Міжнародні неурядові організації як суб’єкти міжнародного екологічного права

Київський національний університет імені Тараса Шевченко

Юридичний факультет

Кафедра трудового, земельного і екологічного права

Реферат на тему:

“Міжнародні неурядові організації як

суб’єкти міжнародного екологічного права”

Виконала студентка І курсу магістратури

Київ 2009

План

1.  Вступ

2.  Передумови виникнення міжнародних неурядових організацій

3.  Загальна правосуб’єктність міжнародних неурядових організацій

4.  Основні здобутки міжнародних неурядових організацій

5.  Висновки

6.  Список використаних джерел

Вступ

Проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які забезпечували б розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

Загальновизнаним є той факт, що реалізувати стратегію виходу з неї можна лише на основі спільних зусиль природоохоронних дій всіх країн. На теперішній час ні одна країна не спроможна вирішити свої екологічні проблеми самостійно або співпрацюючи з декількома країнами. Потрібні чіткі узгоджені дії всіх країн, їх координація на міжнародно-правовій основі. Вирішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, що здійснюється на багатосторонній основі.

Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій; укладання офіційних договорів та угод, що координують спільні зусилля з охорони природи, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій («зелених» та «екологістів»).

У світі існує значна кількість міжнародних екологічних організацій які проводять різні наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, атмосферу, гідросферу, ґрунти, рослинність і тваринний світ, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища. Реалізують ці проекти такі неурядові організації, як МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів) (WCU), заснована у 1948 році, ВФДП (Всесвітній фонд дикої природи) (WWF), заснований у 1961 році, Римський клуб, заснований у 1968 році, Greenpeace (Зелений світ), заснований канадськими захисниками природи у 1971 році, Всесвітня комісія з навколишнього середовища (1983)[1], Міжнародна організація „Безпечна охорона здоров’я (HCWH), Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення (МСЕАП), Друзі Землі (FOЕІ), Глобальне водне партнерство (ГВП), Amnesty International (Міжнародна амністія), Human Rights Watch (Нагляд за правами людини), International Commission of Jurist (Міжнародна комісія юристів) і Minority Rights Group (Група захисту прав меншин), Міжнародна юридична організація створена в 1964 р. та інші організації.

1. Передумови виникнення міжнародних неурядових організацій

Важливу роль у міжнародному співтоваристві відіграють міжнародні організації, що поділяються на міжурядові (ММУО) та неурядові (МНУО)[2]. Найбільш повно врегульовано міжнародно-правовий статус ММУО, членами яких виступають держави. Міжнародна правосуб’єктність ММУО є похідною від міжнародної правосуб’єктності держав, а міжнародно-правовий статус ММУО базується на установчому міжнародному договорі (статуті).[3]

Уперше міжнародну правосуб’єктність ММУО було визнано у Консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. Пізніше в рамках ООН було розроблено Віденську конвенцію про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р. та Віденську конвенцію про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 березня 1986 р.[4]

Міжнародні неурядові організації мають невдалу назву, більш точна назва яка б характеризувала їх діяльність це “транснаціональні організації неприбуткового характеру”.[5] Діяльність МНУО регулюється міжнародним правом частково.

Найбільш широкий міжнародно-правовий статус має Міжнародний комітет Червоного Хреста відповідно до Женевської Конвенції 1949 р. «Про захист жертв міжнародних збройних конфліктів». Взаємовідносини Міжнародних неурядових організацій і Міжнародних міжурядових організацій врегульовані так званим консультативним статусом, що встановлений для кожної ММУО окремо. На регіональному рівні було прийнято Європейську конвенцію «Про визнання правосуб’єктності МНУО» від 24 квітня 1986 р. Також до актів регулювання відноситься ст. 71 Статуту ООН і Резолюція ЕКОСОР ООН 1996/31 «Консультативні відносини між ООН і неурядовими організаціями» від 25 липня 1996 р[6].

Найбільш ґрунтовним джерелом, яке згадує неурядові організації є Статут ООН, а саме його ст. 71, що говорить:

„Економічна та Соціальна Рада уповноважується проводити необхідні заходи для консультацій з неурядовими організаціями, що зацікавлені у питаннях, які входять до її компетенції. Такі заходи можуть бути встановлені з міжнародними організаціями, а у випадку необхідності – з національними організаціями після консультацій із зацікавленим членом Організації.

Важливо зазначити, що Статут ООН не дає визначення неурядових організацій, а лише вказує на те, що це поняття включає в себе міжнародні та національні організації.

Економічна та соціальна Рада (далі – ЕКОСОР) уповноважена встановлювати

консультативні відносини з певними організаціями, що мають назву „неурядові”.

Взаємовідносини ММУО і МНУО врегульовано так званим консультативним статусом, що встановлюється для кожної ММУО окремо.[7] Такий статус на сьогоднішній день надається не лише універсальним МНУО, але й організаціям регіонального, національного або локального характеру. Залучення МНУО з питань захисту екологічних прав відбувається досить часто (вони навіть набувають статусу міжнародних експертів у відповідних галузях). На сьогодні проведення міжнародних конференцій не проводиться без залучення і запрошення МНУО. Зокрема, в частині забезпечення екологічних прав громадян. Досить чітких вимог до створення МНУО на міжнародному рівні немає. Але досвід Ради Європи: 24 квітні 1986 року було розроблено Європейську конвенцію про визнання МНУО, і держави, які ратифікували конвенцію, взяли зобов’язання визнати права МНУО. Конвенція застосовується до асоціацій, фондів, приватних інститутів і охоплюється поняттям неурядова організація, і відповідають загальним вимогам, а саме:

-  Мають носити некомерційний характер,

-  Бути заснованими і діяти відповідно до законодавства своєї країни,

-  Мають реальні організаційні структури у своїй державі або за кордоном,

-  Поширюють свою діяльність мінімум ще на дві країни.

Конвенція набула чинності у 1991, але ратифікували її всього лише 7 країн (Австрія, Бельгія, ВБ, Греція, Португалія, Словенія, Швейцарія).[8]

Встановлені дві категорії консультативного статусу: категорія І (загальний консультативний статус) та категорія ІІ (спеціальний консультативний статус). Окрім

того, складається перелік МНУО, що підтримують відносини з ЕКОСОР, але які не мають консультативного статусу (так званий «Перелік»). Консультативний статус категорії І надається тим МНУО, які тісно пов’язані з більшою частиною видів діяльності ЕКОСОР, можуть вносити постійний та суттєвий вклад в діяльність ООН та членський склад яких представляє головні верстви населення в більшості держав світу. Консультативний статус категорії ІІ надається організаціям, що мають спеціальну компетенцію лише в окремих галузях діяльності ЕКОСОР. МНУО, яким наданий консультативний статус, мають певні права та обов’язки.

Вони можуть вносити пропозиції щодо порядку денного ЕКОСОР, а їх представники – бути присутніми на його засіданнях, надавати письмові заяви та виступати в Раді ЕКОСОР з усними заявами. Обов’язком МНУО, що мають консультативний статус, є надання Комітету з організації консультацій з неурядовими організаціями (допоміжний орган ЕКОСОР) короткої доповіді щодо своєї діяльності, в якій повинна бути інформація щодо заходів, що проводяться цією організацією в підтримку діяльності ООН.

Починаючи з 1946 року ЕКОСОР приймає кілька резолюцій, що стосуються консультативних відносин з МНУО. Наприклад, в резолюції від 27 лютого 1950 року вказується, що „будь-яка міжнародна організація, що не створена на основі міжурядового договору, вважається неурядовою”. Торкаючись цього юридичного акту ЕКОСОР, Г.І. Морозов відмічає, що в практиці взаємодії згаданих структур до цього визначення дозволяється включати організації, які мають в якості членів уряди, урядові органи та урядових службовців”.

Із найбільш пізніх можна виділити Резолюцію 1996/31 від 1996 року

Резолюції дає пояснення, що під „НУО” для цілей ЕКОСОР розуміється організація, яка не заснована будь-яким державним органом чи на основі міжурядової угоди і відповідає наступним умовам:

• вона має „представницьку структуру”;

• має „відповідний механізм звітності перед своїми членами”;

• її члени „здійснюють ефективний контроль за її політикою та діяльністю шляхом використання права голосу та через інші відповідні демократичні та транспарентні процеси прийняття рішень”.

З перерахованих умов випливає, що організація, котра претендує на консультативний статус, повинна мати в своїй організації поняття „членство”, тобто бути асоціацією, об’єднанням, союзом тощо. Поняття „фонду”, у випадку розгляду континентальним правом, означає організаційно-правову форму юридичної особи, що виключає можливість членства. Виходить, що для цілей ЕКОСОР фонд не може розглядатися як НУО[9].

Ряд громадських екологічних неурядових організацій внесли та продовжують робити помітний внесок в усвідомлення суспільством необхідності серйозно вирішувати проблеми, пов'язані зі станом природного середовища. Хоча в більшості випадків основні зусилля учасників екологічних організацій спрямовуються на боротьбу з наслідками екологічних порушень, а не на їхнє запобігання.

Сучасний екологічний рух дуже строкатий за своїми цілями, у його членів віра та емоції нерідко переважають над тверезим розрахунком. В останній час громадські екологічні організації почали об'єднуватися з утворенням при цьому структур міждержавного типу. Такі асоціації та союзи працюють над створенням проектів екологізації суспільства, фінансують окремі регіональні та межрегіональні природоохоронніпрограми.[10]

МНУО характеризуються широкою мережею місцевих осередків, високим рівнем співпраці із державними органами на усіх рівнях, особливо національному. Їм притаманні політико-лобістські методи роботи та проведення заходів. Серед таких методів: ініціювання парламентських слухань з проблем довкілля, безпосередня співпраця з органами державної влади, ініціювання законопроектів. Застосування таких методів роботи часто пояснюється тим, що вирішення тих чи інших екологічних проблем потребує кардинальних змін у охороні та раціональному використанні природних ресурсів. Хоча діяльність деяких таких організацій по-різному сприймається і суспільством, і державними органами.

Найчастіше за складом вони характеризуються невеликим штатом і широким колом професійних контактів та аналітичною роботою. Об’єднуються фахівці в галузі екології. Своїм основним завданням ресурсні центри вбачають розробку обґрунтування для подальших дискусій, роботи інших неурядових організацій та державних органів. Більшою мірою на підготовку звітів, аналітичних звітів, що дають можливість сформулювати певні програмні дії. Наприклад, активна участь екологічних громадських організацій щодо забезпечення процесу адаптації українського екологічного законодавства до законодавства Євросоюзу.

Їх діяльність переважно має місцевий характер. Особливість – близькість до громади, до проблем, що виникають в межах певних місцевостей. Хоча багато прикладів, коли такі організації займаються регіональними проблемами. Найбільш результативна діяльність.[11]

Найбільша кількість екологічних МНУО працює за такими напрямами, як екологічна освіта та виховання, експертна діяльність, контроль за станом природних ресурсів, інформування та природоохоронна пропаганда, природоохоронні акції тощо. [12]Діяльність тих МНУО, які переважно складаються з науковців і професійних екологів, спрямована на збереження біорізноманіття, створення природоохоронних територій, підготовку громадських еколого-експертних оцінок, здійснення громадського екологічного моніторингу. Численні екологічні організації займаються екологічною журналістикою самі або взаємодіють зі ЗМІ. Значна кількість МНУО спрямовує свою діяльність на вирішення проблем збалансованого розвитку і раціонального природокористування, розвиток екологічного права, медичної екології, енергозбереження. Низка екологічних МНУО займається видавничою діяльністю. Недостатньо, поки що, екологічних МНУО правового спрямування; з екологізації виробництва, переробки вторинної сировини і відходів; екофілософії та впровадження морально-етичних засад збалансованого розвитку.

Секретаріат ЮНЕП до четвертої сесії Ради управляючих список неурядових організацій, що здійснюють природоохоронну діяльність і підтримують зв'язок з Програмою ООН по навколишньому середовищу. [13] До списку увійшло 532 організації. Серед них Всесвітня федерація профсоюзів, Всесвітня рада миру, Всесвітня федерація демократичної молоді, Всесвітня рада навколишнього середовища та ресурсів, Всесвітня федерація по захисту тварин, Міжнародний туристичний союз, Міжнародний союз архітекторів та інші. Кожна з цих організацій приносить користь для збереження природи нашої планети. Але головним чином можна виділити такі організації, які особливо виділяються своєю активністю щодо збереження природи та природних ресурсів, це такі організації як Міжнародна рада ботанічних садів з охорони рослин, Міжнародна спілка лісових дослідницьких організацій, Міжнародна спілка охорони природи (до неї входить близько 800 неурядових організацій), Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення, Світова фундація дикої природи, Міжнародна спілка охорони птахів, Міжнародна спілка водно-болотних угідь, Грінпіс, Друзі Землі та інші[14].