Економіка в період Британської колонізації

1.2 Економіка в період Британської колонізації

За даними перепису населення 1957 р., з 2 165 тис. самодіяльного населення Малайї в сільському господарстві було зайнято 58%, а у промисловості - лише 9%. У виробництві сільськогосподарського і мінеральної сировини і продовольства було зайнято 60% самодіяльного населення Малайї. Значна кількість працівників використовувалося в первинній переробці, транспортуванні та обслуговуванні вивезення сировини за кордон. За оцінкою радянського дослідника Ф. А. Трініча, у виробництві, обробка та вивезенні сировини з Малайї в останні роки колоніального панування було задіяно не менше 50% самодіяльного населення країни. Фактично всі основні галузі сільського господарства і промисловості, а значною мірою і транспорт працювали на зовнішній ринок. У виробництві товарів на внутрішній ринок була зайнята тільки 1 / 3 всього самодіяльного населення. За рахунок власного виробництва Малайя могла задовольняти лише меншу частину потреб населення і народного господарства. Країна перебувала у винятково великій залежності від ввезення продовольства, палива, промислових товарів як виробничого, так і споживчого призначення.

Положення, що склалося в економіці Малайї в роки прямого колоніального панування Великобританії, мало змінилося і за роки існування Малайської Федерації.

На Північному Калімантані частка аграрного сектору в економіці була ще вищою, ніж в Малайї: у сільському та лісовому господарстві Сабаха в 1960 р. було зайнято 80,5% самодіяльного населення, Саравака - 81,4%. У промисловості в 1960 р. працювало у Сабаху всього 7 тис. і в Сараваці - 13 тис. чоловік. Основна маса промислового персоналу Сабаха і Саравака була зайнята на кустарних підприємствах.

Рівень господарського розвитку і особливості спеціалізації економіки Малайї на початку 60-х років характеризувалися наступними даними. Тут оброблялося лише 2,5 млн. га, з них близько 2 млн. га було зайнято багаторічними експортними культурами: каучуконосом (близько 1,6 млн. га), олійної і кокосової пальмами, ананасами, перцем і т. д. Посіви основної продовольчої культури - рису займали лише близько 300 тис. га. У 1960 р. в країні діяло 2382 плантаційних господарства загальною площею 1 020 тис. га (тобто близько 40% всієї оброблюваної площі). У цих господарствах було зайнято 260 тис. плантацій. У плантаційне секторі налічувалося більше 2,2 тис. каучукових плантацій з площею насаджень каучуконосів близько 750 тис. га. У 1960-1962 рр.. в Малайї вироблялося більше 700 тис. т каучуку (у тому числі понад 400 тис. т - на плантаціях), 160 тис.т копри, 100 тис.т пальмового масла, 140 тис. т ананасів. А виробництво рису становило лише близько 500 тис. т. В основному для експорту заготовлялось близько 3 млн. м3 деревини. Гірничодобувна промисловість давала для експорту 3-4 млн. т залізної руди, 350-450 тис. т бокситів. У країні видобувалося 50-60 тис. т олова (за змістом в руді) і виплавлялося більше 78 тис. т первинного олова, яке все йшло на експорт. За розмірами виробництва та експорту каучуку і олова Малайя займала перше місце в світі.

1.3 Тенденції економічного розвитку Малайзії в 1960-і роки

Розвитку експортного виробництва відповідав і певний рівень виробничої інфраструктури. У 1960 р, протяжність залізничної мережі в Малайї досягла 2092 км і мережі шосейних доріг 11 тис. км, при цьому 9 тис. км становили асфальтовані дороги. Автопарк країни налічував близько 130 тис. автомобілів, з них близько 100 тис. - легкових. На початку 60-х років через морські порти Малайї щорічно проходило 11-13 млн. т зовнішньоторговельних вантажів. Однак слід зазначити, що в цілому портове господарство Малайї не отримало великого розвитку. Значна частина зовнішньоторговельних вантажів на каботажних судах прямувала в Сінгапур для реекспорту. Через Сінгапур Малайя отримувала і чимала кількість імпортних вантажів, які в Сінгапур доставлялися на океанських, а звідти розвозилися каботажними судами по дрібних малайським портів. Найбільшого розвитку в роки колоніального режиму і в період Малайської Федерації отримали два основних морських порту на західному узбережжі - Порт-Суеттенхем (тепер - Порт-Келанг) і Джорджтаун (Порт-Пінанг).

У роки колоніального режиму і існування Малайської Федерації повітряний транспорт країни був лише в стадії становлення. Повітряні лінії пов'язували столицю країни тільки з декількома великими містами Малайї, з Сінгапуром і адміністративними центрами Сабаха і Саравака.

Для Малайї того часу характерний дуже слабкий розвиток електроенергетики. Електростанції країни мали сумарну потужність всього 305 тис. кВт, а виробництво електроенергії в 1962 р. склало близько 1,5 млрд. кВт-год.

Експортна спрямованість розвитку економіки Малайї обумовила велику роль зовнішньої торгівлі і високі цифри зовнішньоторговельного товарообігу, який на початку 60-х років досягав у середньому 5 млрд. малайських доларів на рік. Вартість вивозу перевищувала вартість ввезення, і країна всі ці роки мала позитивний торговельний баланс. Доходи від зовнішньої торгівлі використовувалися для оплати послуг іноземного транспорту, погашення зовнішньої заборгованості за позиками, виплати великих прибутків іноземних інвесторів, на різні витрати уряду Малайської Федерації за кордоном.

Незважаючи на більш високу роль аграрного сектору в економіці, рівень розвитку сільського господарства Північного Калімантану був нижче, ніж в Малайї, На початку 60-х років на Північному Калімантані постійно оброблялося лише близько 0,6 млн. га землі, в тому числі кілька більше 180 тис. га - у Сабасі і близько 380 тис. га - у Сараваці. Під багаторічними культурами, велика частина яких давала експортну продукцію, в Сабаху було зайнято близько 140 тис. га, а в Сараваці-близько 250 тис. га (у тому числі під каучуконосом - відповідно близько 90 і 140 тис. га). У Сабаху на плантаціях було 30 тис. га каучуконосів. На початку 60-х років в Сабаху щорічно вироблялося дещо більше 20 тис. т каучуку, близько 30 тис. т копри, трохи кави, 3-4 тис. т тютюну. Саравак давав близько 45 тис. т каучуку, близько 10 тис. т копри і стільки ж перцю. У той же час виробництво рису в Сабаху становило 70-80 тис. т, а в Сараваці-трохи більше 100 тис. т на рік. Лісове господарство цих територій давало щорічно відповідно 2-З і 1-1,5 млн. м3 деревини. У Сараваці добувалося 200-300 тис. т бокситів і близько 100 тис. т нафти. Виробнича інфраструктура на Північному Калімантані була ще менш розвинена, ніж в Малайї. Потужність електростанцій в Сабаху у 1962 р. становила лише 12,3 тис. кВт, а в Сараваці - 18,2 тис. кВт. Все виробництво електроенергії на Північному Калімантані ледь досягало 70 млн. кВт-год на рік, у тому числі 44 млн. кВт-г на Сараваці.

Настільки ж характерно для Північного Калімантану відставання у розвитку дорожньої мережі. Лише в Сабаху була побудована невелика (менше 200 км) залізниця. Довжина безрейковими доріг на початку 60-х років в Сабаху становила близько 2 тис. км, а в Сараваці - менше 1,5 тис. км, при цьому більше половини їх протяжності припадало на грунтові, гравійні та щебеневі дороги. Вантажообіг морських портів у зазначений період в Сабаху дорівнював близько 2 млн. т, а в Сараваці - 5-6 млн. т. Його розміри в Сабаху залежали в основному від вивозу деревини, а в Сараваці - нафти і нафтопродуктів, при цьому велику частину вивезення сирої нафти склав реекспорт із сусіднього Брунею, де були відсутні портові споруди для її завантаження.