2. Людина – це прагнення бути людиною

Прагнення утриматись в тому режимі буття, де вона відчуває себе вільною, люблячою і творячою.

Нема прагнення – і людина випадає з цього режиму, автоматично в ньому утриматись неможливо.

Автоматично в голову іноді приходить лише дурість, але щоб прийшла думка оригінальна і нова, необхідно дуже постаратися.

Саме собою в людському світі ніщо не живе, усе тримається лише на хвилі зусилля: зусилля бути людиною, ніколи ні в чому не спускатися нижче максимуму, на який Я (Ти) здатен як людина. В цьому смислі і звучить кантівський імператив: “Чини так, щоб максима твоєї волі була основою всезагального законодавство”.

Основне метафізичне заняття людини – пізнання, відкриття в собі другого виміру, другого життя – ніколи не здійсниме до кінця, на це не вистачить ніякого людського життя. І ми людські істоти тою мірою, вважав Мераб Мамардашвілі (1930-1990), якою ми сильні тим, що ніколи не завершиться і не реалізується в нашому житті.

Наше призначення як людей виходить за межі нашого життя, та його умов. Наприклад, є такий термін, або поняття, чи якість “доброта”. Не можна слову чи уяві “доброта” надати смисл в межах умов і меж нашого життя. Тому якщо ми повинні доброту визначити лише умов свого життя, то вона не має смислу.

Якщо все що має смисл, має смисл лише в умовах і межах мого життя, то бути добрим, вихованим, ввічливим і тому подібне немає ніякого смислу[4;57].

Ми люди тою мірою, якою нам визначено вирішувати безкінечні задачі. Наприклад, кохання, як людське явище, в означеному смислі, відрізняється від задоволення статевого бажання; статеве бажання задовільняється, минає, людина стомлюється, часте повторення одного і того ж викликає нудьгу.

В коханні ж кохана людина завжди нова, для кохання немає минулого, воно невичерпне, це зовсім інша повторюваність, кохання безмежно більше ніж людина, в коханні можна лише приймати участь, доторкнутись певною мірою до її незвичайного інтенсивного у безмежному полі напруги.

Якщо людське життя так влаштоване, що в ньому нічого і ніколи не реалізується повністю, то істинно людське, усе безкінечне реалізується в іншому житті, в іншому режимі буття, і настільки є повним, наскільки довго нам вдається в цьому іншому режимі утриматися. Це прагнення до безкінечного в кінечному житті і є те, що можна назвати безсмертною душею.

Людина ніколи не реалізує саму себе і ніколи не може наступити момент, коли вона скаже: ну ось і все, нарешті я став людиною.

К. Ясперс виділив п’ять властивостей або особливостей людини як метафізичної істоти. Наша метафізична сутність проявляється, на його думку, в слідуючому:

• незадоволеності, оскільки людина постійно відчуває свою невідповідність тому, чим вона є сьогодні: вона незадоволена своїм знанням, своїм духовним світом, своїм становищем, усім, чого їй вдалось досягти; гризуче відчуття незадоволеності – показник її людськості;

• в прагненні до безумовного, оскільки її життя постійно зумовлене зовнішніми і внутрішніми причинами, а їй необхідно знайти безумовну опору для свого буття, яку неможливо знайти ні в суспільстві, ні в природі, оскільки все це для неї – речі відносні, не безумовні, звідси її прагнення до Бога, або до певної трансцендентної сили, яка, як вона вірить, не дає їй пропасти, загубитися, як піщинка в безмежному просторі і часі;

• в невпинному прагненні до єдиного, оскільки жоден з видів єдності світу – матеріального і духовного – її незадовільняють, єдине, що може її задовільнити, – це вічність і, відповідно, безпосередній зв'язок з буттям;

• в усвідомленні незбагненного спомину, мов би вона знає про творення світу, або може пригадати про те, що було до цього творення, як її душа до народження “співала в хорі богів” (Платон), оскільки саме головне, що вона знає про світ, може бути отримане не з зовнішнього світу, а з себе, оскільки людину не можна нічого навчити, якщо розуміти навчання як оволодіння готовими знаннями, вона повинна сама все “згадати”;

• в усвідомленні безсмертя не як продовження життя в іншому образі, а як своєї скритості у вічності, тобто того, що кожна людина повинна в своєму житті зробити щось таке, щоб залишитись і перебувати завжди, оскільки всі великі люди, коли б вони не жили, є нашими сучасниками, а їх ідеї, образа не підвладні нам[7;426-247].


Висновок

Людина – істота трансцендентуюча, тобто постійно прагнуча переступити власні межі: межі своїх можливостей, свого знання, свого життя, свого світу. Але людина ніколи не досягає чого-небудь трансцендентного, ніколи не виходить за межі світу.

Трансцендентування – це стояння на межі між тим, що невловиме, невиразиме, що постійно дратує людську допитливість, мучить своєю недосягненністю – хай то буде Бог, прихований смисл існування, таємниця народження або смерті.

Прагнення до трансцендентування викликане постійною стурбованістю з приводу тендітності, минучості, нестійкості будь-якого наявного буття, це прагнення віднайти опору всього сущого.

В трансцендентуванні ми не досягаємо нічого певного – ми як і раніше не можемо осягнути Бога, смисл нашого існування так і залишається для нас не осягнутим (непізнаним), але сама спроба трансцендентування є серйозним поштовхом, після якого починається наше перетворення, зміна свідомості.

Переживши досвід трансцендентування, ми стаємо іншими людьми, більше не можемо жити легко і бездумно, ми проникаємо турботою про власне існування.

Відчувши смак трансцендентного переживання, відчуття стояння на межі можливого, ми ніколи більш не заспокоюємося і завжди намагаємося віднайти смисл свого буття, прагнемо відновлювати в собі знову ізнову дивне почуття, що трансцендентування мов би пробудило в нас трансцендентні сили, які з тих пір якимось невідомим чином підтримують нас в нашому істинно людському бутті.

У людини, що не мала досвіду трансцендентування, визначальним настроєм є нудьга. Вона найчастіше проявляється як загубленість, незнання до чого докласти власні зусилля.

Але іноді, розмірковував М. Хайдегер, ця нудьга переходить в глибоку тугу, що блукає в безоднях нашого буття, мовби густий туман, який зміщує всі речі, людей і саму людину разом з ними в одну масу якоїсь дивної байдужості.

Ця непроглядна нудьга іноді доростає до жаху. Жах тут не боязнь чогось конкретного. Раптом робиться жахливо і все – речі і ми самі – тоне в якійсь байдужості.

В такому стані ми чітко бачимо себе поза світом, жах викидає нас за його межі, в ніщо, і ми вперш починаємо бачити цей світ як цілий.

В цьому викиданні, трансцендентуванні, здивованому і вражаючому стоянні перед “цілим” світом, закладено можливість нашого внутрішнього перетворення, відчуття себе живою людиною.

“Лише тому, що в підвалинах людського буття привідкривається Ніщо, відчужуючи дивність сущого, здатність захопити нас повною мірою. Лише коли нас тіснить відчужуюча дивність сущого, воно пробуджує в нас і викликає до себе подив. Лише на основі подиву – тобто відкритості Ніщо – виникає питання “чому?”. Лише можливості цього “чого?” як такого ми здатні питати цілеспрямовано про підгрунття і обґрунтовувати”[6;26].


Список використаної літератури

 

1.  Аггаци Є. Человек как предмет целостного познания// О человеческом в человеке.- М., 1991.

2.  Бердяєв Н.А. О назначении человека. Опыт парадоксальной философии// Бердяев Н.А. О назначении человека.- М., 1993.

3.  Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека: опыт персоналистической философии// Бердяев Н.А. Царство Духа и царство Кесаря.- М., 1995.

4.  Мамардашвили М.К. Проблема человека в философии// О человеческом в человеке.- М., 1991.

5.  Паскаль Б. Мысли.- М., 1997.

6.  Хайдегер М. Что такое метафізика// Хайдегер М. Время и бытие.- М.,1993.

7.  Ясперс К. Философская вера// Ясперс К. Смисл и назначение истории.-М.,1991.


Информация о работе «Метафізичні виміри людського буття»
Раздел: Философия
Количество знаков с пробелами: 13981
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
100813
0
0

... тологів та активістів поміркованого екологічного руху, які переконані в тому, що для розв’язання проблем збереження довкілля та поліпшення якості життя людини потрібно насамперед постійно впливати на процес прийняття рішень у сфері екологічної політики. Як правило, сутність такого впливу зводять до обґрунтування необхідності збільшення кількості законів, що контролюють рівні забруднення, перегляду ...

Скачать
34254
0
0

... типологію вчень про комунікацію, визначити її концептуальну новизну; Ø  висвітлити основні положення філософської концепції К. Ясперса як представника комунікативного підходу до буття людини у німецькій філософії першої половини ХХ століття; Ø  з’ясувати основні підходи до проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля); &# ...

Скачать
513900
3
0

... до "внутрішнього життя", що розкривається як "здатність до товариськості, психологічного розуміння чужого душевного життя... здатність до інтроспекції і споглядальної настроєності" (Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. Мюнхен, Львів, 1995, С. 155). Антеїзм, екзистенційність та кордоцентризм - характерні риси, якими визначається специфічність, унікальність української світоглядно-фі ...

Скачать
424186
2
0

... . – 158 с. 331. Эрн В.Ф. Г.С.Сковорода: Жизнь и ученье. – М.: «Товаричество тип. Мамонтова», 1913. – 242 с. 332. Эрн В.Ф. Сочинения. – М.: Правда, 1991. – 576 с. 333. Юркевич П. Философские произведения. – М.: Правда, 1990. – 670 с. 334. Ярема Я. Українська духовність в її історично – культурних виявах. – Львів, 1937. 335. Ярмусь С. Духовність ...

0 комментариев


Наверх