Повна амністія - повне звільнення осіб від кримінальної відповідальності або від покарання

1. Повна амністія - повне звільнення осіб від кримінальної відповідальності або від покарання.

2. Часткова амністія –часткове звільнення осіб від відбування призначеного судом покарання (фактично різновид полегшення покарання).

3. Умовна амністія - у виключних випадках, в цілях припинення суспільнонебезпечних групових проявів, дія амністії може бути поширена на діяння , здійснені до відповідної дати після оголошення амністії, при умові обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених законом.[2; 180]

Амністія - це завжди вияв гуманності з боку держави. Але в наших конкретних умовах ухвалення закону про амністію найчастіше пов'язано з необхідністю певним чином нормалізувати обстановку у в'язницях і колоніях. Вони переповнені, умови життя там нелюдяні. Тому час від часу державі просто необхідно використовувати цей клапан для того, щоб розрядити ситуацію.

Як правило, в сучасних умовах на зростання злочинності реакція - посиленнння покарання. Причому воно відбувається, як правило, відносно тих людей, до яких це не варто застосовувати. Рецидивістів, найчастіше,в даному випадку не зачіпають. Колонії і в'язниці переповнені – виникає необхідність їх звільнити. Зокрема, через масові безладдя, епідемії. Але коли приймається акт амністії, знову все йде по колу.

Причому, якщо вірити свідченням деяких науковців, практиці застосування амністії, то зростання злочинності не пов'язане з самим фактом амністії. Але знову реакція у вигляді посилювання наказання. І в результаті знову виникає необхідність нормалізації обстановки.

Проте, звільнення від покарання не означає звільнення від відшкодування збитків, заподіяних потерпілому, у тому числі, у формі моральної шкоди. Суспільство, держава вже відреагувала на цей злочин, порушено кримінальну справу, йде слідство. Можливо, навіть людина знаходиться під вартою, або відносно неї обраний інший запобіжний захід. Тобто негативна реакція вже реалізована.

Також, якщо злочин носить ситуативний, випадковий характер, чи є необхідність доводити цю справу до суду? Реакції з боку правоохоронних органів цілком достатньо для того, щоб людина зрозуміла, усвідомила неправомірність свого вчинку. Тому іноді виникає питання про те, чи завжди доцільно доводити справу до суду, зокрема якщо злочин носить випадковий характер. В даному випадку амністія послаблює суворість покарання; актом застосування амністії реалізується в першу чергу принцип справедливості.

З іншої сторони, вчені не прийшли до остаточного висновку стосовно впливу амністії на зростання злочинності: деякі вважають, що ніякого погіршення ситуації не відбувається, інші твердять, що є, просто воно знаходить свій прояв згодом. Безперечним є те, що після амністії хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення.

З іншої сторони, чи не є амністія проявом безкарності? Безкарність, зокрема, передбачає випадки, коли державі або суспільству взагалі невідомо про здійснення злочину. Або ж злочинець уникає кримінальної відповідальності за рахунок хабара, за рахунок корумпованих зв'язків. Коли суспільство або держава виявляє акт гуманності, чи доцільно тут буде вести мову про безкарність? Адже амністія – це прощення, перед яким відбувається осуд особи, яка вчинила злочин, з боку держави і суспільства.

Безперечним є те, що після амністії, наприклад, хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення. І це далеко не єдина соціальна та загальнодержавна проблема, пов’язана з амністією.

Крім цього, завжди існує проблема потерпілого. І коли формулюється кримінальна політика держави, особистість потерпілого повинна враховуватись завжди. Але враховуватись повинні не тільки інтереси потерпілих.

Потерпілий не має права судити саме тому, що він потерпілий. Але у разі ухвалення акту амністії держава, припиняючи кримінальні справи, повинна зробити все для відшкодування збитків потерпілому, у тому числі і моральних збитків.

Відсутність суб’єктивності – основна умова застосування принципу справедливості при призначенні покарання.

Отже, як і буль – якому явищу, амністії властиві негативні і позитивні риси.

Особисто я вважаю, що амністія є скоріше позитивним явищем, але за умови надзвичайно ретельного відбору осіб та кола злочинних діянь, щодо яких вона застосовується.

Висновки

Центральним напрямом кримінально-правової політики держави є обґрунтування соціальної обумовленості чинних кримінально-правових норм та їх проектів. Кримінальний закон завжди є соціально обумовленим. Він продукується реальними потребами суспільства в кримінально-правовій забороні і у певній мірі адекватно відображає їх у кримінально-правовій нормі.

Серед кримінально-правових норм окремі недостатньо повно відображають потреби суспільства в кримінально-правовому регулюванні. Дефекти норм можуть полягати у відсутності чіткості та визначеності правових приписів.

Звідси їх низька ефективність навіть в умовах бездоганної роботи правозастосовних органів. Це підтверджується певною нестабільністю сучасного кримінального законодавства. Соціологічні дослідження показують, що серед усіх причин та умов здійснення правозастосовними органами помилок четверте місце за ступенем суб’єктивної значимості займає неясність і суперечливість законодавства.

Науково-практичний інтерес щодо формування кримінологічної та кримінально-виконавчої політики в України зростає останнім часом, а його реалізація в концептуальних розробках має надати суттєвого поштовху в становленні та оптимізації згаданих напрямів діяльності державних та суспільних інститутів, у тому числі кримінальної юстиції, що працюють у сфері боротьби зі злочинністю. Вирішальним фактором у визначенні основних напрямів боротьби зі злочинністю в цілому й організованою злочинністю зокрема є усвідомлення соціальної ролі кримінальних процесів і їх адекватна політична і правова оцінка. Кримінологічна політика у сфері боротьби зі злочинністю передбачає здійснення широкого комплексу заходів законодавчого та організаційно-технічного характеру. Відмінність кримінологічної політики від кримінальної політики держави полягає в тому, що зміст останньої визначається в основному процесами криміналізації і декриміналізації. За формою і спрямованістю кримінальна політика є концепцією боротьби зі злочинністю суто кримінально-правовими засобами. Зміст кримінологічної політики значно ширший і охоплює більший комплекс заходів політичного, правового, економічного, культурологічного характеру.

Покарання є одним з найважливіших кримінально-правових інститутів , завдяки якому значною мірою досягається ефективність норм кримінального права.

Комплекс обмежень виступає як засіб досягнення, насамперед, виправної та превентивної мети покарання. Він застосовується поряд з іншими поряд з комплексом виховних, культурно-освітніх та інших заходів, покликаних позитивно вплинути на особистість засудженого, сприяти його адаптованості, в суспільстві під час і після відбування покарання.

Покарання призначається тільки за вироком суду і лише відповідно до закону.

Воно має особистий характер, спеціальну мету і тягне судимість.

Метою покарання визнаються кара та виправлення.

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль. Воно є вірним щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов.

Покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.

Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин.

Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину, справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і дійсно результат злочинного діяння, який особа заслуговує. Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямків, властивих карній політиці. При визначенні кола злочинів, тобто при проведенні криміналізації (декриміналізації) суспільно небезпечних діянь, необхідно поряд з іншими вимогами криміналізації (декриміналізації), які досить ретельно розроблені наукою кримінального права, враховувались також вимоги соціальної справедливості як елементу  суспільної свідомості. Ігнорування цієї обставини веде до того, що кримінально правова заборона не отримує підтримки і схвалення у населення, в результаті чого не додержується як громадянами, так і працівниками державних органів.

принцип справедливості будучи властивим праву взагалі, отримує своє втілення у кримінальному праві, зокрема, суттєвий вплив принцип справедливості справляє на визначення кола злочинних діянь, класифікацію злочинів, встановлення справедливих санкцій та їх меж. Однак, безперечно, найголовнішу роль у кримінальному праві даний принцип відіграє при притягненні особи, винної у скоєнні злочину до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання з урахуванням тяжкості скоєного, особистості винного та всіх інших індивідуальних особливостей даного конкретного випадку. Реальне втілення принципу справедливості дає змогу подолати певний формалізм, закладений у розглянутому вище принципі рівності громадян перед законом, тобто до досягти більш повної фактичної рівності громадян у сфері кримінального судочинства.

Амністія — це вид звільнення від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна амністія) або частковому (часткова амністія) звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Амністія - це завжди вияв гуманності з боку держави. Але в наших конкретних умовах ухвалення закону про амністію найчастіше пов'язано з необхідністю певним чином нормалізувати обстановку у в'язницях і колоніях. Вони переповнені, умови життя там нелюдяні. Тому час від часу державі просто необхідно використовувати цей клапан для того, щоб розрядити ситуацію.

Суспільство, держава вже відреагувала на цей злочин, порушено кримінальну справу, призначено покарання. Осуд особи, яка вчинила злочин вже відбувся.

Отже, амністію не доцільно вважати проявом безкарності.

Тому іноді виникає питання про те, чи завжди доцільно доводити справу до суду, зокрема якщо злочин носить випадковий характер. В даному випадку амністія послаблює суворість покарання; актом застосування амністії реалізується в першу чергу принцип справедливості.

З іншої сторони, вчені не прийшли до остаточного висновку стосовно впливу амністії на зростання злочинності: деякі вважають, що ніякого погіршення ситуації не відбувається, інші твердять, що воно має місце, просто знаходить свій прояв згодом. Безперечним є те, що після амністії, наприклад, хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення. І це далеко не єдина соціальна та загальнодержавна проблема, пов’язана з амністією.

Отже, як і будь – якому явищу, амністії властиві негативні і позитивні риси. Особисто я вважаю, що амністія є скоріше позитивним явищем, але за умови надзвичайно ретельного відбору осіб та кола злочинних діянь, щодо яких вона застосовується та всебічного контролю держави за процесом прийняття і застосування амністії.