Місце Служби безпеки України в державному механізмі

2.5. Місце Служби безпеки України в державному механізмі

СБУ підкорена Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається президентом України.

Служба безпеки України взаємодіє з Управлінням охорони вищіх посадових осіб України, Національною гвардією України, МВД України та іншими правоохоронними органами на основі прийнятих спільних актів Служби безпеки і відповідного відомства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів

Правоохоронний орган – державний, як правило озброєний, орган,виконання яким, поряд із профілактичною, однієї чи кількох інших головних правоохоронних функцій є визначальним у його діяльності, котрий у зв’язку з цим потребує специфічного матеріально-технічного та іншого забезпечення, до працівників якого законом висуваються спеціальні вимоги та працівники якого з метою ефективного виконання своїх обов’язків згідно з законом наділяються різноманітними спеціальними правами, мають відповідні пільги та зовнішні ознаки, користуються підвищеним правовим захистом.

Правоохоронна діяльність – така державна та суспільна діяльність, що направлена на охорону суспільних відносин, які регулюються правом, спеціально уповноваженими на те органами шляхом примінення юридичних мір на порушника .

За своєю суттюправоохоронна діяльність є різнорідною, що виявляється у відносній різноманітності виконуваних нею функцій, зміст яких визначається основними напрямками цього виду діяльності.

У частині 1 статті 2 Закону України „Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів” до цих функцій віднесено:

а)  Розгляд судових справ у всіх інстанціях;

б)  Провадження й розслідування кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

в)  Оперативно-розшукова діяльність;

г)  Охорона громадського порядку і громадської безпеки;

д)  Виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізніння й досудового слідства та прокурорів;

е)  Контроль за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний і митний кордон України;

є) Нагляд і контроль за виконанням законів.

Усі правоохорнні функції треба поділити на такі:

1.  Головні;

2.  Другорядні та допоміжні.

До правоохоронної діяльності належать ті функції, що безпосередньо пов’язані з боротьбою зі злочинністю та правопорушеннями, які тягнуть за собою адміністративну відповідальність (в тому числі так звані фінансові та адміністративно-господарські санкції), чи, іншими словами, юридичну відповідальність у сфері публічного права.

Боротьба зі злочинністю передбачає три основні напрями:

1.  загальна організація боротьби;

2.  профілактика злочинності;

3.  власне правоохоронна діяльність.

Загальна організація боротьби зі злочинністю охоплює певну інформаційно-аналітичну діяльність, кримінологічне прогнозування, визначення стратегії і тактики, реалізацію програм боротьби зі злочинністю, організацію відповідних наукових досліджень. Зазначений напрямок є компетенцією Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально створених міжвідомчих органів.

Профілактика злочинності – загальносоціальне і спеціальне попередження злочинності; індивідувльне попередження злочинів є компетенцією як названих вищих органів державної влади, так і спеціально створених державних органів.

Правоохоронною діяльністю займаються лише останні. У сфері боротьби зі злочинністю дана діяльність охоплює застосування передбачених законом примусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-небезпечні діяння, і заходів щодо відновлення порушених у результаті їх учинення прав та законних інтересів юридичних і фізичних осіб. Можна виділити дії з виявлення, припинення, розкриття злочинів, застосування заходів кримінальної відповідальності й покарання до осіб, що вчинили суспільно-небезпечне діяння (каральна діяльність), дії щодо застосування інших заходів до таких осіб (ресоціалізаційна діяльність), діяльність з поновлення порушених злочином прав і законних інтересів юридичних та фізичних осіб (правовідновлювана діяльність). Такі самі напрімки характерні для боротьби з правопорушенніми, які тягнуть за собою адміністративну відповідальність: спеціальні державні органи в межах своєї компетенції здійснюють профілактику цих правопорушеннь; правоохоронна діяльність у сфері боротьби з ними також охоплює застосування передбачених законом примусових заходів до осіб, що вчиняють суспільно-шкідливі діяння, і заходів щодо відновлення порушених у результаті їх скоєння прав і законних інтересі юридичних та фізичних осіб.

Одже, до головних правоохоронних функцій зараховують:

1.  профілактичну (порфілактика правопорушень, які тягнуть за собою юридичну відповідальність у сфері публічного права);

2.  захисну (захист життя, здоровя, прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб);

3.  охорони громадського порядку, громадської безпеки і власності;

4.  ресоціалізаційну (ця функція є найбільш характерною для служб у справах неповнолітніх, служб, що здійснюють адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі);

5.  оперативно-розшукову;

6.  розслідування злочинів;

7.  судового розгляду справ;

8.  розгляду справ про адміністративні правопорушення;

9.  розгляду справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення (тобто розгляд справ про адміністративні правопорушення, вчинені юридичними особами або громадянами-підприємцями);

10.  виконання вироків, ухвал і постанов судів, органів дізніння й досудового слідства та прокурорів;

Виконання саме цих функцій потребує специфічного правового, організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого забезпечення, що обумовляє й необхідність створення відповідних спеціальних служб.

До другорядних та допоміжних правоохоронних функцій належать такі:

1.  контрольна (наглядова);

2.  дозвільна (надання дозволів на здійснення певної діяльності, зокрема підприємницької, або вчинення певних дій);

3.  правороз’яснювальна (у тому числі функція надання правової допомоги);

4.  аналітична і методична;

5.  інформаційна (інформування інших державних органів, зокрема правоохоронних);

6.  нормотворча (з правом видання актів міжвідомчого характеру);

7.  координаційна.

Правоохоронні органи можуть виконувати й інші функції, які взагалі не можна зарахувати до правоохоронних: розвідувальна, забезпечення урядового зв’язку, надання соціальної допомоги тощо.

До зазначених структур може бути віднесено лише такий державний орган, виконання яким, поряд із профілактичною, однієї чи кількох інших головних правоохорнних функцій є визначальним у його діяльності.

3.1.загальна характеристика діяльності прокуратури

Прокуратура, як і інші державні органи виконує притаманні тільки їй функції.

Функція є одним з головних понять, через яке разкривається структура і весь зміст діяльності означеної установи.

У понятті „функції прокуратури” входить такий вид роботи її органів, який визначається соціальним призначенням прокуратури, характеризується певним предметом, направленим на вирішення завдань, і здійснюється з використаннямвластивої їм компетенції. Такі функції завжди підпорядковані завданням, на вирішення яких вони направлені і повинні виконуватись.

Відповідно до ст.121 Конституції України на прокуратуру покладено:

1.  Підтримання державного обвинувачення в суді;

2.  Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3.  Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4.  Нагляд за додержанням законів під час виконіння судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадянина.

Перехідним положенням Конституції (п.9) передбачено,що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію нормативних документів, що регулюють роботу державних органів щодо контролю за їх дотриманням, та до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Крім цього прокуратура бере участьу розробленні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі щодо вдосконалення та роз’яснення законодавства.

На неї не може покладатися виконання обов’язків, не передбачених Конституцією й законами України.

3.2.Загальна характеристика діяльності системи органів

внутрішніх справ України

Систему органів внутрішніх справ Українистановлять установи, організації та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України.

Внутрішня структура МВС складається з Міністра, першого заступника, заступників, колегії міністерства, головних управлінь (відділів), управлінь.

МВС організовує й координує діяльність органів внутрішніх справ з боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку й забезпечення громадської безпеки.

Завданням органів внутрішніх справ є:

·  Захист прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку й забезпечення громадської безпеки;

·  Забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у ресоціалізації засуджених;

·  Участь у розробленні та реалізацйї державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

·  Організація роботи, пов’язаної з забезпеченням безпеки дорожньог руху та пожежної безпеки;

·  Визначення основних напрямків удосконалення роботи;

·  Забезпечення запобігання злочинам та їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочин, вжиття заходів для усунення причин і умов, що сприяють скоєнню правопорушень

Систему органів внутрішніх справ становлять:

4.  внутрішні війська;

5.  міліція;

6.  державний пожежний нагляд.

До напрямків діяльності внутрішніх військ належить:

·  забезпечення їхньої високої мобілізаційної підготовки;

·  забезпечення режиму воєнного або надзвичайного стану в разі його оголошення на території України або в окремих місцевостях;

·  забезпечення правового й соціального захисту працівників, військовослужбовців внутрішніх військ;

·  матеріально-технічне забезпечення діяльності цих військ;

·  упровадження в практику науки і передового досвіду, забезпечення розроблення озброєнь, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для внутрішніх військ тощо.

·  організація роботи навчальних закладів, науково-дослідних установ.

Основними напрямками діяльності міліції є:

·  охорона громадського порядку на вулицях, майданах, у парках, скверах та інших громадських місцях, запобігання та припмнення адманастративних правопорушень і забезпечення провадження в справах про них, розгляд яких покладено законом на органи внутрішніх справ;

·  виявлення, розкриття й розслідевання злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, боротьба з організованою злочинністю та наркобізнесом і злочинами у сфері економіки;

·  додержання законодавства про паспорти, в’їзд в Україну і виїзд з неї громадян, перебування на її території іноземних громадян і осіб без громадянства;

·  профілактика правлпорушеня, проведення серед населення розяснювальної роботи з питань охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю.

Основні принципи діяльності міліції:

·  законність;

·  повага до особи;

·  гуманізм;

·  сщціальна справедливість;

·  взаємодія з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням.

Діяльність міліції є гласною.