Фізична особа страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними;

1.  фізична особа страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними;

2.  фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, унаслідок чого ставить себе (свою родину, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати) у скрутне матеріальне становище.

І в першому, і в другому випадках обмеження цивільної дієздатності фізичної особи настає з моменту набрання чинності рішенням суду про таке обмеження. (Звичайно, крім цих двох можуть бути й інші варіанти, коли громадянина позбавляють права повної цивільної дієздатності. Однак у рамках цієї курсової роботи ми не будемо заглиблюватися в тонкощі правовідносин, — це вже сфера юридичного права.)

Отже, на запитання, з якого віку може бути зареєстрована фізична особа приватним підприємцем, відповісти можна так: «Зареєструватися фізична особа має право з 18 років, однак в особливих випадках вона може це зробити й у 16 років або ж раніше цього віку», оскільки «право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю» (п. 1, ст. 50 ЦК).

І нарешті ми підійшли до розгляду третього ключового моменту — які види діяльності є забороненими для приватних підприємців? Відповідь на нього слід розглядати в двох площинах:

·  заборона займатися підприємницькою діяльністю певним категоріям громадян;

·  заборона займатися певним видом підприємницької діяльності.

Отже, перше. З 2004 року знято заборону займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату. Однак це не означає, що тепер усім переліченим вище категоріям громадян можна займатися підприємницькою діяльністю. Заборона державним службовцям та іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, на заняття підприємницькою діяльністю міститься в ст. 5 Закону України „Про боротьбу з корупцією” від 05.10.95р.

Державний службовець або інші особи, уповноважені виконувати функції держави, не мають права:

·  займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю або через посередників чи підставних осіб;

·  бути повіреними третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює;

·  виконувати роботу на умовах сумісництва, за винятком наукової, викладацької та творчої діяльності, а також медичної практики.

У той же час таке обмеження не поширюється на депутатів сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, що виконують депутатські повноваження, паралельно з виробничою або службовою діяльністю.

І друге – це заборона, що існує в сфері підприємництва. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності закріплено в ст. 4 Закону УРСР „Про підприємництво” від 07.02.91 р. (з 1 січня 2004 року цей Закон утратив чинність. На сьогодні його норма діє виключно щодо статті 4).

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:

·  пошук (розвідка) корисних копалин;

·  виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї;

·  виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);

·  видобування уранових руд;

·  видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцін-ного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що. підлягають ліцензуванню).

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. на території України запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Порядок придбання торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі загалом визначається нормами Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а докладніше - Положенням про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 p. № 1077.

Торговий патент придбавається:

·  по-перше, на здійснення операцій з роздрібної торгівлі - для кожного пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, палатки, автомагазину, лотка тощо);

·  по-друге, на здійснення операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями - для кожного пункту обміну іноземної валюти, за винятком операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями, що їх здійснюють банківські установи у власних операційних залах.

Вартість торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі встановлюють органи місцевого самоврядування.

Підставою для придбання торгового патенту на право здійснення відповідного виду підприємницької діяльності є заявка суб'єкта підприємницької діяльності за встановленою формою, яка подається до органу державної податкової служби, що контролює сплату податку на прибуток суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (або структурного підрозділу цього суб'єкта).

2.2 Умови здійснення підприємництва

Фізичні особи, які планують здійснювати підприємницьку діяльність як приватні підприємці, насамперед повинні зареєструватися. Ця процедура складається з декількох етапів. Порядок державної реєстрації фізичної особи визначено у Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003р. №755-ІV (далі - Закон №755).

Закон №755 набув чинності з 1 липня 2004 року. Відповідно, з цієї дати було введено новий порядок державної реєстрації, перереєстрації, зняття з реєстрації фізичної особи — приватного підприємця. Що сталося з нормативними документами, які регулювали ці відносини до 1 липня? Це насамперед Закон України «Про підприємництво» від 07.02.91 р. №698-ХІІ і Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою КМУ від 25.05.98р. №740.

Закон про підприємництво втратив чинність (крім ст.4) з 01.01.2004р. згідно з ГК. Положення №740 також втратило чинність з 01.07.2004р.— згідно з постановою КМУ від 26.11.2003р. № 1821. Що ж до ГК І ЦК, то їх положення, що стосуються державної реєстрації, варто застосовувати з урахуванням «Заключних положень» Закону № 755— у частині, що не суперечить Закону № 755. Таким чином, з 01.07.2004р. у «реєстраційних» питаннях слід керуватися безпосередньо Законом №755, нормативними актами, прийнятими відповідно до цього Закону, ГК і ЦК (у частині, що не суперечить Закону №755).

Для проведення державної реєстрації необхідно:

1.  сплатити реєстраційний збір за здійснення державної реєстрації. Розмір збору – 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян (34 грн.);

2.  заповнити реєстраційну картку на здійснення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

3.  надати копію довідки про включення громадянина-заявника до Держреєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів;

4.  копію квитанції або копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату реєстраційного збору за проведення державної реєстрації.

Документи приймаються за описом. Копія опису з відміткою про дату надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику в день надходження до реєстратора документів. Документи заповнюються українською мовою. Документи реєстратору громадянин може подати особисто, а може надіслати поштою.

Реєстрація фізичних осіб – підприємців здійснюється виключно у виконавчому комітеті міськради міста обласного значення або в районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи – підприємця.

Свідоцтво має бути видано (надіслано поштою) заявнику максимум на третій робочий день після надходження реєстратору необхідних документів.

Аналізуючи Закон № 755, можна зазначити, що в ньому проглядається натяк на реєстрацію за принципом «єдиного вікна».

Так, у п.5 ст.43 цього документа зазначено таке: «Державний реєстратор не пізніше наступного дня з дати державної реєстрації фізичної особи — підприємця зобов'язані подати відповідним органам статистики, державної податкові служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про здійснення державної реєстрації фізичної особи — підприємця із зазначенням номера і дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру і відомостей з реєстраційної картки... для взяття фізичної особи — підприємця на облік».

Тобто законодавець, очевидно, вирішивши полегшити житті майбутньому підприємцю, щоб той не гаяв часу, сил і коштів на відвідування численних держорганів з метою реєстрації в кожному з них, прописав, що підприємця, беруть на облік у цих органах на підставі повідомлення реєстратора і відомостей з реєстраційної картки.

У Законі № 755 ідеться про взяття на облік. А якщо звернутися до документів, що стосуються Пенсійного фонду і фондів тимчасової непрацездатності, безробіття, нещасного випадку то в них ідеться про реєстрацію підприємця як страхувальника, а не про взяття на облік. На облік беруть тільки в податковому органі (!).

Разом з тим віднедавна порядок проходження реєстрації в Пенсійному фонді змінився. Пов'язано це з появою Тимчасового порядку взяття на облік і зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців як платників страхових внесків (затверджено постановою правління ПФУ від 21.06.2005р. № 10-1, далі - Порядок № 10-1). Згідно з цим Порядком дію пункту 3 «Реєстрація страхувальників і застрахованих осіб та облік платників страхових внесків» Інструкції №21-1 тимчасово призупинено (для юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців). Замість нього проблему реєстрації, а точніше, постановки на облік у Пенсійному фонді тепер регулює Порядок № 10-1.

Отже, узяття на облік новоствореного підприємця в органі Пенсійного фонду тепер у будь-якому випадку повинно відбуватися без участі підприємця. Інформацію про те, що підприємця узято на облік у Пенсійному фонді, та іншу необхідну інформацію (на які рахунки сплачувати внески тощо) Пенсійний фонд надсилає підприємцю поштою з повідомленням про вручення. Тобто постановка на облік (реєстрація) підприємця відбувається ніби автоматично.

Підприємцю в будь-якому разі після проходження держреєстрації потрібно звертатися до податкового органу, а до соцфондів підприємцю відразу йти не треба (якщо в нього не має найманих працівників). Може статися так, що до соцфондів підприємець за весь час свого підприємництва так жодного разу і не загляне. При цьому виникає запитання: невже підприємця поставлять на облік у соцфондах як добровільного платника внесків без його на те згоди? Навряд чи таке можливо. На наш погляд, це вказує на те, що законодавцю повною мірою не вдалося реалізувати в Законі № 755 механізм реєстрації за принципом єдиного вікна (на законодавчому рівня).

Таким чином. і після 01.07.2004 р. ново зареєстрованим підприємцям у звичайному порядку доводиться відвідувати і податковий орган, і Пенсійний фонд.

2.3 Підприємець і держава

Гарантії прав суб'єктів підприємницької діяльності поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, Що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання у робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Державна підтримка підприємництва - важливий чинник його активізації в умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, неви-користовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності. За допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) держава стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг. Вона надає підприємцям цільові кредити та подає їм інші види допомоги.

Державну підтримку малого підприємництва здійснюють Кабінет Міністрів України - центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, інші центральні органи виконавчої влади за такими напрямами:

1.  формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2.  встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

3.  запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4.  фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5.  залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб.

Важливе значення для розуміння взаємовідносин між підприємцем і державою мають норми ГК та ЦК щодо державного регулювання підприємництва. Як зазначається у ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

В умовах побудови ринкової економіки докорінно змінюється характер організаційно-правових відносин державних та інших органів з суб'єктами підприємництва. Сьогодні ці відносини будуються з використанням:

·  податкової та фінансово-кредитної політики, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

·  державного майна і системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних, екологічних та інших норм і нормативів;

·  науково-технічних, економічних та соціальних республіканських і регіональних програм;

·  договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо воно не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів контролю за діяльністю підприємців.

Щоб зменшити втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунути правові, адміністративні, економічні та організаційні перешкоди у розвитку підприємництва, запровадити нові підходи до державного регулювання підприємництва, Указом Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" від З лютого 1998 р. визнано за необхідне здійснити заходи щодо усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, та щодо зменшення надмірного державного регулювання підприємницької діяльності (дерегулювання).

Зазначені заходи, частину яких уже реалізовано в чинному законодавстві, зокрема, включають:

·  спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;

·  скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

·  лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;

·  спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій;

·  забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Згідно з чинним законодавством державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду, чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішує арбітражний суд.

3. Практична частина

 

Задача. Швейна фабрика, стягнувши з бавовняного комбінату, за згодою останнього, неустойку за недопоставку тканини згідно із укладеним між ними договором поставки, пред’явила претензію про відшкодування збитків заподіяних їй цією недопоставкою, в розмірі 1670 грн.

Таку суму склали сплачені фабрикою своїм покупцям штрафні санкції за недопоставку швейних виробів, що мали бути виготовлені із зазначених тканин, а також неотриманні фабрикою доходи, які вона отримала б, якби комбінат виконав свої зобов'язання за договором. Комбінат задовольнив претензії вимоги фабрики частково – лише в обсязі прямих збитків з урахуванням списаної суми неустойки. В решті претензійні вимоги були відхилені як такі, що не відповідають чинному законодавству і договору. Не погодившись з позицією комбінату, швейна фабрика звернулась з позовом до арбітражного суду. Вирішить спір. Крім того, дайте відповіді на такі питання:

1. Що таке "Збитки" і "неустойка"?

2. Які ви знаєте види неустойки як кожний з них співвідноситься зі збитками

3. Який вид неустойки застосовується в даному випадку

4. Як діє в господарському праві принципи повного відшкодування збитків?

Рішення

Чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень відповідальності сторін за договором поставки. Отже у випадках невиконання або неналежного виконання умов договору кожна із сторін має право вимагати від свого контрагента, який не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання, сплати неустойки і відшкодування завданих цим збитків.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати, зроблені кредитором внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, втрата або пошкодження майна кредитора (наприклад, у процесі перевозки за відсутності вини перевізника), а також не одержані доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Зазначений принцип застосовується щодо всіх випадків порушення зобов'язання, тобто недопоставки, прострочки поставки товарів, поставки товарів неналежної якості або некомплектних, необґрунтованого ухилення від їх оплати, односторонньої відмови від одержання товарів, поставка яких передбачена договором тощо.

При цьому сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли на це є згода покупця (стаття 207 Цивільного кодексу України, пункт 1 статті 31 Закону України "Про підприємства в Україні" .

Отже, стосовно досліджуваного підприємства ми можемо сказати, що комбінат повинен задовольнити вимоги швейної фабрики, а також поставити їм недопоставлену тканину.

1. Що таке "збитки" і "неустойка"?

Збиток - сума витрат, що не покривається доходами підприємства. Розрізняють суб'єктивні й об'єктивні фактори збитковості роботи підприємств. До суб'єктивних факторів відносяться: підвищення витрат виробництва, обумовлене нераціональним використанням виробничих ресурсів, порушення найважливіших техніко-економічних пропорцій в економіці підприємства; невиправдано високі темпи росту середньої заробітної плати і фондоозброєнності праці, неспряженість виробничих потужностей; наявність наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, що обтяжують фінансовий стан підприємства; низький рівень застосовуваної технології, що не забезпечує зниження трудомісткості і собівартості продукції. До об'єктивних факторів відносяться: високі ціни на матеріали і комплектуючі вироби; низька якість споживаних матеріалів і комплектуючих виробів, що не забезпечує необхідну надійність виробів; використання застарілих видів устаткування й оснащення.

Неустойка - встановлена в договорі чи законодавчому (нормативному) акті грошова сума, що боржник (чи той, хто не виконав умови договору) зобов'язаний сплатити контрагенту у випадку невиконання, неякісного чи несвоєчасного виконання своїх зобов'язань.