дозволить йому відповідати. Він часто починає відповідати, не вислухавши питання до кінця, і часто кричить з місця. Гіперактивним дітям властива нестійка працездатність, що є причиною наростання великої кількості помилок при відповідях і виконанні письмових завдань при настанні стану стомлення. А фіксована (стандартна) система оцінювання знань, умінь і навичок, прийнята в сучасній школі, виконує не стільки функцію регулювання, скільки санкціонування для дитини, оскільки кількість помилок, що збільшується у зв'язку із стомленням, призводить до збільшення зауважень і негативних оцінок з боку учителя, що сприймається дитиною як негативне оцінювання себе в цілому, а не як оцінка своєї роботи. Навички читання і листа у гіперактивної дитини значно нижчі, ніж у однолітків, і не відповідають його інтелектуальним здібностям. Письмові роботи виконуються неохайно, з помилками із-за неуважності. При цьому дитина не схильна дослухатися до порад дорослих. Фахівці припускають, що справа тут не лише в порушенні уваги. Труднощі формування навичок листа і читання нерідко виникають із-за недостатнього розвитку координації рухів, зорового сприйняття, мовного розвитку. Система пред'явлення учбового матеріалу в школі є передусім педагогічним монологом, який вимагає від дитини уважного слухання і виконавської поведінки, тоді як гіперактивним дітям потрібні передусім візуальні і тактильні опори в отриманні інформації. Таким чином, можна говорити і про невідповідність способів пред'явлення учбового матеріалу (його недостатньої різноманітності) багатоканальному сприйняттю гіперактивної дитини. І ще одна особливість шкільного середовища – це відсутність ігрового простору, тоді як для таких дітей воно потрібне, оскільки дозволяє організувати гри на зняття статичної напруги, обігравання агресивності, корекцію механізмів емоційного реагування, розвиток навичок соціальної поведінки. [12]
Необхідно із самого початку будувати взаємини з дитиною на принципах згоди і взаєморозуміння. Безумовно, не слід дозволяти йому робити усе, що надумається. Треба пояснити, чому це шкідливо або небезпечно. Якщо не виходить – відвернути, перемкнути увагу на інший об'єкт. Говорити треба спокійно, без зайвих емоцій, краще всього використовуючи жарт, гумор, які-небудь забавні порівняння. Виражаючи невдоволення, ні в якому разі не слід маніпулювати почуттями дитини і вже тим більше його принижувати. Слід емоційно підтримувати дошкільника в усіх спробах конструктивної, позитивної поведінки, якими б незначними вони не були. Також дуже важливий фізичний контакт з дитиною. Обійняти його у важкій ситуації, притиснути до себе, заспокоїти – з часом це дає виражений позитивний ефект, а ось постійні окрики і обмеження, навпаки, розширюють прірву між батьками і дітьми.
Необхідно підтримувати здоровий психологічний мікроклімат в сім'ї. Слід захистити дитину від можливих конфліктів між дорослими: навіть якщо назріває сварка, він не повинен бачити, а тим більше бути її учасником. Батькам треба якомога більше часу проводити з малюком, грати, їздити усім разом за місто, придумувати загальні розваги. Звичайно, фантазії і терпінь знадобиться багато, але користь буде не лише для дитини, але і батьків, оскільки непростий світ маленької людини, його інтереси стануть ближчі і зрозуміліше. Якщо є можливість, краще виділити для дитини кімнату або її частину для занять, ігор, самоти, т.ч. відвести для нього власну «територію». У оформленні слід уникати яскравих кольорів, складних композицій. На столі і в найближчому оточенні дитини не повинно бути відволікаючих предметів, він сам не в змозі зробити так, щоб ніщо стороннє його не відволікало. Організація життя повинна діяти на дітей заспокійливо. Для цього необхідно скласти розпорядок дня і дотримувати час прийому їжі, сну, виконання домашніх завдань, ігор. Можна визначити для дитини круг обов'язків, а їх виконання тримати під постійним спостереженням і контролем, але не занадто жорстко. Важливо відмічати і хвалити зусиль, що докладаються ним, навіть якщо результати далекі від досконалості. Давши дитині нове завдання, краще показати, як його виконувати, підкріпити розповідь малюнком. Зорові стимули дуже важливі. Не слід перевантажувати увагу дошкільника. На певний відрізок часу можна доручити тільки одну справу, щоб він міг його завершити (наприклад, з 8.30 до 9.00 прибирати своє ліжко). Деякі психологи радять використовувати для цієї мети будильник або кухонний таймер. Спочатку слід обговорити завдання, а потім підключати техніку. На думку фахівців, це сприятиме зниженню агресії. Будь-який вид діяльності, що вимагає від дитини концентрації уваги (читання, гра з кубиками, розфарбовування, прибирання будинку і т.п.), має бути винагороджений: призом може виступати маленький подарунок, слова похвали і схвалення. Прикладом заохочення можуть служити дозвіл в якості разової поблажки подивитися телевізор на півгодини довше покладеного часу, зайвий раз сходити на прогулянку або купити річ, про яку він давно мріє; пригощання спеціальним десертом, надання можливості прийняти участь в іграх разом з дорослими (лото, шахи). Якщо дитина протягом тижня поводиться приблизно, у вихідні він повинен отримати додаткову винагороду (наприклад, поїздку разом з батьками за місто, екскурсію в зоопарк, похід в театр та ін.). При незадовільній поведінці батьки можуть словесно висловити своє несхвалення.
Фізичне виховання дітей з синдромом дефіциту уваги
Як відомо, заняття фізкультурою зміцнюють здоров'я людини, нерідко позбавляючи його від захворювань. Фізичні вправи покращують роботу сердечно судинною і дихальною систем, активізують обмін речовин, зміцнюють м'язи і тканини, збільшують кисневий обмін, виводять шлаки, знімають м'язову втому, насичують людину додатковою енергією. Лікування дітей з синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю повинне включати фізичну реабілітацію. Як не дивно, таким дітям додаткове фізичне навантаження не лише не протипоказане, але і корисне. Систематичні заняття гімнастикою сприяють тому, що дитина стає спокійнішою. У нього виробляється правильна координація рухів, відновлюються поведінкові реакції, нормалізується сон, розвивається кістково-м'язова система. Крім того, гімнастика чинить загальнозміцнюючу дію на увесь організм, що також надзвичайно важливо. Заняття фізкультурою з гіперактивними дітьми слід проводити з урахуванням ряду рекомендацій.
По-перше, вони повинні проводитися під контролем педіатра, невропатолога і лікаря ЛФК. Це, природно, не означає, що робити гімнастику треба тільки в спеціальних залах, строго по годиннику. Удома або на дачі з батьками це буде навіть корисно, адже вправи лікувальної фізкультури дають бажані результати лише у тому разі, якщо проводяться тривалий час і регулярно (добре розбити їх на окремі цикли і проводити кілька разів впродовж дня), з поступовим збільшенням навантаження. По-друге, необхідно мати на увазі, що гіперактивним дітям не можна брати участь в іграх, де сильно виражені емоції: змагання, командні ігри (футбол, баскетбол), показові виступи.
По-третє, перш ніж приступити до занять, дитина повинна пройти медичний огляд, щоб з'ясувати, чи не буде додаткове навантаження шкідливе для окремих органів і систем.
Таким чином, знання основних ознак синдрому дефіциту уваги з гіперактивністю дозволить соціальному педагогу, що працює з гіперактивною дитиною, грамотно збудувати систему взаємин з ним і організувати такий розпорядок життя, який створить усі умови для корекції відхилень в його розвитку.
Правила поведінки соціального педагога з гіперактивною дитиною:
«не помічати» дрібні витівки, стримувати роздратування і не кричати на дитину, оскільки від шуму збудження посилюється;
застосовувати при необхідності позитивний фізичний контакт: узяти за руку, погладити по голівці, притиснути до себе;
рекомендується саджати за першу парту, щоб зменшити відволікаючі моменти під час занять;
давати можливість в середині заняття посуватися (попросити що-небудь підняти, принести, запропонувати протерти дошку і т.п.);
хвалити за кожен прояв стриманості, самоконтролю, відкрито проявляти свій захват, якщо дитина довела справу до кінця.
Правила поведінки батьків з гіперактивною дитиною:
підтримувати будинки чіткий розпорядок дня;
вислуховувати те, що хоче сказати дитина (інакше він не почує вас);
автоматично одними і тими ж словами повторювати багаторазово своє прохання (нейтральним тоном);
відволікати дитину у разі капризів: запропонувати на вибір іншу можливу в даний момент діяльність; поставити несподіване питання; відреагувати несподіваним для дитини чином (пожартувати, повторити його дії);
сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала у той момент, коли він капризує;
залишити в кімнаті одного (якщо це безпечно для його здоров'я);
не забороняти дію дитини в категоричній формі;
не читати нотацій (дитина все одно їх не чує);
не наказувати, а просити (але не підлабузнюватися);
не наполягати на тому, щоб дитина щоб то не було приносила вибачення. [18]
У наш час проблема гіперактивності розкривається все ширше і повніше. Так, ще кілька років тому в початкових класах гіперактивних дітей було по одному-два в класі, а зараз в цю групу потрапляє вже близько 20–30% учнів. І цей відсоток постійно росте. Тому зараз у кожній школі потрібен соціальний педагог, який знає, повинен знати, як спілкуватись з гіперактивною дитиною, як працювати з такою категорією дітей. В соціально – педагогічній роботі вже розроблено багато ігр, тренінгів, бесід для корекційної роботи з активними дітьми і треба їх застосовувати на практиці.
Похожие работы
... допомогу дітям-інвалідам та їх сім'ям. Системне виконання індивідуальних реабілітаційних програм із першого року життя дитини істотно змінює на краще її майбутнє. Головною метою соціальної реабілітації дітей із вадами психофізичного розвитку є надання можливості: дітям-інвалідам подолати труднощі розвитку, засвоїти побутові та соціальні навички, розвинути свої здібності, повністю або частково і ...
... переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Проведене дослідження дало змогу сформулювати деякі пропозиції щодо вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства: · систематично проводити курси ознайомлення педагогічних працівників із питаннями соціально-правового захисту дітей-жертв насильства і підвищення їх правової культури; · ...
... , прикладного характеру (на даному етапі) необхідно направляти по шляху пошуку інноваційних рішень практичних проблем соціально-педагогічного характеру. Розділ 2. Методи виховання та роботи із дезадаптованими дітьми та підлітками 2.1 Шкільна дезадаптація при депресивних станах у дітей і підлітків Шкільна дезадаптація являє собою неможливість навчання й адекватної взаємодії дитини з ...
... стовне формування послуг державної підтримки повинне мати чітке формулювання критеріїв допомоги та швидку дію у досягненні поставлених цілей протидії насильству. РОДІЛ 3 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА АПРОБАЦІЯ ФОРМ І МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЛЮДЬМИ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ НАСИЛЬСТВА В СІМ'Ї 3.1 Проект Кризовий Центр для жертв насильства в сім'ї «Родина» В даний час популярним і ефективним є метод проектів. У ...
0 комментариев