Зовнішні фактори розвитку

1.4.1 Зовнішні фактори розвитку

У 80-90-х рр.. формувалася індустріально-аграрна економіка, орієнтована на потреби світового ринку. Експортна квота, яка становила в середині 60-х рр.. близько 50% ВВП, збільшилася до середини 90-х рр.. до 80%. Хоча Малайзія залишається найбільшим постачальником на світовий ринок каучуку, пальмової олії, олова, вона входить до числа провідних експортерів какао-бобів, тропічної деревини, нафти і газу, а з середини 80-х рр.. провідною статтею малайзійського експорту стала електроніка. У 90-і рр.. Малайзія поряд з США, Японією, Південною Корею та Тайванем увійшла до числа найбільших у світі виробників напівпровідників.

Разом з тим надмірна залежність економіки від стану ринку напівпровідників спонукає уряд стимулювати диверсифікацію промислового експорту. Зокрема, у другій половині 90-х рр.. Малайзія намагається утвердитися на світовому ринку як виробника автомобілів. Розширюється також експортоорієнтована виробництво побутової електроніки, текстилю та одягу.

Розділ 2. Становлення і розвиток сільського господарства Малайзії

2.1 Загальна характеристика сільського господарства

Сільське господарство Малайзії з колоніального часу в основному зберігає структуру, в якій переважаючим елементом є землеробство. Тваринництво розвинене слабко. Індустріальні методи вирощування худоби, так само, як і лову риби, тільки починають упроваджуватися. Сільське господарство, залишаючись домінуючою галуззю економіки, в колоніальний період відрізнялося крайньої відсталістю матеріально-технічної бази, низьким рівнем розвитку продуктивних сил та продуктивності праці, повільними темпами зростання виробництва.

У минулому найважливішим товарним продуктом галузі в Малайзії був каучук, що поступився лідируючу позицію олійної пальми. У число менш значимих культур входять какао, кокосова пальма і чорний перець. Головною продовольчою культурою країни є на рис, близько 87% його посівів розміщені в Півострівній Малайзії. У 1996 було зібрано близько 2,13 млн. т рису, ще 0,5 млн. т довелося імпортувати з Таїланду, В'єтнаму, Індії та Пакистану. Щоб зменшити витрати на імпорт продовольства, в країні заохочувалося виробництво фруктів, овочів, зелених культур, а також кормів для худоби. Площа під плодовими насадженнями розширюється щороку більш як на 6%. Майже половина її відведена під таку традиційну для Малайзії культуру, як кокосова пальма. Швидкими темпами прогресували птахівництво і свинарство.

2.1.1 Рибальство

Прискорений розвиток морського промислу в країні почалося в 1980-і роки після переоснащення рибальських баркасів. Нові синтетичні снасті забезпечили збільшення уловів. Матеріально-технічні зрушення і що відкрилися можливості отримання кредитів допомогли зростанню продукції галузі до 1,2 млн. т у 1996. Дедалі більшого поширення набуває аквакультура.

2.1.2 Лісове господарство та обробка деревини

Лісова промисловість поступається за значенням тільки обробної промисловості і видобутку нафти і газу. Малайзія виступає в якості одного з найбільших експортерів деревини тропічних твердих листяних порід. У країні розроблені спеціальні програми охорони і відновлення лісового фонду країни, з цією метою введені заготівельні квоти.

2.1.3 Обробна промисловість

У порівнянні з більшістю інших азіатських країн Малайзія володіє вельми розвиненою промисловістю. У 1996 внесок обробної промисловості у ВВП становив приблизно 34,5%. Близько 90% підприємств зосереджені в півострівної частині країни, особливо навколо Куала-Лумпура і в окремих районах штатів Джохор і Пулао-Пінанг. До числа ключових виробництв відноситься підготовка для подальшого експорту таких сировинних товарів, як нафта, каучук, деревина, продукти кокосової і олійної пальми, ананаси. Для збуту за кордон значною мірою призначені також різноманітні тканини, одяг, електронна апаратура, електрообладнання та електричні побутові прилади, транспортні засоби. На внутрішній ринок надходять харчові продукти, напої, тютюнові вироби, хімічні препарати, будівельні матеріали, сталь.

2.1.4 Бідне сільське населення

У першу чергу це відноситься до найбідніших верств сільського населення в рисоводческих районах. Вони відчувають величезну нестачу коштів іригації і дренажу, незважаючи на солідні суми, витрачені країною на ці цілі.

Найбільшою мірою ця причина позначилася на рисоводческих господарствах Саравака і Сабаха, де рис вирощується в основному підсічно-вогневим способом. Повільно йде в цілому по країні впровадження способів підживлення грунтів штучними добривами.

2.2 Становлення сільського господарства

За роки колоніального панування в сільському господарстві Малайї і Північного Калімантану під впливом діяльності іноземного капіталу склалися два основних сектори виробництва: великі капіталістичні плантаційні господарства, що належали іноземним підприємцям і компаніям, і дрібні господарства місцевого населення. Плантаційні господарства відігравали провідну роль у виробництві технічних культур для експорту і поставляли на світовий ринок більшу частину сільськогосподарської продукції, що вивозиться із зазначених територій.

Дрібнотоварний сектор включав в себе велику кількість дрібних селянських господарств, зайнятих виробництвом продовольчих культур для споживання всередині країни, а технічних культур - для експорту. Зберігався також сектор натурального і напівнатуральне господарства, що було найбільш характерно для Північного Калімантану.

Колоніальний режим сприяв збереженню родоплемінних і феодальних пережитків у селі, гальмував розвиток товарно-грошових і капіталістичних відносин.

Після утворення Федерації Малайзія в сільському господарстві країни відбуваються певні зрушення. Так, трохи скоротилася роль плантаційного господарства, і зросла питома вага дрібнотоварного сектора у виробництві технічних культур для експорту. Зменшився сектор натурального і напівнатуральне господарства. Збільшилося виробництво продовольства і його питома вага в сільськогосподарському виробництві. Зросли розміри і питома вага тваринництва.

У плантаційне господарстві збільшилася частка національного капіталу. У дрібнотоварного сектора посилилася соціальна диференціація, зростає число господарств, що ведуться на чисто капіталістичній основі, які перетворюються на типові капіталістичні фермерські господарства.

Слід, однак, відзначити, що після звільнення від колоніального режиму і освіти Федерації Малайзія в країні не проведено корінних аграрних перетворень і аграрний лад - Федерації зберігає багато рис, характерних для колоніального періоду.

Формально верховним власником землі в Малайзії є держава, яка надає землю селянам у тимчасове або постійне користування. Однак у процесі розвитку капіталізму в сільському господарстві основна маса селянства втратила права на землю, яка перейшла в руки місцевого торговельно-лихварського капіталу та іноземних плантаторів.

Плантаційне господарство Малайзії налічує приблизно 2,5 тис. плантаційних підприємств, в переважній більшості площею понад 100 га. Плантації площею менше 100 га становлять лише близько 1 / 3 всього числа і займають значно менше 10% всієї плантационной площі. Зовсім дрібні плантації - площею менше 40 га - складають всього декілька відсотків плантаційних господарств, а їх загальна площа не перевищує і одного відсотка.