Підприємництво: суть, суб’єкти, форми

КУРСОВА РОБОТА

 

за темою «Підприємництво: суть, суб’єкти, форми»

Вступ

Підприємництво поступово стає природною складовою української економіки, що свідчить про її просування до ринкових форм і методів господарювання. Для багатьох громадян України підприємництво стало основним видом роботи або формою вторинної зайнятості, Особливо тяжіє до заняття підприємницькою діяльністю молоде покоління України.

Успіх у здійсненні підприємницької діяльності залежить від багатьох чинників. Однією з неодмінних умов досягнення високої результативності практично в будь-якій підприємницькій діяльності є отримання мінімально необхідних знань, уявлень про форми, принципи та сфери підприємницької діяльності. Тому підприємництву потрібно вчитися.

Підприємництво починається з заснування підприємства. Оскільки підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання, розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов’язаною з діяльністю підприємства є питання реалізації відносин власності на підприємстві.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідок суспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, який включає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.

В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні, а за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об’єднання та інші.

1. Суть підприємництва 1.1 Суть підприємництва

Розвиток суспільства свідчить про те, протягом тривалих історичних періодів зберігаються окремі спільні форми економічного життя, зокрема господарювання. Людство за всю свою історію знало дві форми організації суспільного виробництва – натуральну і товарну. [6, ст. 10] Перша існувала в усіх до ринкових формаціях. Друга, започаткована ще у період розвитку первісного ладу існує донині і є визначальною формою виробництва в усіх індустріально розвинутих країнах. Історично першим виникло натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробників, для споживання всередині того господарства, де вони вироблені [6, ст. 11]. Воно має такі основні риси:

·          Універсальність праці – діяльність суб’єкта господарювання спрямована на задоволення власних потреб з однаковим набором видів праці.

·          Замкненість виробництва – кожне господарство спирається на власні виробничі ресурси і забезпечує себе усім необхідним. Виконуються всі роботи – від видобування сировини до виготовлення готової продукції та її споживання.

·          Прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням – прямі натуральні зв’язки ведуть до безпосереднього використання виробленого продукту самими виробниками.

Товарне виробництво – це тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, шляхом купівлі-продажу цих продуктів, що стають товарами. [6, ст. 12] Його визначальні риси: суспільний поділ праці; повна соціально-економічна відокремленість виробників; економічні зв’язки між відокремленими товаровиробниками відбуваються шляхом обміну; приватна власність на результати праці; продукт праці набуває форми товару – продукту праці, який задовольняє певну потребу людини і виготовлений з метою обміну. Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці. У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва. [7, ст. 13] Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, є продуктивними силами суспільства. До цієї системи належать: працівники; засоби виробництва; сили природи, що використовуються; наука та інформація; форми і методи організації виробництва. Виникнення товарного виробництва передбачає дві передумови:

·          Обмін товарів, який відбувається на основі еквівалентності, тобто у товари, що обмінюються, має бути вкладена однакова кількість праці. Еквівалентний обмін можливий лише за наявності свободи вибору, можливої лише в умовах конкуренції.

·          Економічна відокремленість виробників, що зумовлює свободу діяльності господарюючих суб’єктів. Тобто економічна відокремленість передбачає самостійний вибір видів діяльності суб’єктів господарювання, самостійне формування програми діяльності. А це і є не що інше, як підприємницька діяльність.

Таким чином, підприємництво є невід’ємною властивістю товарного виробництва. [7, ст. 20] Без свободи господарської діяльності тобто підприємництва товарного виробництва не існує. У свою чергу підприємницька діяльність неможлива без наявності товарного виробництва яке є для підприємництва матеріальною основою, базою, ґрунтом на якому лише і можуть розвиватися підприємницькі відносини. Свобода підприємництва невід’ємна від ринкових зв’язків. Ринок насамперед виступає як обмін товарів, організований за законами руху товарних відносин. [7, ст. 22] Це також магазини, універмаги, універсами, різні лотки та кіоски, фондові біржі, товарні біржі та інші. Відносини між продавцями і покупцями щодо існуючих та потенційних товарів утворюють ринки. Ринок складається і з суб’єктів та об’єктів ринку. Головні функції ринку це регулююча, контролююча, розподільча, стимулююча та інтегруюча.

Підприємництво – це тип господарської поведінки підприємців з організації розробок виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту. [1, ст. 2] Слід зазначити, що підприємництво – це не будь-яка господарська діяльність, це особливий вид діяльності, і ця особливість характеризується такими відчутними ознаками.

По-перше, це самостійна діяльність. Основою підприємницької діяльності є власність підприємця.

По-друге, це ініціативна, творча діяльність. В основі здійснення підприємницької діяльності лежить власна ініціатива, творчо-пошуковий, інноваційний підхід.

По-третє, це систематична діяльність. Підприємницька діяльність має бути постійною, пов’язаною з відтворювальним процесом і обов’язково офіційно зареєстрованою.

По-четверте, це діяльність, яка здійснюється на власний ризик. Підприємницька діяльність здійснюється під власну майнову відповідальність.

По-п’яте, метою цієї діяльності є одержання прибутку або власного доходу. Таким чином підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу. [1, ст. 2] Не треба ототожнювати поняття підприємництво та підприємливість. Підприємливість – це здатність людини до самостійних, неординарних, нетипових дій. Тому в умовах ринку всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні й можуть бути підприємцями. За цивілізаційним підходом підприємництво є сферою реалізації здібностей людини до ініціативної діяльності, прояву потенційних можливостей саморозвитку і самовираження людини. [3, ст. 5] Наукові підходи, які пов’язують сутність підприємництва з окремими характерними рисами діяльності суб’єкта господарювання в умовах ринкової невизначеності (ризиком, інноваційністю, прибутковістю) є спрощеними, недосконалими. Підприємництво як предмет економічного дослідження не тільки є втіленням певних характеристик, а насамперед, сукупністю суспільно-економічних відносин, що забезпечують певні напрями діяльності, визначають їх соціальні та інші характеристики, пов’язані з працею їх учасників. [3. т. 6] Підприємництво треба розглядати не стільки на рівні окремого індивіда або господарської одиниці, скільки на макрорівні як цілісний економічний об’єкт, функціональна діяльність якого детермінує загальні соціально-економічні характеристики суспільного відтворення. Таке уявлення підприємництва відкриває можливість здійснення переходу на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва, визначення напрямів переходу на підприємницьку форму організації виробництва в умовах трансформації економіки. Підприємницька активність є ресурсом саморозвитку підприємства, що включає досвід, знання, здібності, вміння підприємця в контексті їх безперервного оновлення і збагачення. Це особливий вид активності, який принципово відрізняється від звичайної трудової активності за способом реалізації, за сферою застосування, за критеріями виміру. Поняття підприємництво слід розглядати в різних значеннях: по-перше, як предмет теоретико-економічного дослідження, представлений специфічною формою економічних відносин з приводу включення індивідуальних робочих сил, здібностей та творчого потенціалу особи, а, по-друге, як об’єкт цілеспрямованої діяльності підприємця. [4, ст. 25] Отже, підприємництво – господарська діяльність підприємця, особливий, творчий тип господарювання, основу якого становить новаторський підхід до організації та ведення бізнесу, безперервний пошук ефективних способів використання можливостей, ініціативність і прагнення до нових перспектив розвитку власної справи, зважений підхід до ризику. [5, ст. 7]

1.2 Функції підприємництва Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну, ресурсну, організаційну, стимулюючу. Інноваційна функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком. [6, ст. 22] Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів. Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням. [6, ст. 22] Стимулююча функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача. [6, ст. 23]

Основними функціями підприємця у його діяльності є:

·          Становлення власної справи: мобілізація необхідних матеріальних, інформаційних, інтелектуальних, фінансових та інших ресурсів.

·          Організаційна функція: вибір сфери діяльності, організаційно-правової форми підприємництва, початок безпосереднього функціонування.

·          Розвиток бізнесу: пошук і використання ринкових можливостей, реалізація завдань стратегічного розвитку.

Таким чином розглянуті функції здійснення підприємницької діяльності дають змогу зробити узагальнюючий висновок про те, що для підприємця трудова діяльність не нав’язується ззовні як чужа воля, а є формою реалізації власної суті. Вона наявна в індивідуальній свідомості на рівні сформованої потреби і реалізується як вільна діяльність, праця на себе і на суспільство.