Відповідальність свідка

1.4. Відповідальність свідка.

Успішна діяльність правоохоронних органів значною мірою залежить від того, наскільки чесно і сумлінно будуть виконувати свій громадянський обов'язок особи, які покликані в цьому їм сприяти.

Виконання громадянами свідоцьких обов'язків закон забезпечує примусовими санкціями. Свідок, який не з'явився на допит без поважних причин, може, бути підданий приводу (ст.70 КПК України) крім того його дії кваліфікують відповідно до ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення як злісне ухилення свідка від явки до органів досудового розслідування і як наслідок на свідка може бути накладено адміністративне стягнення штраф від 3 до 8 неоподаткованих мінімумів доходів громадян[35]. Така відповідальність наступає, коли виклик був здійснений у відповідному до закону порядку. При винесенні рішення про привід свідка судові та слідчі органи не обмежені в діях місця його перебування.

Поважними причинами неявки свідка до слідчого у призначений термін визнаються: несвоєчасне отримання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.

Законодавство не подає вичерпного переліку /це практично неможливо/ поважних причин неявки свідка. Судові та слідчі органи при вирішенні питання про привід чи притягнення свідка до кримінальної відповідальності повинні з'ясувати, наскільки перешкоди для неявки були невідворотними. Відповідальність свідка за неявку наступає, коли він міг з'явитись, але ухилився від явки. З суб'єктивної сторони вимагається встановлення наміру зі сторони свідка ухилення від явки. У зв'язку з цим потребує уточнення твердження М.С. Строговича про те, що не є поважною причиною неявки зайнятість свідка службовою, професійною роботою, тому що інтереси останньої ' у даному випадку підпорядковані інтересам правосуддя.[36]

Перш за все, неправильним є протиставлення діяльності одних державних органів іншим, Крім того, свідок може нести відповідальність за неявку, яка настала лише з його вини. У випадку, коли йому перешкоджали з'явитися на виклик /затримали на роботі, відрядження та ін /, свідок повинен бути звільненим від відповідальності за неявку, коли він повідомив адміністрацію чи власника підприємства про його виклик в якості свідка. У даних випадках відповідальність повинна бути покладена на відповідного начальника, власника, який, знаючи про виклик свідка, перешкодив його явці на допит.

Приводу свідка повинна передувати досконала перевірка причин його неявки. Необхідною умовою прийняття рішення про привід свідка повинна бути достатність відомостей про вручення йому повістки. Факт вручення повістки повинен бути затверджений розпискою свідка про отримання п, чи поясненням особи, яка отримала повістку для вручення її свідку У тих випадках копи свідок ухиляється від отримання повістки, це повинно бути розцінено як ухилення від явки для дачі показань і може стати підставою для приводу такого свідка.

Хвороба свідка чи члена його сім'ї, за яким вій здійснював догляд, що лишило його можливості з'явитися за викликом, повинна бути засвідчена відповідними документами медичного закладу. Такий документ є підставою для звільнення свідка від відповідальності.

На відміну від обвинуваченого, до свідка не може бути застосований привід без попереднього виклику та без з'ясування причин неявки.

Привід здійснюється органом міліції за місцем проживання свідка. З цією метою виноситься мотивована ухвала /постанова/.

Привід полягає в супроводженні свідка до особи, яка винесла постанову /ухвалу/ про привід. За наявності причин, які перешкоджали приводу, посадова особа, якій доручено здійснити привід, повинна скласти відповідний акт і а довести його до відома.

Порушення кримінальної справи щодо свідка, який дав завідомо неправдиві показання, у відповідності до ст.279 КПК України може мати місце лише одночасно з постановленням вироку суду, який в своїй ухвалі (суддя одноособово - постановою) вправі поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок або неправильний переклад. Змістом даної статті закону є те, що вона забороняє порушити кримінальну справу з ознак “лжесвідоцтва” до тих пір, поки не буде остаточно вирішена кримінальна справа, в якій свідок давав неправдиві показання, тобто поки його показання не отримають остаточної оцінки у сукупності зі всіма іншими доказами, які зібрані по справі. З другого боку, законодавець рахується і з цім, що порушення ухвалою (постановою) суду кримінальної справи проти свідка в процесі судового слідства може справити небажаний психологічний вплив на решту свідків.

У праві нашої країни примусові санкції ніколи не були єдиною гарантією, яка забезпечувала б дачу свідком повних та достовірних показань. Роль переконання особливо значна на сучасному етапі демократії, коли в житті різко зростає значення моральних факторів. Ця обставина має неабияке значений і в підвищенні достовірності свідоцьких показань. Тому, поряд із розробкою ефективних засобів боротьби з несумлінними свідками, доцільно звернутися і до засобів морального впливу на свідка з метою отримання повних та достовірних показань. Попередження свідка про відповідальність належало би супроводити принесенням присяги чи урочистої обіцянки. Введення такого урочистого акту особливо в суді - у присутності публіки з'явилося би моральним стимулом, який би підвищував відповідальність свідка за свої показання.

Присяга, як додаткова гарантія, покликана підкреслити важливість розуміння свідком сумлінного виконання своїх обов'язків, передбачена кримінально-процесуальним законом багатьох країн.

Свідок може нести кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового слідства чи дізнання (ст.387 КК України). Така відповідальність для свідка виникне тільки у тому випадку, коли він був попереджений слідчим про недопустимість без його згоди розголошувати дані досудового слідства (ст. 121 КПК України).

Оголосити дані досудового слідства свідок має право тільки з дозволу прокурора чи слідчого і тільки в такому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Розділ 2. Показання свідка як джерело доказів. Процесуальний порядок допиту свідка.