Аналіз практики діяльності Конституційного Суду України

3. Аналіз практики діяльності Конституційного Суду України

Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Конституційний Суд України розпочав свою діяльність 18 жовтня 1996 року, а своє перше Рішення прийняв 13 травня 1997 року. [17]

Станом на1 грудня 2008 року, Конституційний Суд України отримав та опрацював 2578 документві. У тому числі: конституційних подань 87, з яких Президента України – 34, Верховної Ради України – 1, Кабінету Міністрів України – 1, Народних депутатів – 40, Верховного Суду України – 1, Уповноваженого ВР України з прав людини – 4, Верховної Ради АР Крим – 3, Органів державної влади – 1, Органів місцевого самоврядування – 2. Конституційних звернень 225, з яких громадян – 193, юридичних осіб – 32. Інших звернень громадян інших осіб тощо 1091.

Прийнято Конституційним Судом України:

-  рішень 26;

-  висновків 2;

-  ухвал 112,

з яких про відкриття конституційного провадження у справі – 10, про відмову у відкритті конституційного провадження у справі – 32, про припинення конституційного провадження у справі – 32 і інших(про форму розгляду справи, об’єднання справ тощо - 38).

Прийнято колегіями суддів Конституційного Суду України ухвал – 84, про відкриття конституційного провадження у справі, про відмову у відкритті конституційного провадження у справі тощо. [17]

Най частіше Конституційний Суд України розглядає рішення у справах за конституційним зверненням громадян, а також про офіційне тлумачення статей Конституції України та інших кодексів країни. На приклад: Рішення Конституційного Суду України Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81, Конституції України та статей 243 підпунктів 21, 22, 25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата), який був вирішений 13 травня 1997 року. [14, ст. 68] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу четвертого статті 2, частини другої статті 6, частини першої, другої статті 10 Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» (справа про молодіжні організації), яка вирішувалася 13 грудня 2001року. [20] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Галини Павлівни щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248 підпункту 2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки Дзюби Г.П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи), яке розглядалось 25 листопада 1997 року. [14, ст. 70]

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "район" та "район у місті", які застосовуються в пункті 29 частини першої статті 85, частині п'ятій статті 140 Конституції України, і поняття "організація управління районами в містах", яке вживається в частині п'ятій статті 140 Конституції України та в частині першій статті 11 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", а також щодо офіційного тлумачення положень пункту 13 частини першої статті 92 Конституції України, пункту 41 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" стосовно повноваження міських рад самостійно вирішувати питання утворення і ліквідації районів у місті (справа про адміністративно-територіальний устрій). [18]

Рішення Конституційного Суду України у справi за конституцiйними поданнями Верховного Суду України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) окремих положень статтi 65 роздiлу I, пунктiв 61, 62, 63, 66 роздiлу II, пункту 3 роздiлу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" i 101 народного депутата України щодо вiдповiдностi Конституцiї України (конституцiйностi) положень статтi 67 роздiлу I, пунктiв 1-4, 6-22, 24-100 роздiлу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актiв України" (справа щодо предмета та змiсту закону про Державний бюджет України) яке було розглянуте 22 травня 2008 року. [19]

Висновок

Написавши курсову роботу на тему “Конституційний Суд України – єдиний орган конституційної юрисдикції України”, використавши та проаналізувавши необхідну літературу, я розкрила зміст питань роботи, пізнала багато цікавої та необхідної інформації.

Зокрема, визначилась із поняттям Конституційного Суду України його структурою, завданням, повноваженнями, сферою діяльності.

Завданням Конституційного Суду України є виконання ролі чинника стримувань і противаг між різними гілками влади, насамперед між законодавчою і виконавчою, унеможливлення протистояння між ними.

Функціям Конституційного Суду України цілком відповідає укорінена в свідомості народу формула "суд - розгляд спору". Проте якщо у цивільному і арбітражному судочинстві є позивач та відповідач, у кримінальному процесі - обвинувачений та обвинувач, то сторонами в конституційному судочинстві є заявник - орган чи особа, яка подала до Конституційного Суду України подання чи звернення, та орган чи посадова особа, що видали чи підписали правовий акт, конституційність якого оспорюється.

Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та законом про Конституційний Суд України.

Наведене вище не дає підстав включати Конституційний Суд України до єдиної системи судової влади. Незважаючи на те, що йому притаманні деякі ознаки судів загальної юрисдикції, він має й специфічні відмінності.

Конституційний Суд України є спеціальним органом правосуддя і водночас органом державної влади нарівні з такими конституційними органами, як Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України.

І ще б хотілося відзначити один практичний момент - виходячи з обов'язковості рішень Суду представницькими, виконавчими та судовими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами, громадянами та їх об'єднаннями, а також можливості перегляду актів, рішень, що ґрунтуються на положеннях законів та інших правових актів, які визнані неконституційними, або на неправильній інтерпретації відповідними органами чи посадовими особами своєї компетенції тощо, яка не відповідає офіційному тлумаченню Конституційного Суду України, є нагальна проблема у виданні збірника рішень та ухвал Суду.

Взагалі питання, які стосуються Конституційного Суду України ще далеко не вичерпані і потребують свого розгляду, але вони мають стати предметом уваги не лише Конституційного Суду України, а й вчених-правознавців.

Список використаної літератури

1.  Конституція України, від 28 червня 1996 р.//-К., 1996

2.  Закон України “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року.

3.  Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992року.

4.  Закон України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 р.

5.  Бойко В.Ф., Євдокімов В.О., Юлдашев О.Х. Право людини на правосуддя: Навч. посіб.-К:Варта,-МАУП, 2003 – 256с.

6.  Годованець В.Ф., Конституційне Право України: Навч. посіб. – К.:МАУП, 2005р.

7.  Заєць А.П., Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. – К.: Парламентське від-во, 1999 р.

8.  Конституційне право України; За ред. проф. В.Ф. Погорілка – К.: Наукова думка, 1999 р.

9.  Кравченко В.В., Конституційне право України: навч. посіб. – К., 1998 р.

10.  Правознавство: Підручник; за ред. В.В. Копєйчикова - К.: Хрінком Інтер, 2006 р.

11.  Савчин М., Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України – 1992-№10 – с.35-38

12.  Скомороха В., Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Право України – 1999 - №9 – с.8-13

13.  Скомороха Л., Хто «сидить» у кріслі судді // Право України – 2008- №8 – с.135-143.

14.  Тодика Ю.М., Конституційне право України: Хрестоматія: навч. посіб. – К, 2003 р.

15.  Фрицький О.Ф., Конституційне право України: навіч.посіб. – К: Юрінком Інтер, 2002р.